Рішення № 74133336, 21.05.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 травня 2018 року № 826/312/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого Бояринцевої М.А., розглянувши в порядку спрощеного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області про визнання протиправним наказу, поновлення на роботі,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області та просить суд:

- визнати незаконними дії Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області по звільненню ОСОБА_1;

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області №451-к від 06.11.2017 "Про звільнення ОСОБА_1.";

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Управляння захисту прав споживачів Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області з 06.11.2017;

- стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.11.2017 по день ухвалення судового рішення та моральну шкоду в розмірі 10 000, 00 грн.;

- судові витрати присудити на користь ОСОБА_1

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.01.2018 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

З матеріалів справи слідує, що вказану ухвалу суду Головне управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області отримало 31.01.2018, проте станом на час вирішення спору по суті відзиву на позовну заяву не надало.

В той же час, позивач обґрунтовуючи позовні вимоги, серед іншого зазначає, що відповідачем при прийнятті Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області наказу №451-к від 16.11.2017 "Про звільнення ОСОБА_1." порушено ст. 36, ч. 3 ст. 40 Кодексу законів про працю України.

Розглянувши подані матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Наказом Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області №451-к від 06.11.2017 "Про звільнення ОСОБА_1." керуючись п. 3 ч. 1 ст. 84 Закону України «Про державну службу» та на виконання постанови Деснянського районного суду м. Чернігова від 19.10.2017 у справі №750/9439/17/37623/2017 звільнено ОСОБА_1 06.11.2017 з посади начальника Управляння захисту прав споживачів Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області у зв'язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальністю за корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 84 Закону України «Про державну службу» (далі - оскаржуваний та/або спірний наказ).

ОСОБА_1 вказує, що станом на час звільнення від перебував на лікарняному, що підтверджується листком тимчасової непрацездатності, а відтак спірний наказ є протиправним.

Крім того, позивач стверджує про порушено відповідачем ст. 36 Кодексу законів про працю України, оскільки в оскаржуваному наказі відсутні підстави для звільнення, які передбачені вказаної правовою нормою.

Вирішуючи спір по суті суд керується положеннями чинного законодавства, що діяло на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889-VIII).

Згідно з ч. 2 статті 1 вказаного Закону державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону №889-VIII він регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Частиною 2 ст. 3 Закону №889-VIII встановлено, що дія цього Закону поширюється на державних службовців: 1) Секретаріату Кабінету Міністрів України; 2) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади; 3) місцевих державних адміністрацій;4) органів прокуратури; 5) органів військового управління; 6) закордонних дипломатичних установ України; 7) державних органів, особливості проходження державної служби в яких визначені статтею 91 цього Закону; 8) інших державних органів.

При цьому, в контексті приписів ч. 3 ст. 3 Закону №889-VIII, дія цього Закону не поширюється на: 1) Президента України; 2) Главу Адміністрації Президента України та його заступників, Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим та його заступників; 3) членів Кабінету Міністрів України, перших заступників та заступників міністрів; 4) Голову та членів Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Голову та членів Антимонопольного комітету України, Голову та членів Національного агентства з питань запобігання корупції, Голову та членів Рахункової палати, Голову та членів Центральної виборчої комісії, голів та членів інших державних колегіальних органів; 5) Секретаря Ради національної безпеки і оборони України та його заступників; 6) Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України та його заступників, Голову Фонду державного майна України та його заступників; 7) народних депутатів України; 8) Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та його представників; 9) службовців Національного банку України; 10) депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голову Ради міністрів Автономної Республіки Крим та його заступників, міністрів Автономної Республіки Крим; 11) депутатів місцевих рад, посадових осіб місцевого самоврядування;111) суддів Конституційного Суду України; 112) постійного представника Кабінету Міністрів України у Конституційному Суді України; 12) суддів; 13) прокурорів; 14) працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування; 15) працівників державних підприємств, установ, організацій, інших суб'єктів господарювання державної форми власності, а також навчальних закладів, заснованих державними органами; 16) військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до закону; 17) осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів та працівників інших органів, яким присвоюються спеціальні звання, якщо інше не передбачено законом; 18) працівників патронатних служб.

Аналіз наведених правових норм дає суду підстави стверджувати, що Закон №889-VIII є спеціальним та регулює відносини, зокрема, з питань проходження державним службовцем державної служби, яким є позивач.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону).

Водночас, п. 3 ч. 1 ст. 84 Закону №889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби у зв'язку із втратою права на державну службу або його обмеженням є набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення.

Тобто, у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення державний службовець втрачає право на державну службу, що в свою чергу, є підставою для припинення державної служби.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача звільнено у зв'язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальністю за корупційне або пов'язане корупцією правопорушення відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 84 Закону України «Про державну службу».

Слід зазначити, що постановою Деснянського районного суду від 19.10.2017 у справі №790/9439/17 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальністю за ч. 1 ст. 176-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних доходів громадян, що складає 850 грн.

Вказана постанова набрала законної сили 31.10.2017, що підтверджується відповідною відміткою на останній.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 Закону №889-VIII у випадках, зазначених у пунктах 1 - 4 частини першої цієї статті, суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення факту, передбаченого цією статтею, якщо інше не встановлено законом, а у випадку, зазначеному у пункті 5 частини першої цієї статті, - у порядку, визначеному статтею 32 цього Закону.

