Постанова № 7408573, 11.11.2009, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

Іменем УКРАЇНИ

11 листопада 2009 року Справа № 5/177/08-АП

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії

головуючий суддя Юхименко О.В.,

суддя Баранник Н.П.,

суддя Мірошниченко М.В.,

при секретарі Резнікові Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Мелітопольської обєднаної

Державної податкової інспекції Запорізької області,

на постанову господарського суду Запорізької області від 25.04.2008р.

у справі № 5/177/08-АП

за позовом Відкритого акціонерного товариства

«Мелітопольський олійноекстракційний завод»,

вул. Фрунзе, 31, м. Мелітополь Запорізької області, 72312;

до відповідача Мелітопольської обєднаної

Державної податкової інспекції Запорізької області,

пр. Кірова, 31, м. Мелітополь Запорізької області, 72312;

про скасування акта, -

встановили: Відкритим акціонерним товариством «Мелітопольський олійноекстракційний завод» (далі ВАТ «МОЕЗ») подано позов до Мелітопольської обєднаної Державної податкової інспекції Запорізької області (далі ОДПІ) про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення № 0000022305/0 від 12.02.2008р.

Господарський суд Запорізької області (суддя Проскуряков К.В.) своєю постановою від 25.04.2008р. в адміністративній справі № 5/177/08-АП позов задовольнив.

Рішення суду мотивоване тим, що з огляду на приписи Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР (168/97-ВР) нарахування податкового кредиту здійснюється лише на підставі податкової накладної, яка сама по собі є єдиною і достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства та її складання особою, що має на це право. Відсутність податкової звітності з ПДВ у підприємств інших ланок по ланцюгу до виробника не може впливати на право позивача на податковий кредит, оскільки таке право виникло не в результаті операцій ВАТ «МОЕЗ» з підприємствами другої чи іншої ланки, а в результаті укладання договорів поставки з юридичними особами - ПП «Вамар», ПП «Талассо-С», ТОВ «ТД «Украгроторг», ПП ВКФ «Базіс», ПП «Артмакс». Крім того, з огляду на індивідуальність відповідальності Закон (168/97-ВР) жодним чином не повязує право платника податку на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту із сплатою (зарахуванням) податку до державного бюджету України.

Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим актом, у поданій апеляційній скарзі Мелітопольська ОДПІ, Відповідач, вказує на порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В ході зустрічних перевірок постачальників по ланцюгу до виробника не встановлено джерела походження насіння соняшника, яке придбавалось Позивачем. Тобто, виробника.

Була також встановлена відсутність у безпосередніх постачальників власного сільськогосподарського виробництва, технічного та трудового забезпечення, документального підтвердження виконання укладених правочинів, документів на зберігання та транспортування ТМЦ, придбаних Позивачем.

Матеріали опитування водіїв вантажних автомобілів, задіяних в процесі перевезення, вказують на придбавання Позивачем ТМЦ у невстановлених осіб безпосередньо на полях невстановлених сільськогосподарських підприємств.

Отже, з огляду на обставини справи у їх сукупності, угоди не містять в собі ділової мети, документообіг мав місце не для оформлення результатів реальних господарських операцій, а задля штучного документального забезпечення бухгалтерського, та, як наслідок, податкового обліку.

Крім того, однією з обовязкових підстав для відшкодування ПДВ з бюджету, є сплата цих сум до Державного бюджету України. За встановлених обставин відсутність сплати податку до державного бюджету контрагентами позивача по ланцюгу до виробника є доведеною та сумніву не викликає.

Просить постанову господарського суду Запорізької області скасувати та ухвалити нове рішення. У позові відмовити.

Розпорядженням голови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2009р. № 861 справу передано для розгляду колегії суддів у складі головуючий суддя Юхименко О.В., суддів Баранник Н.П., Мірошниченко М.В.

ВАТ «МОЕЗ», Позивач, скаргу оспорив. Заперечень на апеляційну скаргу не надав. В засіданні його представник вказує на те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судовий розгляд адміністративної справи здійснювався з повним фіксуванням судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу «Камертон».

Сутність спору: В період з 09.01.2008р. по 29.01.2008р., уповноваженими фахівцями Мелітопольської обєднаної Державної податкової інспекції проведена виїзна позапланова документальна перевірка фінансово-господарської діяльності Відкритого акціонерного товариства «Мелітопольський олійноекстракційний завод», код за ЄДРПОУ 00373830, з питання достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за жовтень 2007р.

За результатами перевірки складений Акт від 29.01.2008р. № 86/23-5/00373830.

В Акті перевірки вчинено записи про порушення пп. пп. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. пп. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР (168/97-ВР), що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування за жовтень 2007 року у розмірі 1.744.828,00 грн.

Стосовно фактичних обставин справи, встановлених судом першої інстанції, спору між сторонами немає.

Податковий кредит звітного періоду ВАТ «МОЕЗ» сформовано на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виданих Позивачу його безпосередніми постачальниками насіння соняшника - ПП «Вамар», ТОВ «ТД «Украгроторг», ПП «Талассо-С», ПП «Артмакс» та ПП ВКФ «Базіс».

