Постанова № 74125606, 17.05.2018, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" травня 2018 р. Справа № 909/3/18

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Дубник О.П.

суддів Зварич О.В.

ОСОБА_1

при секретарі Мокрій А.В.

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) "Калушстальбуд" №57 від 15.03.2018 (вх. № 01-05/944/18 від 22.03.2018)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.02.2018 (суддя Максимів Т.В., повний текст складено 02.03.2018)

у справі № 909/3/18

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) "Метінвест-СМЦ", м. Київ

до відповідача: ТОВ "Калушстальбуд", с. Вістова, Калуський район, Івано-Франківська область,

про стягнення заборгованості в сумі 453569,42 грн.

за участю представників:

від позивача: не з`явився (належно повідомлений);

від відповідача: не з`явився (належно повідомлений).

Відводів суддям та секретарю судового засідання в порядку ст.ст. 35, 36, 37 ГПК України не заявлялось.

У судовому засіданні 17.05.2018р. не здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу у зв’язку з неявкою в судове засідання представників усіх учасників справи відповідно до ч. 3 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України (надалі – ГПК України) в редакції Закону від 03.10.2017 р.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 23.04.2018р. призначено розгляд справи на 17.05.2018р.

На електронну адресу Львівського апеляційного господарського суду надійшло електронне звернення ОСОБА_2 від 15.05.2018р. (вх. №01-04/3032/18 від 15.05.2018р.) у якому директор ТОВ "Калушстальбуд" ОСОБА_2 зазначає, що сторони укладають мирову угоду у даній справі, а зважаючи на те, що місцезнаходження сторін ТОВ "Калушстальбуд" – м. Калуш, а ТОВ "Метінвест-СМЦ" – м. Київ, необхідний термін для підписання мирової угоди та направлення її до суду, у зв’язку з чим просить відкласти розгляд справи №909/3/18, призначений на 17.05.2018р. та надати термін сторонам для подання належним чином оформленої мирової угоди для затвердження судом. У зверненні просить надати відповідь поштою.

Також, на електронну адресу Львівського апеляційного господарського суду надійшло електронне звернення ОСОБА_2 директора ТОВ "Калушстальбуд"від 15.05.2018р. (вх. №01-04/3031/18 від 15.05.2018р.) у якому просить відкласти розгляд справи №909/3/18, призначений на 17.05.2018р. та надати термін сторонам для подання належним чином оформленої мирової угоди для затвердження судом. У зверненні просить надати відповідь електронною поштою.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 ГПК України позовні та інші заяви, скарги та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до господарського суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в день надходження документів.

Згідно абз. 2 ч. 8 ст. 6 ГПК України особи, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, можуть подати процесуальні, інші документи, вчинити інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, з використанням власного електронного цифрового підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Згідно ст. 169 ГПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 ГПК України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.

Згідно ч. 4 ст. 170 ГПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Однак, відповідно до пп. 17.1 п. 17 Розділу XI “Перехідні положення” ГПК України в редакції Закону від 03.10.2017 р. до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі.

Таким чином, подані електронні звернення не можуть бути розглянуті оскільки не підписані заявником та подані до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Також, 17.05.2018р. на електронну адресу Львівського апеляційного господарського суду надійшло клопотання від 15.05.2018р. №98 в паперовій формі (вх. №01-04/3070/18 від 17.05.2018р.) у якому директор ТОВ "Калушстальбуд" ОСОБА_2 зазначає, що сторони укладають мирову угоду у даній справі, а зважаючи на те, що місцезнаходження сторін ТОВ "Калушстальбуд" – м. Калуш, а ТОВ "Метінвест-СМЦ" – м. Київ, необхідний термін для підписання мирової угоди та направлення її до суду, у зв’язку з чим просить відкласти розгляд справи №909/3/18, призначений на 17.05.2018р. та надати термін сторонам для подання належним чином оформленої мирової угоди для затвердження судом.

Згідно ч. 2 ст. 192 ГПК України сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.

Однак, через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду надійшло клопотання ТОВ "Метінвест-СМЦ" від 14.05.2018р. №1427 (вх. №01-04/3050/18 від 16.05.2018р.), у якому позивач просить у зв’язку з розглядом справи в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи характер та обставини справи розглянути справу за відсутності представника позивача на підставі наявних у суду матеріалів справи та з урахуванням поданого позивачем відзиву на апеляційну скаргу. Дане клопотання також надіслане відповідачу, що підтверджується доданими до клопотання фіскальними чеками і описами вкладення.

