Постанова № 74160301, 17.05.2018, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" травня 2018 р. Справа № 914/323/18

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Орищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

ОСОБА_1

секретар судового засідання Лялька Н.Р.,

розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Яблуневий Дар»

на рішення Господарського суду Львівської області від 27.03.2018 (повний текст складено 28.03.2018, суддя Юркевич М.В.)

у справі №914/323/18

за позовом ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Крона Імпульс Плюс», м. Дніпро

до відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Яблуневий Дар», м. Городок

про стягнення заборгованості 506’ 942,64 грн.,

представники сторін:

- від позивача – ОСОБА_3,

- від відповідача – не з’явився.

22.02.2018 до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю (надалі – ТзОВ) «Крона Імпульс Плюс» до ТзОВ «Яблуневий Дар» про стягнення 462’ 622,77 грн. заборгованості за договором поставки, 21’ 285,96 грн. пені, 4’ 454,73 грн. 3% річних та 18’ 579,18 грн. втрат від інфляції (а.с. 5-8).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 27.03.2018 у даній справі (а.с. 195-210, т.3) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 462’ 622,77 грн. основного боргу, 18’ 579,18 грн. інфляційних втрат, 21’ 226,35 грн. пені та 4’ 442,39 грн. 3 % річних. В задоволенні позовних вимог про стягнення 59,61 грн. пені та 12,34 грн. 3% річних відмовлено.

Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що матеріалами справи підтверджується основна заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар відповідно до договору поставки №3100/1 від 31.08.2017. У зв’язку з наведеним, позивач також обґрунтовано заявив до стягнення суми інфляційних втрат, пені та 3 % річних. Однак, при здійсненні розрахунку пені та процентів річних ним не було взято до уваги, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань, пені та процентів річних, у зв’язку з чим позивач безпідставно включив до періоду розрахунку фактичні часткові оплати відповідача 05.01.2018 на суму 50’ 000,00 грн. та 22.01.2018 на суму 100’ 000,00 грн.

Не погодившись із ухваленим рішенням, ТзОВ «Яблуневий Дар» оскаржило його в апеляційному порядку, посилаючись на те, що відповідно до умов п.2 специфікацій до договору, проведення повної оплати за поставлений товар проводиться протягом трьох днів з моменту поставки всієї партії товару. При цьому, відповідачу було поставлено товар на загальну суму 3’ 362’ 622,77 грн., а відповідно до умов договору загальна вартість товару становить 3’ 382’ 200,00 грн. Таким чином, на думку скаржника, у зв’язку з неповною поставкою товару строк оплати за договором ще не настав.

ТзОВ «Крона Імпульс Плюс» подало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечило доводи та вимоги апеляційної скарги, просило відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції – залишити без змін. Стосовно доводів скаржника зазначило, зокрема, що недопоставка товару за договором ніяк не впливає на обов’язок відповідача виконувати умови договору щодо сплати за отриманий товар. Крім того, позивач зазначив, що він звертався до відповідача з претензією про оплату заборгованості, на яку останній жодним чином не відреагував.

15.05.2018 до суду надійшло клопотання ТзОВ «Яблуневий Дар» про розгляд даної справи без участі його представника.

Зважаючи на належне повідомлення відповідача про час та місце судового розгляду, беручи до уваги клопотання відповідача, а також те, що в матеріалах даної справи є достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги по суті, колегія суддів вважає, що її розгляд можливо здійснити без представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення з огляду на наступне:

31.08.2017 між ТзОВ «Крона Імпульс Плюс» (постачальником) та ТзОВ «Яблуневий дар» (покупцем) було укладено договір поставки №3100/1, за умовами якого постачальник зобов’язався поставити покупцю в обумовлені строки товар відповідно до специфікацій, а покупець – прийняти та оплатити товар у строки передбачені договором (а.с. 19-22, т.1).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору між сторонами було підписано 11 специфікацій, відповідно до п. 1 яких товаром, що поставляється є паливна гранула з лушпиння соняшника (а.с. 23-32, т.1).

На підставі договору та специфікацій, у період з 28.09.2017 по 06.11.2017 постачальник поставив покупцю товар на загальну суму 3’ 362’ 622,77 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними та товарно-транспортними накладними (а.с. 33-218, т.1).

В матеріалах справи також наявні відповідні рахунки-фактури, виписані позивачем в період з 25.09.2017 по 26.10.2017 на підставі договору №3108/1 від 30.08.2017 (а.с. 221-230, т.1).

