Постанова № 74077682, 17.05.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/6663/15-ц 17.05.2018

Провадження №22-ц/784/119/18

Єдиний унікальний номер справи 489/6663/15-ц

Категорія - 27 Номер провадження № 22- ц/784/119/18

Доповідач апеляційної інстанції: Самчишина Н.В.

Постанова

іменем України

17 травня 2018 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого: Самчишиної Н.В.

суддів: Лисенка П.П., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Лептугою С.С.,

з участю:

- представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15 лютого 2016 року, ухвалене головуючим - суддею Тихоновою Н.С. в м. Миколаєві, в приміщенні цього ж суду, вступна та резолютивна частини якого проголошені того ж дня о 10 год. 07 хв., у цивільній справі за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійний вимог щодо предмета спору - ОСОБА_5, ОСОБА_6, служба у справах дітей Миколаївської міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки,

встановила:

09 жовтня 2015 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (далі - Банк) звернулося з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на те, що 13 березня 2008 року між ним та третьою особою ОСОБА_5 укладено кредитний договір, за умовами якого Банк надав останній кредитні кошти в розмірі 167 000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 16,5 % річних на строк до 120 місяців.

На забезпечення виконання вказаних кредитних зобов'язань 13 березня 2008 року між Банком та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, відповідно до якого останній передав в іпотеку двокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Позичальник умови договору належним чином не виконувала, у зв'язку з чим рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 вересня 2012 року з неї на користь Банку стягнуто 171 404 грн. 70 коп. заборгованості за кредитом. Проте рішення суду останньою не виконано.

У зв'язку з тим станом на 08 вересня 2015 року заборгованість ОСОБА_5 за кредитним договором склала 427 826 грн. 40 коп., з яких: 123 313 грн. 02 коп. - заборгованість за основним кредитом; 93 584 грн. 36 коп. - заборгованість за відсотками; 210929 грн. 02 коп. - пеня.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд в рахунок погашення боргу за кредитом, звернути стягнення на вищевказане іпотечне майно, належне ОСОБА_2, шляхом його продажу в порядку процедури виконавчого провадження.

-2-

Заперечуючи проти позову відповідач просив застосувати позовну давність.

Справа в судах розглядалась неодноразово.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15 лютого 2016 року в позові Банку відмовлено за пропуском позовної давності.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 27 квітня 2016 року вказане рішення скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов Банку задоволено частково.

У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_5 за кредитним договором станом на 28 вересня 2015 року у розмірі 368 424 грн. 89 коп., з якої: заборгованість за кредитом - 123 313, 02 грн., заборгованість за відсотками - 93 584 грн. 36 коп., пеня - 151 527, 51 грн., звернуто стягнення на підставі іпотечного договору від 13 березня 2008 року, укладеного між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2, на предмет іпотеки, а саме квартиру № АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_2 Реалізацію предмета іпотеки зобов'язано здійснити шляхом продажу предмета іпотеки у порядку процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог закону України «Про іпотеку» з початковою ціною предмета іпотеки, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій) на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 жовтня 2017 року рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 27 квітня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної для врахування правових позицій Верховного Суду України щодо визначення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому виразі для його подальшої реалізації.

В апеляційній скарзі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», посилаючись на те, що висновки суду щодо пропуску позовної давності не відповідають фактичним обставинам справи та положенням матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи Банку в позові, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2, як іпотекодавець, 15 грудня 2012 року отримав вимогу щодо дострокового повернення боргу за кредитом протягом місяця та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки, проте з даним позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до суду лише 09 жовтня 2015 року, що, на думку суду, свідчить про пропуск останнім позовної давності за даною вимогою.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що 13 березня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5, яка є третьою особою у справі, був укладений кредитний договір № 014/08-112/76683, відповідно до умов якого Банк надав останній кредитні кошти в розмірі 167 000 грн. на строк до 120 місяців, тобто до 13 березня 2018 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 16,5 % річних (а.с. 4-10).

-3-

В той же день, на забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним договором відповідач ОСОБА_2 за іпотечним договором передав в іпотеку Банку нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 51,1 кв. м, належну йому на праві власності на підставі договору обміну квартир від 09 листопада 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Войтовською Ж.Ф. 02 липня 1998 року за реєстровим № 1399, зареєстрованого в КП «Миколаївське ММБТІ» 20 липня 1998 року (а.с. 16-20).

Згідно ч.2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Пунктами 9.1, 9.2.5 ст. 9 кредитного договору передбачено право Банку вимагати дострокового погашення в повному обсязі кредиту, належних до сплати на день пред'явлення вимоги, включаючи проценти, пеню, штрафи у разі порушення, у тому числі пунктів 3.1, 7.2 щодо погашення ануїтентних платежів за основним кредитом та відсотками (а.с.7 зв.).

Судом встановлено, що кредитні зобов'язання ОСОБА_5 належним чином не виконувала. Тому у грудні 2011 року Банк звертався до неї з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, який рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 вересня 2012 року задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь Банку 171 404 грн. 70 коп. заборгованості за кредитом, визначеної станом на 30 листопада 2011 року, у тому числі: заборгованість за основним кредитом - 150 464 грн. 80 коп.; заборгованість за відсотками - 17 939 грн. 86 коп. та пеню - 3 000 грн. (а.с. 34 - 35).

