Постанова № 74148722, 15.05.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний номер 310/38/18 Головуючий у 1-й інстанції Білоусова О.М.

Номер провадження 22-ц/778/1405/18 Суддя-доповідач ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Подліянової Г.С.,

суддів: Дашковської А.В.,

ОСОБА_2,

за участю секретаря Волчанової І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 січня 2018 року про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовська кабельна компанія», Компанії Cентера Лімітед (Sentera Limited), Компанії Вайтскоуп Інвестментс Лімітед (Whitescope Investments Limited), ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору недійним,-

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовська кабельна компанія» (далі ТОВ «Азовська кабельна компанія»), Компанії Cентера Лімітед (Sentera Limited), Компанії Вайтскоуп Інвестментс Лімітед (Whitescope Investments Limited), ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору недійним.

Позивач просив суд, визнати недійсним з моменту укладення договір про підписку на акції, укладений 28.02.2012 року між компанією Сентера Лімітед (Sentera Limited) та Вайтскоуп Інвестментс Лімітед (Whitescope Investments Limited) в частині переходу права власності на частку в статутному капіталі ТОВ «Азовська кабельна компанія» в розмірі 99,9% від компанії Сентера Лімітед (Sentera Limited) до компанії Вайтскоуп Інвестментс Лімітед (Whitescope Investments Limited), судові витрати покласти на відповідачів.

Ухвалою судді Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 січня 2018 року відмовлено у відкритті провадження, оскільки заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Не погоджуючись з зазначеною ухвалою судді, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу судді скасувати, направити справу до суду першої інстанції для прийняття рішення про відкриття провадження у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції посилався на те, що справа за позовом ОСОБА_3 не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів з вказаним висновком не може повністю погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Ухвала суду відповідно до ч.1 ст. 258 ЦПК України є судовим рішенням.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 22 грудня 2009 року у справі "Безімянная проти Росії" (заява № 21851/03) констатував порушення "самої суті права заявника на доступ до суду", а отже - порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вказавши, що "заявниця опинилася у замкнутому колі, у ситуації, коли внутрішньодержавні суди вказували один на одного і відмовлялись розглядати її справу, зважаючи на нібито обмеження своїх судових повноважень. Внутрішньодержавні суди фактично залишили заявницю у судовому вакуумі без будь-якої вини з її сторони". ЄСПЛ також наголосив, що "погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту".

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне між собою.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до вимог ст. 19 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно з п. 3 ст. 21 ГПК України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Із роз'яснень, викладених у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства справи, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності інших суб'єктів господарювання, які не є господарськими товариствами (кооперативи, приватні, колективні підприємства тощо), якщо стороною у справі є фізична особа.

При визначенні підвідомчості (підсудності) справ, що виникають із корпоративних відносин, слід керуватися поняттям корпоративних прав, наведеним у ч. 1 ст. 167 ГК України - корпоративними є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

У разі якщо суб’єктний склад осіб, які беруть участь у справі, або предмет позову не відповідають визначеним пунктом 3 частини першої статті 21 ГПК України справам, що виникають з корпоративних відносин, необхідно враховувати, що відповідно до статті 1 ГПК України господарським судам підвідомчі спори щодо захисту порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб (у тому числі іноземних), громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.

Таким чином, під корпоративними відносинами розуміють відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Реалізація учасником господарського товариства передбачених законом прав учасника господарського товариства відбувається в межах корпоративних відносин.

Звертаючись з позовом до суду, ОСОБА_3 просив визнати недійсним з моменту укладення договір про підписку на акції, укладений 28 лютого 2012 року між компанією Сентера Лімітед, Кіпр, Нікосія та Вайтскоуп Інвестментс Лімітед в частині переходу права власності на частку в статутному капіталі ТОВ «Азовська кабельна компанія» в розмірі 99,9 % від компанія Сентера Лімітед, Кіпр, Нікосія до компанії Вайтскоуп Інвестментс Лімітед.

В обґрунтування позову, зокрема посилався на те, що у 2012 році ним та його бізнес-партнерами – ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було придбано корпоративні права у вигляді 99,9 % статутного капіталу ТОВ «Азовська кабельна компанія».

Сторони узгодили, що на момент підписання цієї угоди частки, права та обов'язки кожної зі Сторін в цій Компанії є рівними, незалежно від їх внеску та юридично закріплених прав. При цьому, ОСОБА_6 володів своєю часткою (33,3%) в Компанії через компанію Rand Developments Inc., Панама. ОСОБА_5 володів своєю часткою (33,3%) в Компанії через компанію Frost Management Inc., Панама (бенефіціарний власник - ОСОБА_7, законна дружина ОСОБА_5П.).

Позивач володів своєю часткою (33,3%) в Компанії через компанію Formex Investments Ltd., Сейшельські острови (бенефіціарний власник - ОСОБА_8, моя прийомна дочка).

Безпосередньо в статутному капіталі ТОВ «Азовстка кабельна компанія» корпоративні права їм належали через компанію Сентера Лімітед (Sentera Limited), Кіпр, Нікосія.

05.07.2005 року між позивачем, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, з метою юридичного оформлення та закріплення прав та повноважень сторін, що є фактичними власниками статутного капіталу ТОВ «Азовська кабельна компанія» укладено угоду, якою закріплено та підтверджено, що ОСОБА_6 на момент підписання даної угоди є легальним бенефіціарний власником та володільцем 33,3%) статутного капіталу ТОВ «Азовська кабельна компанія», а ОСОБА_5 та позивач у справі є фактичними неномінальними власниками по 33,3% кожен статутного капіталу Компанії.

При цьому, в зазначеній угоді закріплено, що Сторони достатньо поінформовані та визнають, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 є лише бенефіціарними власниками, за якими зареєстровано право на частку в Компанії, і ніякої особистої участі (фінансової або адміністративної) у фінансуванні та управлінні Компанією вони не приймають. В порушення умов зазначеної угоди, відповідачами без згоди ОСОБА_3 було прийнято рішення про відчуження належної частки в розмірі 99,9% статутного капіталу ТОВ « Азовська кабельна компанія»

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 260 ЦПК України в мотивувальній частині ухвали суд зобов'язаний зазначити мотиви, з яких суд дійшов висновків, і закон, яким він керувався, постановляючи ухвалу.

Натомість, судом першої інстанції, в оскаржуваній ухвалі, зазначеним доводам позовної заяви ОСОБА_3, в тому й числі, угоді від 05.07.2005 року, на яку посилається позивач в позовній заяві, як на підставу того, що він, ОСОБА_5, ОСОБА_6 є фактичними власниками статутного капіталу ТОВ « Азовська кабельна компанія», а ОСОБА_7 та ОСОБА_9 є лише бенефіціарними власниками, взагалі не надана оцінка та не з’ясовані питання, чи дійсно позивач ОСОБА_3 є учасником (засновником, акціонером) господарського товариства.

Таким чином, відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції на зазначені положення закону уваги не звернув, всупереч вимогам ст. 260 ЦПК України не навів достатніх мотивів, які б давали підстави для висновку про те, що справа повинна розглядатись в порядку ГПК України.

На підставі викладеного, апеляційний суд вважає висновки суду першої інстанції передчасними, та такими, що не відповідають дійсним обставинам та дослідженим матеріалам справи, а тому ухвалу суду не можна вважати законною та обґрунтованою вона підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Аргументи апеляційної скарги частково є виправданими.

Керуючись ст.ст. 374, 379, 381-384 ЦПК України колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 січня 2018 року у цій справі скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 21.05.2018 року.

Головуючий

Судді: