Постанова № 74168799, 22.05.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2018 року справа №805/3641/17-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєв Е.Г., суддів Міронової Г.М., Компанієць І.Д., секретаря судового засідання Терзі Д.А., представника позивача ОСОБА_2, представника відповідачів ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 березня 2018 р. у справі № 805/3641/17-а (головуючий І інстанції Голубова Л.Б.) за позовом ОСОБА_4 до Донецької митниці Державної фіскальної служби України, Державної фіскальної служби України про стягнення солідарно з відповідачів заборгованість з заробітної плати, її індексації за період з 01.05.2008 року по сьогоднішній день та інших виплат (компенсації за невикористану відпустку тощо) у зв'язку з порушенням вимог з проведення повного розрахунку,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 (далі - позивач, ОСОБА_4.) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Донецької митниці Державної фіскальної служби України (далі - відповідач-1), Державної фіскальної служби України (далі - відповідач-2) про стягнення солідарно з відповідачів заборгованість з заробітної плати, її індексації за період з 01.05.2008 року по сьогоднішній день та інших виплат (компенсації за невикористану відпустку тощо) у зв'язку з порушенням вимог з проведення повного розрахунку при звільненні на підставі ст. 117 КЗпП України (а.с.3-5 т.1).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15 березня 2018 року відмовлено у задоволені позовних вимог (а.с.242-245 т.1).

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтуванні апеляційної скарги зазначив, що Донецька митниця ДФС не надала позивачу довідку про складову щомісячної заробітної плати, починаючи з 01.05.2008 року по 22.05.2017 року, повний розрахунок 22 або 23 травня 2017 року не провів, нову трудову книжку 22.05.2017 року не прийняв, відпустку або її компенсацію за період з 01.05.2008 року по 22.05.2017 року не забезпечив, премію за травень 2017 року не виплатив. 22.05.2017 року позивач поновлений на посаді з 01.05.2008 року, проте позивачу, в порушення ст. 116 КЗпП, не було виплачено заробітну плату за період з 01.05.2017 року по 22.05.2017 року (час звільнення позивача). Судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено у стягненні компенсації за невикористану відпустку у кількості 238 днів та сум індексації середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (а.с.1-2 т.2).

Представник відповідачів в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Представник позивача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 16 березня 2016 року у справі № 2а/0570/23050/2011 (808/15/15) позов ОСОБА_4 до Державної фіскальної служби України, Донецької митниці ДФС про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, зобов'язання поновити на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Державної митної служби України № 665-к від 25 квітня 2008 року в частині звільнення ОСОБА_4 з посади головного інспектора митного поста "Донецьк-аеропорт" Східної регіональної митниці. Поновлено ОСОБА_4 на посаді головного інспектора штатного поста "Донецьк-аеропорт" Східної регіональної митниці з 30 квітня 2008 року.

Стягнуто з Донецької митниці ДФС на користь ОСОБА_4 заробітну плату за час вимушеного прогулу, а саме з квітня 2008 року по квітень 2009 року в розмірі 31 501,80 гривень. В частині стягнення на користь ОСОБА_4 заробітної плати за один місяць у розмірі 2 625,15 гривень звернено до негайного виконання.

В іншій частині позовних вимог позивачу відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року у справі № 2а/0570/23050/2011 постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 березня 2016 року у справі № 2а/0570/23050/2011 - скасовано в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнуто з Донецької митниці ДФС на користь ОСОБА_4 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 382 014,64 гривень за період з 30 квітня 2008 року по 04 серпня 2016 року. В іншій частині постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2016 року у справі №2а/0570/34050/2011 залишено без змін.

Відповідно до платіжного доручення від 25 травня 2016 року № 1018, Донецькою митницею ДФС нарахована та виплачена заробітна плата за час вимушеного прогулу ОСОБА_4 за постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 16 березня 2016 року в розмірі 2 113,24 гривень.

Згідно платіжного доручення від 27 вересня 2016 року № 2002 Донецькою митницею ДФС нарахована та виплачена заробітна плата за час вимушеного прогулу ОСОБА_4 за постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року в розмірі 305 408,54 гривень.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 01 лютого 2017 року по справі № 805/4673/16-а, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року, у зв'язку з невиконанням постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 16 квітня 2016 року у справі №2а/0570/23050/2011 в частині поновлення ОСОБА_4 на посаді головного інспектора митного поста "Донецьк-аеропорт" Східної регіональної митниці, з Донецької митниці ДФС стягнуто заробітну плату за час вимушеного прогулу за затримку виконання судового рішення про поновлення на роботі за період з 05 серпня 2016 року по 01 лютого 2017 року включно.

