Постанова № 74140363, 21.05.2018, Апеляційний суд Кіровоградської області

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 травня 2018 року м. Кропивницький

справа № 398/3074/17

провадження № 22-ц/781/862/18

Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Апеляційний суд Кіровоградської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С.М., суддів: Дуковського О.Л., Дьомич Л.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13 березня 2018 року за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Деметра Л» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року ОСОБА_2звернувся в суд із вказаним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Деметра Л» (ТОВ «Деметра Л»), в якому просив стягнути заборгованість по заробітній платі та середній заробіток за час затримку розрахунку при звільненні в сумі 16000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він працював з 02.03.2015 року у ТОВ «Деметра Л» трактористом-машиністом сільськогосподарського виробництва.

Наказом № 111-к від 26.06.2017 року його було звільнено з роботи за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України.

При звільненні розрахунок з ним не був проведений в повному розмірі. Розмір його заробітної плати встановлювався від кількості відпрацьованого часу та виконаної роботи і був не менше 8000 грн. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає за 2 місяці затримки розрахунку 16000 грн. (8000 грн.х2). Відповідач відмовив йому у видачі довідки про розмір заборгованості по заробітній платі.

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13 березня 2018 року відмовлено у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі позивачем ставиться питання про скасування судового рішення з підстав неправильного застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права і ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

Зазначено, що суд неповно з’ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а надані відповідачем довідки про розмір середньої заробітної плати не відповідають дійсності.

Він отримав відповідно до наданих відповідачем видаткових ордерів 17 839,19 грн. від 26.0б.2017 року, аванс від 26.06.2017 року в розмірі 1020,67 грн., загальний розмір 18859,86 грн.

Однак, за 5 днів травня місяця як зазначено у довідці компенсація за відсторонення від посади складає помножити на 409,35 грн. = 2046,75 грн. з яких 18 відсотків податку - 368,41 грн., та 1.5 відсотка військового збору 30,70 коп., а всього податків 399,11 грн. Отже позивач вважає, що повинен отримати 1647,64 грн. Висновок за травень 18 211,76 грн. +1647,64 грн. = 19 859,40 грн. Різниця недоотриманих коштів в травні 999,59 грн.

За період відсторонення від посади відповідно до наказу відповідача, починаючи 01 червня по 26 червня 2017 року, складає 22 дні. 409,35 грн. помножити на 22 дні = 9005,70 грн. з яких податки 18 відсотків -1621,02 та 1.5 військового збору 135,08 і того 1756,10 грн. Тому 9005,70 грн-1756,10 грн= 7249,60 грн. - чистими на руки.

На думку позивача відповідач безпідставно зняв з компенсації за червень місяць, а саме з 9005,70 грн. - 805,03 грн. (погодинно) як нараховані 25 по 31 травня 2017 року, та нарахував до видачі з урахуванням податків (1599,13 грн. розмір податків) та вказав, він у день звільнення отримав 6601,54 грн. заробітної плати та 949,44 грн. компенсації за невикористану відпустку, тобто 7551,16 коп.

Позивач вважає вказаний розрахунок невірним, оскільки 7249,60 грн. чистими на руки додати 949,44 відпускних = 8199,04 грн. Різниця 8199,04 грн. - 7551,16грн. = 647,88 грн. - недоотриманих коштів в червні 2017 року.

Також ОСОБА_2 не згоден із кількістю днів відпустки, за які нараховано компенсацію, зазначає, що загальний розмір додаткової відпустки складає 11 календарних днів, тому компенсація за відпустку повинна бути 22 дні.

Враховуючи зазначений у довідці розрахунку середнього заробітку середній заробіток - 409,35 грн. за день, тому позивач вважає правильним нарахування за 22 дні невикористаної відпустки 9005,70 грн. - компенсації за роботу зі шкідливими умовами.

Крім того, звернув увагу, що йому не було нараховано і виплачено відповідно до відомостей наданим відповідачем розрахунку за травень 2017 року 04.05.2017 року за проведення робіт з культивації по гербіцидах 15 га - 10 відсотків за роботу зі шкідливими речовинами в розмірі 33 гривні, 12.05.2018 року за коткування посіву по гербіцидах 27 га - 10 відсотків за роботу зі шкідливими речовинами в розмірі 16,47 гривні, всього за відомостями 49,47 грн.

Вважає, що в червні 2017 року при звільненні роботодавець зобов'язаний був здійснити повний розрахунок, який складається з 19 859,40 грн. за травень + 49,47 грн. (робота з гербіцидами) + 8199,04 (компенсація за червень та відпускні) + 9005,70 грн. (додаткова відпустка), всього 37 113,61грн. Позивач отримав 26 411,02 грн., різниця складає 10 702, 59 грн.

