Рішення № 74133349, 10.05.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 травня 2018 року 13:39 № 826/12426/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О., за участі секретаря судового засідання Морозової Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Олам Україна»доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

Представники сторін:

позивача: Прищепа М.О., Городецька А.Д., Кривомаз Ю.В.;

відповідача: Шпінь В.І.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Олам Україна» (надалі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.07.2017 №№1270140301, 0004771402, 0004781402, 0004791402, 0004801402.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2017 року відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні на 14.12.2017, яке в подальшому неодноразово відкладалось з метою отримання додаткових доказів для правильного вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначає, що не погоджується з висновками Акта перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України, оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Податкового кодексу України при визначенні суми податкових зобов'язань є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечує, про що надав відповідні письмові заперечення, які наявні в матеріалах справи. Посилається на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємствами, які на думку податкового органу, мають ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентами є такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до відповідних показників податкової звітності. Крім того, контролюючий орган посилається на не декларування позивачем контрольованих операцій. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

14 липня 2017 відповідачем, на підставі акта перевірки №173/26-15-14-02-02/33832039, прийнято наступні оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а саме:

- 127014301, яким позивачу за порушення п.39.4.2 Податкового кодексу України, визначено штрафну (фінансову) санкцію в сумі 101 977 грн;

- 0004771402, яким позивачу за порушення п.п.44.1, 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» всього в сумі 56 785 977 грн, в т.ч. за основним платежем в сумі 37 857 318 грн, штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 18 928 659 грн;

- 0004781402, яким позивачу за порушення п.п.14.1.13, 134.1.1, п.24 підрозділу 4 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України, збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» всього в сумі 61 799 709 грн, в т.ч. за основним платежем в сумі 41 199 806 грн, штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 20 599 903 грн;

- 0004791402, яким позивачу за порушення п.п.14.1.13, 134.1.1, п.24 підрозділу 4 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України, зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за грудень 2016 року в сумі 20 793 957 грн;

- 0004801402, яким позивачу за порушення п.п.44.1, 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 Податкового кодексу України зменшено розмір від'ємного значення об'єкта оподаткування податку на додану вартість за грудень 2016 року всього в сумі 395 099 грн.

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, ґрунтується на обставинах: 1) не декларування позивачем операцій у звіті КО за 2015 рік, проведених з нерезидентом Olam International Limited; 2) безтоварності господарським операцій між позивачем ТОВ «Ферко», ТОВ «Інтер-Буд-Сервіс».

Посилання представника відповідача, викладені в додаткових письмових поясненнях (а.с. 27 том 11) на те, що до суми збільшеного грошового зобов'язання з податку на прибуток увійшла сума різниць, на які зменшується фінансовий результат в розмірі 105 588 грн (а.с.177 том 1), судом відхиляються, адже грошове зобов'язання (за основним платежем) в ППР №0004781402 (податок на прибуток), обраховано контролюючим органом наступним чином: 229 298 608 грн (безтоварність по ТОВ «Ферко, ТОВ «Інтер-Буд-Сервіс) - 410 797 (від'ємний об'єкт оподаткування) * 18% = 41 199 806. Тобто, при обрахунку суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем, сума різниць, на які зменшується фінансовий результат в розмірі 105 588 грн, контролюючим органом не застосовувалась, а була застосована лише сума заниженого, на думку відповідача, доходу за безтоварними господарськими операціями в розмірі 229 298 608 грн.

Безтоварність господарських операцій, в свою чергу, вбачається контролюючому органу з огляду на наступні обставини.

Стосовно ТОВ «Ферко»:

1) відповідно до ухвал місцевих районних судів з окремих процесуальних питань в рамках різних кримінальних проваджень: від 13.03.2017 №1-кс/712/1404/17, від 12.03.2016 №761/9946/16-к, №265/7610/15-к, ТОВ «Ферко» згадується, як суб'єкт господарювання, який сприяє іншим суб'єктам господарювання в отриманні неправомірної вигоди;

2) згідно реєстру автомобілів від 07.04.2016 року товар завозився з 17.03.2016 по 28.03.2016, а згідно реєстру автомобілів від 11.05.2016 року товар завозився з 07.04.2016 по 01.05.2016 року, договір № 01/04/16/ПОЗ було укладено від 01.04.2016 року та договір № 04/05/16/ПОЗ укладено від 04.05.2016 року, внаслідок чого, на думку перевіряючих, власником товару не може бути ТОВ «Олам Україна», адже акти приймання-передачі товару датовані 07.04.2016 року та 11.05.2016 року;

3) порушення норм податкового законодавства контрагентами-постачальниками ТОВ «Ферко», тобто третіми особами, з яким позивач безпосередньо у взаємовідносини не вступав (а.с.198-215 том 1);

Стосовно ТОВ «Інтер-Буд-Сервіс», контролюючий орган посилається виключно на те, що вироком Подільського районного суду міста Києва від 27.05.2015 №758/5160/15-к ОСОБА_6 (засновника ТОВ «Інтер-Буд-Сервіс»), визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.205 КК України.

