Рішення № 74139756, 16.05.2018, Каховський міськрайонний суд Херсонської області

Справа № 658/619/18

(провадження № 2/658/675/18)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2018 року м. Каховка Херсонської області

Каховський міськрайонний суд Херсонської області

в складі головуючого судді Марків Т.А.,

за участю секретаря судового засідання Коваль О.Ю.,

позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника позивача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

у відкритому судовому засіданні розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Юність», третя особа ОСОБА_5 – про скасування наказів про накладення дисциплінарного стягнення та звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

Адвокат ОСОБА_3, в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулася до ТОВ «Юність» (далі – товариство) з позовом про скасування наказів про накладення дисциплінарного стягнення та звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (а.с. 2 – 6).

Вимоги позивача ОСОБА_2 мотивовано тим, що з 01 жовтня 1996 року вона працювала майстром – перукарем чоловічого залу ТОВ «Юність».

01 лютого 2018 року адміністрацією товариства повідомлено ОСОБА_2 про оголошення їй догани за невиконання обов’язків касира.

02 лютого 2018 року ОСОБА_2 відмовилася виконувати вказівку директора товариства вести обліку коштів. При цьому виявилося, що в трудовій книжці ОСОБА_2 міститься запис від 01 квітня 2011 року про призначення її на посаду касира.

За невиконання обов’язків касира 01 лютого 2018 року до ОСОБА_2, на підставі наказу директора, застосовано дисциплінарне стягнення – догану.

02 лютого 2018 року ОСОБА_2 не вийшла на роботу з поважних причин – у зв’язку із перебуванням в лікарні, про що надала відповідну довідку.

03 лютого 2018 року ОСОБА_2, після закінчення роботи в першу зміну, була повідомлена директором про звільнення за прогул.

За вказаних обставин ОСОБА_2 просила: визнати незаконним і скасувати наказ товариства від 01 лютого 2018 року про застосування до ОСОБА_2 заходів дисциплінарного стягнення у виді догани за невиконання обов’язків касира; визнати незаконним і скасувати наказ товариства від 03 лютого 2018 року про звільнення ОСОБА_2 за п. 4 ст. 40 КЗпП України; поновити її на роботі майстра – перукаря товариства з 03 лютого 2018 року; стягнути з товариства середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 лютого 2018 року по 28 лютого 2018 року в сумі 3 170,80 грн.

Вимоги позивача ОСОБА_1 мотивовано тим, що 18 січня 2017 року вона була прийнята на роботу перукарем ТОВ «Юність».

01 лютого 2018 року та 02 лютого 2018 року була відсутня на роботі з поважних причин – в цей час перебувала в лікарні, про що надала відповідачу довідку.

03 лютого 2018 року ОСОБА_1 звільнена з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП України, з причин її відсутності 01 лютого 2018 року та 02 лютого 2018 року на робочому місці без поважних причин.

За вказаних обставин позивач просила визнати незаконним і скасувати наказ товариства від 03 лютого 2018 року про її звільнення на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України; поновити її на роботі майстра-перукаря товариства з 03 лютого 2018 року; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03 лютого 2018 року по 28 лютого 2018 року в сумі 3 170,80 грн.

Представником відповідача поданий відзив на позов (а.с. 49 – 51).

Заперечення відповідача проти позову мотивовані законністю дій щодо притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності та розірвання трудових договорів з позивачами.

Відповідно до відзиву, ОСОБА_2 працювала касиром товариства, отримувала від перукарів своєї зміни готівкові кошти, одержані ними за надані послуги, власноруч вносила записи до Книги обліку розрахункових операцій, підписувала акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) щодо обслуговування та ремонту реєстратора розрахункових операцій.

19 грудня 2017 року ОСОБА_2 власноруч написала заяву про звільнення з посади касира за власним бажанням, проте трудовий договір з нею не був розірваний згідно з ч. 2 ст. 38 КЗпП України.

01 лютого 2018 року ОСОБА_2, не пояснюючи причин, перестала виконувати обов’язки касира товариства, але надавала перукарські послуги клієнтам товариства, при цьому не проводила розрахункові операції через реєстратор розрахункових операцій, не роздруковувала відповідних розрахункових документів. На зауваження директора та учасників товариства не реагувала, письмові пояснення надавати відмовилася.