Таким чином, позивач не повідомляв суд про укладення мирової угоди, а у поданому клопотанні просить розглянути справу на підставі наявних у суду матеріалів справи та з урахуванням поданого позивачем відзиву на апеляційну скаргу, у якому просить відмовити відповідачу у задоволенні апеляційної скарги. Враховуючи відсутність заяви позивача про укладення мирової угоди суд відхиляє клопотання ТОВ "Калушстальбуд" від 15.05.2018р. №98 (вх. №01-04/3070/18 від 17.05.2018р.) про відкладення розгляду справи з викладених вище мотивів.

Сторони у судове засідання участі уповноважених представників не забезпечили, про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення рекомендованих повідомлень від 24.04.2018р.

Відповідно до п. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а скаржник у апеляційній скарзі і позивач у клопотанні від 14.05.2018р. №1427 (вх. №01-04/3050/18 від 16.05.2018р.) просили розглядати справу за відсутності їх представників.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 27.02.2018р. (суддя Максимів Т.В.) у справі №909/3/18 позов ТОВ "Метінвест-СМЦ" до відповідача: ТОВ "Калушстальбуд" про стягнення заборгованості в сумі 453569,42 грн задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Калушстальбуд" 360 000,00 грн основного боргу, 36 204,15 грн пені, 36 000,00 грн штрафу, 4 216,48 грн 3 % річних, 16 535,77 грн інфляційних втрат, а також 6 794,35 грн судового збору. В частині позовних вимог про стягнення 549,45 грн пені та 63,57 грн 3% річних – відмовлено.

Судове рішення у справі мотивоване ст.ст. 525, 526, ч. 1 ст. 530, ст.ст. 546, 610, 611, 612, 614, 625, 712 Цивільного кодексу України (надалі –ЦК України), ст.ст. 173, 216, ч. 1 ст. 230, ст. 265 Господарського кодексу України (надалі – ГК України), і зроблено висновок про

порушення відповідачем свого зобов'язання щодо оплати отриманого товару на підставі договору поставки, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 360000,00 грн. основного боргу обґрунтована та підлягає задоволенню. Судом перевірено правильність нарахування позивачем пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат та стягнуто в розмірі згідно проведеного перерахунку у межах заявлених позовних вимог.

ТОВ "Калушстальбуд" не погоджується з ухваленим рішенням суду, вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права та без повного, всестороннього та об’єктивного з’ясування обставин, які мають істотне значення для справи. Апелянт зазначає, зокрема, що судом першої інстанції прийнято рішення за відсутності відповідача (апелянта) та не повідомлено його належним чином про час та місце розгляду справи, внаслідок чого апелянта було позбавлено права на захист своїх законних інтересів в суді, що є порушенням ст. 4 ГПК України. На думку апелянта, при розгляді справи Господарським судом Івано-Франківської області не створено необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи, що є порушенням принципу змагальності судового процесу, а також було порушено ст. 7 ГПК України, яка передбачає рівність процесуальних прав сторін процесу. Щодо порушень місцевим господарським судом норм матеріального права, то апелянт не зазначає, які саме норми матеріального права не застосував чи невірно застосував суд першої інстанції, чи які необхідно, на думку апелянта, застосувати до спірних правовідносин. Апелянт просить оскаржуване рішення суду скасувати, прийняти нове рішення з урахуванням доводів апеляційної скарги.

ТОВ "Метінвест-СМЦ" у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ТОВ "Калушстальбуд", а оскаржуване рішення суду залишити без змін. Стверджує, що скаржник не надав жодних доказів та не навів доводів щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального права або інших заперечень щодо обставин та матеріалів справи. Вважає, що доводи відповідача про неповідомлення належним чином про дату, час та місце судового розгляду спростовуються матеріалами справи та наявними повідомленнями про вручення поштових відправлень суду.

Вивчивши матеріали справи в сукупності з апеляційною скаргою та відзивом на неї, оцінивши зібрані по справі докази, та дослідивши фактичні обставини у справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, при цьому, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду встановила наступні обставини та керувалася такими мотивами.