Посилання контролюючого органу в додаткових письмових поясненнях (а.с.2, 4 том 11) на те, що відповідно до інформації ЄРПН, стосовно здійснення операцій між ТОВ «Олімпекс Купе Інтернешнл» (де на безоплатній основі зберігався товар, придбаний позивачем у ТОВ «Ферко») та ТОВ «Вторметекспорт» (у квоті якого зберігався такий товар), останній придбав у ТОВ «Олімпекс Купе Інтернешнл» послуги зі зберігання брухту чорних металів лише 1 раз в 2016 році, не можуть бути оцінені судом та, відповідно, відхиляються, з огляду на обмеження, встановлені ч.2 ст.77 КАС України, адже дані обставини не були покладені в основу оскаржуваного рішення.

З цих самих підстав судом відхиляються посилання представника відповідача на те, що відповідно до баз даних контролюючого органу, банківський рахунок ТОВ «Інтер-Буд-Сервіс» був відкритий після підписання договору з позивачем, хоча в самому договорі вказаний рахунок відображено.

За таких обставин, надаючи правову оцінку обставинам, які були покладені в основу оскаржуваних ППР, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.

В акті перевірки (а.с. 241 том 1) контролюючий орган приходить до висновків про те, що позивач в порушення приписів п.39.4.2 Податкового кодексу України не в повному обсязі відобразив в Звіті про контрольовані операції за 2015 рік операції з надання Olam International Limited (нерезидент - пов'язана особа позивача) безповоротної фінансової допомоги в загальному розмірі 10 197 653,24 грн, перерахованої на користь позивача.

Обставини пов'язаності та отримання коштів у вказаній сумі, як безповоротної фінансової допомоги, позивачем не заперечуються.

Відповідно до абз. «а» пп. 39.2.1.1 Податкового кодексу України для цілей нарахування податку на прибуток підприємств контрольованими операціями є господарські операції, що впливають на об'єкт оподаткування сторін (сторони) таких операцій, що здійснюються платниками податків з пов'язаними особами - нерезидентами.

За змістом п. 39.2.1.4 Податкового кодексу України господарською операцією для цілей трансфертного ціноутворення є всі види операцій, договорів або домовленостей, документально підтверджених або непідтверджених, що можуть впливати на об'єкт оподаткування податком на прибуток підприємств платника податків, зокрема, але не виключно: операції з товарами, такими як сировина, готова продукція тощо; операції з надання послуг; операції з нематеріальними активами, такими як роялті, ліцензії, плата за використання патентів, товарних знаків, ноу-хау тощо, а також з будь-якими іншими об'єктами інтелектуальної власності; фінансові операції, включаючи лізинг, участь в інвестиціях, кредитах, комісії за гарантію тощо; операції з купівлі чи продажу корпоративних прав, акцій або інших інвестицій, купівлі чи продажу довгострокових матеріальних і нематеріальних активів.

Відповідно до пп.39.2.1.7 Податкового кодексу України господарські операції, передбачені підпунктами 39.2.1.1 - 39.2.1.3 і 39.2.1.5 підпункту 39.2.1 цього пункту, визнаються контрольованими, якщо одночасно виконуються такі умови:

річний дохід платника податків від будь-якої діяльності, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 50 мільйонів гривень (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік;

обсяг таких господарських операцій платника податків з кожним контрагентом, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 5 мільйонів гривень (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік.

Платники податків, обсяг контрольованих операцій яких з одним контрагентом перевищує 5 млн гривень (без урахування податку на додану вартість), зобов'язані подавати звіт про контрольовані операції центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, до 1 травня року, що настає за звітним, засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог закону щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Форма звіту про контрольовані операції встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (абз. 2 п.39.4.1 Податкового кодексу України).

Відповідальність у зв'язку з неподанням звіту про контрольовані операції визначена у п. 120.3 Податкового кодексу України, відповідно до якого неподання платником податків звіту про контрольовані операції та/або документації з трансфертного ціноутворення або невключення до такого звіту інформації про всі здійснені протягом звітного періоду контрольовані операції відповідно до вимог пункту 39.4 статті 39 цього Кодексу тягне за собою накладення штрафу у розмірі, в даному випадку, 1 відсоток суми контрольованих операцій, незадекларованих у поданому звіті про контрольовані операції, але не більше 300 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, за всі незадекларовані контрольовані операції.

Як встановлено під час перевірки та не заперечується представником позивача, Товариством з обмеженою відповідальністю «Олам Україна» не подавався до контролюючого органу звіт про контрольовані операції за наслідками отримання безповоротної фінансової допомоги від нерезидента-пов'язаної особи в сумі 10 197 653,24 грн.

Як наслідок, контролюючим органом застосовано штраф в сумі 1% від зазначеної суми, що і знайшло своє відображення в ППР № 127014301.

