Постанова № 74160273, 23.05.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" травня 2018 р. Справа№ 910/974/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Мальченко А.О.

Жук Г.А.

секретар судового засідання Бойко Р.А.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Офіс Сервіс Люкс»

на ухвалу Господарського суду міста Києва

від 07.02.2018 (суддя Трофименко Т.Ю.)

за заявою Вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний

університет розвитку людини «Україна»

про забезпечення позову

у справі № 910/974/18

за позовом Вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний

університет розвитку людини «Україна»

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія

«Фактор Плюс»

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Офіс Сервіс Люкс»

про визнання договорів недійсними

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2018 у справі № 910/974/18 заяву Вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на майно ТОВ «Офіс Сервіс Люкс», а саме: будівлю літ. «Н», блок «А», загальною площею 3495 кв.м., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Львівська, 23, корп. 1. Стягувач: Вищий навчальний заклад «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна». Боржник: ТОВ «Офіс Сервіс Люкс». У задоволенні решти заяви відмовлено.

Не погоджуючись із згаданою ухвалою, ТОВ «Офіс Сервіс Люкс» оскаржило її в апеляційному порядку, просило ухвалу скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви Вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини Україна» про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно ТОВ «Офіс Сервіс Люкс» - будівлю літ. «Н», блок «А» загальною площею 3495 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Львівська, 23, корп. 1. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням вимог матеріального та процесуального права. На переконання апелянта, обраний судом захід забезпечення позову не забезпечує виконання рішення суду (не є співвідносним, адекватним із заявленими позивачем вимогами), адже позивачем не оспорюється право власності відповідіача-2 на приміщення за адресою: м. Київ, вул. Львівська, 23, корп. 1, відповідно незрозумілим видається той факт, як не вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на згадане майно зробить неможливим виконання рішення суду про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги. На думку скаржника, місцевий суд не врахував відсутності будь-якого зв'язку між підставами позову, обгрунтуванням заяви про його забезпечення та способом захисту (предметом позову), з яким позивач звернувся до суду. За твердженнями апелянта, право власності на згадане приміщення було зареєстровано ТОВ «Офіс Сервіс Люкс» в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, що пов»язане з порушенням позивачем умов кредитних договорів. Позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що належне апелянту майно може бути відчужене, саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову тощо.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив, в якому зазначив про безпідставність на необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, відтак оскаржувану ухвалу як законну та обґрунтовану залишити без змін.

В судове засідання апеляційної інстанції 22.05.2018 з'явились представники сторін, представник відповідача-2 в судовому засіданні надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній та додаткових поясненнях підстав, оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви Вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно ТОВ «Офіс Сервіс Люкс», а саме: будівлю літ. «Н», блок «А», загальною площею 3495 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Львівська, 23, корп. 1.

Представник відповдіача-1 в судового засіданні апеляційної інстанції надав пояснення, в яких підтримав апеляційну відповідача-2, просив її задовольнити за наведених в ній підстав.

Представник позивача в судовому засіданні надав пояснення, в яких заперечив доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, відтак оскаржувану ухвалу як законну та обґрунтовану залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Так, Вищий навчальний заклад «Відкритий міжнародний університет розвитку люди «Україна» (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор плюс» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Плюс», відповдіача-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Офіс Сервіс Люкс» (далі - ТОВ «Офіс Сервіс Люкс», відповідача-2) про визнання договору № 02/10-17/2 про відступлення частини прав вимог від 02.10.2017 та договору № 02/10-17/3 від 02.10.2017 про відступлення права вимоги за договором іпотеки № 24-47/1-08/04 від 12.06.2008, які укладено між відповідачами 1 та 2, недійсними. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що згадані договори суперечать приписам ст. 203, 215, 1077 ЦК України, ст. ст. 17, 24 Закону України «Про іпотеку», відтак підлягають визнанню недійсними в судовому порядку.

Разом із позовною заявою, позивач подав суду заяву про забезпечення позову, в якій просив постановити ухвалу про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно ТОВ «Офіс Сервіс Люкс» - будівлю літ. «Н», блок «А», загальною площею 3495 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Львівська, 23, корп. 1, яка набута ТОВ «Офіс Сервіс Люкс» шляхом звернення у власність предмету іпотеки, а також заборонити ТОВ «Офіс Сервіс Люкс» здійснювати будь-які дії з відчуження цієї будівлі та укладати будь-які інші правочини, які можуть бути спрямовані на відчуження зазначеного майна. Згадана заява мотивована наявністю у позивача підозри, що набуте ТОВ «Офіс Сервіс Люкс» у власність шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки майно в подальшому може бути відчужене, адже, на думку позивача, це майно відповідачем-2 набуте у власність з порушенням вимог чинного законодавства України.

