Рішення № 74089782, 11.05.2018, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.05.2018 Справа №607/4925/18

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого Грицака P.M.,

за участю секретаря Чех Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 сільської ради Тернопільського району Тернопільської області про визнання права власності, –

В С Т А Н О В И В :

позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 пред’явили в суд позов до відповідача ОСОБА_3 сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, про визнання права власності, а саме, просять визнати за: ОСОБА_1 право власності на ѕ житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами № 314 по вул. Загороди, в селі Настасів Тернопільського району Тернопільської області, Ѕ з яких – в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4, померлої 05 червня 2017 року, а ј (чверть) – як члена колишнього колгоспного двору; ОСОБА_2, право власності на ј вказаного житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами. Позовні вимоги обґрунтовують тим, що Ѕ вказаного майна входить до складу спадщини, котра відкрилась після смерті ОСОБА_4, яку вона заповіла ОСОБА_1 На це майно відсутній правовстановлюючий документ, а тому ОСОБА_1 не може оформити на нього своїх спадкових прав, що і змусило його звернутись до суду. Також позивачі просять визнати за кожним із них право власності на ј цього будинковолодіння. Вважають, що таке право у них виникло, як у членів колишнього колгоспного двору, однак розпоряджатись своєю власністю вони не можуть у зв’язку з відсутністю правового механізму для отримання на нього належних правовстановлюючих документів.

Позивачі у судове засідання не з’явились. Кожен із них подав заяву про розгляд справи за його відсутності, у якій також зазначає, що позовні вимоги підтримує.

Відповідач у судове засідання не з’явився, подавши заяву про розгляд справи за його відсутності, у якій також зазначає, що позовні вимоги визнає.

Суд, всесторонньо, повно та об'єктивно дослідивши докази у справі, вважає за необхідне зазначити наступне:

як вбачається з довідки № 313 від 12 березня 2018 року, виданої Виконавчим комітетом ОСОБА_3 сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, будинковолодіння № 314 по вул. Загороди у селі Настасів, Тернопільського району Тернопільської області (далі Будинковолодіння) рахується за ОСОБА_2. Станом на 01 липня 1990 року це був колгоспний двір, членами якого були: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, (голова двору), ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (його дружина), ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 (син), ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4 (внук).

01 липня 1996 року помер ОСОБА_2, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії І-ИД № 037035; актовий запис № 17, здійснений у ОСОБА_3 сільській раді Тернопільського районного відділу ЗАГСу.

Після його смерті відкрилась спадщина, до якої входила частка у Будинковолодінні.

Будинковолодіння побудоване до 1991 року, що стверджується інформаційною довідкою про технічний стан нерухомого майна № 85 від 24 січня 2018 року та відомостями технічного паспорту на це майно.

Згідно роз'яснень, наданих у пункті 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», положення статей 17, 18 Закону «Про власність» щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні; б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних; г) згідно зі статтею 4 Постанови Верховної ОСОБА_5 України «Про введення в дію Закону України «Про власність» загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 1 липня 1990 року.

На момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2, тобто 01 липня 1996 року, діяв Цивільний кодекс Української РСР від 18 липня 1963 року (далі ЦК 1963 р.) і саме ним регулюються спірні правовідносини.

Отже, оскільки Будинковолодіння побудовано до 15 квітня 1991 року (до введення в дію Закону України «Про власність» (далі Закон), ОСОБА_2, як член колишнього колгоспного двору, набув на нього право власності. Це право збереглося за ним і після припинення колгоспного двору в результаті введення в дію Закону.

Статус майна колгоспного двору був врегульований статтями 120-126 ЦК 1963 р.

Відповідно до частини 1 ст. 120 ЦК 1963 р. майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Згідно частини 2 ст. 123 ЦК 1963 р. розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Зважаючи на те, що на момент припинення вказаного колгоспного двору, його членами, котрі не втратили право на частку у цьому майні, були четверо чоловік, то ОСОБА_2 належало ј Будинковолодіння, котра і входила до складу спадщини, яка відкрилась після його смерті.

Спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. (частини 1, 2 ст. 524 ЦК 1963 р.)

Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном. (пункт 1 ч. 1 ст. 549 ЦК 1963 р.)

Спадщину після смерті ОСОБА_2 прийняла його дружина – ОСОБА_4 (свідоцтво про одруження серії ЯС № 511935 від 03 травня 1952 року, актовий запис № 9, здійснений у Грушевській сільській раді ЗАГС), шляхом вступу в управління спадковим майном, однак своїх спадкових прав на це майно не оформила.

05 червня 2017 року ОСОБА_4 помела, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії І-ИД № 218783 від 06 червня 2017 року, виданого ОСОБА_3 сільської ради Тернопільського району Тернопільської області (актовий запис № 12).

Після її смерті відкрилась спадщина на Ѕ Будинковолодіння, ј з якої, належала їй, як члену колгоспного двору, а інша ј – прийнята у спадщину після смерті чоловіка, що уже встановлено судом вище.

Це майно ОСОБА_4 заповіла своєму синові ОСОБА_1 (свідоцтво про народження серії ІІ-ЯР № 747356 від 24 квітня 1958 року), про що свідчить копія заповіту від 30 липня 1999 року, посвідченого секретарем Виконавчого комітету ОСОБА_3 сільської ради Тернопільського району Тернопільської області та зареєстрованого в реєстрі за № 70.

На момент відкриття спадщини, тобто 05 червня 2017 року, діяв і продовжує діяти Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року (далі ЦК України) і саме ним регулюються спірні правовідносини у частині, що стосується прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4

Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до частини 2 ст. 1270 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина 3 статті 46 цього Кодексу).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті (частина 1 ст. 1223 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1297 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Виконуючи вказану норму права ОСОБА_1 звернувся до Тернопільської районної державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4, однак у видачі цього документа йому було відмовлено у зв’язку з тим, що за спадкодавцем не було проведено реєстрацію права власності на Будинковолодіння, про що державним нотаріусом винесено відповідну постанову від 07 березня 2018 року № 616/02-14.

Відповідно до статтей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Таким чином ОСОБА_1 отримав прав на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 до складу якої входить Ѕ Будинковолодіння, однак позбавлений можливості отримати свідоцтво про право на спадщину, оформити на це майно право власності та розпоряджатись ним. Таке порушене право ОСОБА_1 слід захистити шляхом визнання за ним права власності на це майно.

Також за ним слід визнати право власності на ј Будинковолодіння, котра належала йому як члену колишнього колгоспного двору.

Щодо вимог ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на ј Будинковолодіння, то у їх задоволенні слід відмовити, оскільки ним не надано жодного доказу, а тому не доведено того, що вказане його право оспорюється чи не визнається відповідачем, що, у свою чергу, давало б підстави для застосування судового захисту.

Керуючись статтями 4, 13, 81, 82, 206, 263, 265 ЦПК України, суд, –

У Х В А Л И В :

позов ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_5, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1), ОСОБА_2 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_6, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) до ОСОБА_3 сільської ради Тернопільського району Тернопільської області (місце розташування: с. Настасів, Тернопільського району Тернопільської області, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 04393568) визнання права власності – задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на ѕ (три чверті) житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами № 314 по вул. Загороди, в селі Настасів, Тернопільського району Тернопільської області, котре складається з житлового будинку «А» (до 1939 року побудови) із прибудовою «а» (1970 року побудови), літньої кухні «Б» (1963 року побудови), підвалу «Пд» (1963 року побудови), хліва «В» (1963 року побудови), господарської будівлі «Г» (1963 року побудови), господарської будівля «Д» (1965 року побудови), вбиральні «Ж» (1990 року побудови), криниці 1/2К», вимощення «І», огорожі «1», воріт «2», хвіртки «3», Ѕ (половина) з яких – в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_4, померлої 05 червня 2017 року.

У задоволенні решти вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення має право на поновлення строку на апеляційне скарження в порядку вимог ч. 2 ст. 354 ЦПК України.

Повний текст даного рішення складений 18 травня 2018 року.

Головуючий суддяОСОБА_5