04.02.2016 року між ТОВ "Метінвест-СМЦ" (постачальник) та ТОВ "Калушстальбуд" (покупець) було укладено договір поставки за №П-309417/01/16 (надалі – Договір), відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов’язався передати у встановлений у даному договорі термін у власність покупця металопродукцію, надалі - товар, а покупець зобов’язався оплатити вартість товару та прийняти його відповідно до умов договору (а.с. 18-19). До Договору також було укладено додаткові угоди №2 від 30.12.2016р., №3 від 12.12.2016р. та №4 від 14.02.2017р. (а.с. 20, 21, 22, т.1).

Згідно п. 1.2. Договору ціна, загальна кількість, асортимент, сортамент та розгорнута номенклатура товару, що поставляється за цим договором, визначається у рахунках постачальника або в інших додатках до договору та/або у видаткових/залізничних накладних постачальника.

Відповідно до п.2.5. Договору, датою поставки товару вважається: при поставці залізничним транспортом – дата календарного штемпеля станції відправлення на залізничній накладній; при поставці автомобільним транспортом постачальника - дата видаткової накладної постачальника або товарно-транспортної накладної; при самовивозі товару покупцем зі складу постачальника - дата видаткової накладної постачальника.

Згідно пункту 3.4 Договору (з врахуванням змін внесених додатковими угодами №2 від 30.12.2016р., №3 від 12.12.2016р. та №4 від 14.02.2017р.), оплата товару здійснюється покупцем шляхом передплати 100% вартості товару в терміни, які вказані у рахунках постачальника. З моменту зарахування на поточний рахунок постачальника 100% оплати за поставлений товар, або за товар, що має бути поставлений, ціна на товар не підлягає зміні. Постачальник має право поставити товар покупцю без попередньої оплати. В цьому випадку покупець оплачує поставлений товар у розмірі 100% від вартості поставленого товару протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати поставки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем неодноразово здійснювались поставки товару згідно Договору, що підтверджується видатковими накладними та довіреностями (а.с. 48-244, т.1; а.с. 1-37, т.2), а відповідачем проводилась оплата отриманої металопродукції.

На виконання умов Договору позивачем, зокрема, поставлено відповідачу товар на суму 413394,29 грн, що підтверджується видатковою накладною від 10.07.2017р. №91572324, довіреністю від 06.07.2017р. №255 та товарно-транспортною накладною від 10.07.2017 №83134361, які підписані та скріплені печатками сторін (а.с. 23, 24, 25, т.1).

Позивачем на адресу відповідача неодноразово направлялись листи вимоги, зокрема, від 08.08.2017р. №19, від 16.08.2017 №21, 04.09.2017 №24 з проханням оплатити заборгованість за поставлений товар (а.с. 27-32, т.1).

19.09.2017р. відповідач направив позивачу гарантійний лист №346, яким визнав наявність боргу у сумі 716723,38 грн. та гарантував оплату заборгованості до 28.02.2018 згідно запропонованого графіка (а.с. 33-34, т.1).

Покупець договірні зобов’язання належним чином не виконав, оплату за отриману металопродукцію здійснив частково на суму 53394,29 грн, що підтверджується платіжним дорученням №443 від 07 грудня 2017 року на суму 120000,00 грн, (а.с. 26, т.1), з яких 53394,29 грн позивачем зараховано як оплату за поставку товару згідно видаткової накладної від 10.07.2017р. №91572324, решту суми зараховано як погашення заборгованості за поставку товару по інших видаткових накладних.

Позивачем 14.12.2017 направлено на адресу відповідача ОСОБА_3 звірки взаємних розрахунків за період з 01.02.2016р. по 13.12.2017р. (а.с. 35-41, т.1).

У позовній заяві №3348 від 15.12.2017р. позивач зазначає, що відповідачем взяті на себе за договором поставки за №П-309417/01/16 від 04.02.2016 року зобов’язання щодо повної оплати вартості отриманого товару по видатковій накладній № 91572324 від 10.07.17 р. (довіреність на отримання матеріальних цінностей № 225 від 06.07.17 р.) не виконав. Оскільки заборгованість не погашена, позивач нарахував відповідачу штраф, пеню, 3% річних та інфляційні втрати та звернувся за захистом свого порушеного права до Господарського суду Івано-Франківської області.

