Постанова № 74122829, 08.05.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/7546/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Луців-Шумська Н.Л.

Провадження № 22-ц/783/5417/17 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

Категорія:46

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2018 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі :

головуючого - Мікуш Ю.Р.,

суддів: Павлишина О.Ф., Приколоти Т.І.

секретар Бохонко Е.Р.

З участю: позивача та його представників ОСОБА_2, ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_5-ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 22 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, треті особи ОСОБА_11, орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням ,-

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_7 26.08.2016р. звернувся в суд із позовом, який в подальшому уточнив та просить суд визнати ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 такими, що втратили право користування жилим приміщенням квартири АДРЕСА_1

В обґрунтування позову зазначає, що спірна квартира загальною площею 57кв.м. складається з трьох кімнат житловою площею 39,1кв.м, кухні та комунальних вигод. Квартира є комунальною власністю. У квартирі проживає лише він та його мати ОСОБА_11 Відповідачі зареєстровані але не проживають у квартирі більше ніж останні шість місяців, що стверджується актами ЛКП «Збоїща 408». Відповідачка ОСОБА_4 має на праві власності житловий будинок в с.В.Грибовичі, де проживає з донькою ОСОБА_5, онуком ОСОБА_8 Відповідачі ОСОБА_9, ОСОБА_10 проживають у квартирі за адресою АДРЕСА_2, співвласником якої є дружина ОСОБА_9 Реєстрація відповідачів ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_9 у спірній квартирі відбулася автоматично, як неповнолітніх дітей до батьків, без згоди інших членів сім'ї наймача. Відповідачі у квартирі фактично не проживають, поважних причин для продовження строку збереження за ними житла за цією адресою, відповідно до ч.2,3 ст.71 ЖК України, немає.

Оскаржуваним рішенням суду у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду оскаржив позивач. В апеляційній скарзі зазначає, що не погоджується з рішенням, вважає його таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Стверджує, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, зокрема, не врахував, що факт непроживання відповідачів у квартирі підтверджується актами ЛКП «Збоїща-408» від 10.11.2015р., 03.02.2016 року, 25.04.2015 р., 13.05.2016р. Не відповідають дійсності посилання суду на те, що комісія не з'ясувала причин відсутності відповідачів, наявності їх речей та ключів, оскільки дані обставини не встановлювались під час розгляду справи, а могли бути встановлені лише допитом членів комісії. Відтак такі посилання суду є суб'єктивними, крім цього відмова мешканців кв. 66, 67, 68 пояснюється тим, що відповідачі неодноразово застосували до них фізичний та психологічний тиск. Суд безпідставно не взяв до уваги покази свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_15, які пояснили, що відповідачів вони давно не бачили, а внуків ОСОБА_4 взагалі ніколи не бачили. Крім цього, суд не врахував відповідь Шевченківського відділу поліції про відсутність скарг відповідачів з приводу конфліктів у спірній квартирі. Доказом не проживання відповідачів є відсутність звернень в районну адміністрацію та відповідь лікарні з якої встановлено, що відповідачі за адресою АДРЕСА_1 не проживають та на обліку в сімейного лікаря не перебувають. Стверджує, що надані відповідачами медичні документи датовані квітнем 2016 року, тобто після подання позовної заяви, а тому не повинні братися до уваги. Звертає увагу, що відповідачі жодного разу не зверталися з позовом про встановлення порядку користування квартирою, а твердження відповідачів про те, що вони сплачують комунальні платежі є надуманими та не відповідають дійсності, оскільки відповідно до чинного законодавства комунальні платежі зобов'язані сплачувати всі зареєстровані у житловому приміщенні особи. Окрім цього, такі платежі ОСОБА_4 почала сплачувати після судового рішення у справі №2-2133/2009 за позовом ОСОБА_11 про стягнення коштів за оплату квартплати та комунальних платежів. Відтак, на думку апелянта, рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а тому просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_7 та його представників ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення з приводу апеляційної скарги відповідача ОСОБА_4 та представника відповідача ОСОБА_5- ОСОБА_6, вивчивши матеріали цивільної справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Із змісту позовної заяви встановлено, що позивач по справі ОСОБА_7 звернувся в суд з позовом, який в подальшому був уточнений та просив визнати ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що відповідачі по справі фактично тривалий час не проживають у спірній квартирі, не проявляють до неї господарського інтересу, не підтримують квартиру у належному стані, не сплачують комунальних послуг, оскільки мають інші місця проживання разом із своїми сім»ями. Відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_9 зареєстрували своїх дітей при їх народженні до батьків ОСОБА_5 та ОСОБА_9, хоч ні самі батьки, ні їхні діти з дня народження у квартирі не проживали жодного дня.