Підпунктом 14.1.159 п. 14.1 ст. 14 ПК України передбачено, що пов'язані особи - юридичні та/або фізичні особи, відносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють, з урахуванням таких критеріїв, в тому числі, для юридичних осіб: одна юридична особа безпосередньо та/або опосередковано (через пов'язаних осіб) володіє корпоративними правами іншої юридичної особи у розмірі 20 і більше відсотків;

Згідно тексту акта перевірки (а.с. 241 том 1), відповідач, з урахуванням встановлення обставин пов'язаності осіб позивача і Olam International Limited з тієї підстави, що Olam International Limited протягом 2015 року володіло корпоративними правами позивача у розмірі більше 20 відсотків (100%), що не заперечується позивачем, та отриманням позивачем коштів у сумі, що є більшою 5 мільйонів гривень, кваліфікував вчинені між позивачем і Olam International Limited в 2015 році операції, як контрольовані.

Правовий аналіз зазначених вище положень Податкового кодексу України, дає змогу дійти висновку, що юридична конструкція цих норм Кодексу побудована таким чином, що для визнання операцій контрольованими необхідна відповідність таких операцій певним критеріям: суб'єктному складу (вчинення господарських операцій пов'язаними між собою особами), об'єктному складу (вчинення господарських операцій саме з придбання (продажу) товарів (робіт, послуг) та вартісному (вчинення господарських операцій з кожним контрагентом на загальну суму, перевищує 5 мільйонів гривень).

Отже, за умови невідповідності господарських операцій платника податків одному з наведених критеріїв, вищевказана стаття ПК України до спірних правовідносин не підлягає застосуванню.

У відповідності до норм пп. 14.1.202, пп. 14.1.244 п. 14.1 ст. 14 ПК України, до операцій з продажу (реалізації) товарів відносяться будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

При цьому, до товарів відносяться матеріальні та нематеріальні активи, у тому числі земельні ділянки, земельні частки (паї), а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.

Також, згідно з пп. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14 ПК постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

З метою оподаткування постачанням послуг, зокрема є: а) досягнення домовленості утримуватися від певної дії або від конкуренції з третьою особою чи надання дозволу на будь-яку дію за умови укладення договору; б) постачання послуг за рішенням органу державної влади чи органу місцевого самоврядування або в примусовому порядку; в) постачання послуг іншій особі на безоплатній основі; г) передача результатів виконаних робіт, наданих послуг платнику податку, уповноваженому згідно з договором вести облік результатів спільної діяльності без утворення юридичної особи, а також їх повернення таким платником податку після закінчення спільної діяльності; ґ) передача (внесення) виконаних робіт, наданих послуг як вклад у спільну діяльність без утворення юридичної особи, а також повернення послуг; д) постачання послуг з розміщення знаку відповідної торгової марки або самого товару чи послуги в кінофільмі, серіалі або телевізійній програмі, які є візуальними (глядачі лише бачать продукт або знак торговельної марки, продукт чи торговельна марка згадується у розмові персонажа; товар, послуга чи торговельна марка органічно вплітаються в сюжет і є його частиною);

Наведені норми Кодексу не відносять до операцій з продажу (реалізації) товарів та постачання послуг операції з надання фінансової допомоги засновником юридичній особі, корпоративними правами якої такий засновник володіє, а тому такі операції не підпадають під визначення контрольованих операцій у ст. 39 ПК України.

Дані висновки суду відповідають правовій позиції центрального контролюючого органу, що наведена в узагальнюючій податковій консультації з окремих питань застосування норм податкового законодавства щодо трансфертного ціноутворення, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України 01.07.2014 № 368. Зокрема, в тексті цієї Узагальнюючої податкової консультації на запитання "Чи враховуються при визначенні вартісного критерію - 50,0 млн. грн. контрольованої операції для цілей застосування пп. 39.2.1.4 пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Кодексу суми кредиту, депозиту, позики, поворотної фінансової допомоги, дивідендів, вартість інвестицій?» Міндоходів України надало відповідь про неврахування таких операцій.

За таких підстав суд вважає, що фінансово-господарські взаємовідносини між позивачем і нерезидентом, в рамках досліджуваних правовідносин, не відносяться до контрольованих операцій.

Отже, у позивача був відсутній обов'язок подавати звіт про контрольовані операції за 2015 рік щодо отриманих від Olam International Limited коштів, а тому й підстави для застосування штрафних санкцій за неподання такого звіту відсутні, внаслідок чого податкове повідомлення-рішення № 127014301 є протиправним та підлягає скасуванню, в позовні вимоги в цій частині, відповідно, підлягають задоволенню.

Стосовно інших податкових повідомлень рішень, в основу прийняття яких покладено висновки про безтоварність господарських операцій між позивачем і ТОВ «Ферко», ТОВ «Інтер-Буд-Сервіс», Окружний адміністративний суд міста Києва, зазначає наступне.

Чинне законодавство України не містить в собі визначення поняття «безтоварність» (господарської операції).

Разом з тим, Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» пов'язує господарську операцію не з самим по собі фактом підписання цивільно-правової угоди (договору), а з безпосереднім фактом руху активів платника податків та рухом його коштів. Відтак, для того, щоб господарська операція вважалася законною, необхідною умовою є реальність її виконання, тобто пов'язаність змісту та обсягу господарської операції, що відображена в первинних документах з рухом товару, наданням послуг, виконанням робіт.

