Постанова № 74122855, 14.05.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/2035/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Ковальчук О.І.

Провадження № 22-ц/783/6607/17 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

Категорія: 27

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Жукровської Х.І.

з участю: представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 30 травня 2017 року, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 звернулась з позовом до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» про визнання недійсними кредитного договору № 18/06 сп від 12 травня 2006 року та додаткових угод до нього, укладених між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк», правонаступником якого є ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_5.

Оскаржуваним рішенням позов задоволено, визнано кредитний договір № 18/06 сп від 12 травня 2006 року та додаткові угоди до нього, укладені між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк», правонаступником якого є ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_5, недійсними.

Рішення судув апеляційному порядку оскаржило ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк,вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, як на підставу для задоволення позову, покликається на невиконання відповідачем вимог встановлених постановою Правління НБУвід 10.05.2007 року за № 168, зареєстрованої в Мінюсті 25.05.2007 року за №541/13808, однак не взяв до уваги, що відповідач при укладенні кредитного договору не міг дотримуватись вимог, встановлених нормативно-правовим актом, що був затверджений та набув чинності більш ніж через рік після такого укладення. Разом з тим, положення законодавства України чинні на момент укладення оспорюваного кредитного договору, були дотримані, що в свою чергу підтверджується копіями матеріалів кредитної справи, які були надані на вимогу суду. Апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно не застосував до позовних вимог ОСОБА_6 позовну давність, оскільки позивач довідався про порушення своїх прав в день укладення договору, 12.05.2006 року, проте позовна заява про визнання недійсним кредитного договору подана до суду в лютому 2016 року, тобто, від моменту укладення між сторонами кредитного договору до пред'явлення позовної заяви минуло більше 9 років. На думку апелянта судом порушено норми ч. 1, 2 ст. 1057-1 ЦК України, оскільки оскаржуваним рішенням було визнано недійсним кредитний договір, однак не було застосовано наслідки недійсності правочину та не було накладено арешт на предмет застави. Відповідачем було зроблено відповідну заяву про застосування наслідків недійсності правочину та накладення арешту на майно із зазначенням, що неповернутими із отриманого ОСОБА_6 кредиту залишаються 2 523,87 доларів США та що виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором забезпечується заставою рухомого майна (автомобіль НОМЕР_1, належний ОСОБА_6) згідно договору застави від 12.05.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріальні округу ОСОБА_7 за реєстровим №1124. З вищенаведених підстав апелянт просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, заперечення представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про недійсність договору про надання споживчого кредиту та додаткових угод до нього, оскільки такі не відповідають вимогам ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами надання позичальнику як споживачу фінансових послуг банку повної інформації про кредитні умови, а саме: орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням процентної ставки за кредитом і вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних із одержанням кредиту та укладанням договору про надання споживчого кредиту; податковий режим сплати процентів та про державні субсидії або інформацію про те, від кого споживач може одержати такі відомості; не роз'яснено позивачу, що валютні ризики під час виконання взятих на себе зобов'язань за кредитним договором покладено на споживача й не надано інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних із конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним, що передбачено Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженими постановою Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 12 травня 2006 року між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» правонаступником якого являється ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №18/06 сп, за умовами якого Банк надав ОСОБА_8 грошові кошти в сумі 18891,00 дол. США. Кредит надавався на придбання автомобіля MITSUBISHI COLT. Процентна ставка за користування кредитними коштами становить 13% річних. Забезпеченням зобов'язань щодо погашення кредиту, сплати процентів за його користування, інших платежів, передбачених цим Договором, а також можливих штрафних санкцій є Договір застави автомобіля від 12.05.2006 року та договір поруки, укладений з ОСОБА_9.

В подальшому до споживчого кредитного договору №18/06 сп від 12.05.2006 року вносились зміни та доповнення, викладені сторонами в додатковому договорі №1 від 10.12.2008 року, додатковому договорі №2 від 29.04.2009 року.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України).

У відповідності до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства, серед іншого, є свобода договору, суть якої полягає, зокрема і в тому, що сторони є вільними у визначенні умов договору.