У зв’язку із наведеним ОСОБА_2 на підставі наказу від 01 лютого 2018 року була притягнута до дисциплінарної відповідальності.

02 лютого 2018 року ОСОБА_2 не з’явилася на роботу у другу зміну, хоча у першій половині дня насильницьким шляхом забрала в директора власну трудову книжку.

У телефонній розмові позивач ухилилася від відповіді щодо причин своєї відсутності.

03 лютого 2018 року ОСОБА_2 відмовилася надавати письмові пояснення з приводу свого нез’явлення на роботу 02 лютого 2018 року. Цього ж дня на підставі наказу № 6 з ОСОБА_2 було розірвано трудовий договір за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України – за прогул без поважних причин 02 лютого 2018 року.

01 лютого 2018 року та 02 лютого 2018 року ОСОБА_1 не вийшла на роботу.

З приводу відсутності на роботі ОСОБА_1 в письмових поясненнях вказала, що була в м. Херсоні за сімейними обставинами.

06 лютого 2018 року до товариства надійшло поштовим зв’язком заява-пояснення ОСОБА_1 з незавіреними копіями неналежно оформлених медичних довідок.

Товариством встановлено, що 01 лютого 2018 року та 02 лютого 2018 року ОСОБА_1 знаходилася в поліклініці, відповідно 15 та 10 хвилин, про що зазначено в листі Каховської ЦРЛ. Довідки не підтверджують непрацездатність позивача, а тільки факт знаходження на прийомі у лікаря поліклініки.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача ОСОБА_5 в судове засідання не з’явилася – надала письмові пояснення, відповідно до яких вважала притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2 та звільнення позивачів законними.

В судовому засідання позивач ОСОБА_1 позов підтримала.

Пояснила що 01 та 02 лютого 2018 року через погане самопочуття звернулася на прийом до лікаря поліклініки в м. Каховці. Від рекомендованого стаціонарного лікування відмовилася, проте на роботу не вийшла.

Позивач ОСОБА_2 в судовому засідання на задоволенні позову наполягала.

Пояснила, що касиром у товаристві не працювала, а прогулу не допускала – 02 лютого 2018 року не з’явилася на роботу з поважних причин – через погіршення самопочуття виїхала до м. Херсона на прийом до лікаря обласної поліклініки, де перебувала протягом робочої зміни.

В судовому засіданні представник позивача на задоволенні позову наполягала з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник позивачів в судовому засіданні позов не визнав із зазначених у відзиві підстав.

05 березня 2018 року при відкритті провадження вирішено питання про розгляд справи за правилами спрощеного провадження та залучення до участі в справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача ОСОБА_5

25 квітня 2018 року судом відмовлено в задоволенні клопотання представника позивачів про розгляд справи за правилами загального позовного провадження (а.с. 103) та вирішене клопотання представника позивачів про витребування доказів (а.с. 104 – 106).

07 травня 2018 року судом відмовлено в прийнятті заяви представника позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про збільшення розміру позовних вимог (а.с. 121).

Судом встановлено, що відповідно до записів у трудовій книжці (а.с. 7), 24 січня 2017 року ОСОБА_1 прийнята на посаду перукаря у ТОВ «Юність», 03 лютого 2018 року – звільнена з посади перукаря на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Згідно з актом (а.с. 63) ОСОБА_1 01 лютого 2018 року по 02 лютого 2018 року не вийшла на роботу. З актом ОСОБА_1 ознайомлена, проте від підписання відмовилася.

03 лютого 2018 року ОСОБА_1 надано письмові пояснення (а.с. 64), згідно з якими 01 лютого 2018 року та 02 лютого 2018 року вона не вийшла на роботу через те, що за сімейними обставинами виїхала в м. Херсон.

Відповідно до письмових пояснень від 05 лютого 2018 року (а.с. 10), ОСОБА_1О додатково повідомила директора товариства, що в першу та другу зміну 01 лютого 2018 року та 02 лютого 2018 року перебувала в лікувальному закладі.