Відповідно до платіжного доручення від 12 травня 2017 року № 1032 Донецькою митницею ДФС нарахована та виплачена заробітна плата за час вимушеного прогулу ОСОБА_4 за постановою Донецького окружного адміністративного суду від 01 лютого 2017 року в розмірі 18 552,22 гривень.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 20 липня 2017 року у справі № 805/2408/17-а, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.09.2017 року, у зв'язку з невиконанням постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 16 квітня 2016 року у справі №2а/0570/23050/2011 в частині поновлення ОСОБА_4 на посаді головного інспектора митного поста "Донецьк-аеропорт" Східної регіональної митниці, стягнуто з Донецької митниці ДФС заробітну плату за час вимушеного прогулу за затримку виконання судового рішення про поновлення на роботі за період з 02.02.2017 року по 30.04.2017 року в сумі 11062,20 гривень.

Зазначене рішення виконано, що не спростовується сторонами.

Листом від 04.12.2017 року № 38434/04-11 Пенсійний фонд України повіомлено, що за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування щодо підприємств, установ та організацій, від яких надходили відомості про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України за період з 01.01.2000 по теперішній час, надавши інформацію стосовно позивача (а.с. 169).

За даними Індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5 та ОК-7, який надано додатком до листа від 04.12.2017 року № 38434/04-11, позивач під час вимушеного прогулу мав трудові правовідносини та отримував заробітну плату від: Одеської регіональної служби Державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті (з липня 2009 року по травень 2010 року, отримавши 29873,80 гривень); Управління у справах захисту прав споживачів у Донецькій області (з вересня по жовтень 2010 року, отримавши 1915,46 гривень); ПАТ "Центренерго" (з лютого 2012 року по квітень 2013 року, отримавши 97939,49 гривень).

Донецькою митницею ДФС зробилено запити до роботодавців позивача також стосовно використання ним щорічних відпусток та отримала на них відповіді (а.с. 228-235).

Листом від 12.02.2018 року № 95 Одеська регіональна служба Державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті повідомила, що за період роботи в даній організації ОСОБА_4 у відпустці не перебував, проте при звільненні йому була виплачена грошова компенсація за невикористані 20 календарних днів щорічної відпустки.

Листом від 09.02.2018 № 05/467 ПАТ "Центренерго" повідомило, що в період роботи ОСОБА_4 використав частину щорічної основної відпустки у кількості 14 календарних днів з 26.02.2013 року по 12.03.2013 року. При звільненні йому була виплачена грошова компенсація за невикористану щорічну основну відпустку за період з 10.02.2012 по 09.02.2013 - 10 календарних днів та за період роботи з 10.02.2013 року по 27.03.2013 року - 3календарні дні.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволені вимоги в частині стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати виходив з того, що компенсація за несвоєчасну виплату середньої заробітної плати пов'язані з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тобто, не з раніше нарахованих і вчасно не виплачених доходів.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми індексації за порушення виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу суд виходив з того, що виплати, які просить індексувати позивач, носять разовий характер і не індексуються, до них не застосовуються індекси споживчих цін.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку з 01.05.2008 року по 31.07.2017 року суд виходив з того, що позивач працював під час вимушеного прогулу, тому суми індексації заробітної плати, і компенсацію за невикористану відпустку йому мали нараховувати його роботодавці, зарахування до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, часу роботи на іншому підприємстві чинним законодавством не передбачено.

Суд апеляційної інстанції частково не погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Стосовно позовних вимог в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Згідно ч. 1 ст. 75 Кодексу законів про працю України щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Аналогічну норму містить ч. 1 ст. 6 Закону України "Про відпустки".

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про державну службу» (що діяв 01.05.2016 року) державним службовцям надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою допомоги на оздоровлення.

Відповідно до ст. 57 Закону України «Про державну службу» (що діє з 01.05.2016 року), державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Згідно з п. 1, 2 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про відпустки» до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку зараховується час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка.

До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку зараховується також час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з чинним законодавством зберігалося місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або перебуванням на іншій роботі).

