Рішення № 74087884, 15.05.2018, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/519/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2018 року Залізничний районний суд м. Львова у складі:

головуючого-судді - Гедз Б.М.

з участю секретаря - Рущак Т.О.

позивачів - ОСОБА_1, ОСОБА_2

представника позивачів - ОСОБА_3

представника відповідача - ОСОБА_4

представника третьої особи - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Львівської міської ради, треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Стоцко Тарас Львович, Управління державної реєстрації Львівської міської ради, про визнання права власності в порядку спадкування, -

встановив:

Позивачі звернулися до суду з позовом про встановлення факту родинних відносин як спадкодавців до спадкоємців, а саме, між спадкодавцями дідом - ОСОБА_7, бабою - ОСОБА_8, матір'ю - ОСОБА_10 і спадкоємцями першої черги ОСОБА_1, та ОСОБА_2, як онука та онучки по відношенню до вказаних діда і баби та як сина та доньки до матері ОСОБА_10; встановити факт фактичного прийняття спадщини померлою ОСОБА_10 будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1, після смерті її матері ОСОБА_8 та батька ОСОБА_11, а також визнання за ними в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_10 право власності на спадкове майно, а саме: будинковолодіння АДРЕСА_1. Свої позовні вимоги мотивують тим, що 06.08.1963 року за їхнім дідом ОСОБА_7 було зареєстровано право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1, однак документи на підставі яких зареєстровано право власності на вказане будинковолодіння, зокрема акт про закінчення будівництва і введення в експлуатацію індивідуального будинковолодіння від 17 жовтня 1959 року і рішення виконкому Львівської міської Ради депутатів Трудящих № 307 від 20 березня 1956 року ними втрачено. 10 лютого 1971 року відповідно до «Заключения о регистрации домовладения» Начальника бюро технічної інвентаризації здійснено реєстрацію права власності на вказане будинковолодіння а за ОСОБА_8 на підставі Рішення народного суду Залізничного району м. Львова від 09 серпня 1963 року. При цьому, зазначають, що прізвища, імена, по-батькові їх діда і баби в усіх документах, згідно яких прослідковується родинні стосунки спадкодавців по відношенню до спадкоємців вказані в оригіналах документів не однаково. Так, у свідоцтві про шлюб, про розірвання шлюбу, про народження та смерть спадкодавці вказані як «ОСОБА_11» - на російській мові, що згідно української транслітерації читається «ОСОБА_11» та відповідно російською мовою «ОСОБА_8», що згідно української транслітерації читається «ОСОБА_8». ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народилася ОСОБА_10, (їх матір). Свідоцтва про народження «ОСОБА_10». У Свідоцтві про припинення одруження їх баби та діда, прізвища змінились на «ОСОБА_11» та «ОСОБА_8», що українською перекладається «ОСОБА_11» та «ОСОБА_8». Після смерті ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_11, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 спадкові справи не відкривались. Спадщину після смерті їх смерті фактично прийняла, але не оформила дочка померлих та мати позивачів - ОСОБА_10, яка до дня смерті, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_6 проживала за адресою: АДРЕСА_1. Вони, як спадкоємці першої черги за законом 10 липня 2017 року звернулись до нотаріуса ЛМНО Стоцка Т.Л. із заявами про прийняття спадщини після смерті матері та надали усі наявні документи на спадкове майно. Однак, отримали постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій, з підстав ненадання правовстановлюючих документів на вищевказане нерухоме майно та належних документів, які б засвідчували факт родинних відносин між ними та померлим ОСОБА_11 через розбіжності у прізвищах як спадкодавців, так і спадкоємців. В інший спосіб правовстановлюючих документів на зазначене майно отримати не можуть тому звернулися до суду з даним позовом.

В судовому засіданні позивачі та їх представник - ОСОБА_3 позов підтримали, покликаючись на мотиви такого та просять його задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні проти позову не заперечив, зазначив, що з матеріалів спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_10 вбачається, що позивачі дійсно зверталися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини в установлений законом шестимісячний строк. Матеріалами справи доведено, що позивачі є внуками ОСОБА_7 та ОСОБА_8, прізвища яких у документах зазначені в різних інтерпретаціях, в звязку з чим в судовому порядку необхідно встановлювати факт родинних відносин. Свідки, допитані в судовому засіданні, підтвердили факт проживання ОСОБА_10 на час смерті її матері разом з нею, що свідчить про фактичне прийняття нею спадщини. З представлених документів слідує, що будинок АДРЕСА_1 не був реконструйований. Просить ухвалити закооне та обгрунтоване рішення.

Представник управління державної реєстрації Львівської міської ради ОСОБА_5 проти позову не заперечив, при ухваленні рішення покладається на розсуд суду.

Третя особа - приватний нотаріус ЛМНУ Стоцко Т.Л. у судове засідання не з'явився, подав заяву у якій просить про розгляд справи за його відсутності.

