Постанова № 74145497, 15.05.2018, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - ОСОБА_1

Доповідач -Назарова М.В.

Справа № 414/2505/17

Провадження № 22ц/782/260/18

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2018 року Апеляційний суд Луганської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Коновалової В.А., Луганської В.М.,

за участю секретаря Подрябінкіна Я.Г.,

за участю представника позивача - ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3,

учасники справи: позивач – ОСОБА_4, відповідач - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Луганської області в м. Сєвєродонецьку

апеляційну скаргуОСОБА_5, в особі свого представника ОСОБА_3

на рішення Кремінського районного суду Луганської області від 08 лютого 2018 року ,ухваленого Кремінським районним судом у складі: судді Акулова Є.М. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя,

в с т а н о в и в:

У грудні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого посилалася на те, що 25 січня 2003 року між позивачем ОСОБА_4 і відповідачем ОСОБА_5 був укладений шлюб, який був зареєстрований Боровенською сільською радою Кремінського району Луганської області, актовий запис №1. Рішенням Кремінського районного суду Луганської області від 17 листопада 2017 року шлюб між позивачем та відповідачем був розірваний. В період перебування у шлюбі із відповідачем у 2006 році купили житловий будинок за адресою с. Боровеньки, Кремінського району, Луганської області, вул. Подборна, 46, та здійснили його поліпшення: встановили пластикові вікна, замінили вхідні двері, провели водопровід та встановили водонапірну станцію, водяне опалення, здійснили ремонт печі, поклеїли нові шпалери, забезпечили гаряче водопостачання за допомогою електричного бойлеру, після чого будинок коштує 100000 грн.

Крім того, за час спільного проживання придбали наступні речі:

- Корпусний кухонний гарнітур який вміщає навесні шафи і тумби жовтого кольору з коричневими вставками на фасадних дверцятах виготовлений з ламінованого дсп, вартістю 1600 грн.,

- М’який кухонний куточок коричного кольору, вартістю 800 грн.,

- Духовка електрична червоного кольору - 180 грн.,

- Мікрохвильова піч «Самсунг» білого кольору - 1600 грн.,

- Мультиварка сталевого кольору на 5 літрів - 1600 грн..

- Електричний чайник металевий металевого кольору - 190 грн.,

- Морозильна камера білого кольору на шість лотків - 2999 грн.,

- Холодильник «Альпія» білого кольору - 1500 грн.,

- Пральна машина активаторного типу «Таврія» - 690 грн.,

- М’які меблі диван та два крісла зеленого кольору з жовтим візерунком - 2700 грн.,

- Телевізор плоский ЖК «Супра» чорного кольору - 2999 грн.,

- Прасувальна дошка - 160 грн.,

- Мотоблок, дизель, синього кольору з навісним обладнанням та причепом сірого кольору - 22800 грн.,

- Мотоцикл з коляскою марки МТ - 5000 грн.,

- Пилосос «Самсунг» сірого кольору - 1600 грн.,

- Пральна машинка автомат - 2500 грн.,

- Телевізор «Рейнфорд» - 700 грн.,

- Шафа для одежі - 210 грн.,

- Диван - 230 грн.,

- Стільці у кількості 3 шт. вартістю по 130 грн. кожен - 390 грн., а загалом – на суму 50448,00 грн.

На квітень 2017 року, коли позивач була змушена змінити місце проживання, у відповідача на подвір’ї залишилася худоба і птиця, а саме: два кабанчики, теличка і бичок, кури – 6 шт., індики – 3 шт., гуси – 5 шт., вутки – 3 шт. на загальну суму 20000 грн.

З урахуванням рівності часток подружжя у спільному сумісному майні, відсутності шлюбного договору та договору про поділ майна подружжя, позивач просить розділити спільно нажите майно, визнавши за нею право власності на Ѕ частину зазначеного домоволодіння, без виділу її в натурі, та розділити майно та передати їй у користування частину спільно нажитого майна, предметів побутового вжитку, а саме:

корпусний кухонний гарнітур який вміщає навесні шафи і тумби жовтого кольору з коричневими вставками на фасадних дверцятах виготовлений з ламінованого дсп, вартістю 1600 грн.,