За приписами ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Положеннями ч. 1 ст. 137 ГПК України визначено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

З огляду на аналіз вищезгаданих приписів закону, заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду. Однак, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Таким чином, положення наведеної статті пов'язують вжиття заходу забезпечення з ефективним захистом або поновленням порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, реальним виконанням судового рішення, а також із наявністю обставин, що достеменно свідчать про те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Крім цього, при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Так, за приписами ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

За змістом ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» встановив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

В силу положень ч. 1 ст. 74 ГПК України обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення конкретного позову та на які така сторона посилається.

Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Належними згідно ст. 76 ГПК України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як встановлено матеріалами справи, звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказував на порушення його прав та інтересів внаслідок укладення договорів № 02/10-17/2 про відступлення частини прав вимог від 02.10.2017 та № 02/10-17/3 від 02.10.2017 про відступлення права вимоги за договором іпотеки № 24-47/1-08/04 від 12.06.2008, адже набуття ТОВ «Офіс Сервіс Люкс» у власність спірного майна шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося з порушенням вимог чинного законодавства України.

Крім цього, в обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив про невиконання новим іпотекодержателем зобов'язань за договором іпотеки №24-47/1-08/04 від 24.06.2008 щодо повідомлення про відступлення права вимоги новому кредитору та з приводу відшкодування позивачу різниці між вартістю предмета іпотеки (113 463 030, 00 грн.) та розміром забезпечених іпотекою вимог (26 000 000, 00 грн.).

Майже аналогічне обґрунтування наведено позивачем в заяві про забезпечення позову, в якій останній, окрім наведеного, вказував на наявні у нього підозри, що набуте ТОВ «Офіс Сервіс Люкс» у власність шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки майно може бути реалізоване в подальшому.

Проте визначаючи заяву позивача правомірною та задовольняючи її частково, місцевий господарський суд не врахував відсутності будь-якого зв'язку між підставами позову, обгрунтуванням заяви про його забезпечення та способом захисту (предметом позову - визнання договорів відступлення права вимоги недійсними), з яким позивач звернувся до суду. Одночасно судом першої інстанції не наведено жодних обґрунтувань як в частині задоволення заяви про забезпечення позову, так і відмови у ії задоволенні.

Крім цього, посилаючись на можливу реалізацію ТОВ «Офіс Сервіс Люкс» набутого у власність шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки майна, позивач не надав суду будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження своєї позиції з приводу наявності фактичних обставин, які свідчать про вчинення відповідачем-2 дій, спрямованих на реалізацію майна чи підготовку до такої реалізації тощо. Докази (виписки та скріншоти з мережі Інтернет), які надані позивачем лише суду апеляційної інстанції, не можуть бути прийняті до уваги, адже не існували на момент звернення до суду першої інстанції із заявою про забезпечення позову та постановлення судом оскарженої ухвали. З огляду на джерело походження таких доказів (мережа Інтернет), їх не може бути прийнято в якості достатніх та достовірних доказів на підтвердження наведених позивачем підстав.

Посилання в заяві про забезпечення позову на потенційну можливість ухилення від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування (надання відповідних доказів) не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

Місцевий господарський суд не звернув уваги на вищенаведені обставини, як і на відсутність належних та допустимих доказів з приводу наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову, відтак дійшов помилкового висновку, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у разі задоволення вимог позивача.

Крім цього, приймаючи судове рішення про часткове задоволення заяви позивача про забезпечення позову, місцевим судом не взято до уваги, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суду слід мати на увазі, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону, тому судом мають бути врахувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені в результаті застосування відповідних заходів, зокрема, відповідачів у справі.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції порушено приписи ст.ст. 136, 137 ГПК України, оскільки застосування передбачених ст. 137 ГПК України заходів до забезпечення позову можливе лише у разі, якщо їх невжиття може в подальшому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, що в даному випадку матеріалами справи не підтверджено.

З огляду на наведене, апеляційний господарський суд вважає відсутність обґрунтувань оскарженої ухвали порушенням чинного законодавства, а висновки місцевого суду незаконними й такими, що не є достатніми підставами для вжиття передбачених ст. ст. 136, 137 ГПК заходів забезпечення позову, відтак апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала місцевого суду - скасуванню.

В зв'язку із задоволенням апеляційної скарги ТВО «Офіс Сервіс Люкс», з позивача на користь відповідача-2 підлягають стягненню на підставі ст. 129 ГПК України 1 762, 00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 255, 269-270, 273, 275, 281-284 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Офіс Сервіс Люкс» задовольнити, ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.02.2018 у справі № 910/974/18 - скасувати.

В задоволенні заяви Вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» про забезпечення позову відмовити в повному обсязі.

Стягнути з Вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» (04071, м. Київ, вул. Хорива, буд. 1-Г, код ЄДРПОУ 30373644) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Офіс Сервіс Люкс» (03141, м. Київ, вул. Солом'янська, буд. 33, прим. 20, код ЄДРПОУ 33735808) 1 762, 00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 288-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 23.05.2018

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді А.О. Мальченко

Г.А. Жук