Тому суд повинен був, враховуючи зазначене, також стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку з часу звільнення за 2017 рік: червень 3 дні - помножити на 409,35 = 1228,05 грн., липень 26 днів - 10643,10 грн., серпень 26 днів - 10643,10 грн., вересень 26 днів -10643,10 грн., жовтень 25 днів - 10233,75 грн., листопад 26 днів - 10643,10 грн., грудень 25 днів - 10233,75 грн., за 2018 рік: січень 25 днів - 10233,75 грн., лютий 24 дні 9824,40 грн., березень 6 днів 2456,10 грн.

Загальний розмір, який позивач просить стягнути з відповідача складає 97 484,79 грн., що включає заборгованість через невиплату належних йому сум при звільненні - 10 702, 59грн. і середній заробіток за час затримки розрахунку - 8б 782,20 грн.)

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому проить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (ч. 4 ст. 19 ЦПК).

Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК).

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним нормам процесуального права.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 працював у ТОВ «Деметра Л» на посаді тракториста машиніста сільськогосподарського виробництва з 02.03.2015 року, наказ № 9 від 02.03.2017 року (а.с.5-6).

Згідно наказу № 111-к від 26.06.2017 року позивач був звільнений з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України (а.с.6,7).

Згідно довідки ТОВ «Деметра Л» № 17 від 02.11.2017 року заборгованість по заробітній платі перед позивачем ОСОБА_2 відсутня (а.с.31).

Крім того, ТОВ «Деметра Л» у спростування доводів позивача про наявність заборгованості по заробітній платі перед ОСОБА_2 надані шляхові листи трактора № 00255 за травень 2017 року (а.с.38-54), на якому працював позивач, розрахунок заробітної плати позивача за травень 2017 року (а.с.35), в якому зазначені дати виконання робіт, види виконуваної роботи та їх оплата (а.с.32-34). Загальний розмір нарахованої заробітної плати за травень 2017 року з 01.05.2017 року по 24.05.2017 року складає 22623 грн.( разом з відповідними податками).

Позивач отримав заробітну плату за вказаний період 17839 грн. 14 коп. (зарплата за травень 2017 року) та 1020 грн. 67 коп. (аванс за травень), 7551,61 грн. (заробітна плата за червень 2017 року та компенсація за невикористану відпустку), що підтверджується видатковими касовими ордерами від 26.06.2017 року та не заперечувалось представником позивача (а.с.19-21).

Встановлено, що позивач був відсторонений від виконання своїх обов’язків з 25.05.2017 року до 26.06.2017 року. Згідно наказу № 111-к від 26.06.2017 року він був звільнений з роботи з 26.06.2017 року. За цей час позивачу було виплачено середній заробіток за час відсторонення та компенсацію за 7 днів відпустки в сумі 7551 грн. 16 коп., що підтверджується видатковими касовими ордерами від 26.06.2017 року та розрахунком середнього заробітку за час відсторонення і розрахунком компенсації за 7 днів відпустки (а.с.91-96). Представник позивача в суді першої інстанції погодився з даними розрахунками.

В обґрунтування позовних вимог позивач також зазначав, що працюючи на посаді тракториста - машиніста сільськогосподарського виробництва відповідно до положень ст. 7 Закону України «Про відпустки» мав право на додаткову відпустку за роботу із шкідливими та важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів. Посилався на Постанову Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 року № 1290, якою затверджено Списки виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників у яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці (додатки 1 і 2 до постанови) і в додатку № 1 в пункті 204 зазначено, що тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва, тракторист, машиніст бульдозера має право на відпустку не менш ніж 4 дні.

Також просив врахувати, що Наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 16 від 30.01.1998 року затверджено Порядок застосування Списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників, у яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці. Згідно з цим Порядком щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці надається працівникам виробництв, цехів, професій і посад, передбачених відповідними розділами відповідного Списку, незалежно від того, до якої галузі господарства належать ці виробництва і цехи, та від форм власності підприємств, організацій і установ, а щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці - незалежно від відомчого підпорядкування цих виробництв, цехів, а також від форм власності підприємств, організацій і установ. Працівникам, безпосередньо занятими обпиленням і обприскуванням рослин, внесенням отрутохімікатів (фумігантів) у грунт передбачена відпустка 7 календарних днів.

