Постанова № 74077679, 17.05.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/5605/17 17.05.2018

Провадження №22-ц/784/739/18

Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О.

Категорія 2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2018 року м. Миколаїв

справа № 490/5605/17-ц

Апеляційний суд Миколаївської області в складі колегії суддів:

головуючого Данилової О.О.,

суддів: Коломієць В.В., Шаманської Н.О.,

із секретарем Яценко Л.В.,

переглянувши в апеляційному порядку цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до

Миколаївської міської ради, Миколаївської обласної

державної адміністрації

про визнання рішень незаконними

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва, ухвалене 2 березня 2018 року суддею Гуденко О.А. в приміщенні цього ж суду (повний текст судового рішення складено цього ж дня),

У С Т А Н О В И Л А:

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Миколаївської міської ради та Миколаївської обласної державної адміністрації з позовом про визнання незаконними та скасування їх рішень.

Позивачка зазначала, що рішенням Миколаївської міської ради від 8 листопада 2007 року, її батьку - ОСОБА_2 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки за рахунок земель ДП «Миколаївське лісове господарство» для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель по АДРЕСА_1. Рішенням того ж органу № 31/49 від 19 грудня 2008 року ОСОБА_2 погоджено проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 900 кв.м по АДРЕСА_1. Розпорядженням Миколаївської обласної державної адміністрації № 271-р від 15 липня 2009 року затверджено проект землеустрою щодо відведення та надання у власність ОСОБА_2 цієї ділянки, яку було вилучено з лісових земель державного підприємства. Проте спірна ділянка була об'єктом, права на який раніше було передано іншим особам, а спір щодо цього - предметом судового розгляду. В зв'язку з цим рішенням Миколаївської міськради № 48/37 від 6 вересня 2010 року скасовано попереднє рішення №31/49 від 19 грудня 2008 року, а розпорядженням Миколаївської ОДА від 13 травня 2011 року скасовано попереднє розпорядження № 271-р від 15 липня 2009 року про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, а спадкоємицею є вона, ОСОБА_1

Посилаючись на те, що відповідачі скасували свої попередні рішення всупереч власних повноважень, що є судовою компетенцією, а наразі земельні ділянки витребувані у незаконних власників (користувачів) за судовими рішеннями, ОСОБА_1 просила визнати незаконними та скасувати рішення Миколаївської міськради № 48/37 від 6 вересня 2010 року (пункт 19 розділу 6) та розпорядження Миколаївської ОДА від 13 травня 2011 року.

Представник Миколаївської міськради позов не визнав, посилаючи на відсутність порушень закону при прийнятті оскаржуваного рішення, просив застосувати строк позовної давності.

Представник Миколаївської ОДА позов також не визнав, вважав позивача не належним та посилався на виключні повноваження Кабінету Міністрів України щодо вилучення земельних ділянок державної власності лісового призначення.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 2 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила рішення скасувати та задовольнити позов. Апелянт посилалась на ті ж обставини, які є підставою позову, а також необґрунтованість застосування судом позовної давності та порушення норм процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Миколаївської ОДА, погоджуючись з судовим рішенням, вважав, що доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права є не переконливими.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка розташована в урочищі «Варварівське» Андріївського лісництва ДП «Миколаївське лісове господарство», квартал 33, виділ 10, відносилась до лісів першої групи, категорія захисності - ліси населених пунктів (а.с.81,84), тобто на час виникнення спірних відносин мала статус землі державної власності, перебувала у користуванні державного лісогосподарського підприємства та за призначенням відносилась до земель лісового фонду (а.с. 48).

З листопада 2006 року ОСОБА_2 розпочав процедуру звернення до відповідних органів з метою отримання у власність земельної ділянки з цього масиву для дачного будівництва (будівництва індивідуального житлового будинку) (а.с. 53,54,71-84 та інш.).

Рішенням Миколаївської міської ради № 17/37 від 8 листопада 2007 року ОСОБА_2 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 900 кв.м за рахунок земель державного підприємства «Лісове господарство» з віднесенням ділянки до земель індивідуального житлового будівництва, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель по АДРЕСА_1 (а.с. 11).

Рішенням Миколаївської міської ради № 31/49 від 19 грудня 2008 року (пункт 4) зі змінами, внесеними рішенням 40/21 від 12 листопада 2009 року, ОСОБА_2 погоджено проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки загальною площею 900 кв.м. зарахувавши її за функціональним використанням до земель житлової забудови із земель ДП «Миколаївське лісове господарство», для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель по АДРЕСА_1 (а.с. 12, 14-15).

Розпорядженням Миколаївської ОДА № 271-р від 15 липня 2009 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1; вилучено земельну ділянку загальною площею 0,090 га лісових земель, не вкритих лісовою рослинністю, із земель ДП "Миколаївське лісове господарство"; надано ОСОБА_2 земельну ділянку у власність загальною площею 0,090 га лісових земель, не вкритих лісовою рослинністю, за рахунок земель ДП «Миколаївське лісове господарство» по АДРЕСА_1 зі зміною цільового призначення на землі житлової та громадської забудови. Запропоновано ОСОБА_2 замовити в землевпорядній організації технічну документацію з землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, та отримати державний акт на право власності на земельну ділянку (а.с. 28).

