Рішення № 74096150, 18.05.2018, Волноваський районний суд Донецької області

221/2350/17

2/221/25/2018

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2018 року м. Волноваха

Волноваський районний суд Донецької області у складі:

головуючого - судді Овчиннікової О.С.,

при секретарі - Фоміних С.В.,

за участю позивачки - ОСОБА_1,

представника позивачки - ОСОБА_2,

відповідача - ОСОБА_10,

за участю представника відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства « Будинкоуправління № 2 м.Волноваха» в особі ОСОБА_10 про встановлення факту наявності трудових відносин, визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку, усунення перешкод в доступі до робочого місця,

ВСТАНОВИВ :

Позивачка звернулася до суду з позовом, в якому зазначила, що станом на 01.07.2010 року вона працювала на посаді сторожа у Міському комунальному підприємстві «Будинкоуправління» № 2». 04.06.2012 року її було звільнено за п.5 ст. 36 КЗпП України у зв'язку з переводом до ПП «Будинкоуправління № 2 м.Волноваха» , про що зазначено у її трудовій книжці - запис № 21. з 05.06.2012 року згідно наказу № 2-к від 05.06.2012 року її було прийнято на роботу на посаду сторожа , де вона продовжила працювати. Наприкінці 2016 року на пропозицію директора ОСОБА_10 вона підписала строковий трудовий договір від 01.10.2016 року терміном дії на 1 рік. Далі на пропозицію директора в грудні 2016 року вона написала заяву про звільнення. У 2017 році вона продовжила працювати сторожем у ПП. Починаючи з лютого 2017 року, між нею та директором виник конфлікт через неотримання нею мінімальної заробітної плати у розмірі 3200 гривень. 14.04.2017 року ОСОБА_10 повідомив їй про звільнення з 16.04.2017 року, будь-яких документів їй не видано, трудову книжку вона не отримала. Тому вона просить суд визнати факт наявності трудових відносин між нею та ПП «Будинкоуправління № 2 м.Волноваха»; визнати незаконним її звільнення із займаної посади сторожа у ПП «Будинкоуправління № 2 м.Волноваха» ; поновити її на попередній роботі; зобов'язати ПП «Будинкоуправління № 2 м.Волноваха» виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу, визнати протиправними дії директора ПП»Будинкоуправління № 2 м.Волноваха» , пов'язані з перешкоджанням у доступі до робочого місця позивачці після 16.04.2017 року.

В судовому засіданні позивачка уточнила позовні вимоги: просила суд визнати факт наявності трудових відносин між нею та ПП «Будинкоуправління № 2 м.Волноваха» , починаючи з 01 січня 2017 року; визнати незаконним її звільнення із займаної посади сторожа у ПП «Будинкоуправління № 2 м.Волноваха» ; поновити її на попередній роботі на посаді сторожа; зобов'язати ПП «Будинкоуправління № 2 м.Волноваха» виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 25536,52 гривень, визнати протиправними дії директора ПП »Будинкоуправління № 2 м.Волноваха» , пов'язані з перешкоджанням у доступі до робочого місця позивачці після 16.04.2017 року.

Представник позивачки в судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримав, на їхньому задоволенні наполягав.