Таким чином, з урахуванням зазначеного суд приходить до висновку, що підстави для звільнення позивача вказані у спірному наказі є вірними.

Посилання в цій частині ОСОБА_1 на ст. 36 Кодексу законів про працю України суд відхиляє, оскільки останніми встановлено загальні підстави припинення трудового договору, у той час коли, ст. 84 Закону №889-VIII встановленні спеціальні підстави звільнення державного службовця, з огляду на спеціальний статус останнього.

Тобто, в даному випадку, суд застосовує в цій частині Закон №889-VIII.

Проте, в ході розгляду справи встановлено, що позивач станом на час прийняття спірного наказу перебував на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності серії АДІ №395513.

Суд зазначає, що Законом №889-VIII не встановлено порядку дій керівника державного органу під час звільнення державного службовця під час перебування останнього на лікарняному, однак ст. 40 Кодексу законів про працю України передбачено, серед іншого, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Поряд з цим, згідно п. 17 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» вказано, що правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП) стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку.

Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.

Приймаючи до уваги те, що в ході розгляду справи судом встановлено, що в день звільнення позивача останньому видано листок непрацездатності, суд приходить до висновку, що спірний наказ є протиправним, оскільки прийнятий в період тимчасової непрацездатності ОСОБА_1

Таким чином, адміністративний позов в частині визнання протиправним та скасуваня наказу Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області №451-к від 06.11.2017 "Про звільнення ОСОБА_1." підлягають до задоволення.

Як наслідок, наявні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача в частині поновлення останнього на займаній посаді.

Статтею 235 Кодексу законів про працю України передбачено, зокрема, що у разі незаконного звільнення працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

З урахуванням того, що оскаржуваний наказ є протиправним, ОСОБА_1 в контексті ст. 235 КЗпП підлягає поновленню на посаді, з якої був звільнений, тобто начальника Управляння захисту прав споживачів Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області.

Що ж стосується позовних вимог про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд звертає увагу на наступне.

Згідно ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю в Україні при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Щодо розміру грошового зобов'язання, що підлягає стягненню на користь позивача, суд, за принципом аналогії права, керується приписами постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати" (в редакції, чинній на момент розгляду справи), відповідно до якої середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14.01.2014 №21-395а13.

Згідно з листа Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області від 09.01.2018 №01-08-29/126 середній заробіток позивача за 2 місяці складає 18 389, 93 грн., а середньоденна заробітна плата 994, 05 грн.

Виходячи із поняття вимушеного прогулу, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення та до винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконного звільненого працівника, в даному випадку з 06.11.2017 по 14.05.2018, що становить 129 робочих днів, а відтак сума середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 складає 128 232, 45 грн.

В той же час, суд відмовляє в задоволенні адміністративного позову в частині стягнення з відповідача моральної шкоди мотивуючи це наступним.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду наведені у статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Відповідно до частини першої цієї статті майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Виходячи з положень зазначеної норми, йдеться мова про два види шкоди: 1) про майнову шкоду, «завдану особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи»; 2) про шкоду, завдану майну фізичної або юридичної особи.

При вирішенні питання про з'ясування фактів, з якими закон пов'язує відшкодування моральної шкоди, слід виходити з вимог статтею 1167 ЦК України, в якій визначені підстави відповідальності за моральну шкоду. Частиною першою даної статті встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній чи юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до пункту 5 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 р. N 4 обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями вони заподіяні, яким є ступінь вини заподіювана, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини.

В даному випадку позивачем не доведено наявність моральної шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Разом з цим, суд відмовляє в задоволення адміністративного позову в частині визнання незаконними дії Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області по звільненню ОСОБА_1, оскільки станом на час прийняття спірного наказу останній не міг знати про перебування позивача на лікарняному.

При цьому, суд зазначає, що жодних інших підстав для скасування спірного наказу, окрім прийняття останнього в період тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 судом не встановлено.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 1 ст. 77 КАС України).

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

В той же час, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби. На цій підставі рішення суду про поновлення позивача на посаді підлягає негайному виконанню.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 90, 241-246, 250, 371, КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) до Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області (14034, м. Чернігівська область, м. Чернігів, вул. 1 травня, б. 180, код ЄДРПОУ 40310334) задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області (14034, м. Чернігівська область, м. Чернігів, вул. 1 травня, б. 180, код ЄДРПОУ 40310334) №451-к від 06.11.2017 "Про звільнення ОСОБА_1.".

3. Поновити ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) на посаді начальника Управляння захисту прав споживачів Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області.

4. Стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області (14034, м. Чернігівська область, м. Чернігів, вул. 1 травня, б. 180, код ЄДРПОУ 40310334) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 128 232 (сто двадцять вісім тисяч двісті тридцять дві грн.) 45 коп. на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1).

5. Судові витрати в розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. присудити на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області (14034, м. Чернігівська область, м. Чернігів, вул. 1 травня, б. 180, код ЄДРПОУ 40310334).

6. У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

7. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управляння захисту прав споживачів Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах стягнення суми за один місяць, підлягає до негайного виконання.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя М.А. Бояринцева