В ході зустрічних перевірок по ланцюгу постачання продукції до виробника фахівцями контролюючого органу не встановлено джерела походження насіння соняшника, яке придбавалось Позивачем. У безпосередніх постачальників встановлена відсутність власного сільськогосподарського виробництва, технічного та трудового забезпечення, як і документального підтвердження виконання укладених правочинів, документів на зберігання та транспортування ТМЦ, придбаних Позивачем.

Матеріали опитування водіїв вантажних автомобілів, задіяних в процесі перевезення, вказують на придбавання Позивачем ТМЦ у невстановлених осіб безпосередньо на полях невстановлених сільськогосподарських підприємств.

Отже, за позицією фахівців контролюючого органу, угоди не містять в собі ділової мети, документообіг мав місце не для оформлення результатів реальних господарських операцій, а задля штучного документального забезпечення бухгалтерського, та, як наслідок, податкового обігу після придбання товару невстановленого походження.

На підставі Акту перевірки, керівником Мелітопольської ОДПІ 12.02.2008р. прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000022305/0.

Згідно з пп. 4.2.2 б) п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року N 2181-III (2181-14), відповідно до пп. пп. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. пп. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР (168/97-ВР), Відкритому акціонерному товариству «Мелітопольський олійноекстракційний завод» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за жовтень 2007р. у розмірі 1.744.827,53 грн.

Скасування податкового повідомлення-рішення № 0000022305/0 від 12.02.2008р. було предметом судового позову.

Колегія суддів, заслухавши представників Сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесені оскарженої постанови, знаходить апеляційну скаргу ОДПІ такою, що підлягає задоволенню.

Як зазначено вище, стосовно фактичних обставин справи, встановлених фахівцями держподаткінспекції, що знайшло відображення як в акті документальної перевірки, так і в описовій частині судового рішення, спору між сторонами немає.

За позицією ВАТ «МОЕЗ», з чим погодився суд першої інстанції, нарахування податкового кредиту здійснюється лише на підставі податкової накладної, яка сама по собі є єдиною і достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства та її складання особою, що має на це право. Відсутність податкової звітності з ПДВ у підприємств інших ланок постачання продукції по ланцюгу до виробника, як і несплата податку до бюджету з огляду на індивідуальність відповідальності, не може впливати на право позивача на податковий кредит.

Контролюючий орган, напроти, вказує на те, що господарські операції з придбання ТМЦ не співпадають з документообігом, який мав місце не для оформлення результатів реальних саме цих операцій, а задля штучного документального забезпечення бухгалтерського, та, як наслідок, податкового обігу. Крім того, відсутність сплати податку до державного бюджету контрагентами позивача по ланцюгу до виробника є самостійною та достатньою підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування.

Виходячи з встановлених у справі обставин, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції помилковими в силу наступного.

Так, податкова накладна, за визначенням Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР (168/97-ВР), є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

І датою виникнення права платника податку на податковий кредит, пп. 7.5.1 Закону (168/97-ВР) вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів <…>

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Водночас, з огляду на приписи Закону (168/97-ВР) податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів; платником податку, який поставляє товари; у момент виникнення податкових зобов'язань продавця.

Слід зазначити, що за визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року N 996-XIV господарська операція, це, перш за все, дія або подія <…>

Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

А бухгалтерський, як наслідок і податковий облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації.

Отже, з огляду на обставини справи, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції відносно достатності для формування податкового кредиту виключно звітного документа як такого.

За оцінкою колегії, визначальною все ж має бути подія, підтверджена документально.

При цьому, такі принципи фінансової звітності як послідовність та безперервність слід розуміти дещо ширше - як документальне забезпечення (підтвердження) від виробника продукції до кінцевого споживача.

І, на кінець, податковим зобов'язанням, згідно з п. 1.2 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року N 2181-III (2181-14), є зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів.

Тобто, чинним законодавством встановлений певний взаємозвязок між надходженням до бюджету податку на додану вартість та кореспондуючим відшкодуванням такого податку платнику.

За загальним правилом несплата ПДВ продавцем і його постачальниками самі по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю.

Разом з тим, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі є принципами адміністративного судочинства.

Отож, суд зобовязаний при вирішенні справи зясувати всі обставини справи і оцінити їх в сукупності. Як то: чи мала місце господарська операція, чи добросовісно діяли всі учасники господарських взаємовідносин. Не виключено, чи припустилися порушень податкового законодавства контрагенти позивача, до виробника, та чи могло бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти.

В іншому випадку вихолощується сутність документальних перевірок заявлених в деклараціях даних, відповідальності за достовірність і своєчасність обчислення та внесення податку до бюджету відповідно до законодавства України.

З матеріалів даної справи, фахівцями держподаткінспекції була встановлена відсутність у безпосередніх постачальників власного сільськогосподарського виробництва, технічного та трудового забезпечення, документального підтвердження виконання укладених правочинів, документів на зберігання та транспортування ТМЦ, придбаних Позивачем.