духовку електричну червоного кольору - 180 грн.,

мікрохвильова піч «Самсунг» білого кольору - 1600 грн.,

холодильник «Альпія» білого кольору - 1500 грн.,

м’які меблі диван зеленого кольору з жовтим візерунком - 1350 грн.,

прасувальну дошку - 160 грн.,

пральну машинку-автомат - 2500 грн.,

телевізор «Рейнфорд» - 700 грн., разом на загальну суму 9590 грн.,

Відповідачу залишити наступне майно: Ѕ частку житлового будинку №46 по вулиці Подборна №46 в селі Боровеньки Кремінського району в Луганській області, а також наступне майно:

Птицю і худобу -два кабанчики, теличка і бичок, кури – 6 шт., індики – 3 шт., гуси – 5 шт., вутки – 3 шт.,

М`який кухонний куток коричневого кольору, вартістю 800 грн.,

Мультиварку сталевого кольору на 5 літрів - 1600 грн.,

Електричний чайник металевий металевого кольору - 190 грн.,

Морозильну камеру білого кольору на шість лотків - 2999 грн.,

Пральну машину активаторного типу «Таврія» - 690 грн.,

Телевізор плоский жидкокристалевий «Супра» чорного кольору - 2999 грн.,

Мотоблок, дизель, синього кольору з навісним обладнанням та причепом сірого кольору - 22800 грн.,

Мотоцикл з коляскою марки МТ - 5000 грн.,

Пилосос «Самсунг» сірого кольору - 1600 грн.,

Шафу для одежі - 210грн.,

Диван - 230 грн.,

Стільці у кількості 3 шт. вартістю по 130 грн. кожен - 390 грн., а разом на суму 59508,00 грн.

Стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію половини вартості майна у розмірі 24959,00 грн.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції представник відповідача позов не визнав та надав відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позивачем не надано жодного належного доказу на підтвердження факту купівлі всього зазначеного майна в період з 2003 року по квітень 2017 року, не надано жодного доказу на підтвердження існування такого майна на даний час та наявність його саме у відповідача. Придбаний за час шлюбу будинок є власністю відповідача, оскільки придбаний за належні особисто ОСОБА_5 зароблені кошти, завдаток оформлювався без участі позивача, і позивач це не спростував.

Представником позивача до суду надана відповідь на відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що посилання представника відповідача на відсутність доказів не відповідає дійсності та запевняє, що кошти на придбання домоволодіння збирали сім’єю разом, а саме на її зарплатню сім'я харчувалася, заробіток чоловіка та його пенсія по інвалідності відкладалася задля придбання нерухомості.

Рішенням Кремінського районного суду Луганської області від 08 лютого 2018 позовні вимоги задоволено частково.

Розділено спільно нажите майно подружжя, визнано за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частку домоволодіння №46 з відповідною часткою побутових будівель і споруд, розташованого по вулиці Подборна №46 в селі Боровеньки Кремінського району в Луганській області.

Зобов’язано відповідача ОСОБА_5 передати у власність та користування позивачеві ОСОБА_4І наступне майно:

1. Корпусний кухонний гарнітур, який складає навісні шафи і тумби жовтого кольору з коричневими вставками на фасадних дверцятах, виготовлений з ламінованого дсп, вартістю 1600 грн.

2. Духовку електричну червоного кольору, вартістю 50 грн.

3. Мікрохвильову піч «Самсунг» білого кольору, вартістю 1600 грн.

4. Холодильник «Альпія» білого кольору, вартістю 1500 грн.

5. М’які меблі: диван зеленого кольору з жовтим візерунком, вартістю 1350 грн.

6. Прасувальну дошку, вартістю 160 грн.

7. Пральну машинку-автомат, вартістю 2500 грн.

8. Телевізор «Рейнфорд», вартістю 700 грн,

9. Стільці у кількості 3 шт. вартістю по 130 грн. за штуку на суму 390 грн., а разом на суму 9850 грн.

Залишено у власності та користуванні відповідача ОСОБА_5 Ѕ частку домоволодіння №46 з відповідною часткою побутових будівель і споруд, розташованого по вулиці Подборна №46 в селі Боровеньки Кремінського району в Луганській області а також наступне майно:

1. М`який кухонний куток коричневого кольору, вартістю 300 грн.

2. Мультіварку сталевого кольору на 5 літрів, вартістю 1500 грн.

3. Морозильну камеру білого кольору на шість лотків, вартістю 2999 грн.

4. Пральну машину активаторного типу «Таврія», вартістю 690 грн.

5. Телевізор плоский ЖК «Супра» чорного кольору, вартістю 2999 грн.

6. Мотоблок, дизель, синього кольору з навісним обладнанням та причепом сірого кольору, вартістю 22000 грн.