Відповідач та його представник в судовому засіданні заперечували проти задоволення позову в повному обсязі, зазначили , що , дійсно, позивачка працювала в ПП «Будинкоуправління №2 м.Волноваха» сторожем разом з чоловіком - ОСОБА_5 та зятем - ОСОБА_6 за безстроковим трудовим договором, 28.12.2016 року вона добровільно написала заяву про звільнення за власним бажанням в зв'язку з сімейними обставинами з 31.12.2016 року. Згідно наказу № 70-к від 30.01.2016 року її було звільнено з 31.12.2016 року на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням за сімейними обставинами. З даним наказом позивачку було ознайомлено, про що є відповідний її підпис на наказі, заперечень будь-яких вона не мала. Таким чином, безстроковий трудовий договір з позивачкою було правомірно розірвано за її власним бажанням та вільним волевиявленням. Починаючи з 01.01.2017 року , між позивачкою та ПП було укладено цивільно-правову угоду про надання послуг № 9 . Однак з 09.01.2017 року керівництвом ПП було складено 6 актів про порушення надання послуг . Відповідно до п. 6.3 цивільно-правового договору від 01.01.2017 року , дія даного договору припиняється за рішенням однією із сторін за попереднім письмовим повідомленням іншої сторони за 10 календарних днів. 05 квітня 2017 року ОСОБА_1 було направлено письмове повідомлення про припинення договору про надання послуг № 9 від 01.01.2017 року . Таким чином, по закінченню 10-денного терміну , а саме, 16.04.2017 року даний договір було розірвано. Щодо тверджень позивачки про невидачу трудової книжки відповідач повідомив, що в зв'язку зі складною військовою обстановкою підприємством було прийнято рішення у вересні 2014 року про видачу трудових книжок працівникам на руки з метою їх збереження. Трудову книжку позивачки отримав її чоловік - ОСОБА_5, про що склав власноручну пояснювальну записку та розписався у журналі 01.09.2014 року. Факт видачі трудової книжки позивачки її чоловікові було виявлено під час службового розслідування. Позивачці неодноразово пропонувалося надати трудову книжку для внесення запису про звільнення на підставі наказу № 70-к від 30.12.2016 року . Підприємством було оформлено дублікат трудової книжки та запропоновано забрати його. Таким чином, приймаючи до уваги , що позивачкою чітко зазначено в позовній заяві номера наказів про звільнення та переведення її в 2012 році, і номер відповідного запису в трудовій книжці, показання свідка ОСОБА_7 та матеріали службового розслідування, відповідач та його представник вважають, що трудова книжка знаходиться у позивачки. Просили відмовити в задоволенні в зв'язку з пропуском місячного строку звернення до суду.

Суд, вислухавши показання сторін та їхніх представників, дослідивши матеріали цивільнної справи, вважає за необхідне відмовити позивачці ОСОБА_1 в задоволенні позову в повному обсяі, виходячи з наступного:

Судом встановлено та це не заперечують сторони, що станом на 2016 рік позивачка працювала за безстроковим трудовим договором в ПП «Будинкоуправління № 2 м.Волноваха» на посаді сторожа.

28.12.2016 року ОСОБА_1 написала заяву про звільнення за власним бажанням з 31.12.2016 року в зв'язку з сімейними обставинами. ( а.с. 39)

Наказом № 70-к від 30.12.2016 року її було звільнено з 31.12.2016 року з посади сторожа на підставі ст. 38 КЗпП України в зв'язку з сімейними обставинами. ( а.с. 40) З даним наказом позивачка була ознайомлена, на зворотньому аркуші наказу міститься її підпис.

01.01.2017 року між позивачкою та ПП «Будинкоуправління № 2 м.Волноваха» було укладено цивільно-правову угоду про надання послуг з охорони приміщення ПП. ( а.с 41). В судовому засіданні позивачка не заперечувала факту підписання даної цивільно-правової угоди.

Пунктом 2 даного договору передбачено , що факт надання відповідних послуг з боку виконавця буде засвідчуватися актами прийому-передачі наданих послуг.

Пунктом 6.3 цивільно-правового договору від 01.01.2017 року передбачено, що дія даного договору припиняється за рішенням однією із сторін за попереднім письмовим повідомленням іншої сторони за 10 календарних днів.

Актами про порушення надання послуг виконавцем договору від 09.01.2017 року, від 13.10.2017 року, від 17.01.2017 року, 06.02.2017 року, 20.02.2017 року, 21.02.2017 року, які також підписувала ОСОБА_1 було зафіксовано невиконання позивачкою умов цивільно-правової угоди від 01.01.2017 року. ( а.с. 43-49)

Актом від 05.04.2017 року секретарем ПП ОСОБА_7 засвідчено відмову ОСОБА_1 від підпису в акті приймання-передачі послуг за березень 2017 року у присутності свідка ОСОБА_8 ( а.с 50)

Актом від 05.04.2017 року секретар ПП ОСОБА_7 у присутності двох свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_8 телефонувала ОСОБА_1 та повідомляла про припинення дії цивільно-правової угоди від 01.01.2017 року про надання послуг № 9 у зв'язку з недобросовісним наданням послуг, на що вона відмовилася прийти та отримати попередження про припинення дії угоди та підписання актів приймання -передачі послуг за березень та актів про порушення. ( а.с. 51)

05.04.2017 року керівництвом ПП ОСОБА_1 було відправлено 2 види повідомлення про припинення дії цивільно-правової угоди від 01.01.2017 року за 10 календарних днів з дня повідомлення, на підтвердження чого відповідачем надано фіскальний чек відділення зв'язку м.Волноваха про відправлення зазначених повідомлень позивачці ( а.с. 54)