Укладення правочину має бути передумовою фактичного досягнення тих цілей, на настання яких він спрямований. Згідно статті 234 Цивільного кодексу України угода, яка не спрямована на настання реальних правових наслідків є фіктивною. Отже, вбачається за можливе прийти до висновку, що фіктивна і «безтоварна операція» є тотожними поняттями.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України фіктивне підприємництво це створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Стаття 205 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність за дії, які з зовнішнього боку є цілком легальними. При цьому, ключовою характеристикою виступає змістовний момент, а саме фіктивність - відсутність у осіб, які стоять за створеним або придбаним суб'єктом підприємництва, справжнього наміру здійснювати діяльність, зафіксовану в установчих документах і пов'язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг. Зазначені особи мають на меті інше - прикриваючись юридичною особою, вони прагнуть приховати свою незаконну діяльність.

Частиною 2 ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При цьому, відповідно до ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України саме вирок суду в кримінальній справі, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

За змістом ч.6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми, преюдиційними обставинами, що звільнені від доказування, є обставини, встановлені безпосередньо: 1) вироком у кримінальній справі, ухвалою про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності; 2) або постановою про адміністративний проступок.

Проаналізувавши зміст ухвал місцевих районних судів від 13.03.2017 №1-кс/712/1404/17, від 12.03.2016 №761/9946/16-к, №265/7610/15-к, текст яких викладено в акті перевірки (а.с.163-166 том 1), судом встановлено, що, дійсно, зі змісту зазначених процесуальних документів вбачається, що під час досудового розслідування по окремим кримінальним провадженням, слідчими органами встановлено ознаки протиправної (фіктивної) діяльності контрагента позивача ТОВ «Ферко», з метою прикриття незаконної діяльності третіх осіб.

Проте, оскільки вказані процесуальні судові акти не є вироками або ухвалами про закриття кримінальних проваджень, отже висновки, в даному випадку, відсутності об'єктів оподаткування, до яких прийшов контролюючий орган через призму ознак фіктивності ТОВ «Ферко», яка (фіктивність), встановлена в матеріалах досудового розслідування по відповідним кримінальним провадженням, не сприймаються судом як преюдиційна обставина, відповідно до частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, акт перевірки не містить в собі інформації про існування вироку та/або ухвали про закриття кримінального провадження, які набрали законної сили та якими б посадових осіб ТОВ «Ферко» або безпосередньо посадових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Олам Україна», було визнано винними у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 205, 212 КК України.

В той же час, посилання контролюючого органу на вирок Подільського районного суду міста Києва від 27.05.2015 №758/5160/15-к, судом відхиляються, як беззаперечний доказ неправомірного формування позивачем показників податкової звітності по взаємовідносинам з ТОВ «Інтер-Буд-Сервіс», з урахуванням наступного.

Як вже зазначалось, зазначеним вироком ОСОБА_6 (засновника ТОВ «Інтер-Буд-Скрвіс»), визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.205 КК України.

Разом з цим, як встановлено контролюючим органом під час проведення перевірки (а.с. 216-217 том 1) та підтверджується матеріалами справи, в рамках господарських взаємовідносин між позивачем і ТОВ «Інтер-Буд-Секрвіс», від імені останнього виступав та підписував договір і первинні документи не ОСОБА_6, а інша особа - директор Борейко В.Б.

За таких обставин, сам факт наявності вироку від 27.05.2015 №758/5160/15-к, ухваленого на підставі угоди у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій між позивачем і ТОВ «Інтер-Буд-Сервіс», внаслідок чого суд вбачає нагальну необхідність перевірки доведеності кожного податкового правопорушення і здійснення комплексного дослідження усіх складових господарської операції, з врахуванням обставин, встановлених у вироку.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 27.02.2018 №1853/16.

З метою всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин по справі, Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено наступне.

В перевіряємому періоді між Позивачем (покупець) та ТОВ «Ферко» (постачальник) укладено Договір № 01/04/16/ПОЗ від 01.04.2016 p. про поставку зерна з додатками (а.с.47-59 том 2).

Відповідно до умов Договору № 01/04/16/ПОЗ, товар повинен був поставлятись партіями з 05 по 20 квітня.

Перехід права власності на товар від ТОВ «Ферко» до Позивача відбувається в момент підписання сторонами відповідної видаткової накладної та Акту приймання-передачі товару з реєстром автомобілів.

Відповідно до п. 2.5 Договору № 01/04/16/ПОЗ ТОВ «Ферко» зобов'язаний зберігати товар Позивача на власних або орендованих складах до моменту його вивозу протягом 90 днів. Вартість зберігання врахована у вартість товару.

Відповідно до умов Договору № 01/04/16/ПОЗ, ціна товару вираховується в день виставлення рахунку для оплати товару і є гривневим еквівалентом 174,5 доларів США за одну тону товару.

До Договору № 01/04/16/ПОЗ було між сторонами було оформлено Додатки № 1-9, в яких узгоджено: асортимент, кількість, якість та ціну товару, з урахування курсу валют на момент поставки.

