Рішення № 74167888, 23.05.2018, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2018 року Чернігів Справа № 825/1749/18

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Автомобільне транспортне підприємство №2562" до Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Чернігівській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення від 05.04.2018 №0033021204 видане Головним управлінням ДФС у Чернігівській області в частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій.

Позов мотивовано тим, що протягом 2014-2017 років підприємство сплачувало узгоджене зобов'язання за минулий період з ПДВ та скоротило борг до 119 068,79 грн станом на червень 2017 року. Всі поточні платежі з ПДВ підприємство перераховувало згідно платіжних доручень із призначенням платежу. ПАТ "АТП №2562" самостійно сплачено суму зобов'язань, зазначених у податкових деклараціях з ПДВ, проте відповідач самостійно, всупереч волі позивача, змінив цільові призначення платежів, спрямованих в рахунок погашення поточних податкових зобов'язань, зарахувавши їх в рахунок погашення податкового боргу, який виник раніше, що в подальшому спричинило виникнення сум недоїмки і нарахування штрафних санкцій.

Позивач вважає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Крім того позивач вказує, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із ст.9 Конституції України.

Представник відповідача із зазначеними вимогами не погодився та надав суду відзив на позовну заяву, зазначивши, що податкове повідомлення-рішення відповідає нормам законодавства та просив відмовити в задоволенні позовних вимог позивача.

Так, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зважає на наступне.

ГУ ДФС у Чернігівській області проведена камеральна перевірка з питань своєчасності сплати податку на додану вартість, за результатами якої складено акт від 13.03.2018 №466/25-01-12-04-39.

Згідно вказаного акту, в ході проведення перевірки встановлено порушення п.50.1. ст.50, п.57.1 та п.57.3, ст.57, ст.100 Податкового кодексу України, а саме - несвоєчасно сплачено податок на додану вартість. На підставі даного висновку, відповідачем складено податкове повідомлення-рішення від 05.04.2018 № 0033021204, яке є предметом розгляду даної справи.

В своїй позовній заяві позивач не заперечує наявності у нього податкового боргу (що також підтверджується копією інтегрованої картки платника податків по податку на додану вартість), проте, останній посилається на ту обставину, що у разі застосування положень п.87.9 ст.87 Податкового кодексу України, у податкового органу відсутні підстави для застосування штрафних санкцій, у відповідності до ст.126 Податкового кодексу України. Наведений висновок викладений в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 21.07.2016 справа №К/800/9365/16 (2а-10115/12/1370).

Проте, суд з такою позицією не погоджується, та зазначає наступне.

Пунктом 57.1 ст.57 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з п.57.3 цієї статті у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у пп.54.3.1-54.3.6 п.54.3 ст.54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

В свою чергу, відповідно до ч.1 п.87.9 ст.89 Податкового кодексу України у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

Тобто, нормою п.87.9 ст.87 Податкового кодексу України законодавець чітко встановив черговість спрямування коштів, сплачених платником податків, у разі наявності податкового боргу. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашения податкового боргу платника податків відповідно до ст.95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.

Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску па загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Тобто, визначення у платіжних дорученнях призначення платежу не зобов'язує податковий орган зараховувати кошти, які сплачуються, в рахунок самостійно визначеного позивачем грошового зобов'язання, за наявності податкового боргу.

Відповідно до п.126.1 ст.126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання (крім випадків, передбачених п.126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Детальний розрахунок порушення строків сплати податку на додану вартість наведений в акті перевірки (а.с.15-19).

Тобто, у випадку перенаправлення контролюючим органом коштів на оплату поточних податкових зобов'язань у рахунок погашення податкового боргу, що виник раніше, у такого платника податків виникає недоїмка за податковими зобов'язаннями за поточні податкові періоди, яка погашається у порядку, визначеному п.87.9 ст.87 Податкового кодексу України та у випадку несвоєчасного погашення якої, податковий орган нараховує штраф у розмірах, установлених ст.126 Податкового кодексу України у залежності від терміну затримки.

При цьому, санкція норми ст.126 Податкового кодексу України передбачає застосування до платника податків штрафу у випадку несплати ним узгодженої суми грошового зобов'язання безвідносно до підстав її виникнення. Будь-яких винятків до випадків застосування контролюючим органом норм п.87.9 ст.87 Податкового кодексу України, ст.126 не містить.

Отже, за наявності у позивача податкового боргу, на погашення якого були направлені кошти, сплачені позивачем в рахунок поточних податкових зобов'язань, ГУ ДФС у Чернігівській області було правомірно нараховано штраф за несвоєчасну сплату податкових зобов'язань на підставі ст.126 Податкового кодексу України.

Аналогічної позиції дотримується і Верховний Суд, зокрема у своїх рішеннях, від 13.02.2018 по справі №К/9901/3879/17, від 04.04.2018 по справі №К/9901/3770/17, від 17.04.2018 по справі №К/9901/716/18.

Враховуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову Публічного акціонерного товариства "Автомобільне транспортне підприємство №2562" до ГУ ДФС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення належить відмовити.

Керуючись ст.ст.12, 72, 241-243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повне рішення суду складено 23 травня 2018 року.

Суддя Л.О. Житняк