Рішення № 74093900, 15.05.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2018 р. справа №820/1744/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Котеньова О.Г., за участі секретаря судового засідання Блудової А.І.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Вартанян Н.Н.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057, код ЄДРПОУ 39599198) про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3, звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України у Харківській області, в якому просить суд скасувати прийняті Головним управлінням ДФС у Харківській області податкові повідомлення-рішення від 03.03.2018 №0002171315 та №0002191315, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.03.2018 №0000391315, рішення про застосування штрафних санкцій від 03.03.2018 №0002131315.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що сума доходу фізичної особи-підприємця, який обрав загальну систему оподаткування, не включає в себе суму непрямого податку акцизного збору при роздрібній торгівлі підакцизними товарами, а тому оскаржуване рішення контролюючого органу підлягає скасуванню.

Відповідачем надано відзив на позов, в якому вказано, що фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування не має право включити до витрат суму сплаченого акцизного податку, включеного до вартості товару, який нею придбавається з метою подальшої реалізації, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене на підставі, в порядку та у спосіб, визначений чинним законодавством, у зв'язку з чим відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Правом надати відповідь на відзив та заперечення на відповідь на відзив сторони не скористалися.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити адміністративний позов з підстав та мотивів, викладених в ньому.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, підтримав правову позицію, викладену у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив, та просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку самозайнятої особи ОСОБА_3 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, дотримання законодавства щодо укладення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, за результатами якої складено акт №527/10-40-13-15/НОМЕР_1 від 13.02.2018 (далі по тексту - акт перевірки).

У висновках акту перевірки відповідачем зазначено, що позивачем порушено приписи п.177.1, п.177.2 ст.177 ПК України, оскільки перевіркою повноти визначення загального оподатковуваного доходу за період з 01.01.2015 по 31.12.2016 встановлено заниження загального оподатковуваного доходу на загальну суму 117167,40 грн., а саме: при визначенні загального оподаткованого доходу СО ОСОБА_3 зменшено загальний оподаткованих дохід на суми сплаченого акцизного податку на загальну суму 117167,40 грн., в тому числі за 2015 рік у сумі 53606,00 грн., за 2016 рік у сумі 63561,40 грн.

На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 03.03.2018 №0002171315 та №0002191315, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.03.2018 №0000391315, рішення про застосування штрафних санкцій від 03.03.2018 №0002131315.

Суд зазначає, що зі змісту позовної заяви та відзиву, пояснень представників сторін у судовому засіданні судом встановлено, що між сторонами відсутній спір щодо фактичних обставин справи. Причиною виникнення спору є різне тлумачення сторонами положень Податкового кодексу України в частині наявності у позивача обов'язку включати до суми доходу суму непрямого податку акцизного збору при роздрібній торгівлі.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних правових актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.4 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України акцизний податок - непрямий податок на споживання окремих видів товарів (продукції), визначених цим Кодексом як підакцизні, що включається до ціни таких товарів (продукції).

За змістом до пункту 177.3 статті 177 Податкового кодексу України для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

Отже, з наведених норм вбачається, що податок на додану вартість та акцизний податок мають однакову правову природу, а саме: обидва цих податки є непрямими. Однак, норма пункту 177.3 Податкового кодексу України не робить виключення для фізичних осіб-підприємців щодо не включення акцизного податку до доходу.

Нормами чинного податкового законодавствапередбачено основоположні принципи функціонування податкової системи країни, зокрема такі як єдиний підхід до встановлення податків і зборів (пп. 4.1.11 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України), нейтральність оподаткування (пп. 4.1.8 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України), відповідно до якого установлення податків та зборів повинно відбуватись у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків.

Однак, у даному випадку має місце нерівність у порядку визначення доходу від господарської діяльності фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб-підприємців, а включення акцизного податку до доходу фізичної особи-підприємця негативно впливає на конкурентноздатність такого підприємця порівняно з юридичними особами - платниками податку на прибуток, що є порушенням статті 42 Конституції України, якою гарантується право кожного на підприємницьку діяльність, на захист конкуренції, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції.

Крім того, відповідно до пункту 6.1 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 29 липня 1999 року №290 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за №860/4153, сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов'язкових платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету й позабюджетних фондів, не визнається доходами.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про те, що фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування може віднести до складу витрат суми акцизного податку, включені до цін підакцизних товарів.

Про наведене також свідчить і подальше вдосконалення законодавцем правового регулювання питання щодо оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, шляхом доповнення пункту 177.3 статті 177 Податкового кодексу України підпунктом 177.3.1 згідно із Законом № 1797-VIII від 21 грудня 2016 року, де визначено, що не включаються до доходу фізичної особи - підприємця суми акцизного податку з реалізованих суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Вищезазначена правова позиція суду узгоджується з позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №821/874/17 (постанова від 03.04.2018).

Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що акцизний податок з реалізованих суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів є доходом Державного бюджету, а не підприємця, оскільки витрати по його сплаті не є такими, що належать до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів від провадження господарської діяльності, що свідчить про безпідставність донарахування контролюючим органом податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 19481,94 грн.

З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку про те, що безпідставне збільшення податковим органом суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного (2015-2016 роки) декларування, обумовлює безпідставне застосування штрафних (фінансових) санкцій відповідно до статті 123 Податкового кодексу України та відсутність підстав для прийняття податкового повідомлення-рішення від 03.03.2018 №0002191315, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 03.03.2018 №0000391315 та рішення про застосування штрафних санкцій від 03.03.2018 №0002131315.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 вказаної статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Керуючись принципом верховенства права, гарантованим ст.8 Конституції України та ст.6 КАС України, суд на підставі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії" (рішення від 21 січня 1999 року) постановив, що хоча стаття 6 Конвенції і гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона все-таки не встановлює жодних правил щодо прийнятності доказів або порядку їх оцінки. Тому встановлення таких правил взагалі є предметом, що регулюється національним законом і національними судами.

Відповідно до п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04, 10 лютого 2010 року) Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність податкових повідомлень-рішень від 03.03.2018 №0002171315 та №0002191315, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 03.03.2018 №0000391315 та рішення про застосування штрафних санкцій від 03.03.2018 №0002131315, а тому позовні вимоги про скасування зазначених вище рішень є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 5-10, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 39599198) про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати прийняті Головним управлінням ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 39599198) податкові повідомлення-рішення від 03.03.2018 №0002171315 та №0002191315, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.03.2018 №0000391315, рішення про застосування штрафних санкцій від 03.03.2018 №0002131315.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 39599198) на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) судовий збір у сумі 704 (сімсот чотири) грн 80 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності редакцією Кодексу адміністративного судочинства України від 15.12.2017.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі складено 21 травня 2018 року.

Суддя Котеньов О.Г.