7. Мотоцикл з коляскою марки МТ, вартістю 2000 грн.

8. Пилосос «Самсунг» сірого кольору, вартістю 1600 грн.

9. Шафу для одежі, вартістю 90 грн.

10. Диван, вартістю 90 грн. а разом на суму 34268 грн.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію половини вартості залишеного позивачеві майна (побутових речей) у розмірі 17134 грн. та 775,99 грн. судових витрат.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, відповідач ОСОБА_5 звернувся з апеляційною скаргою, вважає рішення незаконним та необґрунтованим у зв’язку з тим, що судом першої інстанції ухвалено рішення внаслідок неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, тому просить рішення скасувати в частині визнання за ОСОБА_6 права власності на Ѕ спірного будинку з відповідною часткою побутових будівель і споруд та розподілу боргів за розпискою від 20.09.2016 року та як не вбачається і використання вказаних коштів на придбання якогось спірного майна та ухвалити в цій частині нове рішення, визнавши право власності за ОСОБА_5В на домоволодіння з побутовими будівлями і спорудами та в частині поділу боргів, поділивши борг, згідно розписки від 20.09.2016 року, на підтвердження договору займу грошових коштів в сумі 3,5 доларів США, між сторонами в рівних частинах.

Доводами апеляційної скарги є те, що суд в порушення вимог процесуального законодавства України - ст.ст. 3, 10, 76, 81, 90, 236 ЦПК України - безпідставно надав перевагу показанням позивача, залишив поза увагою фактичні обставини справи, а саме, що кошти в борг брались відповідачем під час сумісного проживання позивача та відповідача і витрачені були в інтересах сім’ї, суд помилково вважав достовірними показання саме позивача, а покази відповідача та свідків відповідача взагалі не взяв до уваги, неправильно витлумачив норми матеріального права, що підлягали застосуванню до даних правовідносин, що і привело до ухвалення судом незаконного рішення.

Від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він вважає скаргу незаконною і необґрунтованою.

Апеляційне провадження у справі відкрито 29 березня 2018 року після усунення відповідачем недоліків апеляційної скарги, ухвалою суду від 12 квітня 2018 року справу призначено до апеляційного розгляду на 12.30 год. 24 квітня 2018 року, в судовому засіданні 24 квітня 2018 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_2 та витребувано у Луганського обласного державного нотаріального архіву копію нотаріальної справи на ім’я ОСОБА_5 та оголошено перерву до 14.30 год. 15 травня 2018 року.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_3 підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник позивача ОСОБА_2 заперечував проти задоволення скарги.

Позивач та відповідач в судове засідання не з’явилися, про дату, час і місце повідомлені належним чином, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги,колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що сторони перебували у шлюбі з 25 січня 2003 року, який був зареєстрований Боровенською сільською радою Кремінського району Луганської області, актовий запис №1.

Рішенням Кремінського районного суду Луганської області від 17 листопада 2017 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, розірваний. Рішення набрало законної сили 28 листопада 2017 року (а.с. 6).

Згідно договору купівлі продажу житлового будинку від 22 травня 2007 року, укладеного між продавцем ОСОБА_7І та ОСОБА_5 як покупцем, посвідченого приватним нотаріусом Кремінського районного нотаріального округу ОСОБА_8, реєстр № 613, останнім придбано у власність спірний будинок №46, з побутовими будівлями та спорудами, розташований по вулиці Подборна в селі Боровеньки Кремінського району Луганської області, за 9000 грн. (а.с. 69), де з 2008 року і до теперішнього часу є зареєстрованою позивачка (а.с. 7).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції з посиланням на застосування до спірних відносин вимог ст.ст. 60, 69-71 СК України, мотивував своє рішення тим, що спірне нерухоме майно придбано сторонами в період шлюбу саме за спільні сімейні кошти, що випливає з пояснень позивачки, підтверджено даними трудових книжок сторін, довідками про інвалідність та отримувану пенсію відповідача та заробіток позивача, що у вказаній період обидва працювали, мали відповідний дохід.

Колегія суддів, розглядаючи справу за доводами апеляційної скарги, вважає, що рішення суду в наведеній частині ґрунтується на вимогах закону та матеріалах справи з огляду на наступне.

Вимогою апеляційної скарги є лише ухвалення нового рішення в частині поділу спірного будинку та визнання права власності на нього лише за відповідачем ОСОБА_5 та в частині поділу боргів, поділивши борг згідно розписки від 20.09.2016 року в сумі 3500 доларів США між сторонами в рівних частках.