Предметом позову є вимога про стягнення заборгованості за часткове невиконання зобов’язань за договором поставки за №П-309417/01/16 від 04.02.2016 року в сумі 453569,42 грн. по видатковій накладній № 91572324 від 10.07.17 р. (довіреність на отримання матеріальних цінностей № 225 від 06.07.17 р.), з яких: 360000,00 грн. основної заборгованості за поставлений товар; 36753,60 грн. пені; 36000,00 грн. штрафу; 4280,05 грн. 3% річних та 16535,77 грн. інфляційних втрат.

Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 23.03.2017р. N 1984-VIII) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно п.1.1 Договору постачальник зобов’язався передати у встановлений у даному договорі термін у власність покупця металопродукцію, надалі - товар, а покупець зобов’язався оплатити вартість товару та прийняти його відповідно до умов договору.

Відповідно до п. 1.2. Договору ціна, загальна кількість, асортимент, сортамент та розгорнута номенклатура товару, що поставляється за цим договором, визначається у рахунках постачальника або в інших додатках до договору та/або у видаткових/залізничних накладних постачальника.

Тобто, як вірно визначив місцевий господарський суд, за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, правове регулювання якого визначене параграфом 3 глави 54 ЦК України.

Згідно пункту 3.4 Договору (з врахуванням змін внесених додатковими угодами №2 від 30.12.2016р., №3 від 12.12.2016р. та №4 від 14.02.2017р.), оплата товару здійснюється покупцем шляхом передплати 100% вартості товару в терміни, які вказані у рахунках постачальника. З моменту зарахування на поточний рахунок постачальника 100% оплати за поставлений товар, або за товар, що має бути поставлений, ціна на товар не підлягає зміні. Постачальник має право поставити товар покупцю без попередньої оплати. В цьому випадку покупець оплачує поставлений товар у розмірі 100% від вартості поставленого товару протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати поставки.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч.1 ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ч. 1 ст. 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Згідно п. 9.1 Договору (зі змінами внесеними згідно Додаткової угоди №2 від 30.12.2016р.) договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2017р., а в частині взаєморозрахунків – до повного розрахунку між сторонами.

Позивачем поставлено відповідачу товар на суму 413394,29 грн, що підтверджується видатковою накладною від 10.07.2017р. №91572324, довіреністю від 06.07.2017р. №255 та товарно-транспортною накладною від 10.07.2017 №83134361.

Покупець оплату за отриману металопродукцію здійснив частково на суму 53394,29 грн, що підтверджується платіжним дорученням №443 від 07 грудня 2017 року на суму 120000,00 грн, (а.с. 26, т.1), з яких 53394,29 грн позивачем зараховано як оплату за поставку товару згідно видаткової накладної від 10.07.2017р. №91572324, решту суми зараховано як погашення заборгованості за поставку товару по інших видаткових накладних.

У матеріалах відсутні докази сплати 360000,00 грн. основної заборгованості за поставлений товар згідно видаткової накладної від 10.07.2017р. №91572324 відповідно до договору поставки за №П-309417/01/16 від 04.02.2016 року. Також у апеляційній скарзі відповідачем не наведено доводів щодо відсутності заборгованості згідно договору. Факт поставки товару не оспорюється.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За таких обставин, суд першої інстанції зробив вірний висновок про порушення відповідачем свого зобов'язання щодо оплати отриманого товару, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 360000,00 грн. основної заборгованості за поставлений товар є обгрунтованою.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За невиконання зобов’язань за договором поставки за №П-309417/01/16 від 04.02.2016 року позивач також просив стягнути 36753,60 грн. пені, 36000,00 грн. штрафу, 4280,05 грн. 3% річних та 16535,77 грн. інфляційних втрат (розрахунок позову- додаток № 1 до позовної заяви, а.с.9 т.1).

Згідно із ч.2 ст.4 ГК України особливості регулювання майнових відносин суб’ єктів господарювання визначаються цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22 листопада 1996 року № 543/96-ВР розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно п. 5.2 Договору за прострочення строків оплати товару, встановлених в договорі та додатках до нього, покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі 0,5 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочки за весь період прострочення. Крім сплати пені за той самий період, покупець сплачує постачальникові штраф у розмірі 10% від суми неоплаченого товару в зазначені в договорі та додатках до нього строки.

Позивач, згідно поданого розрахунку, за період з 10.08.2017 по 06.12.2017 на суму боргу 413394,29 грн та за період з 07.12.2017 по 14.12.2017 на суму боргу 360000,00 грн нарахував відповідачу пеню в сумі 36753,60 грн. та штраф в розмірі 36000,00 грн.