За умовами, визначеними у Додатках до Договору № 01/04/16/ПОЗ, ТОВ «Ферко» брав на себе зобов'язання поставити Позивачу 31 761 тон пшениці 5-6 класу українського походження, врожаю 2015 року.

Відповідно до умов Договору № 01/04/16/ПОЗ, поставка зерна здійснюється до пункту поставки СРТ - Одеський морський торгівельний порт, ТОВ «Олімпекс Купе Інтернешнл».

Вказаний обсяг зерна був поставлений Позивачу у спірний період у повному обсязі, що підтверджується видатковими накладними та коригуючими накладними (а.с.60-67 том 2), податковими накладними з розрахунками коригування (а.с.68-91 том 2), актом прийому-передачі товару (а.с.92 том 2), реєстрами автомобілів (ТТН) (а.с.93-109 том 2).

Здійснення позивачем оплати за поставлений товар підтверджується відповідними платіжними дорученнями (а.с. 110-118 том 2).

Крім того, 04 травня 2016 між Позивачем та ТОВ «Ферко» укладено Договір № 04/05/16/ПОЗ про поставку зерна з додатками (а.с. 119-129 том 2), відповідно до умов якого товар повинен був поставлятись партіями з 10 по 20 травня.

Перехід права власності на товар від ТОВ «Ферко» до Позивача відбувається в момент підписання сторонами відповідної видаткової накладної та Акту приймання-передачі товару з реєстром автомобілів.

Відповідно до п. 2.5 даного Договору, ТОВ «Ферко» зобов'язаний зберігати товар Позивача на власних або орендованих складах до моменту його вивозу протягом 90 днів. Вартість зберігання врахована у вартість товару.

Відповідно до умов цього Договору, ціна товару вираховується в день виставлення рахунку для оплати товару і є гривневим еквівалентом 186 доларів США за одну тону товару.

До Договору оформлено Додатки № 1-7, в яких були узгоджені: асортимент, кількість, якість та ціна товару з урахування курсу валют на момент поставки.

За умовами, визначеними у Додатках до такого Договору ТОВ «Ферко» брав на себе зобов'язання поставити 19 080 тон пшениці 3, 6 класу, врожаю 2015 року. Поставка зерна здійснювалася до пункту поставки Одеський морський торгівельний порт, ТОВ «Олімпекс Купе Інтернешнл».

Вказаний обсяг зерна був поставлений Позивачу у спірний період у повному обсязі, що підтверджується видатковою накладною та коригуючими накладними (а.с.130-137 том 2), податковою накладною (а.с.138 том 2), актом приймання-передачі товару (а.с.139 том 2), реєстром автомобілів (ТТН) (а.с.140-150 том 2).

Здійснення позивачем оплати за поставлений товар підтверджується відповідними платіжними дорученнями (а.с. 151-156 том 2).

Факт перевезення товару за зазначеними вище договорами підтверджується належним чином оформленими товарно-транспортними накладними та залізничними накладними, які наявні в матеріалах справи (а.с.16-319 том 4, том 5, том 6, том 7). Суд вважає за можливе прийняти до уваги вказані ТТН, як належні докази перевезення товару, адже проаналізувавши зазначені перевізні документи, судом встановлено, що вони містять в собі всі необхідні реквізити, які дають змогу ідентифікувати учасників процесу перевезення.

Із даних ТТН та залізничних накладних вбачається, що пунктом поставки зерна є ТОВ «Олімпекс Купе Інтернешнл» із переадресуванням вантажу на ім'я ТОВ «Вторметекспорт».

Передумовою переадресування придбаного позивачем зерна від ТОВ «Олімпекс Купе Інтернешнл» до ТОВ «Вторметекспорт», стало укладення 19.07.2010 між зазначеними сторонами договору складського зберігання (а.с.161-164 том 2).

Листами ТОВ «Олімпекс Купе Інтернешнл» та ТОВ «Вторметекспорт» (а.с.165-172 том 2), зерновий термінал та особа, у квоті якої зберігалось зерно (ТОВ «Вторметекспорт») підтвердили, що зерно пшениці в загальному обсязі 50 841 тонна є власністю позивача.

Таким чином, є можливим дійти висновку, що ТОВ «Ферко» виконав зобов'язання з поставки пшениці позивачу в повному обсязі, що підтверджується також третіми сторонами, а саме ТОВ «Вторметекспорт», в квоті якого зберігалось зерно, а також портовим зерновим терміналом ТОВ «Олімпекс Купе Інтернешнл», який при прийнятті вантажу на зберігання проставив печатки на ТТН із проставленням підпису відповідальної особи.

На підтвердження походження товару, що був придбаний у ТОВ «Ферко», позивачем до матеріалів справи долучено копії листів ТОВ «Ферко» (а.с.157-160 том 2), в яких зазначено перелік та ідентифіковано сільськогосподарських виробників зерна пшениці, яка була придбана ТОВ «Ферко» та в подальшому поставлена на користь ТОВ «Олам Україна».

