Постанова № 74148967, 10.05.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/7628/17 Головуючий у 1 інстанції: Радченко В.Є.

Провадження № 22-ц/783/9/18 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1М.

Категорія: 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючої судді - Копняк С.М.,

суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря - Брикайло М.В.,

з участю представника апелянта - ОСОБА_2, представника позивача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 29 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Платинум», Львівського міського відділення «Гуцульське», філії західного головного територіального управління Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради про визнання недійсними договорів та скасування державної реєстрації,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач ОСОБА_4 звернулася в суд з позовною заявою до ОСОБА_5, ОСОБА_6, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Платинум», Львівського міського відділення «Гуцульське», філії західного головного територіального управління Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради про визнання недійсними договорів та скасування державної реєстрації.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 29 листопада 2017 року відкрито провадження у вищевказаній справі.

Не погоджуючись з даною ухвалою, ПАТ КБ «Приват Банк» оскаржив таку в апеляційному порядку.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що оскаржувана ухвала є незаконною, необгрунтованою, винесена з порушенням норм цивільного законодавства, відповідно підлягає скасуванню.

Зазначає, що предметом позову є визнання недійсними правочинів щодо передачі права вимоги за договором іпотеки, що безпосередньо стосується нерухомого майна, а саме квартири, належній на праві власності позивачу, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Паркова, 8/ 2а і територіально відноситься за підсудністю до Франківського районного суду м. Львова.

Просить ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 29 листопада 2017 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою повернути справу до суду першої інстанції для вирішення питання про передачу справи до належного суду.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з’явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про залишення без задоволення такої, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов’язків має право на справедливий судовий розгляд.

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Справа розглядається Апеляційним судом Львівської області у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, відповідно до вимог п. 8 ст. 1 Перехідних положень.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Перевіряючи законність оскарженої ухвали колегія суддів враховує норми матеріального та процесуального права, які діяли на момент постановлення такої, тобто 29 листопада 2017 року.

Стаття 122 ЦПК України регламентувала дії судді при вирішенні питання відкриття провадження у справі. Про відкриття провадження у справі суддя постановляє ухвалу. Аналогічна норма міститься і в новій редакції ЦПК України – ст.187 ЦПК України.

Суддя має перевірити належність справи до юрисдикції та підсудності суду.

Визначити підсудність суду - означає з'ясувати коло цивільних справ, які компетентний вирішувати по суті даний суд.

Підсудність - це розподіл підвідомчих загальним судам цивільних справ між різними судами першої інстанції залежно від роду (характеру) справ, що підлягають розгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого суду.

Територіальна підсудність - це підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. За її допомогою вирішується питання, яким з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа.

Критеріями даного виду підсудності зокрема виступають: місце проживання відповідача, місце заподіяння шкоди, місце знаходження спірного майна, місце розгляду первісного позову тощо.

За загальним правилом статті 109 ЦПК України (в редакції, що діяла на час розгляду справи в суді першої інстанції), позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування, а до юридичних осіб - за їхнім місцезнаходженням. Аналогічнпа норма міститься і в новій редакції ЦПК України – ст.27.

Відповідно до приписів ч.1 ст. 114 ЦПК України (в редакції, що діяла на час розгляду справи в суді першої інстанції) позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред’являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Аналогічна норма міститься і у ч. 1 ст. 30 ЦПК України в новій редакції.

Крім цього, як роз»яснено в п. 41 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» №3 від 01.03.2013 року, перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність (стаття 114 ЦПК) є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально. У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об'єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності.

Згідно п. 42 цієї ж Постанови виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 114 ЦПК). Згідно з положеннями статті 181 ЦК до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно – предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

З матеріалів справи вбачається, що спір між сторонами виник з приводу нерухомого майна, зокрема позивач просить про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги за договорами в тому числі і за договором іпотеки щодо квартири №2 «а» по вул. Парковій у м. Львові, та скасування державної реєстрації.

А відтак, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що загальні вимоги процесуального закону щодо підсудності, передбачені ч.1 ст.109 ЦПК України у даному випадку застосуванню не підлягали, оскільки у справах з приводу нерухомого майна діяла спеціальна норма процесуального закону (ч.1 ст.114 ЦПК України), що підлягає обов’язковому застосуванню, незважаючи на вимоги ст.ст.109, 110 ЦПК України

Аналогічні норми містяться і у новій редакції ЦПК України.

Відтак, надаючи правову оцінку зібраним у справі доказам та встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час постановлення оскаржуваної ухвали дійшов вірного висновку про відкриття провадження у справі, оскільки вул. Паркова, 8 територіально відноситься за підсудністю до Галицького районного суду м. Львова.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки такі є вірними та відповідають нормам як матеріального, так і процесуального права, ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні поданих суду доказів. Підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали Галицького районного суду м. Львова від 29 листопада 2017 року відсутні.

Керуючись ст. ст. 259 ч.6, 268, 374, 378, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» - залишити без задоволення.

Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 29 листопада 2017 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено 18 травня 2018 року.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Бойко С.М.

ОСОБА_7