Згідно зі статтею 10 Закону № 504/96-ВР щорічні основна та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року (частина четверта). Право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві (частина п'ята). Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року (частина дев'ята). Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку (частина десята). Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну (частина одинадцята).

За правилами ч. 1 ст. 24 Закону України "Про відпустки" та ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13, розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст. 83 КЗпП вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей (ст. 1821 КЗпП), тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років.

Якщо працівник з не залежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст. 238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Не виключається можливість такого ж вирішення цього питання і при частковій компенсації невикористаної відпустки працівникові, який продовжує роботу. При цьому слід мати на увазі, що тривалість визначеної в робочих днях щорічної відпустки (основної й додаткової), яка не була використана працівником за попередні роки, зберігається такою, якою вона була до набрання чинності Законом "Про відпустки" (до 1 січня 1997 р.). Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Аналіз змісту зазначених норм права свідчить про те, що виплата роботодавцем грошової компенсації за невикористану щорічну основну та додаткову відпустки при незаконному звільненні з роботи не може позбавити гарантованого права на відпочинок поновленого на роботі працівника, який виявив бажання скористатися цим правом. При цьому, незаконно звільнений працівник, який був поновлений на роботі після затвердження власником або уповноваженим ним органом графіку про черговість надання відпусток, не може бути позбавлений права на відпочинок.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач протягом 2009-2014 років перебував у трудових відносинах з іншими установами.

Зважаючи на зазначене, суд дійшов висновку, що оскільки позивач після незаконного звільнення працював на інших місцях роботи, на яких скористався правом на відпустку та компенсацію невикористаної відпустки, то за ці періоди він не має права на отримання щорічних основних відпусток в установі, в якій його поновлено.

Разом з цим, суд вважає, що дана обставина жодним чином не може впливати на реалізацію права позивача на відпустку як працівника відповідача-2 та позбавити його права на отримання відпустки за періоди в якіх він таким правом не скористався. Таке право передбачено Законом України "Про відпустки", оскільки, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 9 Закону зазначеного Закону, до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховуються час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу). Відтак, логіка законодавця полягає в тому, що відновлення порушеного трудового права особи має носити абсолютний характер, що не пов'язано з іншими обставинами.

Враховуючи викладене, позивач має право на отримання компенсації за невикористану відпустку в кількості днів, розрахованих пропорційно до періоду вимушеного прогулу з відрахуванням періоду праці на інших місцях роботи та днів відпустки використаних або компенсованих позивачу на інших місцях роботи.

Суд не приймає посилання відповідача-1, які підставу для відмови в задоволені позовних вимог в цій частині на неможливість обрахування стажу для розрахунку кількості днів відпустки, оскільки зазначене не звільняє відповідача-1 від виконання обов'язку надати відпустку або компенсації за її не використання.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в цій частині шляхом зобов'язання Донецької митниці Державної фіскальної служби України виплатити позивачу компенсацію за невикористані відпустки за час вимушеного прогулу з 01.05.2008 року по 22.05.2017 року та відрахувати з часу вимушеного прогулу з 01.05.2008 року по 22.05.2017 року час роботи на інших підприємствах, а саме: з липня 2009 року по травень 2010 року, з вересня 2010 року по жовтень 2010 року, з лютого 2012 року по квітень 2013 рік.

Стосовно позовних вимог в частині стягнення з відповідачів суми індексації грошових коштів у зв'язку з затримкою своєчасності виплат середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає.

Відповідно до статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

За змістом статті 2 Закону № 1282-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника.

З наведеного вбачається, що індексації за вказаним Законом підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, які не мають разового характеру, тобто, виплати повинні проводитися на постійній основі.

Відповідно до статті 1 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (стаття 2 Закону № 2050-III).

Згідно статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Водночас, згідно з положеннями пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру.

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічного правового висновку дійшла колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у постанові від 7 листопада 2012 року № 6-131цс12.

Також, відповідно до пп.2 п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», у справах, пов'язаних із вирішенням спорів про індексацію заробітної плати або компенсацію працівникам втрати її частини у зв'язку із затримкою її виплати, суди мають враховувати, що індексація заробітної плати провадиться згідно зі ст.33 Закону в період між переглядами Верховною Радою України розміру мінімальної заробітної плати і здійснюється відповідно до Закону "Про індексацію грошових доходів населення" і тих положень Порядку проведення індексації грошових доходів громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 1998 р. N 663 (з внесеними змінами та доповненнями), котрі йому відповідають, підприємством, установою чи організацією, які виплачують заробітну плату, при її нарахуванні починаючи з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, який перевищив 105 відсотків (величину порога індексації).