З показань свідка ОСОБА_7, даних в судовому засіданні, судом встановлено, що вона працювала в ПП відповідача з грудня 2014 року по травень 2017 року. Позивачка ОСОБА_1 , її чоловік ОСОБА_5 та зять ОСОБА_6 працювали сторожами на підприємстві. В грудні 31.12.2016 року ОСОБА_1 було звільнено за її власним бажанням , потім з нею було укладено цивільно-правову угоду 01.01.2017 року про надання послуг , заяву про звільнення , і цивільно-правову угоду вона підписувала добровільно, будь-якого тиску з боку керівництва ПП на неї не здійснювалося, вона читала та підписувала усі документи самостійно. Трудова книжка у ОСОБА_1 на руках, вона обіцяла її принести для внесення запису про звільнення з 31.12.2016 року, однак не принесла. Трудову книжку на підставі наказу директора ПП ОСОБА_10 в вересні 2014 року було видано на руки чоловікові ОСОБА_5, як і трудову книжку його власну та їхнього зятя ОСОБА_6 , про він розписався в журналі та написав відповідне пояснення під час проведення службового розслідування.

У відповідності зі статтею 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статті 12, 81 ЦПК України передбачають обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Кожна сторона несе ризики настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтями 43,68 Конституції України встановлено право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи інших людей.

Правовідносини, які склалися між сторонами, регулюються законодавством про працю та іншими актами законодавства, прийнятими згідно до нього. Власник, або уповноважений ним орган повинен неухильно додержуватися законодавства про працю.

У ч.2 ст.3 ЦПК України закріплено, якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Конвенцією Міжнародної організації праці № 158 «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця», ратифікованою Україною 04.02.1994 р., визначено, що тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавці.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст. 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ст. 77 ЦПК України).

Звертаючись з позовом, позивачка ОСОБА_1 посилалась на те, що заява про звільнення від 28.12.2016 року нею складена під тиском з керівництва ПП «Будинкоуправління № 2 м.Волноваха». В зв'язку з чим просила визнати її звільнення з 31.12.2016 року незаконним.

Відповідно до приписів ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Стаття 234 КЗпП України передбачає можливість поновлення судом строків, передбачених статтею 233 КЗпП України у разі пропуску їх з поважних причин.

За змістом п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 (зі змінами, внесеними постановами від 01 квітня 1994 року № 4, від 26 жовтня 1995 року, 18 та від 25 травня 1997 року № 15) «Про практику розгляду судами трудових спорів» встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строків у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а й усі обставини справи, права та обов'язки сторін.

З даним позовом позивачка звернулася лише 22.05.2017 року, хоча її звільнено з посади сторожа за трудовим договором наказом про звільнення з 31.12.2016 року, в подальшому цивільно-правову угоду № 9 про надання послуг було розірвано з нею ще з 16.04.2017 року. Питання про поновлення пропущеного строку позивачка не поставила. Докази поважності пропуску цього строку матеріали справи не містять.

За законом позивач сам обирає спосіб захисту порушеного права. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини 1, 2 ст. 11 ЦПК України).

Звертаючись в травні 2017 року з позовом про поновлення на посаді сторожа ПП « Будинкоуправління № 2 м.Волноваха» , позивачка особисто визначилась з позовними вимогами та не заявляла вимог про визнання недійсним наказу про звільнення з 31.12.2016 року № 70-к від 30.12.2016 року, з яким вона вчасно ознайомилася, про що є її підпис ( а.с. 40).

Тому твердження ОСОБА_1 щодо звернення в установлений законом строк до суду з таким позовом є безпідставними.

Суд приймає до уваги матеріали службового розслідування, надані відповідачем, щодо обставин передачі трудової книжки позивачки ОСОБА_1 в вересні 2014 року її чоловікові - ОСОБА_5 ( а.с. 59-62), клопотання про допит в судовому засіданні ОСОБА_5 на спростування зазначених письмових доказів позивачкою заявлено не було, тому суд вважає, що трудова книжка, хоча і з порушеннями вимог законодавства, однак була передана в вересні 2014 року та зараз знаходиться у позивачки ОСОБА_1

З урахуванням наведеного, суд вважає, що позов в цій частині є необґрунтованим, позивачкою пропущено строк звернення до суду, встановлений статтею 233 КЗпП України, підстав для його поновлення не має, а тому позов не підлягає задоволенню за пропуском строку звернення до суду за захистом порушеного права.