Згідно ч.3 ст. 6 ЦК України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства впливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

За змістом статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення,зиіну або припинення цивільних прав та обов»язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов»язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на час укладення оспорюваного договору) договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере забов»язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Частинами 2 та 4 ст. 11 цього Закону встановлено низку обов'язків кредитодавця про надання споживачу інформації про кредит та вимог змісту договору.

Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати детальнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Колегія суддів не погоджується з судом першої інстанції, який дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним кредитного договору №18/06 сп, укладеного 12 травня 2006 року між ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк», правонаступником якого є ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_2, та додаткових угод до нього, вважаючи, що такий суперечить ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», при його укладенні не дотримано вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ЦК України.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції не дав належної оцінки доказам, наданим сторонами, безпідставно не врахував, що оспорюваний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов оспорюваного кредитного договору та в подальшому протягом майже 10 років виконувала його умови, повертала кредитні кошти та сплачувала відсотки за користування кредитними коштами.

Крім цього, як вбачається з матеріалів справи, відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; у додатках до договору споживчого кредиту, а саме, «Графік зниження заборгованості по кредиту», «Графік погашення заборгованості по кредиту і відсотках до кредитного договору №18/06сп від 12.05.2006 року», «Детальний розпис загальної вартості платежів та визначення сукупної вартості Кредиту і реальної процентної ставки», які підписані позивачкою, міститься повна інформація стосовно умов кредитування, що спростовує висновки суду першої інстанції про те, що відповідач не ознайомив позичальника з інформацією про умови кредитування.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта про безпідставне покликання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні на постанову Правління НБУ від 10.05.2007 р. №168, зареєстровану в МЮУ 25.05.2007 р. за №541/ та п 3.2 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, оскільки такі були прийняті вже після укладення споживчого кредитного договору №18/06 сп, який був укладений між позивачкою та відповідачем 12.05.2006 року, а відтак вимоги згаданих нормативних актів не могли бути враховані при укладенні осопрюваного кредитного договору та додаткових договорів до нього.

На думку колегії суддів, при укладенні 12 травня 2006 року між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк», правонаступником якого являється ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_2 кредитного договору №18/06 сп, сторонами погоджено усі його істотні умови та додержано вимоги, необхідні для чинності правочину, а підстав, передбачених ст. ст. 203, 215 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» для визнання осорюваного договору та додаткових угод до нього недійсними, немає, позивачка їх не довела, що є її процесуальним обов»язком (ст. ст. 12, 81 ЦПК України), ОСОБА_2 при укладенні споживчого кредитного договору була надана вся інформація про кредитні послуги, а несправедливих умов договору позивачкою не доведено.

Відмовляючи у задоволенні позову, колегія суддів враховує правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 року у справі №6-1341 цс 15.

Колегія суддів бере до уваги і те, що позивачка не скористалася своїм правом на відкликання згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту відповідно до ч.6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та не просила змінити або роз'яснити окремі положення оспорюваного кредитного договору, й звернулася до суду з позовом про визнання кредитного договору та додаткових угод до нього недійсними з підстав невідповідності закону майже через десять років з часу укладення оспорюваного споживчого кредитного договору, сплачуючи протягом цього часу платежі за цим договором.

За вищенаведеного, колегія суддів вважає безпідставними позовні вимоги ОСОБА_2, оскільки нею не доведено, що укладені між нею та банком споживчий кредитний договір та додаткові угоди до нього суперечать вимогам ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, на час укладення договорів між позивачем та банком вибір сторін був вільним і відповідав її внутрішній волі, вони були спрямовані на реальне настання правових наслідків, позивачка отримала кредитні кошти та порушення її прав, гарантованих Законом України «Про захист прав споживачів», позивачкою не доведено.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з»ясування обставин,що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З врахуванням вищенаведеного, передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для скасування судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк слід задовольнити, рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 30 травня 2017 року скасувати, ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» - задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 30 травня 2017 року - скасувати, ухвалити постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 21.05.2018 року.

Головуючий: Шеремета Н.О.

Судді: Ванівський О.М.

Цяцяк Р.П.