На підставі наказу від 03 лютого № 6 (а.с. 11) з ОСОБА_1 був розірваний трудовий договір з 03 лютого 2018 року відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України – у зв’язку із невиходом на роботу 01 лютого 2018 року та 02 лютого 2018 року без поважних причин.

Наказ оголошений ОСОБА_1, від одержання його копії позивач відмовилася, що підтверджується актом (а.с. 65).

Згідно з повідомленням в.о. головного лікаря Каховської ЦРЛ (а.с. 70), копії медичної картки (а.с. 130 – 137), ОСОБА_1 зверталась 01 лютого 2018 року та 02 лютого 2018 року до лікаря акушер-гінеколога. Лікарем запропоновано стаціонарне лікування, від якого ОСОБА_1 відмовилася.

Прийом ОСОБА_1 01 лютого 2018 року тривав з 09.30 год. до 09.45 год., 02 лютого 2018 року – з 10.20 до 10.30 год.

Відповідно до записів у трудовій книжці (а.с. 7 – 8), 01 жовтня 1996 року ОСОБА_2 прийнята на роботу майстра-перукаря чоловічого залу ТОВ «Юність». 01 квітня 2011 року призначена на посаду касира товариства.

Відповідно до заяви (а.с. 53), акту (а.с. 54), 19 грудня 2017 року касир товариства ОСОБА_2О подала заяву про звільнення за власним бажанням. 02 січня 2018 року (дата звільнення за заявою) та пізніше касир ОСОБА_2 вийшла на роботу і виконувала свої обов’язки про прийому коштів від перукарів, тому, згідно з ч. 2 ст. 38 КЗпП України, звільненню не підлягала.

01 лютого 2018 року касир ОСОБА_2, без пояснення причин, перестала виконувати обов’язків касира, отримані від наданих нею перукарських послуг не оприбутковувала.

Згідно з актом (а.с. 56), 01 лютого 2018 року касир товариства ОСОБА_2 з 07.00 год. до 13.00 год. надала перукарські послуги шістьом особам, але виручені кошти в касу товариства не внесла.

На підставі наказу від 01 лютого 2018 року № 5 (а.с. 111), за порушення трудової дисципліни (відмова від виконання обов’язків касира товариства, надання перукарських послуг з отриманням від клієнтів коштів без їх оприбуткування в касу товариства та невикористання реєстратора розрахункових операцій) касиру ТОВ «Юність ОСОБА_2 оголошено догану.

02 лютого 2018 року ОСОБА_2 за зміною з 13.00 до 17.00 год. не вийшла на робоче місце, про причини своє неявки адміністрації не повідомила. Дані обставини зафіксовані в акті (а.с. 58).

Відповідно до акту (а.с. 59), 02 лютого 2018 року в телефонній розмові ОСОБА_2 повідомила, що вийде на роботу 03 лютого 2018 року, але від відповіді щодо причини відсутності на робочому місці ухилилася.

03 лютого 2018 року був складений акт (а.с. 60) про відмову ОСОБА_2 в наданні письмових пояснень щодо причин невиходу на роботу 02 лютого 2018 року.

На підставі наказу від 03 лютого № 6 (а.с. 110), з працівником товариства ОСОБА_2 з 03 лютого 2018 року розірвано трудовий договір згідно з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України – у зв’язку із відсутністю ОСОБА_2 на роботі 02 лютого 2018 року без поважних причин.

Наказ був оголошений ОСОБА_6, від одержання його копії позивач відмовилася, про що зазначено в акті (а.с. 62).

В медичній картці амбулаторного хворого ОСОБА_2 (а.с. 125 – 128), зафіксований факт прийому ОСОБА_2 02 лютого 2018 року о 14.30 год. лікарем поліклінічного відділення Херсонської обласної клінічної лікарні.

Згідно з ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Як зазначено в п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9, при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв’язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов’язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Таким чином, у п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України встановлено право роботодавця обрати стягнення у виді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і у разі, коли прогули мають тривалий характер. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з’ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.

Згідно з пунктом 1.3. Положення про експертизу тимчасової непрацездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 9 квітня 2008 року № 189, непрацездатність (утрата непрацездатності) – це стан здоров’я (функцій організму) людини, обумовлений захворюванням, травмою тощо, який унеможливлює виконання роботи визначеного обсягу, професії без шкоди для здоров'я.