Матеріалами справи та судом встановлено, що у спірній квартирі №АДРЕСА_1 зареєстровано 7 осіб, які є відповідачами по справі: ОСОБА_4 дочка основного квартиронаймача ОСОБА_11, яка підтримує позовні вимоги, син ОСОБА_7, ОСОБА_9-внук та його донька ОСОБА_10 2009 р.н., ОСОБА_5 внучка та її син ОСОБА_8 2004р.н.

Між сторонами по справі склалися неприязні стосунки з 1983 року, відповідач по справі ОСОБА_4 не спілкується з матір'ю ОСОБА_11 та братом ОСОБА_7, а її діти та внуки ніколи не підтримували родинних відносин із бабцею, до квартири як місця проживання не проявляють жодного інтересу.

Квартира складається із трьох кімнат житловою площею 39,1 кв.м, кухні та комунальних вигод. Загальна площа квартири 57 кв.м.

В суді апеляційної інстанції, третя особа по справі ОСОБА_11 суду пояснила, що в час, коли її діти були підлітками, вона виділила одну кімнату 10 кв.м дочці ОСОБА_4, а іншу кімнату синові ОСОБА_7 З того часу, незважаючи на те, що дочка у свій час вийшла заміж, проживає з чоловіком за іншою адресою у м.Львові, там народилися її діти відповідачі по справі ОСОБА_9 та ОСОБА_5 однак виділену їй кімнату вона вважає своєю, зачинила таку на ключ, проводить у ній ремонт, який триває більше трьох років. У квартирі не проживає, однак в 2010 році поселила в цю кімнату свою дочку ОСОБА_5 із цивільним чоловіком, які певний період часу проживали, однак з 2015 року у квартирі не були. Відповідач ОСОБА_9 ніколи у спірній квартирі не проживав, має свою сім»ю, однак народжену дитину ОСОБА_10 зареєстрував за місцем своєї реєстрації. Своїх правнуків ОСОБА_8 та ОСОБА_10 ніколи не бачила. За поясненнями відповідача ОСОБА_4 вона має намір мати частку у квартирі під час її приватизації.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_4 в порядку спадкування після смерті батька у 2006 році набула право власності на житловий будинок у АДРЕСА_3 що знаходиться до 10 км від м.Львова.

Відмовляючи у задоволенні позову, судом першої інстанції взято до уваги рішення Шевченківського районного суду від 16.08.2011 року , яким відмовлено ОСОБА_11 у позові про визнання ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_9 такими, що втратили право користування жилим приміщенням квартири АДРЕСА_1 (справа 2-468/2011).

07.06.2012 року рішенням Шевченківського районного суду м.Львова відмовлено ОСОБА_4. у позові до ОСОБА_7, ОСОБА_11, Шевченківської РА ЛМР про визнання права на укладення окремого договору житлового найму (справа № 1328/2-1028/11).

29.09.2015 року рішенням Шевченківсього районного суду м.Львова відмовлено ОСОБА_11 у позові про визнання ОСОБА_4., ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9. ОСОБА_9 такими, що втратили право користування жилим приміщенням квартири АДРЕСА_1. (справа № 466/3002/15ц.

Колегія суддів не погоджується із оскаржуваним рішенням суду.

Відповідно до ст. 71 ч.1 Житлового кодексу України (далі ЖК) при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім»ї за ним зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Відповідно до статті 72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Наймачами жилих приміщень можуть бути тільки фізичні особи - громадяни України, оскільки головне призначення договору найму - задоволення житлових потреб громадян. До членів сім'ї наймача належить дружина наймача, їхні діти та батьки. Членами сім'ї може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом із наймачем і ведуть із ним спільне господарство. Якщо такі особи перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі самі права і обов'язки, як наймач і члени його сім'ї. Необхідно зазначити, що поняття члена сім'ї, яке застосовується у Сімейному кодексі України, не можна ототожнювати з поняттям члена сім'ї наймача за ЖК України. Так, якщо дружина проживає окремо, має самостійне право на власне жиле приміщення, вона хоч і залишається членом сім'ї, але не є членом сім'ї наймача. Діти наймача, незалежно від того, є вони неповнолітніми або дорослими, належать до сім'ї наймача, якщо вони проживають разом із ним. Батьки належать до членів сім'ї наймача у зв'язку з родинними стосунками і з спільним проживанням, незалежно від того, чи перебувають вони на його утриманні. Можуть бути визнані членами сім'ї наймача інші особи, які постійно проживають із наймачем і ведуть із ним спільне господарство. До таких осіб, як правило, належать родичі та особи, які перебувають із наймачем у родинних стосунках (фактичне подружжя, особи, шлюб з якими визнано недійсним, опікуни, піклувальники, утриманці). Але слід враховувати, що спільне проживання і ведення спільного господарства не завжди свідчать про наявність єдиної сім'ї, зокрема, зазначені у другій групі особи можуть бути визнані членами сім'ї наймача з урахуванням конкретних обставин, якщо вони ведуть спільне господарство (загальні витрати), надають взаємну допомогу, а також інші обставини, які свідчать про наявність родинних стосунків.

Право членів сім'ї на жиле приміщення виникає не у зв'язку з реєстрацією, а за наявності відповідних обставин. Виходячи із положень Конституції про гарантування громадянам свободи пересування і вільного вибору місця проживання, сама по собі наявність чи відсутність реєстрації не може бути підставою як для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка вселилася до наймача, так і для визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням.

Предметом доказування у справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням є з'ясування наведених вище обставин.

Згідно з ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Із встановлених судом матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_9 та його малолітня дочка ОСОБА_10 2009 р.н. не проживали та не проживають у спірній квартирі. Їх місце постійного проживання на АДРЕСА_2, що належить дружині ОСОБА_10, де вони проживають як одна сім»я. Намірів вселитися у спірне житло не проявляли, не підтримують із позивчем та третьою особою як основним квартиронаймачем ніяких відносин, спільного господарства не ведуть, а відтак згідно ст. 64, 65 ЖК не є членами однієї сім»ї. Згідно пояснень відповідача ОСОБА_4 зареєстровані щоб мати свою частку під час приватизації, не проживають в квартирі, оскільки для цього не дозволяє житлова площа 10 кв. м., яку ОСОБА_4 вважає своєю часткою у квартирі та часткою своїх дітей та внуків.

Відповідачі по справі ОСОБА_5 та її неповнолітній син ОСОБА_8 2004 р.н. зареєстровані у квартирі. З 2015 року ОСОБА_5 у квартирі не була жодного разу чого не заперечила відповідач ОСОБА_4, що підтверджується поясненнями позивача та третьої особи, поясненнями свідків здобутими в суді першої інстанції.

Згідно пояснень відповідача ОСОБА_4 її діти та внуки у квартирі не проживають, не підтримують господарської діяльності щодо утримання квартири, не можуть жити однією сім»єю із позивачами, однак вона бажає, щоб такі мали частку у квартирі та залишалися зареєстровані.

Колегія суддів вважає зазначені вище обставини неповажними щодо непроживання у квартирі, а відповідачів ОСОБА_9 та ОСОБА_5 разом із своїми дітьми такими, що втратили право на проживання у квартирі, оскільки останні проживають разом однією сім»єю за обраними ними місцем проживання одного із подружжя, до спірної квартири не проявляють жодного інтересу як місця свого проживання, не беруть участі у веденні господарської діяльності у квартирі, не несуть витрат щодо утримання квартири у належному стані та не несуть витрат по комунальних платежах.

Щодо відповідача ОСОБА_4, колегія суддів погоджується із рішенням суду першої інстанції, про відсутність підстав для визнання втратившою право на проживання.

З матеріалів справи та пояснень відповідача ОСОБА_4, які не заперечуються позивачем та третьою особою встановлено, що відповідач ОСОБА_4 проявляє інтерес до квартири, має ключі від квартири та кімнати площею 10 кв.м., у якій розпочала ремонт у 2015 році, однак через незадовільний стан здоров'я такий припинений. У кімнаті, яку вважає своєю, знаходиться сезоний одяг, посуд, остання частково проводить оплату за комунальні послуги, а відтак часто навідується у квартиру, хоч постійно у ній не проживає через малу площу кімнати та конфліктні стосунки з позивачем та ОСОБА_11, а тому колегія суддів вважає, що відсутні підстави для визнання ОСОБА_4 такою, що втратила право на проживання у квартирі відповідно до ст. 71, 72 ЖК.

Відповідно до ст. 376 ч.1 п.3, 4 підставами для скасування судового рішеня повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції,обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З врахуванням того, що висновки суду першої в повній мірі не відповідають встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задволення позову.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п. 3,4, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 22 червня 2017 року скасувати в частині відмови у задоволенні позову до ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10.

Ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_5, ОСОБА_9 в користь ОСОБА_7 по 289 грн.38 коп. із кожного судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку визначеному ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 16 травня 2018 року.

Головуючий: Ю.Р.Мікуш

Судді: О.Ф.Павлишин

Т.І.Приколота