Ухвала суду № 74099570, 14.05.2018, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/3151/18

Провадження № 4-с/161/42/18

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2018 року місто ОСОБА_1

Луцький міськрайонний суд Волинської областів складі: головуючого – судді Гриня О.М.

при секретарі – Муригіній А.І.,

за участю: представника скаржника ОСОБА_1,

державного виконавця Будь С.Л.,

представника заінтересованої особи ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за скаргою ОСОБА_3 на дії державного виконавця,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернувся в суд зі скаргою на дії старшого державного виконавця Луцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області ОСОБА_4

Вимоги скарги обґрунтовано тим, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 лютого 2013 року звернуто стягнення на предмет іпотеки житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: с. Липини, вул. Лесі Українки, 1, та майнові права на земельну ділянку площею 0,0591 га, що знаходиться за адресою: Волинська область, Луцький район, с. Липини. На підставі вказаного рішення суду видано виконавчий лист. 20 січня 2014 року старшим державним виконавцем Луцького РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області відкрито виконавче провадження за виконавчим листом та надано боржнику строк для добровільної сплати суми боргу в розмірі 2971527,87 грн. та судового збору в розмірі 3219,00 грн. Зазначає, що вказаний у виконавчому листі розмір заборгованості не стосується його в повній мірі, оскільки він не був боржником по кредитних зобов’язаннях перед ПАТ «Укргазбанк», а лише відповідав за зобов’язанням виключно в рамках майна, переданого в іпотеку. Вважає, що він як майновий поручитель, будучи заставодавцем, не може бути боржником за забезпеченим заставою зобов’язанням, а тому його відповідальність перед кредитором обмежується виняткового вартістю предмета іпотеки або суми, одержаної в результаті продажу предмета іпотеки. Отже, сума боргу 297152,78 грн. не може стягуватися з нього як з майнового поручителя. Виконавчий збір має бути стягнутий з коштів, отриманих від реалізації заставленого майна. Вказує, що дії, спрямовані на звернення стягнення на майно боржника державним виконавцем не здійснювались, оскільки не було встановлено вартість іпотечного майна та не відбулася його реалізація. Закінчуючи виконавче провадження, державний виконавець не вчинив всіх необхідних дій, спрямованих на повне завершення виконавчого провадження.

На підставі вищенаведеного, керуючись вимогами ст.ст. 447-449 ЦПК України, скаржник просить визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Луцького РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області ОСОБА_4 щодо винесення: 1) пункту 2 постанови про закінчення виконавчого провадження від 07 лютого 2018 року ВП №41600997; 2) постанови про стягнення виконавчого збору від 07 лютого 2018 року ВП №41600997; 3) постанови про стягнення витрат виконавчого провадження від 07 лютого 2018 року ВП №41600997; 4) постанови про відкриття виконавчого провадження від 09 лютого 2018 року ВП №55747729; 5) постанови про відкриття виконавчого провадження від 09 лютого 2018 року ВП№55747832. Крім того, скаржник просить визнати недійсними: 1) пункту 2 постанови про закінчення виконавчого провадження від 07 лютого 2018 року ВП №41600997; 2) постанови про стягнення виконавчого збору від 07 лютого 2018 року ВП №41600997; 3) постанови про стягнення витрат виконавчого провадження від 07 лютого 2018 року ВП №41600997; 4) постанови про відкриття виконавчого провадження від 09 лютого 2018 року ВП №55747729; 5) постанови про відкриття виконавчого провадження від 09 лютого 2018 року ВП№55747832.

Представник скаржника в судовому засіданні вимоги скарги підтримала з підстав в ній зазначених. Просила скаргу задовольнити в повному обсязі. Додатково суду пояснила, що, на її думку, виконавчий збір має стягуватися з основного боржника за кредитними зобов’язаннями, а не з майнового поручителя, оскільки останній відповідає в даному зобов’язанні лише в межах суми вартості застовного майна.

Старший державний виконавець Луцького РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області ОСОБА_4 в судовому засіданні проти задоволення заявлених вимог заперечував.

Представник заінтересованої особи ПАТ «Укргазбанк» в судовому засіданні при вирішенні скарги покладався на розсуд суду.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів(посадових осіб) – це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень суддів та інших органів(посадових осіб), які проводяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених Конституцією України, цим Законом, іншими нормативно – правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що згідно з цим Законом підлягають примусовому виконанню.

Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Судом установлено та підтверджено матеріалами справи, що на виконанні Луцького РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області перебувало виконавче провадження №41600997 з примусового виконання виконавчого листа №0308/21139/2012, виданого Луцьким міськрайонним судом Волинської області 21 травня 2013 року про звернення стягнення на предмети іпотеки, що належать ОСОБА_3 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №18/07-К/02 від 17 квітня 2007 року в розмірі – 2 971527,87 грн.

Постановою старшого державного виконавця Луцького РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області ОСОБА_4 від 07 лютого 2018 року вказане виконавче провадження закінчено за п. 9 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження» на підставі заяви стягувача від 07 лютого 2018 року про виконання рішення суду. Пунктом 2 даної постанови виконавець виділив в окремі виконавчі провадження постанови про стягнення виконавчого збору.

Постановою старшого державного виконавця Луцького РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області ОСОБА_4 від 07 лютого 2018 року з боржника ОСОБА_3 стягнуто з виконавчий збір в розмірі 297474,68 грн.

Крім того, постановою старшого державного виконавця Луцького РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області ОСОБА_4 від 07 лютого 2018 року з боржника салець кого В.В. стягнуто також витрати на проведення виконавчих дій в сумі 151,00 грн.

Приписами пунктів 1, 3 частини 1, частиною 4 статті 42 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що кошти виконавчого провадження складаються з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Згідно з частинами 1, 2 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини 1 статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною 9 статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини 1 статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом (частина 3 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження").

Пунктом 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Законом України «Про виконавче провадження», в чинній на момент винесення оскаржуваної постанови редакції, чітко визначено, що у випадку закінчення виконавчого провадження у зв’язку фактичним виконанням рішення суду, виконавчий збір не стягується тільки у випадку виконання такого рішення до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Крім того, у випадку нестягнення виконавчого збору, арешт, накладений на майно боржника, також не знімається.

Слід відзначити, що повна фактична виплата особі, на користь якої ухвалено рішення суду, суми коштів може бути здійснена боржником в самостійному порядку, про що відповідно до ч.4 ст.19 Закону, сторони, зобов’язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавця.

Отже, у разі самостійного виконання рішення боржником, щодо повної фактичної виплати особі суми коштів, на користь якої ухвалено рішення суду, сторони виконавчого провадження зобов’язані надати виконавцю платіжний документ (квитанцію, платіжне доручення з відміткою банку про перерахування, тощо), який підтверджує сплату коштів.

Згідно копії квитанції №9545_2 від 19 травня 2017 року ОСОБА_3 сплатив ПАТ «Укргазбанк» 712 000 грн., призначення платежу: погашення заборгованості ТзОВ «РММ» ЛТД за кредитним договором №18/017-К/02 від 17 квітня 2007 року на підставі протоколу №2/5 засідання комісії по роботі з проблемною заборгованістю від 21 квітня 2017 року.

В ході судового розгляду скарги з пояснень, наданих учасниками процесу, судом встановлено, що ані боржник ані стягувач не повідомили у визначений законом строк державного виконавця про часткове здійснення боржником самостійного виконання рішення суду. З огляду на наведене, державний виконавець був позбавлений можливості встановити дану обставину.

Враховуючи, що стягувач в своїй заяві про закінчення виконавчого провадження зазначив, що рішення суду виконано в повному обсязі, то нарахування та стягнення з боржника суми виконавчого збору з загальної суми заборгованості, визначеної в виконавчому листі, відповідає вимогам закону.

Таким чином суд приходить до висновку, що на момент винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 07 лютого 2018 року відомостей про розмір фактично погашеної боржником суму боргу в державного виконавця не було, державний виконавець вчиняв дії на примусове виконання рішення, а відтак мав право стягувати виконавчий збір. Більше того, безспірних доказів про те, що сума коштів в розмірі 712 000 грн., що сплачена боржником в рахунок погашення кредитної заборгованості, є тою сумою, на підставі якої відбулося «повне фактичне виконання рішення» суду не представлено.

З матеріалів виконавчого провадження, оглянутого у судовому засіданні, вбачається, що з метою виконання судового рішення державним виконавцем були здійснені передбачені законом виконавчі дії, спрямовані на примусове виконання рішення суду, зокрема, накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника, направлено запити до органів та установ, що реєструють майно та доходи фізичних осіб та прийнято постанову про арешт коштів на рахунках боржника, державний виконавець вчиняв дії щодо перевірки майнового стану боржника.

З огляду на наведене доводи заявника та його представника з приводу того, що у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору, не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_3 не виконав добровільно у встановлений державним виконавцем строк рішення, а державним виконавцем вчинялися передбачені законом дії для його виконання.

Додатково суд звертає увагу на те, що в силу ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За умовами ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 13 ЦПК України обов'язок доказування покладається на сторони у справі.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З приводу доводів представника скаржника про те, що виконавчий збір має стягуватись з основного боржника в кредитних зобов’язаннях, а не з поручителя, то такі не заслуговують на увагу, оскільки ЗУ «Про виконавче провадження» чітко визначено, що виконавчий збір стягується з боржника. Тому, оскільки боржником в даному виконавчому провадженні виступає ОСОБА_3, то саме з нього підлягає стягненню виконавчий збір.

Виконавче провадження з виконання рішення про звернення стягнення на предмети іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором завершено без виконання постанови про стягнення виконавчого збору у передбаченому законом порядку з підстав визначених п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону, у зв’язку з чим державний виконавець правомірно відкрив виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що старший державний виконавець Луцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області ОСОБА_4, ухвалюючи оскаржувані постанови діяв відповідно до ЗУ «Про виконавче провадження» в межах своїх повноважень.

Керуючись ст.ст. 260, 450, 451 ЦПК України, на підставі ст.ст. 27, 39, 40 Закону України «Про виконавче провадження», суд

У Х В А Л И В :

В задоволенні скарги ОСОБА_3 на рішення/дії старшого державного виконавця Луцького районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області ОСОБА_4 - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд Волинської області шляхом подання апеляційної скарги протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя Луцького міськрайонного суду О.М. Гринь

Волинської області