Рішення № 74106438, 17.05.2018, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/690/18

Провадження № 2-803/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2018 року Обухівський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Тиханського О.Б.,

за участю секретаря Авсюкевич Н.В.,

відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному провадженні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись не неналежне виконання відповідачем зобов’язань за укладеним сторонами кредитним договором та наявність значної заборгованості, яку позивач просить стягнути разом з іншими передбаченими договором та законом платежами. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 14.01.2014 між ПАТ «КредоБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №8402-OWNCASH, позивач виконав свої зобов’язання по нього, а саме надав кредит у розмірі 40970,72 грн., проте умови відповідачем порушуються ви і станом на 20.12.2017 його заборгованість по кредитному договору, з урахуванням інших платежів складає 59842,40 грн.

Представник позивача в судове засідання не з’явився, про час розгляду справи був повідомлений належним чином, в поданій суду заяві просить слухати справу у його відсутність та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечують.

Відповідач в судовому засіданні заявив клопотання про застосування до позовних вимог строку позовної давності та в зв’язку з чим, просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ч. 5,6 ст. 263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд, заслухавши пояснення відповідача, дослідивши письмові докази та матеріали справи вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 14.01.2014 року між ПАТ «КредоБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №8402-OWNCASH, згідно якого позивач надав відповідачу кредит в розмірі 40970,72 грн. зі сплатою позичальником 9,99 процентів річних на термін до 13.01.2017, а позичальник зобов’язувався використовувати кредит на цілі вказані в договорі, повернути кредит, відповідно до графіку платежів, відповідно до Додатку №1 до даного договору, сплатити проценти та інші платежі в строк та на умовах, визначних даним договором.

Відповідно до довідки про рух коштів по рахунку від 20.12.2017, вказані кошти відповідачем отримані.

Вказаний кредитний договір був укладений в письмовій формі, що відповідає вимогам ч.1 ст.1055 ЦК України.

Відповідно до п.5.2. договору, позичальник зобов’язаний щомісячно здійснювати повернення суми заборгованості за кредитом, сплачувати проценти за користування кредитом та комісію за обслуговування кредитом та комісію за обслуговування кредитку у вигляді рівних сум –ануїтетного платежу, розмір якого визначається п.2.6. договору.

Відповідно до п.2.10. договору, дата погашення щомісячного платежу – дата, яку банк здійснює договірне списання щомісячного платежу, в порядку, передбаченому п.5.2.3. договору, та яка зазначається в Графіку платежів за договором та розрахунку сукупної вартості кредитку, який є Додатком №1 до кредитного договору та є його невід’ємною частиною.

Відповідно до п.6.1. договору, за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань за цим договором, позичальник відшкодовує банку заподіяні збитки в повному обсязі та сплачує пеню в розмірі подвійної діючої по кредитному договорі процентної ставки, але не менше 2 грн., за кожен день прострочки.

Відповідно до п.6.2. договору, у випадку невиконання обов’язку передбаченому п.9.2. договору (надання підтверджуючих документів щодо розміру доходів) позичальник зобов’язаний сплатити банку штраф в розмірі подвійної діючої по кредитному договорі процентної ставки.

Всупереч умовам укладеного між сторонами договору відповідач порушив узгоджений сторонами графік погашення суми кредиту та допустив виникнення заборгованості, а саме ним не здійснено жодного платежу відповідно до умов договору, що підтверджується відповідачем та розрахунком заборгованості.

Статтею 525 ЦК України встановлюється, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до наданого до позовної заяви розрахунку заборгованості, станом на 20.12.3017 складає: 40970,72 грн. – неповернута сума кредиту, 2963.45 грн., - прострочені відсотки, 5827,72 грн., - прострочена сума комісії за адміністрування кредиту, 10080,51 грн. – пеня по простроченій заборгваності.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач не виконував взяті на себе обов’язки відповідно до умов договору і в зв’язку з чим, виникла заборгованість, яку позивач просить стягнути з відповідача.

Щодо позовної вимоги про стягнення суми у розмірі 5827,72 грн., - прострочена сума комісії за адміністрування кредиту, суд виходить з наступного.

Постановою Верховного Суду від 08.05.2018 №315/353/17, було визначено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так,що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року по справі № 6-1746цс16 вказав, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

За положеннями абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року по справі № 6-2071цс16.