В іншій частині рішення суду не оскаржується.

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України), майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною першою статті 65 СК України передбачено що, дружина і чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Відповідно до ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;

2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;

4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду";

5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Відповідно до ч. 7 ст. 57 СК України, якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Між сторонами по справі не було встановлено режиму окремого проживання, передбаченого ст. 119 СК України, а тому щодо спірного майна не виникли правові наслідки встановлення режиму окремого проживання, передбачені ст. 120 СК України.

Аналіз наведено дає змогу дійти висновку про те, що в разі невизнання відповідачем належності будинку до спільного сумісного майна подружжя, саме на нього покладається тягар доведеності придбання спірного будинку в період шлюбу на його ім’я за особисті, а не сімейні кошти.

Перевіряючи спільність участі подружжя коштами або працею в набутті будинку, майна, суд першої інстанції вірно застосував норму статті 60 СК України та визнав право спільної сумісної власності подружжя на спірний будинок, оскільки встановив не тільки факт його набуття під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти та спільна праця подружжя.

Так, на підставі даних трудових книжок сторін, довідки про інвалідність та отримувану пенсію відповідачем та заробіток позивача судом зроблений правильний висновок про те, що у вказаний період обидва працювали та мали відповідний дохід – відповідач працював з 2002 року по 2008 рік сторожем (а.с. 27-28), з 2006 року є інвалідом 3 групи довічно (а.с. 29) та отримував пенсію у 2006 та 2007 роках - по 284,69 грн. щомісячно (а.с. 31, 31 зв.); позивач згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків мала регулярний дохід та отримувала у 2006 році в середньому 512 грн. на місяць, у 2007 році – 670 грн. на місяць (а.с. 50-52).

Згідно п. 44 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року № 20/5 дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Правочини щодо належного подружжю на праві спільної сумісної власності майна, які потребують обов'язкового нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також правочини щодо іншого цінного майна можуть бути посвідчені нотаріусом при наявності письмової згоди другого з подружжя. Справжність підпису

на заяві другого з подружжя про згоду на укладення такої угоди повинна бути засвідчена в нотаріальному порядку.

Під час укладення договору купівлі-продажу спірного житлового будинку вимоги чинного законодавства дотримані.

Вказаний договір ніким не оскаржений та не визнаний недійсним.

Суд вірно дав оцінку показанням свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_9, яким не відомо, за чиї кошти придбався будинок; свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 – обидва брати відповідача – не змогли пояснити та не мають письмових доказів того, коли саме особисто вони та їх мати передавали кошти відповідачу.

Що стосується наданої відповідачем розписки про отримання відповідачем ОСОБА_5 від ОСОБА_10 грошей у сумі 3500 доларів США, які зобов’язується повернути протягом трьох років, то вказаний борг не стосується придбання у 2007 році спірного будинку.

З огляду на вимоги частини 4 статті 82 ЦПК України про обов’язковість обставин, що встановлені рішенням у цивільній справі про розірвання шлюбу сторін, що набрало законної сили, а саме – що спільне проживання вони припинили з квітня 2017 року, щодо тих самих сторін, що беруть участь у теперішній справі, не заслуговує на увагу і вимога апеляційної скарги про поділ боргів подружжя згідно вищезазначеної розписки від 20.09.2016 року в сумі 3500 доларів США.

З вказаної розписки не вбачається, що вказаний борг зроблений в інтересах сім’ї, у той час, коли договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї (частина четверта статті 65 СК України ). Як не вбачається і використання вказаних коштів на придбання якогось спірного майна в інтересах сім’ї.

До того ж, рішення суду в частині поділу іншого майна, крім будинку, відповідачем не оспорюється.

Відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Оскільки суд розглядаючи справи, керується принципами змагальності сторін та диспозитивності та розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, то суд вірно задовольнив вимогу позивача та визнав за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частку домоволодіння №46 з відповідною часткою побутових будівель і споруд, розташованого по вулиці Подборна №46 в селі Боровеньки Кремінського району в Луганській області.

Наведений спосіб захисту порушеного права позивача на визначення її частки у спільному сумісному майні подружжя відповідає практиці Верховного Суду про те, що вирішуючи питання про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення ч.ч. 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов’язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Якщо жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Інших доводів та вимог апеляційна скарга не містить.

У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375 ЦПК України, Апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 в особі свого представника ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Кремінського районного суду Луганської області від 08 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови – 18 травня 2018 року.

Головуючий

Судді: