Постанова № 74152694, 11.05.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/244/18Головуючий по 1 інстанції Пересунько Я.В. Категорія: 19, 27 Доповідач в апеляційній інстанції Карпенко О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2018 року Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючої Карпенко О.В.

суддів Василенко Л.І., Нерушак Л.В.

секретаря Анкудінова О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 листопада 2017 року, ухваленого під головуванням судді Пересунько Я.В. у залі судових засідань Соснівського районного суду м. Черкаси о 10 годині 59 хвилин, у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

Дослідивши матеріали справи, суд,-:

в с т а н о в и в :

У липні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» звернулося до Соснівського районного суду м. Черкаси із позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись в обґрунтування заявленого позову на те, що 25 квітня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк») та ОСОБА_3 було укладено договір кредиту № 895/06-034-248, за умовами якого останній на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру надано грошові кошти для придбання нерухомого майна в розмірі 114 641 швейцарських франків.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, вказує позивач, 25 квітня 2017 року між банком та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір № ІД 895/06-034-248, за умовами якого в іпотеку банку передано належну ОСОБА_3 на праві власності квартиру АДРЕСА_1.

Позивач зазначає, що свої зобов'язання за кредитним договором відповідачка ОСОБА_3 не виконала, внаслідок чого станом на 23 травня 2017 року виникла прострочена заборгованість: за кредитом - 56 040,88 швейцарських франків, заборгованість за відсотками - 12 817,79 швейцарських франків.

ПАТ «Укрсоцбанк» вважає, що мораторій на звернення стягнення на майно, встановлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», до цих правовідносин не застосовується, оскільки ОСОБА_3 є власником іншого нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2.

ПАТ «Укрсоцбанк» вказує, що на виконання умов договору про іпотечний кредит та іпотечного договору боржниці було направлено вимогу про усунення порушень, але на дату звернення до суду банківська вимога ОСОБА_3 виконана не була, хоча боржниця визнавала наявність в неї заборгованості за кредитним договором № 895/06-034-248 і зверталася до банку із заявою про її реструктуризацію.

З урахуванням уточнених позовних вимог від 27 вересня 2017 року ПАТ «Укрсоцбанк» просив Соснівський райсуд м. Черкаси постановити судове рішення, яким в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за договором кредиту № 895/06-034-248 від 25 квітня 2007 року, яка станом на 25 березня 2017 року становить 68 858,67 швейцарських франків та складається з: 56 040,88 швейцарських франків заборгованості за кредитом та 12 817,79 швейцарських франків заборгованість за відсотками, звернути стягнення на предмет іпотеки - належну боржниці на праві власності квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу цієї квартири на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації - 921 143 грн. Стягнути з ОСОБА_3 судові витрати по сплаті судового збору 27928,49 грн.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 листопада 2017 року позов - задоволено.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором № 895/06-034-248 від 25 квітня 2007 року, розмір якої станом на 25 березня 2017 року становить 68 858,67 швейцарських франків та складається із тіла кредиту в розмірі 56040,88 швейцарський франків і заборгованості за процентами - 12817,79 грн. швейцарських франків, звернути стягнення на належний ОСОБА_3 на праві власності предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу цієї квартири на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації - 921 143 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» судові витрати в розмірі 1600 грн.

Вважаючи рішення суду першої інстанції необгрунтованим, постановленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_3 подала на нього апеляційну скаргу, в якій просить судове рішення скасувати через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи і невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» відмовити повністю.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, зокрема, обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не було враховано те, що позивач, скориставшись своїм правом на дострокове стягнення кредиту, звернувся в 2010 році з позовом до неї про дострокове стягнення кредитної заборгованості, змінивши при цьому термін повернення кредиту та плати за кредит в сторону зменшення. ОСОБА_3 вказує, що, незважаючи на наявність виконавчого документа про стягнення кредитної заборгованості за рішенням Соснівського районного суду м.Черкаси від 23 листопада 2010 року, ПАТ «Укрсоцбанк» повторно звертається до суду із вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки за кредитною заборгованістю, яку вже стягнуто в примусовому порядку із неї в рамках виконавчого провадження. При цьому, на думку скаржниці, суд першої інстанції дійшов хибного висновку щодо порушення умов кредитного договору відповідачкою, в результаті чого утворилася кредитна заборгованість, оскільки від стягнення 56040,88 швейцарських франків тіла кредиту позивач практично відмовився, відкликавши виконавчий лист із ДВС у 2013 року.

П. 9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Провадження у вказаній справі відкрито до набрання чинності редакції ЦПК України (15 грудня 2017 року), а тому розгляд скарги, у відповідності до п. 9 Перехідних положень ЦПК України, продовжується за правилами, що діють після набрання чинності нової редакції ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів поданої апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_3 не підлягає до задоволення, виходячи із наступного.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

При розгляді даної справи суд правильно встановив факти, відповідні їм правовідносини, постановив рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права, ґрунтується на зібраних по справі доказах, оцінивши які в сукупності, суд першої інстанції прийшов до аргументованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк».

Як вбачається із наявних матеріалів справи, 25 квітня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк») та ОСОБА_3 було укладено договір кредиту № 895/06-034-248, за умовами якого останній на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру надано грошові кошти для придбання нерухомого майна в розмірі 114 641 швейцарських франків, зі сплатою 9,2% річних та порядком погашення суми основної заборгованості до 10 числа кожного місяця згідно графіку, який вказано в п.п.1.1.1 п.1.1.ст.1 договору кредиту (том 1 а.с. 5-6).

У забезпечення виконання зобов'язань за договором кредиту № 895/06-034-248, 25 квітня 2007 року між банком та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір № ІД 895/06-034-248, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передала в іпотеку Акціонерно-комерційному банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» належну їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 25.04.2007 року квартиру АДРЕСА_1. (том 1 а.с. 7-8)

Виходячи із умов п. 2.4.3 іпотечного договору іпотекодержатель має право у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов'язання, задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

При цьому, виходячи із змісту статті 4 іпотечного договору № ІД 895/06-034-248 іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів, в тому числі шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачкою ОСОБА_3 взятих на себе в добровільному порядку зобов'язань за договором кредиту, станом на 25 березня 2017 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 68 858,67 швейцарських франків, яка складається із тіла кредиту - 56 040,88 швейцарських франків, а також процентів - 12 817,79 швейцарських франків.

Наявну в неї перед банком заборгованість за кредитним договором № 895/06-034-248 ОСОБА_3 визнавала, про що свідчать її заяви на адресу позивача із проханням реструктуризації боргу.

Враховуючи порушення ОСОБА_3 умов кредитного договору та наявність у відповідачки боргу за договором кредиту, ПАТ «Укрсоцбанк» звернулось до суду з вимогою щодо звернення стягнення на предмет іпотеки - належну ОСОБА_3 на праві власності квартиру АДРЕСА_1 шляхом проведення прилюдних торгів у відповідності до вимог ЗУ « Про іпотеку» та «Про виконавче провадження».

Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації, що є по суті захистом порушених прав позикодавця щодо виконання позичальником грошових зобов'язань, забезпечених іпотекою.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до приписів ст. 575 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону ; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

За змістом частини першої статті 41 Закону «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Є безпідставними посилання ОСОБА_3 в своїй апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не було враховано, що позивач звернувся до суду за стягненням кредитної заборгованості (тіла кредиту), спір відносно якої було вирішено в іншій цивільній справі, у зв'язку з чим позивачем пропущено без поважних причин термін позовної давності для звернення до суду із вимогою щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.

На думку особи, яка подала апеляційну скаргу, суд першої інстанції дійшов хибного висновку щодо порушення умов кредитного договору ОСОБА_3, в результаті чого утворилася кредитна заборгованість, оскільки від стягнення тіла кредиту банк практично відмовився, відкликавши виконавчий лист із ДВС.

Проте, такі посилання ОСОБА_3 не базуються на вимогах чинного законодавства та спростовуються наявними матеріалами справи.

Як вбачається із них, дійсно, в червні 2010 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» звертався до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором кредиту № 895/06-034-248 від 25 квітня 2007 року.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 23 листопада 2010 року з ОСОБА_3 на користь Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» було стягнуто заборгованість за договором кредиту № 895/06-034-248 від 25 квітня 2007 року у загальному розмірі 117 133,11 швейцарських франків, що за офіційним курсом НБУ станом на момент ухвалення рішення еквівалентно 797 620,26 грн. (том 1 а.с. 75-77).

Судом також встановлено, що 17 липня 2013 року та 13 серпня 2013 року виконавчі провадження з виконання вказаного рішення Соснівського районного суду м.Черкаси завершено у зв'язку з надходженням заяви стягувача про повернення виконавчого документа (том 1 а.с. 180 зворот, 183 зворот).

Виконавчий лист про стягнення боргу з ОСОБА_3 на підставі рішення Соснівського районного суду м.Черкаси від 23 листопада 2010 року повторно до виконання не пред'являвся.

Згідно із частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Зокрема, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК), переданням відступного (стаття 600 ЦК), зарахуванням (стаття 601 ЦК), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК), прощенням боргу (стаття 605 ЦК), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України).

У зобов'язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб'єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов'язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов'язку. Так само й боржник зі спливом позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов'язку.

Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб'єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя цієї статті). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п'ята цієї статті). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов'язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша цієї статті), установлюючи для особи, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.

Отже, ЦК України не визнає сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов'язання. Виконання боржником зобов'язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов'язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.

Таким чином, зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов'язання не припиняється.

Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов'язання і за загальним правилом є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 цього Закону).

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 зазначеного Закону. Зміст цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.

Так, згідно з абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання. Натомість такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов'язанням, цей Закон не передбачає.

Таким чином, якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов'язання за кредитним договором і, отже, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку».

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно застосувавши вищевказані норми матеріального права дійшов обґрунтованого висновку про те, що посилання відповідача на пропущення строку позовної давності не є підставою для припинення іпотеки в розумінні абзацу другого частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку».

Інші доводи апеляційної скарги, наведені ОСОБА_3 в апеляційній скарзі, суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Підстав для зміни або скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 листопада 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки - залишити без задоволення, зазначене рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв'язку із переглядом справи у суді апеляційної інстанції залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови в порядку та за умов, визначених ЦПК України.

Головуюча Карпенко О.В.

Судді Василенко Л.І.

Нерушак Л.В.

(повний текст постанови виготовлено 21.05.2018 року)