ОСОБА_2 замовлено технічну документацію із землеустрою щодо складання документу (державного акту) (а.с.16), яку спочатку було повернуто для усунення недоліків, а згодом - залишено без розгляду (а.с.19-20).

З 2009 року неодноразово виникали судові спори щодо спірної ділянки, зокрема щодо правомірності затвердження ОСОБА_2 технічної документації із землеустрою, визнання недійсними угод, укладених іншими особами, витребування землі тощо (а.с.129, 27, 87-90, 96-100).

Однією з підстав спору стало виявлення накладок земельної ділянки, внесеної до проекту землеустрою ОСОБА_2, та земельної ділянки за АДРЕСА_2, яку було передано іншим особам.

Рішенням Миколаївської міськради від 6 вересня 2010 року № 48/37 (пункт 19 розділу 6) скасовано рішення Миколаївської міськради № 31/49 від 19 грудня 2008 року в частині погодження ОСОБА_2 проекту землеустрою (підпункт 4 розділу 4) (а.с. 9-10).

Розпорядженням Миколаївської ОДА № 142-р від 13 травня 2011 року скасовано розпорядження Миколаївської обласної державної адміністрації № 271-р від 15 липня 2009 року " Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1" (а.с. 8).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер (а.с. 101).

Спадкоємицею ОСОБА_2 є його дочка - ОСОБА_1 (а.с. 103, 104).

При розгляді спору по суті суд першої інстанції вірно виходив з того, що вирішенню підлягає не тільки питання щодо наявності повноважень у органів виконавчої влади та місцевого самоврядування на скасування своїх попередніх рішень, але й питання щодо змісту як попередніх, так і оскаржуваних рішень; наслідки їх скасування для поновлення прав позивачки як спадкоємця; дотримання позовної давності та інше.

Так, з метою вирішення питання про повноваження органів місцевого самоврядування та виконавчої влади щодо розпорядження землями лісового фонду державної форми власності, суд звернувся до норм земельного та лісового законодавства, які діяли на час виникнення спірних правовідносин.

Проаналізувавши положення статей 17, 20, 84 Земельного кодексу України (ЗК) та статей 8, 9, 17, 31 Лісового кодексу України (ЛК), суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що землі лісогосподарського призначення, в тому числі й нелісові землі, які надані державним лісогосподарським підприємствам для потреб лісового господарства, перебувають у державній власності (незалежно від місця розташування цієї землі) до здійснення організаційно-правових заходів щодо розподілу цих земель на землі територіальних громад (комунальна власність) і землі держави (державна власність). До проведення такого розмежування та передачі землі у комунальну власність розпорядження лісогосподарськими землями здійснюють державні адміністрації.

Такий висновок повністю узгоджується з положеннями Закону «Про розмежування земель державної та комунальної власності» № 1457-ІV від 5 лютого 2004 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, а також статті 21 Закону від 9 квітня 1999 року № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації» (в чинній на той час редакції), яким визначені повноваження державних адміністрацій у сфері лісових відносин, у томі числі передача у власність для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності.

Надання дозволу на складання проекту землеустрою для передачі земельної ділянки у власність, як одна із стадій безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, відноситься до компетенції того органу, який має повноваження на розпорядження земельними ділянками цієї категорії (стаття 118 ЗК в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Питання про зміну цільового призначення земельної ділянки також вирішується органом, якій має приймати рішення про передачу землі у власність (стаття 20 ЗК, стаття 57 ЛК).

Таким чином, встановлені обставини свідчать про те, що у період 2007-2009 років Миколаївська міськрада не мала повноважень на розпорядження землями державної власності лісогосподарського призначення, в тому числі і вирішувати питання про надання дозволу ОСОБА_2 на складання проекту землеустрою, погоджувати цей проект та змінювати цільове призначення землі.

Водночас, уповноважений на це орган - Миколаївська ОДА, дозвіл на складання проекту землеустрою в установленому законом порядку не надавала, але рішення про затвердження проекту та передачу землі у власність прийняла.

Більш того, зі змісту позовної заяви та наданих суду копій судових рішень вбачається, що на час початку процедури передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 частина цієї ділянки (890 кв.м) перебувала у користуванні (власності) інших осіб (а.с. 1, 87-100).

Всупереч вимогам статті 149 ЗК питання про вилучення цієї ділянки у фактичних користувачів для передачі її у власність ОСОБА_2 не вирішувалось.

Судом також встановлено, що рішення Миколаївської міськради та розпорядження Миколаївської ОДА прийняті під час дії розпорядження Кабінету Міністрів України № 610-р від 10 квітня 2008 року «Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками», яким органи Мінприроди, Мінагрополітики, Міноборони, Держкомлісгоспу та Держкомзему зобов'язані зупинити прийняття рішень про надання згоди на вилучення ділянок, їх передачу у власність та оренду зі зміною цільового призначення» (а.с. 172).