08 жовтня 2012 року Ленінським районним судом м. Миколаєва видано виконавчий лист щодо примусового виконання зазначеного рішення суду (а.с. 77).

Постановою державного виконавця Ленінського відділу ДВС від 04 грудня 2015 року зазначений виконавчий лист повернутий Банку без виконання з посиланням на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (а.с.76).

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ч. 1 ст. 598, ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За ст. 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та закону.

Відповідно до ст. 33 Закону «Про іпотеку» (далі - Закон), у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду.

Згідно зі ст. 3 Закону іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до п.6.2 іпотечного договору право іпотеки і даний іпотечний договір припиняє чинність у разі припинення основного зобов'язання, забезпеченого іпотекою (а.с. 170).

-4-

Із наданого Банком розрахунку видно, що станом на 08 вересня 2015 року заборгованість ОСОБА_5 за кредитним договором, починаючи з 14 травня 2008 року склала 427 826 грн. 40 коп., з яких: 123 313 грн. 02 коп. - заборгованість за кредитом; 93 584 грн. 36 коп. - заборгованість за відсотками; 210 929 грн. 02 коп. - пеня (а.с. 21 - 30).

Наведені обставини свідчать, що вказане рішення суду ОСОБА_5 та ОСОБА_2 не виконане, а тому зобов'язання за кредитним договором не припинені.

У зв'язку з чим, наявність не виконаного рішення суду не позбавляє Банк права на отримання заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Із матеріалів справи вбачається, що у зв'язку з порушенням ОСОБА_5 умов кредитного договору 27 листопада 2011 року Банком позичальнику була направлена письмова вимога про погашення заборгованості, в якій також зазначено про право Банку на дострокове стягнення заборгованості, у тому числі і шляхом звернення стягнення на іпотечне майно (а.с. 81). 13 грудня 2011 року аналогічна вимога була направлена Банком ОСОБА_2 як іпотекодавцю (а.с. 82).

Тобто, Банк скористався своїм правом, передбаченим ч.2 ст. 1050 ЦК України, і змінив строк виконання зобов'язань за кредитним договором, зазначивши, кредит підлягає достроковому поверненню на наступний день після закінчення 30-денного строку після отримання відповідачами вказаної вимоги.

За умовами кредитного договору (пункт 7.1) позичальник ОСОБА_5 зобов'язалась здійснювати повернення кредиту та процентів щомісячними ануїтетними (однаковими) платежами в розмірі згідно з графіком погашення кредиту та інших платежів (а.с. 6).

Із розрахунку заборгованості видно, що після отримання вказаної вимоги та ухвалення Ленінським районним судом м. Миколаєва вказаного рішення від 10 вересня 2012 року рішення про стягнення з ОСОБА_5 заборгованості за кредитом остання продовжувала в добровільному порядку здійснювати сплату основного кредиту та відсотків (а.с. 21 -30).

Як видно із наданих Банком розрахунків, за період з 11 вересня 2009 року по 08 вересня 2015 року ОСОБА_5 сплатила 17 858 грн. 50 коп. основного кредиту та 1 059 грн. 61 коп. відсотків за користування кредитом (а.с. 150). Зазначені суми враховані Банком при визначенні заборгованості за кредитом.

15 лютого 2016 року відповідач звернувся із заявою про застосування до спірних правовідносин позовної давності, мотивуючи дану вимогу тим, що право на пред'явлення даного позову виникло у Банку з 23 грудня 2011 року, тобто закінчення 30 денного строку, на протязі якого ОСОБА_2 було запропоновано достроково повернути кредитні кошти (а.с. 78-80).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

-5-

Аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

Згідно з умовами кредитного договору (п. 2.1, 3.1, 3.5) позичальник ОСОБА_5 зобов'язалась здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та у строки, визначені графіком повернення кредиту, та щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом та комісію.

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, якщо за умовами договорів погашення кредиту та процентів повинно здійснюватися позичальниками частинами кожного місяця, у рахунок чого вносяться кошти, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальниками кожного із цих зобов'язань.

Аналізуючи наведені обставини, колегія приходить до висновку, що сама по собі зміна Банком строку виконання зобов'язання за кредитним договором шляхом направлення ОСОБА_5 та ОСОБА_2 вимоги про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором не є підставою для застосування позовної давності, оскільки основне зобов'язання не припинено і позичальник ОСОБА_5 продовжувала його виконувати, шляхом внесення періодичних платежів, а саме: у вересні, жовтні, листопаді, грудні 2012 року; у січні, грудні 2013 року; у лютому, березні, квітні, травні, червні, липні, серпні, вересні, жовтні, листопаді 2014 року; у червні та серпні 2015 року (а.с. 20-26). Згідно виписки по рахунку позичальника ОСОБА_5 останні платіж по кредиту нею здійснено 29 жовтня 2015 року (а.с. 177-179). Наведене свідчить про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин позовної давності. Тому підстав застосування судом практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення і застосування положень про позовну давність не встановлено.