На виконання вимог чинного законодавства суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а й усі обставини справи, права та обов'язки сторін.

Відповідно до ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зо-бов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України).

Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника статтями 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваже-ного ним органу статтями 40, 41, 43, 43-1 і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) статтею 45 цього Кодексу.

Відповідно до статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Таким чином, за угодою сторін розірвання трудового договору, укладеного як на невизначений, так і на визначений строк, допускається при досягненні домовленості між працівником і роботодавцем у будь-який час і у строк, визначений сторонами. При цьому бажання однієї сторони трудового договору недостатньо для звільнення працівника за цією підставою, і анулювання такої домовленості щодо строку і підстави звільнення можливе лише за волевиявленням працівника і роботодавця.

Таким чином, оскільки позивачкою не надано суду належних та допустимих доказів здійснення на неї тиску з боку керівництва ПП, матеріали справи не містять доказів існування такого тиску, тобто волевиявлення ОСОБА_1 на звільнення з займаної посади сторожа за власним бажанням було вільним , тому суд приходить до висновку про законність наказу № 70-к від 30.12.2016 року про звільнення позивача за п.1 ст. 38 КЗпП України.

Окрім того, суд зазначає наступне:

Виходячи зі змісту статті 21 КЗпП України трудовий договір спрямований на здійснення та забезпечення трудових функцій працівника.

Згідно зі статтею 626 ЦК України цивільно-правовий договір є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Оскільки позивачка добровільно підписала заяву про звільнення за власним бажанням, її було звільнено відповідно до ч.1 ст. 38 КЗпП України, вона продовжила працювати в ПП «Будинкоуправління № 2 м.Волноваха» на підставі цивільно-правового договору № 9 від 01.01.2017 року про надання послуг , в зв'язку з численними порушеннями виконання позивачкою умов цивільно-правового договору їй було спрямоване повідомлення від 05.04.2017 року про припинення дії даного договору за ініціативою замовника за 10 календарних днів, що узгоджується з вимогами п. 6.3 даного договору та ч.3 ст. 651 , 653 ЦК України, доказів тиску на неї з боку керівництва ПП вона не надала, матеріали цивільної справи таких доказів також не містять, позовної вимоги щодо визнання незаконним та скасування наказу про звільнення № 70-к від 30.12.2016 року та відповідного обґрунтування цього позивачка не заявляла, тому суд вважає, що при звільненні позивачки за ч.1 ст. 38 КЗпП України відповідачем порушень трудового законодавства допущено не було, отже позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. До того ж , позивачкою не конкретизовано позовні вимоги щодо визнання незаконним її звільнення, з якого саме часу та щодо поновлення її на посаді сторожа не конкретизовано , з якої саме дати.

Доказів на підтвердження позовної вимоги щодо перешкоджання директором ПП ОСОБА_10. в доступі до робочого місця позивачки після 16.04.2017 року також суду не надано. Отже, підстав для задоволення цієї позовної вимоги не вбачається.

Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Оскільки позивачці відмовлено в задоволенні позову про поновленні на роботі, тому її вимоги щодо стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу також задоволенню не підлягають, так як ця вимога безпосередньо пов'язана з попередньою.

В ході судового розгляду справи не встановлено порушення трудового законодавства про працю з боку відповідача.

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити у повному обсязі.

Оскільки , починаючи з 1 вересня 2015 року, позивачі в справах за позовними вимогами, що випливають із трудових відносин, не звільняються від сплати судового збору, за винятком позивачів у двох категоріях: про стягнення заробітної плати та про поновлення на роботі, тому з позивачки необхідно стягнути судовий збір на користь держави в сумі 320 гривень за подачу заяви про встановлення факту наявності трудових відносин та в сумі 640 гривень за позовну вимогу немайнового характеру - про визнання протиправними дії.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 89, 247, 141, 259, 263-265, 273ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного підприємства « Будинкоуправління № 2 м.Волноваха» в особі ОСОБА_10 про встановлення факту наявності трудових відносин, визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку, усунення перешкод в доступі до робочого місця відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 320 гривень за подачу заяви про встановлення факту та в сумі 640 гривень за позовну вимогу немайнового характеру.

В повному обсязі рішення складене 18.05.2018 року.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Донецької області шляхом подачі до Волноваського районного суду Донецької області апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Волноваського

районного суду О.С.Овчиннікова