Разом з цим, в контексті наведеного, Окружним адміністративним судом міста Києва відхиляються твердження відповідача про те, що за наслідками співставлення даних, що містяться в ЄРПН, податковий орган не вбачає можливості у контрагентів ТОВ «Ферко» поставити товар в загальній кількості 50 841,54 грн, адже позивачем отримано від ТОВ «Ферко» та долучено до матеріалів справи (а.с. 158-309 том 8, том 9, а.с.1-88 том 10) належним чином завірені копії видаткових накладних, за яким ТОВ «Ферко» придбавалась пшениця 3, 5, 6 класів у СВК «Південний», СГ «Промінь», СК «Улашанівський», СТОВ «Агрофірма Нива», тощо.

Контролюючим органом, в свою чергу, до матеріалів справи не надано доказів проведення зустрічних звірок/документальних перевірок, які б спростовували придбання ТОВ «Ферко» пшениці у третіх осіб.

Посилання контролюючого органу на те, що згідно реєстру автомобілів від 07.04.2016 року товар завозився з 17.03.2016 по 28.03.2016, а згідно реєстру автомобілів від 11.05.2016 року товар завозився з 07.04.2016 по 01.05.2016 року, в той час як договір № 01/04/16/ПОЗ було укладено від 01.04.2016 року та договір № 04/05/16/ПОЗ укладено від 04.05.2016 року, внаслідок чого власником товару не може бути ТОВ «Олам Україна», адже акти приймання-передачі товару датовані 07.04.2016 року та 11.05.2016 року, судом відхиляються, як такі, що жодним чином не можуть свідчить про безтоварність господарських операцій між позивачем і ТОВ «Ферко» та, навпаки, підтверджують, що на дату підписання договорів з позивачем, ТОВ «Ферко» вже мало в своєму розпорядженні зерно пшениці, яке в подальшому було реалізоване на позивача.

Стосовно подальшого використання позивачем придбаного зерна в рамках власної господарської діяльності, судом встановлено, що придбання позивачем пшениці було обумовлено необхідністю виконання умов експортного контракту, укладеного між Позивачем та компанією-нерезидентом «Олам Інтернешнл Лімітед» (Сінгапур).

Обставини реалізації Позивачем товару на нерезидента, підтверджуються наявними в матеріалах справи належним чином завіреними копіями (а.с.6-79 том 8): рамкового Договором Поставки №2 від 18.06.2013 року та додатків до нього; Специфікацій до Рамкового Договору Поставки; Доручень на навантаження судна № 9 від 07.04.2016 року та № 12 від 12.05.2016 року, вантажно-митних декларацій № 500060703/2016/003895 від 13.04.2016 року, № 500060703/2016/005164 від 20.05.2016 року та № 500060703/2016/005167 від 20.05.2016 року; коносаментів № 1 та № 2 від 08.04.2016 року, № 1 від 16.05.2016 року; повідомлення про навантаження судна; фітосанітарних сертифікатів № 75/15-036/ВХ-468160 та № 75/15-036/ВХ-468161 від 12.04.2016 року, № 75/15-023/ВХ-468491 від 17.05.2016 року; радіологічних сертифікатів; сертифікатів походження № 0286799 та № 0286801 від 11.04.2016 року, № 0317660 від 18.05.2016 року; виписок з рахунків на підтвердження отримання оплати за експортований товар.

Слід відначити, що відповідно до п. 5.4. Рамкового Договору Поставки №2 від 18.06.2013 року, покупець Здійснює передоплату 100% вартості товару, що поставляється за Договором.

Відповідно до виписок з рахунка (а.с.73-79 том 8), компанією-нерезидентом «Олам Інтернешнл Лімітед» (Сінгапур) було сплачено Позивачу загалом 12 млн доларів США за поставку 30000 МТ пшениці, що свідчить на користь отримання позивачем прибутку за наслідками реалізації товару, придбаного у ТОВ «Ферко».

Митне оформлення експортованого товару здійснювалось ТОВ «ЗПК «Інзерноекспорт» відповідно до Договору № 06/04/1640 на декларування вантажів від 06.04.2016 року.

Факт надання зазначених послуг Позивачу експедитором ТОВ «ЗПК «Інзерноекспорт», підтверджується актами надання послуг № 223 від 19.04.2016 року та 323 від 23.05.2016 року, оформленими ВМД № 500060703/2016/003895 від 13.04.2016 року, №500060703/2016/005164 від 20.05.2016 року та № 500060703/2016/005167 від 20.05.2016 року, платіжними дорученнями на оплату митного оформлення № 290 від 19.04.2016 року та № 398 від 20.05.2016 року.

На переконання суду, все вищевикладене в сукупності, підтверджує придбання позивачем пшениці у ТОВ «Ферко», її подальший рух, зберігання, митне оформлення та реалізацію зерна на експорт, внаслідок чого доводи контролюючого органу про безтоварність господарських операції є безпідставними та такими, що спростовуються належними доказами, які наявні в матеріалах справи.

Стосовно взаємовідносин позивача з ТОВ «Інтер-Буд-Сервіс», суд зазначає наступне.

