Рішення № 74105509, 18.05.2018, Арбузинський районний суд Миколаївської області

Справа № 490/10755/17

2/467/177/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.05.2018 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого - судді Явіци І.В.

за участю секретаря судового засідання Андросової А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Арбузинка цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що 07 грудня 2012 року між ПАТ «Альфа-Банк» та відповідачем було укладено кредитний договір № 500327166.

Але відповідач свої зобов’язання за вказаним договором виконував не належно, припинив повертати кредитні кошти, внаслідок чого має заборгованість за ним на загальну суму 42 556,71 грн.

Позивач вказує, що 30 вересня 2014 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Дата ОСОБА_2» було укладено договір факторингу, за яким до ТОВ «Дата ОСОБА_2» перейшло право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.

В свою чергу, 10 жовтня 2016 року ТОВ між «Дата ОСОБА_2» та позивачем також було укладено договір факторингу, відповідно до умов якого позивач набув право вимоги до відповідача за вказаним договором.

В позовній заяві зазначає, що від імені ТОВ «Дата ОСОБА_2» на адресу відповідача було направлено повідомлення про відступлення права вимоги позивача, однак останній платежів за кредитним договором не здійснив.

В зв’язку з чим позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором № 500327166 від 07 грудня 2012 року в розмірі 42 556,71 грн., з яких: 15 714,05 грн. – заборгованість за основною сумою боргу, 13 392,66 грн. – заборгованість по процентам та комісії, а 13 450,00 – за пенею, штрафом та неустойкою, стягнувши з відповідача на його користь також і судовий збір.

Провадження за вимогами позивача було відкрите ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 04 квітня 2018 року та розпочате підготовче провадження у справі.

11 травня 2018 року підготовче провадження було закрите ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області, а справу призначено до розгляду по суті на 18 травня 2018 року.

Проте, сторони в судове засідання не з’явились, про його дату, час та місце повідомлені належним чином, подали до суду заяви, в яких просять розглядати справу за їх відсутності.

Відповідач, крім того, подав до суду розрахунок заборгованості за договором № 500327166 від 07 грудня 2012 року та заяву про застосування строків позовної давності до сум заборгованості за тілом кредиту та процентами, обов’язок сплати по яким настав 11 грудня 2014 року, а також і до неустойки.

За таких умов, суд на підставі ч.1 ст. 223 ЦПК України ухвалив провести розгляд справи по суті за відсутності сторін, так як підстав, регламентованих частинами 2 та 3 ст. 223 цього Кодексу не встановив.

Водночас, на підставі положень ч.2 ст. 247 ЦПК України, у зв’язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Тож суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість, створивши учасникам судового процесу всі умови для реалізації ними їхніх прав, з урахуванням положень ст. 12 ЦПК України, дослідивши надані докази та оцінивши їх з точки зору належності і допустимості, достатності та взаємозв’язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні доказів, керуючись принципом верховенства права і законом, встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини і зробив такі висновки.

07 грудня 2012 року між ПАТ «Альфа-Банк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 500327166 (Розділ № 1 та Розділ № 2 в сукупності та всі додатки до нього), за умовами якого банк зобов’язується надати відповідачу кредитні кошти в сумі 16 620 грн. 00 коп. із фіксованою процентною ставкою за користування кредитом у розмірі 0,1 відсотка річних. Датою остаточного повернення кредиту встановить 10 грудня 2015 року і є датою припинення нарахування відсотків та комісій.

В свою чергу відповідач, підписавши заяву-анкету на отримання кредиту та заяву-анкету про акцепт публічної пропозиції на оформлення Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб з оформленням платіжної картки в рамках обслуговування пакету послуг «Кредит готівкою», зобов’язався повернути кредит, сплатити проценти за його використання та інші платежі за договором, сплачуючи щомісячно, рівними частинками, у сумах та в терміни, в порядку та на умовах, визначених договором та відповідно до Графіку платежів, який є Додатком № 1 до договору та його невід’ємною частиною.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За положеннями ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, а одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як підтверджено матеріалами справи, 07 грудня 2012 року відповідач отримав платіжну картку, з правилами її користування ознайомився, що підтверджується наявною в матеріалах справи його розпискою від 07 грудня 2012 року, проте, свої зобов’язання за вказаним договором виконував неналежно, сплатив лише 910,09 грн. ще 04 січня 2013 року, в подальшому сплату за кредитним договором не здійснював, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед ПАТ «Альфа Банк» у розмірі 42 556,71 грн., з яких: 15 714,05 грн. – заборгованість за основною сумою боргу, 13 392,66 грн. – заборгованість по процентам та комісії, а 13 450,00 – за пенею, штрафом та неустойкою (розрахунок заборгованості за кредитом у гривні, а.с. 14).