За отриманий товар покупець сплатив у період з 28.09.2017 по 22.01.2018 2’ 900’ 000,00 грн., що випливає з розрахунку позивача та банківських виписок, долучених позивачем до позовної заяви (а.с. 15-16, 219-220, т.1).

08.12.2017 позивач звернувся до відповідача з претензією з вимогою розрахуватися за товар, однак, станом на час розгляду спору, остання задоволена не була (а.с. 231-234, т.1).

Відповідач вказаних обставин не заперечує.

Частинами 1, 3 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 3.4 договору, при готовності відвантажити товар по договору згідно специфікацій постачальник виставляє рахунок-фактуру на зазначену кількість товару. Покупець на підставі рахунку-фактури сплачує авансовий платіж в розмірі 30%, які є підставою для відвантаження та постачання товару покупцю. Решту 70% сплачується по факту поставки товару в пункт відвантаження.

Згідно п. 2 підписаних специфікацій, умови розрахунків: передоплата 30% від вартості поставки, 70% протягом 3 днів від поставки всієї партії.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було поставлено відповідачу товар в межах договору поставки від 31.08.2017 на загальну суму 3’ 362’ 622,77 грн., а відповідачем була проведена часткова оплата за товар на суму 2’ 900’ 000,00 грн. Відтак, неоплаченими залишилися 462’ 622,77 грн. вартості поставленого товару.

Колегія суддів відхиляє твердження скаржника про те, що його обов’язок оплати за поставлений товар не настав.

Вказані твердження він обґрунтовує тим, що з боку постачальника не було поставлено всього обумовленого специфікаціями товару, що вбачається з того, що існує різниця між загальною вартістю товару згідно специфікацій та вартістю фактично поставленого товару на загальну суму 19’ 577,23 грн.

Однак, скаржник не зазначає, за якою саме із специфікацій мала місце недопоставка з боку позивача. Водночас, суд звертає увагу, що кожна із специфікацій у графі «Заявлена кількість товару» містить примітку +/- 10%, що спростовує твердження скаржника про порушення постачальником умов договору щодо поставки відповідної кількості товару. Доказів зворотного скаржником не надано.

Натомість, в матеріалах справи наявні підписані обома сторонами видаткові накладні, відповідно до яких постачальник передав, а покупець прийняв товар, який повинен бути оплачений.

Остання поставка товару була здійснена позивачем 06.11.2017, а тому строк оплати закінчився 09.11.2017. Таким чином, починаючи з 10.11.2017 у відповідача виникло прострочення по оплаті за спірним договором поставки в розмірі 612’ 622,77 грн. та яке, станом на день звернення до суду з позовом (з урахуванням часткових оплат 05.01.2018 та 22.01.2018), становить 462’ 622,77 грн. Вказана сума підтверджена належними та допустимими доказами, не спростована відповідачем, а тому суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про її стягнення.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, відповідно до ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватись, зокрема, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.5.4 договору, за порушення грошових зобов’язань за цим договором винна сторона сплачує постраждалій стороні пеню у розмірі діючої облікової ставки Національного банку України від суми невиконаного грошового зобов’язання за кожний день порушення зобов’язання.

Відповідно до вказаних норм, а також п. 3.5 договору, позивач у своїй позовній заяві здійснив нарахування 21’ 285,96 грн. пені, 4’ 454,73 грн. 3% річних та 18’ 579,18 грн. інфляційних втрат.

Детальний розрахунок вказаних сум наведений позивачем у розрахунку до позовній заяві (а.с. 17-18, т.1).

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при здійсненні розрахунку пені та процентів річних позивач безпідставно включив день фактичної сплати суми заборгованості в період часу, за який здійснюється стягнення відповідних нарахувань.

Перевіривши правильність нарахування стягнутих судом першої інстанції сум 21’ 226,35 грн. пені, 4’ 442,39 грн. 3 % річних та 18’ 579,18 грн. інфляційних втрат, вважає, що вказані суми арифметично вірні та є такими, що обґрунтовано підлягали до стягнення.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, судова колегія прийшла до висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, як такого, що ухвалене відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Львівської області від 27.03.2018 у справі №914/323/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Яблуневий Дар» – без задоволення.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Справу повернути в Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови складено 22.05.2018.

Головуючий суддя Г.В. Орищин

суддя Н.А. Галушко

суддя Л.С. Данко