Так, між Позивачем та ТОВ «ІНТЕР-БУД-СЕРВІС» було укладено Договір № 2615-2014 про надання інформаційно-технічних послуг від 01.08.2014 р. (а.с.179-181 том 2).

На виконання умов цього Договору, ТОВ «ІНТЕР-БУД-СЕРВІС» надавало Позивачу інформаційно-технічні послуги з обслуговування комп'ютерної мережі.

Обставини надання послуг підтверджується Актом про прийняття-передачу виконання робіт від 30.01.2015 р (а.с. 182 том 2), відповідно до якого контрагентом було надано позивачу послуги з оновлення програмного забезпечення, налагодження системи маршрутизації повідомлень, тощо на загальну суму 57 780 грн.

Даний первинний документ зі сторони позивача підписаний директором Кононенко А.Б. та зі сторони виконавця - директором ТОВ «Інтер-Буд-Сервіс» Борейко В.Б.

Податковий кредит за наслідками господарських взаємовідносин позивача з контрагентом, сформовано на підставі ПН № 130004 від 30.01.2015 на суму ПДВ в розмірі 9630 грн.

Здійснення позивачем оплати підтверджується платіжним дорученням №54 від 29.01.2015 на загальну суму 57780 грн, в т.ч. ПДВ 9630 грн.

Окружний адміністративний суд міста Києва приймає до уваги те, що акт перевірки не містить в собі жодних зауважень до змісту та обсягу господарських операцій, що відображені в наданих до перевірки документах по взаємовідносинам позивача з ТОВ «Інтер-Буд-Сервіс», а єдиною підставою для висновку про безтоварність вказаної операції з надання послуг є згадуваний вище вирок Подільського районного суду міста Києва від 27.05.2015 №758/5160/15-к, яким ОСОБА_6 (засновника ТОВ «Інтер-Буд-Сервіс»), визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.205 КК України.

Проаналізувавши зміст та період виконання господарської операції між позивачем і ТОВ «Інтер-Буд-Сервіс», з врахуванням обставин, встановлених у вироку, суд дійшов висновку, що гр. ОСОБА_6 не мав жодного відношення до даної господарської операцій, адже, як договір, так і первинні бухгалтерські і податкові документи підписано від імені ТОВ «Інтер-Буд-Сервіс» директором Борейко В.Б.; договір датовано 01.08.2014, в той час як ОСОБА_6 був засновником Товариства з 11.08.2014, внаслідок чого визнання ОСОБА_6 винним у вчиненні кримінального правопорушення за ч.1 ст.205 КК України, в даному випадку, не може бути підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит та одночасно не може бути доказом безтоварності господарської операції.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарських операцій, що вказані в наданих до перевірки документах, тим самим приходячи до переконання про відсутність об'єкту оподаткування по спірним господарським операціям, податковий орган посилається на те, що внаслідок порушень норм податкового законодавства контрагентами позивача, вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, внаслідок чого останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до податкового кредиту та витрат.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. «а» ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

Між тим, наявність податкових накладних та видаткових накладних, актів виконаних робіт, дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування показників податкової звітності, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит та витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано такі показники податкової звітності.

Як вже зазначалось, фактичне здійснення господарських операцій підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

Суд позбавлений можливості прийняти до уваги посилання відповідача на невідповідність первинних документів вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, аніж позивач особами, в розумінні ч.4 ст. 70 КАС України, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

В розумінні ст.16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.

ПК України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов'язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак «фіктивності» контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що не прийняття до уваги змісту та обсягу господарських операцій, вказаних в наданих до перевірки документах, як наслідок, твердження про відсутність об'єктів оподаткування по спірним господарським операціям, ґрунтується виключно на припущені порушень норм податкового законодавства контрагентами позивача, внаслідок чого, на думку ДПІ, первинні документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, а останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до доходу та витрат.

При цьому, твердження суду про наявність в доводах контролюючого органу виключно припущень щодо неправомірної поведінки контрагентів позивача ґрунтується на тому, що оскільки представником відповідача не надано доказів прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень, якими б контрагентам позивача збільшувались/зменшувались суми грошових зобов'язань по ПДВ та податку на прибуток, то доводи, викладені в акті перевірки позивача, є лише думкою певної посадової особи, відповідальної за складання таких актів.

Відтак, доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентом недійсними та не можуть одночасно бути достатніми доказами «безтоварності»/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами.

Частина 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, а зворотного акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагенти позивача, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та був зареєстрованими платниками податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Вищевказана позиція Окружного адміністративного суду м. Києва узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Розглядаючи справу «Інтерсплав» проти України про порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) , Європейський суд з прав людини висловив думку, яка полягає в наступному: «коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань».