Відповідно до п. 16.3 кредитного договору за прострочення виконання будь - яких грошових зобов'язань за цим договором позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі 0,5 % від простроченої від оплати суми за кожен календарний день прострочення. Враховуючи, що основна заборгованість за кредитним договором рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва, яке набрало законної сили, стягнута достроково, рішення знаходиться на стадії виконання, то відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України пеня підлягає нарахуванню лише на заборгованість по відсоткам за користування кредитними коштами, розмір якої за період з 09 вересня 2014 року по 08 вересня 2015 року складає 151 527 грн. 51 коп.

-6-

У зв'язку з чим, загальний розмір заборгованості станом на 28 вересня 2015 року, складає 368 424 грн. 89 коп., із якої: заборгованість за кредитом - 123 313 грн. 02 коп.; заборгованість за відсотками - 93 584 грн. 36 коп.; пеня - 151 527 грн. 51 коп. (а.с. 180-182, 186).

Тому стягнення на предмет іпотеки слід звернути в рахунок погашення 368 454 грн. 89 коп. заборгованості ОСОБА_5 за кредитним договором.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не звернув належну увагу на зазначені обставини та прийшов до помилкового висновку про наявність підстав для застосування позовної давності, що відповідно до п.п. 3,4 ч.1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення та часткового задоволення позову Банку шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі іпотечного договору від 13 березня 2008 року, укладеного між ПАТ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_2, на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1, що належить йому на праві власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону в разі звернення стягнення на предмет іпотеки початкова ціна іпотечного майна, з якої починаються торги встановлюється рішенням суду.

З метою визначення початкової ціни іпотечного майна, за клопотанням представника позивача, ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 22 січня 2018 року у справі була призначена судова товарознавча експертиза, яка не була проведена через неодноразове ненадання відповідачами доступу експерта до об'єкту оцінки. Свій обов'язок, щодо оплати витрат на її проведення, позивач виконав.

ОСОБА_2 було зобов'язано забезпечити експерту вільний доступ до об'єкту дослідження та не чинити перешкод у здійсненні ним своїх повноважень (а.с.16, т.2). Однак, ОСОБА_2 цього обов'язку не виконав.

Згоди щодо ціни продажу предмета іпотеки сторонами не встановлено.

У зв'язку з тим, колегія суддів визнає факт того, що встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні можливе, як за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 Закону, так і відповідно до ст. 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження.

Так, в постанові Велика Палата Верховного суду від 21 березня 2018 року у справі №235/3619/15-ц (провадження №14-11цс18), аналізуючи обґрунтованість підстав для відступлення від висновку Верхового Суду України щодо застосування норми права (стаття 39 Закону України «Про іпотеку») у подібних правовідносинах дійшла висновку, що у спорах цієї категорії, лише не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення, та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень.

Отже, відповідно до ст. ст. 38, 39 Закону реалізацію предмета іпотеки здійснити шляхом продажу предмета іпотеки в порядку процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог закону України «Про іпотеку» з початковою ціною предмета іпотеки, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України на користь Банку із ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 557 грн. 80 коп. (1218 грн. + 1339 грн. 80 коп.) сплачений позивачем в обох судових інстанціях.

Керуючись ст. ст. 367, 376, 382 ЦПК України, колегія суддів

-7-

постановила:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15 лютого 2016 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» задовольнити частково.

В рахунок погашення кредитної заборгованості за кредитним договором № 014/08-112/76683 від 13 березня 2008 року, укладеним між ОСОБА_5 та Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», звернути стягнення на предмет іпотеки, переданий в іпотеку Відкритому акціонерному товариству «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», на підставі іпотечного договору від 30 березня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Горбуровим К.Є. за реєстровим № 1848/288

- двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 51,1 кв. м, належну ОСОБА_2 на праві власності на підставі договору обміну квартир від 09 листопада 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Войтовською Ж.Ф. 02 липня 1998 року за реєстровим № 1399, зареєстрованого в КП «Миколаївське ММБТІ» 20 липня 1998 року за № 95, номер запису 17120 та в ЄРПВНМ за реєстровим № 13866236.

Реалізацію предмета іпотеки здійснити шляхом продажу предмета іпотеки в порядку процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку» з початковою ціною предмета іпотеки, визначеною на підставі оцінки майна, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій) на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

За рахунок коштів отриманих від продажу вказаного предмету іпотеки погасити заборгованість за кредитним договором № 014/08-112/76683 від 13 березня 2008 року, укладеним між ОСОБА_5 та Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», яка утворилася станом на 28 вересня 2015 року, у розмірі 368 424 (триста шістдесят вісім тисяч чотириста двадцять чотири) грн. 89 коп., із якої: заборгованість за кредитом - 123 313 грн. 02 коп.; заборгованість за відсотками - 93 584 грн. 36 коп.; пеня - 151 527 грн. 51 коп.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» 2 557 (дві тисячі п'ятсот п'ятдесят сім) грн. 80 коп. судового збору в обох судових інстанціях

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосереднього до Верхового Суду у випадках та з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді: П.П. Лисенко

Т.В. Серебрякова

Повний текст постанови складено 18 травня 2018 року