Ухвала суду № 74094160, 18.05.2018, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 822/1338/18

УХВАЛА

іменем України

18 травня 2018 рокум. ХмельницькийОСОБА_1 окружний адміністративний суд в складі головуючого-судді Божук Д.А.

розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 міського центру зайнятості - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття до ОСОБА_1 обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 міський центр зайнятості - робочий орган виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 обласної державної адміністрації, в якому просить винести рішення про примусове стягнення коштів в сумі 6747,28 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 06.10.2017 ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2І.) перебувала на обліку в ОСОБА_1 міському центрі зайнятості та отримувала допомогу по безробіттю. 21.12.2017 ОСОБА_2 подала до позивача заяву про припинення її реєстрації та копію ухвали ОСОБА_1 окружного адміністративного суду №822/2933/17 від 18.12.2017 про поновлення її на посаді заступника начальника управління - начальника відділу державної підтримки регіонального розвитку управління регіонального розвитку та будівництва ОСОБА_1 обласної державної адміністрації. Вважає, що в зв'язку з поновленням на роботі незаконно звільненого працівника згідно з рішенням суду, сума коштів, виплачених цьому працівнику в якості допомоги по безробіттю, підлягає відшкодуванню роботодавцем. Зазначає, що звертався з претензією до відповідача щодо відшкодування суми виплаченої допомоги по безробіттю ОСОБА_2 Однак, відповідач кошти не повернув. Враховуючи зазначені обставини, просив задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 30.03.2018 дану позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 13.04.2018 відкрито провадження в даній справі та вирішено розглянути її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Залучено до участі у справі ОСОБА_2 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

03.05.2018 до суду надійшло клопотання представника відповідача, в якому він зазначає, що Хмельницька обласна державна адміністрація погоджується добровільно сплатити кошти в сумі 6747,28 грн. У зв'язку з потребою перерозподілу кошторисних призначень на 2018 рік на утримання апарату обласної державної адміністрації просить відтермінувати сплату зазначених коштів до 1 червня 2018 року.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх взаємному зв'язку і сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування у сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема обов'язком доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей Кодексу адміністративного судочинства України є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи при здійсненні ними владних, управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Згідно з частиною 5 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Аналіз припису наведеної норми дає підстави для однозначного висновку про те, що адміністративними судами можуть розглядатися вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватись шкоди, завданої лише суб'єктом владних повноважень, такі вимоги мають бути поєднанні з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень"; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років".

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Разом з тим, суди повинні дотримуватися встановлених процесуальними законами правил підсудності та підвідомчості спорів, враховувати, що тільки права, свободи та законні інтереси учасників правовідносин, які виникають із визначених законом підстав та інших юридичних фактів, підлягають судовому захисту в передбачений законом та/або договором спосіб.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, а тому, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 Європейський суд з прав людини зазначив, що суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частини 4 статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України, громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень:

1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об'єднання;

2) про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об'єднання;

3) про затримання іноземця або особи без громадянства чи примусове видворення за межі території України;

4) про встановлення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

5) в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб'єкту владних повноважень законом.

Правовий аналіз пунктів 1-4 частини 4 статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України свідчить, що громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Однак і в зазначених випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.

Крім того, пункт 5 частини 4 статті 46 КАС України, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків превентивного судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов.

Частиною 4 статті 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" встановлено, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду утримуються із роботодавця.

Предметом спору у даній справі є стягнення виплаченої ОСОБА_2 допомоги по безробіттю.

Отже, спір про стягнення зазначеної суми не є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який у спірних правовідносинах не здійснює владні управлінські функції, а тому справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 824/973/16-а.

Відповідно до частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно до частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Таким чином, виходячи із суб'єктного складу сторін та предмету спору, суд приходить до висновку, що даний спір не підсудній ОСОБА_1 окружному адміністративному суду. Даний спір підсудний суду господарської юрисдикції. Тобто в даному випадку - господарському суду Хмельницької області.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Отже, провадження у даній справі необхідно закрити.

Згідно частини 2 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.

Згідно пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Керуючись статтями 238, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Закрити провадження у справі №822/1338/18 за позовом ОСОБА_1 міського центру зайнятості - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (вул. Пилипчука 17/1, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29000) до ОСОБА_1 обласної державної адміністрації (майдан Незалежності, Будинок рад, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29000), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, 29000) про стягнення коштів.

Повернути ОСОБА_1 міському центру зайнятості (вул. Пилипчука 17/1, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29000, ідентифікацій код - 14169903) судовий збір в сумі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні) грн. 00 коп. сплачений згідно платіжного доручення №293 від 16 березня 2018.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.

Суддя ОСОБА_3