За наявності зазначених умов у тому ж порядку індексації підлягає присуджена за рішенням суду сума заробітної плати, якщо ці умови настали у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення. Наприклад, коли воно мало бути виконано до січня 1998 р., то він і є місяцем, з якого обчислюється (береться за 100 відсотків) величина порога індексації. Спір із цього приводу розглядається судом за заявою стягувача в позовному провадженні.

Тобто, за положенням пленуму індексації підлягає саме сума заробітної плати присуджена за рішенням суду у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення, що у даному випадку позивачем в позовних вимогах не заявлено.

На підставі викладеного, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку середній заробіток за час вимушеного прогулу при поновлення на роботі має разовий характер та нарахований за судовим рішенням, а тому компенсація, визначена діючим законодавством, до даних коштів не застосовується.

Стосовно позовних вимог в частині проведення повного розрахунку при звільненні на підставі ст. 117 КЗпП України, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, на яку посилається позивач, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З позовної заяви вбачається, що позивач не погоджується з виплаченою відповідачем сумою заробітної плати, а саме невиплаченою премією за травень 2017 року

Також, суд не приймає посилання позивача на невірний розрахунок відповідачем -1 суми заробітної плати за 22.05.2017 року, оскільки позивач при його розрахунку виходив з середнього заробітку та розрахованих здійснено виходячи з суми заробітної плати нарахованої за два місяці до звільнення, проте, у даному випадку позивачу здійснено нарахування заробітної плати у відповідності до встановлено окладу та додаткових виплат встановлених за відповідною посадою на відповідний період, що відповідає вимогам законодавства.

Матеріали справи свідчать, що Донецькою митницею Державної фіскальної служби України були проведені всі належні розрахунки при звільненні, зокрема премія у розмірі 31,39 грн.

Стосовно посилання апелянта в апеляційній скарзі на задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості середньої заробітної плати за період з 01.05.2017 року по 22.05.2017 року та проведення розрахунку на підставі ст. 116 КЗпП України, суд зазначає, що позовна заява не містила вказаних вимог позивача, а матеріали справи не містять будь-якого клопотання про зміну, уточнення або збільшення позовних вимог. Крім того, позивачем заборгованості середньої заробітної плати за період з 01.05.2017 року по 22.05.2017 року зазначена в клопотанні про врахування розрахунку суми позовних вимог, поданого суд першої інстанції, а про проведення розрахунку на підставі ст. 116 КЗпП України зазначено в суді апеляційної інстанції. Тобто, зазначені позовні вимоги не заявлялись в суді першої інстанції, а тому суд апеляційної інстанції відповідно до ч. 5 статті 308 КАС України, не може їх розглядати.

Крім того, суд звертає увагу позивача, що період з 01.05.2017 року по 22.05.2017 року фактично стосується періодом затримки виконання рішення щодо поновлення позивача на посаді, а тому позивач має право звернутись з позовом про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за затримку виконання судового рішення про поновлення на роботі. Оскільки позивачем такі вимоги в суді першої інстанції не заявлялись, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості їх розглянути.

На підставі викладеного, суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Відповідно до викладеного, у зв'язку з неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального прав, колегія суддів дійшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 березня 2018 р. у справі № 805/3641/17-а - задовольнити частково.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 березня 2018 р. у справі № 805/3641/17-а скасувати в частині відмови в задоволені позовних вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку.

Прийняти нове судове рішення в цій частині.

Зобов'язати Донецьку митницю Державної фіскальної служби України виплатити ОСОБА_4 компенсацію за невикористані відпустки за час вимушеного прогулу з 01.05.2008 року по 22.05.2017 року.

Відрахувати з часу вимушеного прогулу з 01.05.2008 року по 22.05.2017 року час роботи на інших підприємствах, а саме: з липня 2009 року по травень 2010 року, з вересня 2010 року по жовтень 2010 року, з лютого 2012 року по квітень 2013 рік.

В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 березня 2018 р. у справі № 805/3641/17-а залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового суду протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 22 травня 2018 року

Суддя-доповідач: Е.Г. Казначеєв

Судді І.Д. Компанієць

Г.М. Міронова