Таким чином, суд приходить до висновку, що сума у 5827,72 грн., яка визначена як прострочена сума комісії за адміністрування кредиту, не є послугою у визначенні ЗУ «Про захист прав споживачів» і не можу бути стягнута з відповідача, а від так, позовна вимога в цій частині не підлягає до задоволення.

Щодо позовних вимог у стягненні 40970,72 грн. – неповернута сума кредиту та 2963.45 грн., - прострочені відсотки, суд виходить з наступного.

Відповідачем заявлено клопотання про застосування строку позовної давності до позвних вимог.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач не виконував взяті на себе обов’язки по сплаті кредиту.

Разом з тим, Постановою Верховного Суду від 03.05.2018 №640/15228/14-ц, визначено, що відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Якщо умовами договору встановлено окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

У разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 30 вересня 2015 року № 6-154цс15.

Разом з тим, вирішуючи питання про застосування позовної давності апеляційний суд не перевірив доводів відповідача про те, що банк звернувся до суду з пропуском строку позовної давності, не встановив дату сплати останнього платежу на погашення кредиту та строк дії кредитної картки, а відповідач стверджувала, що останній платіж здійснено у липні 2009 року.

Як встановлено в судовому засіданні, відповідно до додатку №1 до Кредитного договору від 14.01.2014 та наданого розрахунку заборгованості, відповідач з дня отримання кредиту жодного разу не здійснював платежів по кредиту. Кредит повинен був виплачуватись періодичним платежами, щомісяця, починаючи з лютого 2014 року, тобто саме з цієї дати почався перебіг строку позовної даності по періодичним платежам. Позивач звернувся в суд, в березні 2018 року.

Таким чином, до позовних вимог про стягнення суми заборгованості періодичним платежами починаючи з лютого 2014 по лютий 2015 роки судом застосовується строк позовної давності, оскільки по них минув трьохрічний строк, протягом якого, позивач мав право звернутись в суд.

Щодо інших виплат починаючи з березня 2015 року, то в частині даних позовних вимог, позивач звернувся за захистом своїх прав без пропущення строку позовної давності, тому позов в цій частині на суму 28590,93 грн. підлягає до задоволення.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості, позивач визначив розмір прострочених відсотків за користування кредитом у розмір 2963,45 грн., за період з лютого 2014 по жовтень 2014 роки.

Як вказано вище, до позовних вимог за цей період судом застосовано строк позовної давності, а від так, вимога про сплату відсотків за цей період також не підлягає до задоволення.

Також позивач просив стягнути з відповідача 10080,51 грн. як пеня по простроченій заборгваності.

Відповідно до розрахунку пені наданого позивачев, вона розрахновна за період з 21.12.2016 по 20.12.2017 роки.

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Згідно ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст.80 ЦПК України , достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як встановлено в судовому засіданні, позивачем не надано детального розрахунку пені щомісяця за період за який стягується пеня, крім того, пеня розрахована за частину періоду більший ніж один рік з дня подачі позову.

Таким чином, в суду не має технічної можливості вирахувати розмір пені, який може бути стягнутий з відповідача, а тому позов в цій частині не підлягає до задоволення, оскільки позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів, щодо даної позовної вимоги.

Згідно ст.141 ЦПК України, з врахуванням задоволення позову частково, стягнути з відповідача, на користь позивача, частково сплачені ним судові витрати за подання позовної заяви у розмірі 1762 грн.

З урахуванням викладеного, відповідно до ст. ст. 15, 16, 253, 256, 258, 526, 530, 533, 536, 549-552, 1049, 1050, 1054, 1055 ЦК України, та керуючись, 2, 4, 12, 76-81, 89, 133, 141, 206, 223, 259, 263-265, 273, 280, 354, 355 ЦПК України, суд, –

В И Р І Ш И В:

Позов Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (08711, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» (код ЄДРПОУ 09807862) заборгованість за кредитом у розмірі 28590,93 грн. (двадцять вісім тисяч п’ятсот дев’яносто гривень 93 коп.).

В іншій частині позовних вимог по стягненню суми кредиту, відсотків, комісії та пені – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (08711, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» (код ЄДРПОУ 09807862) – судові витрати – 1762 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Київської області через Обухівський районний суд Київської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст виготовлено та підписано 21.05.2018.

Суддя О.Б. Тиханський