У своєму рішенні від 12 січня 2006 року у об'єднаних справах C-354/03, C-355/03 і C-484/03, «Оптіджен Лтд» (Optigen Ltd) (Справа С-354/03), «Фулкрум Електронікс Лтд» (Fulcrum Electronics Ltd) (Справа С -355/03), «Бонд Хауз Системс Лтд» (Bond House Systems Ltd) (Справа С-484/03) проти Національного управління митних та акцизних зборів Великобританії від 12 січня 2006 р., на запит про видачу попереднього висновку, що був поданий Канцлерським відділом Високого Суду Англії та Уельсу, Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії (Збірка рішень Європейського Суду за 2006 р., с. I-00483), Суд ЄС постановив: «Операції, аналогічні тим, що розглядаються в основному слуханні, що самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2 (1), 4 та (1) Шостої Директиви 77/388/ЄЕС від 17 травня 1977 р. про гармонізацію законодавства країн - членів ЄС в частині податків з обороту - Загальна система податку на додану вартість: єдина база оподаткування, з урахуванням поправок, внесених Директивою Ради ЄС 95/7/ЄС від 10 квітня 1995 р., де такі поставки і така діяльність відповідають об'єктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції, попередньої чи наступної по відношенню до здійснюваної операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати. Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від того факту, що у низці поставок, в яку входять ці операції, попередня чи наступна операція є недійсною через шахрайство з ПДВ, про яке платник податку не знав і не міг знати».

Відтак, приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що контролюючим органом з посиланням на належні та допустимі докази, не доведено обставин протиправного формування позивачем показників податкової звітності на підставі зазначених вище досліджених судом господарських операцій.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Позивач при вирішенні питання щодо судових витрат просить суд стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір в розмірі 2 098 150,79 грн та витрати на правову допомогу в сумі 408 888 грн.

За змістом ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судові витрати у формі судового збору підлягають стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань останнього.

Відповідно до положень ч. 2 ст.134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).

Як передбачено ч.ч.5-7 вказаної статті процесуального закону, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідачем не заявлялось клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу в зв'язку з їх не співмірністю, внаслідок чого суд вирішує дане питання на основі наявних доказів.

Як вбачається з матеріалів справи (а.с.116-119 том 10), між позивачем і ТОВ «ВТС Консалтинг» (ТМ «КМ Партнери») укладено договір про надання консультаційних послуг №2-1/19-17 від 11.05.2017, предметом якого є надання виконавцем замовнику юридичних послуг з юридичних, податкових і загальногосподарських питань, пов'язаних із діяльністю замовника.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу в сумі 408 888 грн, до матеріалів справи долучено рахунки фактури, банківські виписки та документи під назвою Витяги зі специфікації виконаних робіт для ТОВ «Олам Україна» та витраченого часу на виконання робіт з 10.05.2017 по 20.02.2018, з 21.02.2018 по 11.04.2018 (а.с.121-135 том 10).

Інших документів на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у визначеній сумі до матеріалів справи не надано.

Відповідно до рахунків-фактур та банківських виписок, загальна вартість консультаційних послуг з податкових питань, пов'язаних з діяльністю підприємства, становить 743 664,70 грн з ПДВ.

В той же час, відповідно до документу «Витяг зі специфікації виконаних робіт для ТОВ «Олам Україна» та витраченого часу на виконання робіт з 10.05.2017 по 20.02.2018», вартість виконаних робіт становить 240 932,00 грн, які і просить стягнути позивач з відповідача, як компенсацію за отриману правничу допомогу.

Аналогічним чином, відповідно до документу «Витяг зі специфікації виконаних робіт для ТОВ «Олам Україна» та витраченого часу на виконання робіт з 21.02.2018 по 11.04.2018», який долучений до матеріалів справи в судовому засіданні 10.05.2018, вартість виконаних робіт становить 167 956 грн.

Втім, оскільки до матеріалів справи не надано жодного первинного бухгалтерського та податкового документу (акт виконаних робіт/наданих послуг; податкова накладна), що підтверджує отримання позивачем правничої допомоги в рамках саме даної справи, на суму 408 888 грн, а рахунки-фактури містять в графі «Предмет рахунку» лише посилання на консультаційні послуги, без прив'язки до даної справи, Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов висновку, що клопотання про повернення витрат пов'язаних з правничою допомогою задоволенню не підлягає.

При цьому, документи під назвою «Витяг зі специфікації виконаних робіт для ТОВ «Олам Україна» та витраченого часу на виконання робіт», відхиляються судом, як доказ понесення позивачем витрат на правничу допомогу в рамках даної справи в сумі 408 888 грн, за відсутності в матеріалах справи первинних документів, що підтверджують зазначені у витягу зі специфікації обставини.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.07.2017 №№1270140301, 0004771402, 0004781402, 0004791402, 0004801402, складені Головним управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

3. Стягнути на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ОЛАМ УКРАЇНА" (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 33832093, адреса: 01011, м. Київ, ВУЛИЦЯ РИБАЛЬСЬКА, будинок 22) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 098 150,79 (два мільйони дев'яносто вісім тисяч сто п'ятдесят грн 79 коп) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 39439980, адреса: 04655, м. Київ, ВУЛИЦЯ ШОЛУДЕНКА, будинок 33/19).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст складено 21.05.2018.

Суддя П.О. Григорович