Апеляційний господарський суд, перевіривши правильність розрахунку, погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 36204,15 грн. та задоволення позовних вимог в частині стягнення 36000,00 грн. штрафу.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу і 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (Висновки Верховного Суду України, викладені в постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України, за I півріччя 2017).

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (постанова Верховного Суду України від 09.11.2016р. у справі №9/5014/969/2012 (5/65/2011).

Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. ОСОБА_4 Верховного Суду погоджується з цим висновком (постанова ОСОБА_4 Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17).

Враховуючи порушення строків виконання грошового зобов’язання, позивачем за період з 10.08.2017 по 06.12.2017 на суму боргу 413394,29 грн та за період з 07.12.2017 по 14.12.2017 на суму боргу 360000,00 грн нараховані відповідачу 3% річних в сумі 4280,05 грн та інфляційні втрати в сумі 16535,77 грн за період серпень - листопад 2017 року.

Судом апеляційної інстанції перевірено розрахунок розміру 3% річних та інфляційних втрат, з відповідача підлягають стягненню 3% річних в сумі 4216,48 грн. та 16 535,77 грн інфляційних втрат в межах заявлених позовних вимог.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ТОВ "Калушстальбуд" 360 000,00 грн основного боргу, 36 204,15 грн пені, 36 000,00 грн штрафу, 4 216,48 грн 3 % річних, 16 535,77 грн інфляційних втрат, а також 6 794,35 грн судового збору та відмову в частині позовних вимог про стягнення 549,45 грн пені та 63,57 грн 3% річних.

У апеляційній скарзі скаржник зазначає, що судом першої інстанції прийнято рішення за відсутності відповідача (апелянта) та не повідомлено його належним чином про час та місце розгляду справи, внаслідок чого апелянта було позбавлено права на захист своїх законних інтересів в суді, що є порушенням ст. 4 ГПК України. На думку апелянта, при розгляді справи Господарським судом Івано-Франківської області не створено необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи, що є порушенням принципу змагальності судового процесу, а також було порушено ст. 7 ГПК України, яка передбачає рівність процесуальних прав сторін процесу.

Суд апеляційної інстанції вважає такі доводи скаржника необгрунтованими. Так, ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 03.01.2018р. відкрито провадження у даній справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 30.01.2018р. Дана ухвала суду була отримана відповідачем 10.01.2018р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 10.01.2018р. (а.с. 44, т.1). 30.01.2018р. представник відповідача у судове засідання не з’явився. Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 30.01.2018р. підготовче провадження у справі закрито, а розгляд справи по суті призначено на 27.02.2018р. Апелянта було повідомлено про призначення справи до розгляду на 27.02.2018р., що підтверджується повідомленням про судове засідання (а.с. 53, т.2) та повідомленням про вручення поштового відправлення від 31.01.2018р. (а.с. 54, т.2). Відповідно до наявних у справі доказів місцезнаходження відповідача, зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: Івано-Франківська область, Калуський район, село Вістова, вул. Січових стрільців, будинок 1в. Саме на цю адресу і надсилались місцевим господарським судом процесуальні документи та були вручені поштовим відділенням зв’ язку відповідачу. Таким чином, суд першої інстанції належним чином повідомляв апелянта про час та місце розгляду справи та створив усі умови для забезпечення принципу змагальності сторін, а апелянт не скористався своїм правом щодо участі у судових засіданнях. Крім того, скаржником не наведено жодних доводів та заперечень по суті позовних вимог, доводи апелянта стосуються лише тверджень щодо порушення місцевим судом норм процесуального права щодо незабезпечення йому права на судовий захист від позову.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Доводи, викладені скаржником у апеляційній скарзі, спростовуються вищенаведеними аналізом матеріалів справи та нормами матеріального і процесуального права.

Усе викладене дає підстави для залишення без задоволення апеляційної скарги, оскаржуваного рішення суду без змін, у зв’язку із чим згідно із ст. 129 ГПК України на апелянта покладаються судові витрати.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 252, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.02.2018р. у цій справі без змін.

2. Судові витрати покласти на ТОВ "Калушстальбуд".

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з ст.ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 22.05.2018р.

Головуючий суддя Дубник О.П.

Суддя Зварич О.В.

Суддя Скрипчук О.С.