Постанова № 74148605, 10.05.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 445/1942/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Сивак В.М.

Провадження № 22-ц/783/299/18 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1І.

Категорія: 19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2018 року м.Львів

Колегія суддів Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого Приколоти Т.І.

суддів: Ванівського О.М., Павлишина О.Ф.

з участю секретаря Іванової О.О.

з участю ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Золочівського районного суду Львівської області від 3 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, про стягнення боргу,-

встановила:

18 жовтня 2016 року Серкіс Т.З. звернувся з позовом, про стягнення з Павлишина А.Ю. 40 000 грн. боргу. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 16 червня 2016 року позичив Павлишину А.Ю. 40 000 грн., які останній зобов’язувався повернути через 10 днів. Однак, станом на момент подання позову відповідач позики не повернув.

Рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 3 жовтня 2017 року відмовлено в задоволенні позову.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_2 Зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необгрунтованим, та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.Вказує, що в матеріалах справи міститься розписка, написана відповідачем власноручно про отримання ним коштів в розмірі 40 000 грн.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у визначений законом спосіб.

Згідно з ч.1 та ч.3 ст. 10, 58-60 ЦПК України, в чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення редакції, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами.

Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч.2 ст.1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Розписка про отримання грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Відповідно до розписки 16 червня 2016 року ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_2 40 000 грн.

Згідно з ч.1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Встановлено, що 5 вересня 2016 року ОСОБА_2 направив ОСОБА_4 вимогу про повернення коштів, однак жодної відповіді не отримав. Позивачем не надано доказів того, що така вимога була вручена відповідачу.

Виходячи із встановленого, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку що у задоволенні позову належить відмовити, оскільки у наданій розписці відсутня вказівка на те, що кошти в сумі 40 000 грн. отримані відповідачем у борг, крім цього не передбачено обов’язку ОСОБА_4 повернути зазначені кошти. Тому відсутні підстави стверджувати про наявність між сторонами боргових зобов’язань, які відповідачем не виконані.

З висновками суду належить погодитися, оскільки ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Підстави для скасування рішення суду відсутні.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а:

Залишити рішення Золочівського районного суду Львівської області від 3 жовтня 2017 року без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 17 травня 2018 року.

Головуючий

Судді