Постанова № 74096112, 15.05.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/13633/16 Головуючий у 1 інстанції: Каракашьян С.К.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Суддів За участю секретаряВівдиченко Т.Р. Беспалова О.О. Губської Л.В. Кондратенко Я.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства "Київгазенерджи" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2018 року у справі за адміністративним позовом Дочірнього підприємства "Київгазенерджи" до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та скасування постанови в частині,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Дочірнє підприємство "Київгазенерджи" звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просив (з урахуванням заяви про часткову відмову від позовних вимог) визнати нечинними та скасувати п. 37 Примірного договору купівлі - продажу природного газу із спеціальними обов'язками для потреб побутових споживачів та релігійних організацій, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.07.2016р. №444.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2018 року року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погодившись з рішенням суду, позивач - Дочірнє підприємство "Київгазенерджи" звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт посилався на протиправність п. 37 Примірного договору купівлі - продажу природного газу із спеціальними обов'язками для потреб побутових споживачів та релігійних організацій.

10 травня 2018 року до Київського апеляційного адміністративного суду від Кабінету Міністрів України надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому відповідач зазначає, що, приймаючи оскаржувану постанову, Кабінет Міністрів України діяв в межах повноважень передбачених чинним законодавством України та відповідно до Закону України «Про ринок природного газу». Також, відповідач зауважив, що враховуючи норми Цивільного кодексу України, сторони не позбавлені можливості за домовленістю збільшувати строк позовної давності.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні, суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Примірного договору купівлі-продажу природного газу з постачальниками природного газу із спеціальними обов'язками для потреб побутових споживачів та релігійних організацій» від 13 липня 2016 р. N 444 було, зокрема, затверджено Примірний договір купівлі-продажу природного газу з постачальниками природного газу із спеціальними обов'язками для потреб побутових споживачів та релігійних організацій.

Пунктом 37 вищезазначеного Договору встановлено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі, щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п'ять років.

Позивач вважає, що зазначений пункт Примірного договору суперечать приписам статей 267 - 259 Цивільного кодексу України, адже, відповідачем збільшені строки позовної давності, не зважаючи на те, що повноваження на збільшення таких строків надано лише сторонам договору.

Вважаючи пункт 37 вищевказаного Примірного договору протиправним, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 11 Закону України «Про ринок природного газу» від 09.04.2015 року № 329-VIII, з метою забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу на суб'єктів ринку природного газу у виключних випадках та на визначений строк можуть покладатися спеціальні обов'язки в обсязі та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України після консультацій із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 року № 758, на виконання вищевказаної норми Закону, затверджено Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період) (далі - Положення).

Так, п.п 2 п. 3 Положення передбачений обов'язок НАК «Нафтогаз України» продавати природний газ постачальникам природного газу для потреб побутових споживачів та релігійних організацій (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо- комерційної діяльності) за цінами, на умовах та у порядку, що визначені пунктами 9 і 10 цього Положення.

Згідно п. 10 вказаного Положення, купівля-продаж природного газу між НАК "Нафтогаз України" та постачальником природного газу із спеціальними обов'язками здійснюється за регульованою оптовою ціною, розрахованою з урахуванням формули, визначеної пунктом 12 цього Положення, відповідно до договору, який укладається на підставі примірного договору купівлі-продажу природного газу між НАК "Нафтогаз України" та постачальником природного газу із спеціальними обов'язками, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Отже, метою прийняття даного Положення є врегулювання питання забезпечення безперебійного постачання природного газу побутовим споживачам.

Матеріали справи свідчать, що Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Примірного договору купівлі-продажу природного газу з постачальниками природного газу із спеціальними обов'язками для потреб побутових споживачів та релігійних організацій» від 13 липня 2016 р. N 444 було, зокрема, затверджено Примірний договір купівлі-продажу природного газу з постачальниками природного газу із спеціальними обов'язками для потреб побутових споживачів та релігійних організацій.

Так, пунктом 37 вищезазначеного Договору встановлено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п'ять років.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у Кабінету Міністрів України були наявні передбачені Законом повноваження для затвердження примірного договору.

Щодо доводів апелянта про те, що відповідачем збільшено строки позовної давності оскаржуваним пунктом примірного договору купівлі - продажу природного газу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів

Відповідно до ч. 1 ст 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 630 ЦК України, договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку.

Якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам статті 7 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 179 ГК України, Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

Частиною 4 ст. 179 ГК України передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: - вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; - примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; - типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; - договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

З наведеного слідує, що сторони при укладенні ними договорів мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені Примірним договором, або доповнювати його зміст.

Так, як зазначалося вище, пунктом 37 Примірного договору передбачено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п'ять років.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

В силу статті 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Разом з тим, відповідно до приписів частини 1 статті 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Отже, з наведеного вбачається, що сторонам дозволено за домовленістю збільшувати встановлену законом як загальну, так і спеціальну позовну давність.

Таким чином, вірними є висновки суду першої інстанції про те, що жодною нормою як Цивільного, так і Господарського кодексів України не передбачено будь - яких обмежень щодо можливості зміни строків позовної давності в будь - яких примірних чи типових договорах.

Відтак, помилковими є доводи апелянта про те, що відповідачем збільшені строки позовної давності, адже, згідно діючого законодавства, сторони при укладенні ними договорів мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені Примірним договором, або доповнювати його зміст.

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог Дочірнього підприємства "Київгазенерджи" та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 229, 243, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Київгазенерджи" залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Судді Вівдиченко Т.Р. Беспалов О.О. Губська Л.В.

Повний текст постанови виготовлено 18 травня 2018 року.