Крім того, розпорядженням Кабінету міністрів України № 318-р від 11 лютого 2010 року всім заінтересованими центральними органами виконавчої влади та іншими суб'єктами управління об'єктами державної власності заборонено погодження документів, прийняття рішень, на підставі яких може здійснюватися відчуження з державної власності земельних ділянок, наданих у постійне користування державним підприємствам, установам та організаціям до законодавчого врегулювання питання щодо визначення порядку їх відчуження (а.с. 173).

Таким чином, Миколаївська міськрада та Миколаївська ОДА, скасовуючи свої попередні рішення хоча і з недотриманням передбаченого законом порядку (рішення Конституційного суду України від 16 квітня 2009 року справа №7-рп/2009), фактично виправляли допущені ними порушення норм земельного та лісового законодавства.

На час скасування актів ОСОБА_2 не набув право власності на спірну ділянку, яке виникало після отримання державного акту та державної реєстрації права власності.

З урахуванням цих обставин відсутні підстави вважати, що оскаржувані акти, якими усувались допущені недоліки, порушують «гарантії стабільності суспільних відносин», з чого виходив Конституційний суд України, аналізуючи повноваження органів місцевого самоврядування.

Досліджена судом першої інстанції і можливість набуття позивачкою ОСОБА_1, як спадкоємицею ОСОБА_2, прав, які (як вона вважає) набув спадкодавець на підставі рішення Миколаївської міськради від 19 грудня 2008 року та розпорядження Миколаївської ОДА від 15 липня 2009 року.

При цьому суд вірно виходив з того, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті (стаття 1281 ЦК), а набуття права власності на земельну ділянку, виходячи з положень статей 81, 152 ЗК, та перехід цих прав в порядку спадкування має місце при сукупності певних фактів, в тому числі одержання спадкодавцем державного акту на землю та державна реєстрація цього права. Розпочата спадкоємцем та не закінчена на час смерті процедура приватизації землі відповідно до чинного законодавства може бути підставою для судового визначення права спадкоємця на завершення приватизації.

Проте, судом першої інстанції встановлено, що технічна документація із землеустрою щодо складання документу (державного акту) на землю ОСОБА_2 залишена без розгляду ще у березні 2010 року, а розпорядження відповідного органу про передачу спірної ділянки у власність скасовано у травні 2011 році. Тобто процедура приватизації ділянки з травня 2011 року була остаточно припинена.

За життя ОСОБА_2 цих дій та рішень не оскаржував, а на час смерті (ІНФОРМАЦІЯ_1) пропустив строк позовної давності.

При цьому суд дійшов висновку, що, враховуючи характер цього спору (визнання актів незаконними), наявність у період 2009-2017 років судових спорів між попереднім землекористувачем цієї ділянки та іншими фізичними особами з інших питань не перешкоджало ОСОБА_2 оскаржувати акти органу державної влади, якщо би він вважав свої права порушеними.

Крім того, відповідно до статті 27 ЛК та статей 13,149 ЗК (в редакції, що діє з березня 2012 року) передача у власність, надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок, що перебувають у державній власності, віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України.

Набуття права власності на такі ділянки на підставі рішень органів державної адміністрації законом не передбачено.

Таким чином, суд першої інстанції, мотивовано виходив з того, що скасування рішень відповідних органів, якими були усунені порушення земельного та лісового законодавства, не вплине на обсяг спадкових прав ОСОБА_1, а тому не встановив підстав для задоволення її позову.

Колегія суддів не може погодитись з посиланням апелянта на те, що відсутність повноважень у органів місцевого самоврядування та державної влади на скасування своїх попередніх рішень, що мало місце у період 2010-2011 років, саме по собі є достатньою підставою для задоволення позову спадкоємця. Не заперечуючи факт порушення відповідачами порядку усунення недоліків попередніх рішень, суд першої інстанції врахував всі інші обставини даної справи і на підставі їх комплексного аналізу не встановив «ефективності» судового втручання.

Не можна вважати переконливим і посилання апелянта на порушення судом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод застосуванням позовної давності з посиланням на рішення ЄСПЛ.

Застосуванням позовної давності, за загальним правилом, забезпечується юридична визначеність та остаточність становища, що запобігає порушенню прав відповідача і в даному випадку полягає у забезпеченні стабільності тих відносин, які склались з 2010 року.

При цьому, у разі скасування судом оскаржуваних актів, сплив значного часу з моменту їх постановлення позбавляє зацікавлених осіб можливості оскарження попередніх рішень у встановленому порядку.

Оскільки апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували основні висновки суду чи доводили би порушення ним норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 374, 375 , 382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 2 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.О.Данилова

Судді: В.В.Коломієць

Н.О.Шаманська

---------------------------------

Повний текст постанови складено 18 травня 2018 року.