Тимчасова непрацездатність – це непрацездатність особи внаслідок захворювання, травми або з інших причин, що не залежить від факту втрати працездатності (пологи, карантин, догляд за хворим тощо), яка має тимчасовий зворотний характер під впливом лікування та реабілітаційних заходів, триває до відновлення працездатності або встановлення групи інвалідності, а в разі інших причин - до закінчення причин відсторонення від роботи. Тимчасова непрацездатність застрахованих осіб засвідчується листком непрацездатності.

Відповідно до п. 2.7. Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, особам, не визнаним тимчасово непрацездатними, лікарем лікувально-профілактичного закладу видається довідка довільної форми з позначкою про час звернення до лікувально-профілактичного закладу, а у випадку, коли працівник звертався в здоровпункт в нічну зміну, видається листок непрацездатності з часу звернення у здоровпункт до закінчення робочої зміни.

Суд вважає, що перебування ОСОБА_7 01 лютого 2018 року з 09.30 год. до 09.45 год. та 02 лютого 2018 року – з 10.20 до 10.30 год. на прийомі в лікаря не вказує на її тимчасову непрацездатність та поважність причин невиходу на роботу протягом робочих змін в ці дні.

Суд визнає звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України законним.

Перебування ОСОБА_2 на прийомі в лікаря поліклінічного відділення Херсонської обласної клінічної лікарні в робочий час не є поважною причиною відсутності на робочому місці.

Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об’єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника. Дії позивача носили суб’єктивний, залежний від її волі характер (була відсутня негайна потреба звертатись до поліклініки в населеному пункті поза межами місця проживання та роботи позивача саме в цей день, позивач могла скористатися медичною допомогою лікарів м. Каховки та за наявності підстав засвідчити свою тимчасову непрацездатність у встановленому порядку, або скористатися днями відпочинку чи відпусткою, зокрема без збереження заробітної плати, та одержати консультацію лікарів поліклініки ХОКЛ у вільний від роботи час.

За вказаних обставин суд не вбачає підстав для визнання звільнення позивача за прогул на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України неправомірним та поновлення ОСОБА_2 на роботі.

Згідно зі ст. 147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення.

Дисциплінарна відповідальність, як і будь-яка інша юридична відповідальність, має примусовий характер. Він полягає в тому, що стосовно працівника, який вчинив дисциплінарний проступок, роботодавцем можуть уживатися заходи примусового впливу, примусова санкція, яка спричиняє для порушника певні негативні наслідки.

Застосування до працівника дисциплінарного стягнення — догани тягне для працівника наступні наслідки:

-протягом строку дії догани як дисциплінарного стягнення заходи заохочення відповідно до ч. 3 ст. 151 КЗпП України до працівника не застосовуються;

-наявність у працівника незнятої догани може враховуваться при визначенні його рівня кваліфікації та продуктивності праці в разі надання переважного права на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці (ч. 1 ст. 42 КЗпП України);

-догана є передумовою звільнення на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності 01 лютого 2018 року не пов’язане із підставами її звільнення 03 лютого 2018 року,

На даний час трудові відносини між ОСОБА_2 та товариством припинені у зв’язку із звільненням позивача та судом не поновлені, через що наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності дію втратив та будь-яких прав та обов’язків для сторін не створює.

Вказані обставини є підставою для відмови в позові ОСОБА_2 в частині вимог про визнання незаконним та скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Оскільки відсутні підстави для поновлення позивачів на роботі, одночасно відсутні підстави і для задоволення їх вимог в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Керуючись ст.ст. 3 – 10, 13, 18, 263 – 265, 268 ЦПК України,

вирішив:

В позові ОСОБА_2 (адреса місця проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1), ОСОБА_1 (адреса місця проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2) до товариства з обмеженою відповідальністю «Юність» (адреса місцезнаходження: м. Каховка Херсонської області, пров. Кооперативний, 99; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 21275267) – про скасування наказів про накладення дисциплінарного стягнення та звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Херсонської області через Каховський міськрайонний суд Херсонської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складене 21 травня 2018 року

Суддя Т.А. Марків