Таким чином, у відповідача виникла заборгованість перед кредитором – ПАТ «Альфа Банк» на загальну суму 42 556,71 грн., яку і просить стягнути позивач.

Втім, отримавши платіж за кредитним договором ще 04 січня 2013 року, ПАТ «Альфа-Банк» до відповідача про погашення наявної у нього заборгованості не звертався, у судовому порядку платежі за договором з відповідача не стягував, принаймні, суду доказів цьому надано не було.

Між тим, 30 вересня 2014 року між ПАТ «Альфа-Банк», як клієнтом, та ТОВ «Дата ОСОБА_2», як фактором, було укладено договір факторингу, за яким фактор зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт зобов’язується відступити факторові свої права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, перелік яких міститься в додатку № 1 до Договору.

Згідно п. 1.2. вказаного Договору факторингу, відступаються зокрема, такі права вимоги: повернення заборгованості за основною сумою кредитів відповідно до основних договорів; сплати процентів за користування кредитами, нарахованих та несплачених на дату підписання цього договору; сплати комісій та інших обов’язкових платежів, нарахованих та несплачених на дату підписання цього договору; сплати процентів за користування кредитами та комісій, що будуть нараховані в майбутньому; сплати неустойки (пені, штрафів) у випадку невиконання чи неналежного виконання боржником зобов’язань за основним договором; інші права грошової вимоги, строк платежу за якими настав (наявна вимога), а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому (майбутня вимога) на підставі основних договорів.

Згідно п. 1.3. Договору факторингу право грошової вимоги вважається відступленим фактору в день отримання клієнтом грошових коштів від фактора у строки та порядку, передбаченому п. 3.2. цього договору, що підтверджується підписанням Акту прийому-передачі прав вимоги за формою, наведеною у Додатку 2 до цього Договору (дата відступлення).

Відповідно до п.2 Додаткової угоди № 1 до Договору факторингу від 30 вересня 2014 року, пункт 3.2. цього договору викладено в новій редакції, за положеннями якої фактор (ТОВ «Дата ОСОБА_2») зобов’язаний передати в розпорядження клієнту (ПАТ «Альф-Банк») грошові кошти в розмірі 145 460 285,97 грн. шляхом перерахування їх на рахунок клієнта, відкритий в ПАТ «Альфа-Банк», 08 грудня 2014 року.

Належних і допустимих доказів того, що ТОВ «Дата ОСОБА_2», отримавши право вимоги за цим договором, зверталось до відповідача з вимогою чи позовом про погашення кредитної заборгованості, в матеріалах справи немає.

10 жовтня 2016 року ТОВ «Дата ОСОБА_2», як клієнт, та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (позивач), як фактор, уклали договір факторингу № 2016-1 ДМГ/ЄАПБ, за умовами якого фактор зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає фактору, а фактор набуває належне клієнтові право вимоги до боржників за договорами, перелік яких міститься в Додатку № 1-1 до Договору (п.п. 2.1, 2.2, 2.2.1 договору факторингу від 10.10.2016 року).

Згідно п. 2.3. вказаного договору факторингу право вимоги вважається відступленим фактору з дати надходження на рахунок клієнта ціни прав вимоги в повному обсязі відповідно до п. 4.3. цього договору. В дату отримання оплати клієнтом у повному обсязі ціни прав вимоги відповідно до п.4.3. цього договору, сторони підписують Акт приймання-передачі реєстру боржників за формою, встановленою в Додатку № 2 до цього договору.

Тож, уклавши вказаний вище договір факторингу з ТОВ «Дата ОСОБА_2», позивач звернувся до відповідача з цим позовом про стягнення на його користь заборгованості у зазначеній ним сумі.

Проте, суд не може погодитись з тим, що позивач належно довів своєї право вимоги у даному, конкретному випадку, а відтак, і що саме його права порушені відповідачем.

При цьому, суд виходив з такого.

Згідно п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За ч.1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога); майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події (ч.ч.1, 2 ст. 1078 ЦК України).

З договорів факторингу від 30 вересня 2014 року та від 10 жовтня 2016 року, з кожного окремо, випливає, що право грошової вимоги вважається відступленим, якщо клієнт отримав грошові кошти від фактора (плату за право вимоги).