В ході зустрічних перевірок постачальників по ланцюгу до виробника продукції не встановлено джерела походження насіння соняшника, яке придбавалось Позивачем, тобто, виробника. Матеріали опитування водіїв вантажних автомобілів, задіяних в процесі перевезення, вказують на придбавання Позивачем ТМЦ у невстановлених осіб безпосередньо на полях невстановлених сільськогосподарських підприємств.

Отже, з огляду на обставини справи у їх сукупності, мав місце документообіг задля штучного документального забезпечення бухгалтерського, та, як наслідок, податкового обліку. Відповідно, фахівцями контролюючого органу застосовано умовний (презумптивний) метод розрахунку податкової бази, що мотивовано вагомими причинами.

При цьому, несумлінність платників податків не може визначатись незаперечно, побудована на спростовних юридичних презумпціях за платником податків зберігається право довести документально протилежне, чого тим не було зроблено а ні в ході документальної перевірки, а ні в ході судового розгляду справи.

Навіть виходячи з обовязку суб'єкта владних повноважень щодо доказування правомірності свого рішення, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Водночас, твердження Позивача залишились недоведеними належними засобами доказування твердженнями.

Щодо наявності у Позивача податкових накладних, складених безпосередніми постачальниками.

Загальне визначення терміна «документ» це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання i поширення інформації шляхом фіксації її на папері або на іншому носієві.

Податкові накладні, про що зазначено вище, Законом (168/97-ВР) визначено як звітний податковий i одночасно розрахунковий документ. Таким чином, йдеться про документ, що фіксує, відповідно до податкового законодавства, наявність певних юридичних фактів i надає платнику податку повноваження на вчинення певних дій (включення витрат на сплату ПДВ до податкового кредиту з правом наступного відшкодування).

У судових справах податкова накладна також є письмовим доказом.

На відміну від письмових договорів розрахункові та платіжні документи оформляють результати та процес виконання цих угод однією чи обома сторонами.

Отже, відповідні норми Цивільного та Господарського кодексів, у яких йдеться про визнання недійсними правочинів (договорів), до подібних документів не можуть застосовуватися. Визнання таких документів недійсними можливо лише за умов i в порядку, визначених іншими нормативно-правовими актами.

Порядок заповнення податкової накладної, затверджений наказом ДПА України від 30.05.97 р. № 165, визначає додаткові вимоги, яких немає у Законі (168/97-ВР). Законом не передбачено i самої можливості визнавати податкові накладні недійсними (фіктивними).

Поняття фіктивної накладної було визначено ст. 15 Указу Президента України «Про деякі зміни в оподаткуванні» від 07.08.98 р. № 857/98 (зі змінами та доповненнями).

Пунктом 5 Порядку фактично встановлюється адміністративний (позасудовий) порядок визнання податкових накладних недійсними (фіктивними).

При буквальному тлумаченні п. 5 Порядку можна дійти висновку, що такі повноваження мають відповідні податкові органи під час здійснення перевірок платників податків. Підставою для встановлення фіктивності є відсутність будь-яких відповідних повноважень (не реєстраційних) у особи, яка видає певні податкові документи.

Недоведеність здійснення господарської операції позбавляє такі підприємства права видавати податкові накладні згідно із Законом (168/97-ВР), а вже видані податкові накладні набувають статусу уявних i позбавляють покупця права на податковий кредит.

За обставин, наведених вище, слід погодитись з висновками фахівців контролюючого органу про уявність податкових накладних внаслідок не підтвердження фактів реального здійснення господарських операцій платника ПДВ, що виписав таку накладну.

Слід вказати, що за змістом Закону (168/97-ВР), суми податку на додану вартість зараховуються до Державного бюджету України та використовуються у першу чергу для бюджетного відшкодування податку на додану вартість згідно з цим Законом.

Тобто, законодавцем чітко передбачено, що однією з обовязкових підстав для відшкодування ПДВ з бюджету, є сплата цих сум до Державного бюджету України.

Висновок про те, що відшкодуванню підлягають лише суми, які були сплачені до бюджету, випливає з самої суті поняття податку, його основної функції формування доходів Державного бюджету України (п. 19 ст. 1, ст. 9 Бюджетного кодексу України).

А також з поняття платника податку, як особи, яка згідно до Закону України «Про податок на додану вартість» зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

В спірному випадку відсутність надмірного надходження податку до державного бюджету є доведеною та сумніву не викликає.

Недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, є підставою для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Відповідно до вимог статті пункту 6 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст. 195, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу Мелітопольської обєднаної Державної податкової інспекції Запорізької області задовольнити.

Постанову господарського суду Запорізької області від 25.04.2008р. у справі № 5/177/08-АП скасувати.

У позові відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційна скарга подається протягом одного місяця з дня складення судового рішення у повному обсязі.

Постанову складено у повному обсязі 11.12.2009р.

Головуючий суддя О.В.Юхименко

Суддя Н.П.Баранник

Суддя М.В.Мірошниченко