Заслухавши пояснення позивачів, представників позивачів, відповідача, третьої особи, свідків : ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, дослідивши матеріали справи, в тому числі копію спадкової справи № 11/2017, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а згідно ч.1 ст.16 ЦК України, кожен має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зі змісту ч.2 ст.16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Судом встановлено, що будинок АДРЕСА_1 зареєстрований в ЛМБТІ за р.№5872 на праві спільної часткової власності за ОСОБА_7 (1/2 частка) - на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві приватної власності від 15.10.1956 року за р.НОМЕР_3 та ОСОБА_8 (1/2 частка) - на підставі рішення Народного суду Залізничного району м. Львова від 09.08.1963 року, що підтверджується довідкою ОКП «БТІ та ЕО» № 2671 від 12.07.2017 року (а.с. 15, 19, 35).

З матеріалів справи вбачається, що 25 липня 1945 року ОСОБА_11 та ОСОБА_8 одружились, що підтверджується повторним свідоцтвом про одруження від 08.07.1960 року, виданим Львівським міським архівом ЗАГС НОМЕР_4. У вказаному документі їх прізвища, імена, по-батькові вказані як «ОСОБА_11» - на російській мові, що згідно української транслітерації читається «ОСОБА_11» та відповідно російською мовою «ОСОБА_8», що згідно української транслітерації читається «ОСОБА_8» (а.с. 23).

Також, судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_10, її батьками записані ОСОБА_11 та ОСОБА_8, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_5 від 15 вересня 1952 року, виданого Консульським відділом посольства СССР в МНР м.Улан-Батор. При цьому, прізвища, імена, по-батькові її батьків ОСОБА_10 у свідоцтві вказані, як «ОСОБА_11» та «ОСОБА_8» (ас. 22).

06 червня 1964 року ОСОБА_19 та ОСОБА_8 розлучились, що підтверджується свідоцтвом про припинення одруження № 20253, в якому анкетні дані указаних осіб вказані російською мовою «ОСОБА_11» та «ОСОБА_8», що українською перекладається «ОСОБА_11» та «ОСОБА_8» та свідоцтвом про припинення шлюбу НОМЕР_6 від 15.07.1964 р. (а.с. 23,24).

ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_7 виданим 09 жовтня ІНФОРМАЦІЯ_2 року згідно запису № 5930 відділом РАГС Львівського міськвиконкому. А ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_11 у м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області, що підтверджується свідоцтвом про смерть, серія НОМЕР_8 винадим повторно 14 березня 2017 року (а.с. 25, 26).

Згідно заповіту 12.05.1978 року ОСОБА_8 все своє майно заповіла своїй дочці ОСОБА_10 (а.с. 119).

Згідно пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції 2003 року Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, що виникли до набрання Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Згідно п. 5 прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Оскільки ОСОБА_8 та ОСОБА_11 померли в ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3 та спадщина після їх смерті відкрилась ще до прийняття нового ЦК України, тому до вказаних правовідносин слід застосовувати положення Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 року.

Відповідно до ст. 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Відповідно ст. 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 549 цього Кодексу та п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 року спадкоємець визнається таким, що прийняв спадщину у разі подання ним у шестимісячний строк відповідної заяви до державної нотаріальної контори, так і в разі фактичного його вступу в управління або володіння спадковим майном, що означає можливість спадкоємця мати майно у своєму віданні, а також вчинення ним будь-яких дій, направлених на управління спадковим майном до закінчення шестимісячного строку з часу відкриття спадщини.

Відповідно до п.113 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої Наказом Мінюсту України № 18/3 від 18.06.1994 року, доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов'язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та

інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних

паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім'я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

Так, в судовому засіданні встановлено, що спадщину за померлими ОСОБА_8 та ОСОБА_11 прийняла, проте не оформила їхня дочка - ОСОБА_10, яка фактично вступила в управління спадковим майном та проживала за адресою: АДРЕСА_1 з дня набуття у власність її батьками права власності на вказане будинковолодіння по 13.06.2017 року, що підтверджується довідкою ЛКП «Левандівка» № 2 від 2/837 та показами свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_16, допитаних в судовому засіданні, які повністю підтвердили як обставини проживання ОСОБА_10 за адресою АДРЕСА_1 у м. Львові з 1963 року по день її смерті так і родинні стосунки як спадкодавців до спадкоємців між ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_10, як батьків і дочки. Отже, вимога про встановлення такого факту підлягає задоволенню.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_10 двічі виходила заміж, а саме: 31 жовтня 1969 року укладено шлюб між нею та ОСОБА_21, що підтверджується свідоцтвом про шлюб НОМЕР_9. Після реєстрації одруження присвоєно прізвище дружині «ОСОБА_10» (а.с. 28). В шлюбі у них ІНФОРМАЦІЯ_4 народився син ОСОБА_1 (позивач), що підтверджується засвідченою 26 листопада 1981 року державним нотаріусом Першої державної нотаріальної контори копією свідоцтва про народження та свідоцтвом про народження серія НОМЕР_10 виданим повторно 20 червня 2017 року, Львівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Львівській області (а.с. 30, 31).