Зокрема, згідно п. 1.3. договору факторингу між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Дата ОСОБА_2» від 30 вересня 2014 року право грошової вимоги вважається відступленим фактору в день отримання клієнтом грошових коштів від фактора у строки та порядку, передбаченому п. 3.2. цього договору, що підтверджується підписанням Акту прийому-передачі прав вимоги за формою, наведеною у Додатку 2 до цього Договору (дата відступлення).

Втім, будь-яких доказів про отримання ПАТ «Альфа-Банк», як клієнтом, грошових коштів (плати) від фактора – ТОВ «Дата ОСОБА_2», позивач суду не надав, так само як і самого Акту приймання-передачі прав вимоги, а тому за таких умов отримання фактором (ТОВ «Дата ОСОБА_2») у цій ситуації права вимоги, яке в подальшому набув позивач, уклавши з ним договір факторингу від 10.10.2016 року, є сумнівним і ґрунтується на припущеннях.

Позивач надав суду Акт приймання-передачі Реєстру боржників від 10 жовтня 2016 року до Договору факторингу № 2016-1 ДМГ/ЄАПБ, що передбачено п. 2.3. цього договору, проте належно не підтвердив те, що передав в розпорядження клієнта – грошові кошти, а той, в свою чергу – відступив його право вимоги.

Зокрема, Реєстр боржників за встановленою в договорі формою передається клієнту та в день здійснення оплати фактором, а тому наявність самого по собі Реєстру боржників у позивача, без надання переконливих доказів здійснення ним оплати, тобто перерахування коштів на банківський рахунок клієнта або іншим чином отримання ним коштів, не є належним підтвердженням отримання ним права вимоги.

Тобто, у даному випадку позивачем не дотримано імперативної вимоги ч.1 ст. 81 ЦПК України, відповідно до якої він повинен довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог.

Водночас, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст. 81 ЦПК України).

За таких обставин, у цьому випадку позивачем не доведено його право вимоги до відповідача, а з урахуванням положень ч.1 ст. 4 ЦПК України, не доведено порушення його прав відповідачем.

Зокрема, статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов’язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов’язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У ч.2 ст. 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов’язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов’язанні.

Отже, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов’язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Як видно із матеріалів справи, ТОВ «Дата ОСОБА_2» 19 жовтня 2016 року направило відповідачу повідомлення про відступлення права вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ» та про зміну реквізитів для оплати у зв’язку із цим.

Проте, будь-яких доказів отримання боржником (відповідачем) цього повідомлення матеріали справи не містять.

При цьому позивач не надав доказів ні відправлення повідомлень відповідачу, ні їх отримання останнім.

За таких умов, відповідач мав право на погашення заборгованості наступному кредиторові, тобто, за матеріалами справи,- ТОВ «Дата ОСОБА_2».

Втім, доказів того, що відповідач був повідомлений про відступлення права вимоги первісним кредитором - ПАТ «Альфа-Банком» на користь ТОВ «Дата ОСОБА_2» у матеріалах справи також немає, а тому у цьому випадку є очевидним, що відповідач мав право сплачувати заборгованість первісному кредитору, тобто ПАТ «Альфа-Банк».

Втім, як встановив суд, відповідач сплатив лише 910,00 грн., внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед ПАТ «Альфа-Банк».

Враховуючи вищевикладене, позивач не довів належними і достовірними доказами, які б у своїй сукупності, давали змогу дійти до безсумнівного висновку про те, що він набув права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 500327166 від 07 грудня 2012 року, в той час, як відповідач, не будучи належно повідомленим про необхідність виконання свого обов’язку перед новим кредитором, мав право виконати його перед первісним кредитором, та, як встановив суд, виконував його не належно, однак останній до нього вимоги не пред’явив.

Будь-яких інших доказів, окрім тих, які були досліджені в судовому засіданні, учасники справи, будучи вільними у реалізації своїх прав, суду не надали.

За таких умов, суд не зважає на заяву позивача про застосування позовної давності, оскільки остання застосовується лише за наявності порушеного права позивача (правова позиції ВСУ у справі за № 6-1457цс16 від 09 листопада 2016 року), однак останній його перед судом беззаперечними доказами не довів.

За таких умов, зважаючи на положення ст. 12 ЦПК України, враховуючи, що в судовому засіданні не знайшов свого підтвердження факт порушення прав позивача, в той час як суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси у спосіб, визначений законом, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні цього позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 12,13, 76-81, 263-265, 273 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Миколаївської області через Арбузинський районний суд Миколаївської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:

1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.В. Явіца