Отже, позивач вважав, що загальний розмір додаткової відпустки повинен складати 11 календарних днів. Починаючи з дня прийому на роботу з 02.03.2015 року по день звільнення 26.06.2017 року позивач відпрацював повні два календарні роки, і йому повинна бути виплачена компенсація за додаткову відпустку тривалістю 22 дні в сумі 6238,98 грн. за роботу зі шкідливими умовами.

Крім того, позивач зазначав, що відповідно до відомостей, які містяться в наданому відповідачем розрахунку заробітної плати за травень 2017 року йому не оплачені такі роботи: 04.05.2017 року - культивація по гербіцидах 15 га - не сплачено 10 відсотків за роботу зі шкідливими речовинами в розмірі 33 гривні, 12.05.2017 року - коткування посіву по гербіцидах 27 га - не сплачено 10 відсотків за роботу зі шкідливими речовинами в розмірі 16,47 гривні, всього - 49,47 грн.

За вказаних обставин на думку позивача виникли підстави для виплати йому при звільненні компенсації за 22 дні додаткової відпустки і 49 грн. 47 коп. за роботи в шкідливих умовах: 04.05.2017 року і 12.05.2017 року, які просив суд стягнути, а також відповідно середній заробіток за час затримки виплати даних сум.

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України «Про оплату праці».

Стаття 2 Закону України «Про оплату праці» у свою чергу визначає таку структуру заробітної плати: основна заробітна плата – винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.

Відмовляючи у задоволенні позову суд дійшов обґрунтованих та правильних висновків, що відповідачем при звільненні ОСОБА_2 проведено з останнім повний та належний розрахунок, що підтверджується відповідними розрахунками та платіжними документами, отримання заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку не заперечувалося й самим позивачем, а обставини щодо не проведення ТОВ «Деметра Л» повного розрахунку з позивачем, недоплату в розмірі 49,47 грн., перевищення гігієнічних нормативів на робочому місці під час трудового процесу ОСОБА_2, у зв’язку з чим могла б бути надана додаткова відпустка за шкідливі і важкі умови праці, за відсутності належних та допустимих доказів судом не встановлено.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про відпустки» щорічна додаткова відпустка за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці надається працівникам, зайнятим на роботах, пов’язаних з негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів, за Списком (Список виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 № 1290).

Конкретну тривалість такої відпустки встановлюють колективним договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих умовах. Дане положення міститься і в п.3.9 Колективного договору, який укладений між адміністрацією та трудовим колективом ТОВ «Деметра Л» на 2013-2018 року.

Так, атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 року № 442 (далі – Порядок), та розробленими на виконання цієї постанови Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (далі – Мінпраці) від 1 вересня 1992 року № 41 (далі – Методичні рекомендації).

Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Згідно з пунктом 4 Порядку та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства.

Відповідно до п. 3.9 колективного договору, який укладений між адміністрацією та трудовим колективом ТОВ «Деметра Л» на 2013-2018 року передбачено, що додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці (ст. 7 Закону України «Про відпустки») необхідно надавати працівникам, зайнятим на роботах, пов’язаних із негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів, за Списком виробництв, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці, затвердженими постановою КМУ від 17.11.1997 року № 1290 у відповідності з результатами атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівників в цих умовах (а.с.99-104).

Атестація робочих місць відповідно до Порядку та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

Відповідно до положень Порядку відомості про результати атестації робочих місць заносяться до картки умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров’я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Необхідне документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці. Документами, які підтверджують результати атестації робочого місця за умовами праці, можуть бути: карта умов праці, наказ по підприємству про затвердження відповідного переліку робочих місць, виробництв, професій; трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу.

Обставини щодо виконання позивачем робіт із недотриманням чи перевищенням гігієнічних нормативів за шкідливих та важких умов праці не підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами. Питання про витребування таких доказів позивачем не ставилось, а відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у визначених ЦПК випадках.

При звільненні Вищипана М.М. ТОВ «Деметра Л» виплачено всі передбачені згаданими нормами, Колективним договором (а.с.99-104) та належні йому виплати, що підтверджується розрахунками (а.с. 18, 35, 85, 91-96), видатковими касовими ордерами (а.с. 19, 20, 21).

Розглядаючи даний позов, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення.

Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, які були досліджені і правильно оцінені судом.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до вимог ст. 375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Апеляційний суд Кіровоградської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня їїприйняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення (постанову) складено 21 травня 2018 року.

Головуючий: С.М. Єгорова

Судді: О.Л. Дуковський

ОСОБА_3