09 квітня 1075 року шлюб між «ОСОБА_21» та «ОСОБА_10» розірвано, після розірвання шлюбу присвоєно прізвище їй «ОСОБА_10», що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу НОМЕР_11, виданого 09.04.1975 р. Залізничним райвідділом ЗАГС м. Львова (а.с. 29).

В подальшому, ОСОБА_10 уклала шлюб з ОСОБА_22, та змінила прізвище на «ОСОБА_10». В шлюбі у них, ІНФОРМАЦІЯ_5 народилась ОСОБА_2 (позивач), що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_12 виданим повторно 27.07.2000 року (а.с.32).

Свідоцтвом про розірвання шлюбу НОМЕР_13 підтверджено, що шлюб між ОСОБА_23 та ОСОБА_24 10 листопада 1994 року розірвано, про що зроблено запис за № 544. Прізвище після розірвання шлюбу громадянки - «ОСОБА_10» (а.с. 98).

Із свідоцтва про смерть серія НОМЕР_14 виданим 14.06.2017 року вбачається, що ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_6 померла (а.с. 33)

Спадкодавець на день смерті була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, однак встановлено, що постійно проживала та померла за адресою: АДРЕСА_1. Також на день смерті матері ОСОБА_1 проживав разом з нею, дані обставини підтверджується довідкою ЛКП «Левандівка» № 2/837 від 29.11.2017 року та актом ЛКП «Левандівка» від 09.11.2017 року (а.с. 54, 55).

Згідно ст. ст. 1216, 1222, 1223 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Статтею 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У відповідності до ч.3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно з ч.1 ст.1278 ЦК України частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними.

Копіями свідоцтв про народження підтверджується, що ОСОБА_1, ОСОБА_2 (позивачі) є дітьми померлої ОСОБА_10.

З матеріалів спадкової справи №11/2017 вбачається, що ОСОБА_10 за життя особистого розпорядження на випадок своєї смерті щодо належного їй майна не зробила, тому спадкування має здійснюватися за правилами спадкування за законом. Із заявами про прийняття спадщини за законом до приватного нотаріуса ЛМНО Стоцка Т.Л. у встановлений законом строк, звернулися 10.07.2017 року її дочка - ОСОБА_2 та син ОСОБА_1 (а.с. 93, 102).

Проте, приватним нотарусом ЛМНО Т.Л. Стоцко 19.01.2018 р. та 22.01.2018 р. винесено постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій - відмовлено позивачам у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на Ѕ частини (кожному) будинку АДРЕСА_1, після смерті ОСОБА_10, з підстав ненадання правовстановлюючих документів на вищевказане нерухоме майно, ненадання належних документів, які б засвідчували факт родинних відносин між ним та померлим ОСОБА_11 через розбіжності у прізвищах як спадкодавців, так і спадкоємців (а.с. 122,124).

Відповідно до п.п. 4.15, 4.18 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року видача свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 р. № 7 визначено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Згідно з абзацом 3 ч.2 ст.331 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Частиною 3 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Зі змісту ст.12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, з огляду на викладене, судом достовірно встановлено, що спадкодавцеві ОСОБА_10 належало будинковолодіння АДРЕСА_1, який вона прийняла в спадщину за законом, після смерті своїх батьків ОСОБА_8 та ОСОБА_11, проте не зареєструвала у встановленому порядку право власності на вказане майно.

Виходячи з наведеного та враховуючи, що позивачі, як спадкоємець за законом після смерті матері ОСОБА_10 мають право на спадкове майно, а саме на будинковолодіння АДРЕСА_1, тому суд дійшов переконання, що позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід задовольнити.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 82, 89, 137, 259, 268, 280-289 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 1216-1220, 1222, 1223, 1258, 1261, 1288-1270, 1278 ЦК України, суд -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Львівської міської ради, треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Стоцко Тарас Львович, Управління державної реєстрації Львівської міської ради, про визнання права власності в порядку спадкування задовольнити.

Встановити факт родинних відносин як спадкодавців до спадкоємців, а саме, між спадкодавцями дідом - ОСОБА_7, бабою - ОСОБА_8, матір'ю - ОСОБА_10 і спадкоємцями першої черги ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, як онука та онучки по відношенню до вказаних діда і баби та як сина та доньки до матері ОСОБА_10.

Встановити факт фактичного прийняття спадщини померлою 13.06.2017 року ОСОБА_10 будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1, яке складається з будинку «А-1» загальною площею 41,3 кв.м, з яких - 26,2 кв.м житлова площа, хвіртка-сарай літ. «Б», вбиральня - літ. «У», огорожа №1 після смерті її матері ОСОБА_8 та батька ОСОБА_11.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_10 право власності на спадкове майно, а саме: будинковолодіння АДРЕСА_1, яке складається з будинку «А-1» загальною площею 41,3 кв.м, з яких - 26,2 кв.м житлова площа, хвіртка-сарай літ. «Б», вбиральня - літ. «У», огорожа №1.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до апеляційного суду Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 18 травня 2018 року.

Суддя: (підпис) Б.М. Гедз

З оригіналом згідно.

Суддя: Б.М.Гедз