Постанова № 74073492, 14.05.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/1978/17 Суддя (судді) першої інстанції: Аблов Є.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кобаля М.І.,

Суддів: Губської О.А., Карпушової О.В.,

при секретарі: Кривді В.І.

за участю:

представника відповідача: Мудренко Д.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2017 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпатигаз» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Карпатигаз» (далі по тексту - Позивач, ТОВ «Карпатигаз») звернулося до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - Відповідач, ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у місті Києві) в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0052881206 від 08.09.2016.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2017 року зазначений адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представника відповідача, який прибув у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 18.05.2016 року ТОВ «Карпатигаз», як оператором спільної діяльності між ПАТ «Укргазвидобування», ТОВ «Карпатигаз» і компанією Місен Ентерпрайзіс АБ за договором №3 про спільну діяльність без утворення юридичної особи від 10.06.2002 року, подало до ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві електронну звітну податкову декларацію з податку на додану вартість за квітень 2016 року. Зазначене підтверджується доданими до позову копія декларації з роздруківкою квитанції № 2 про доставку електронного документу до податкової інспекції.

З тексту зазначеної податкової декларації реєстр. №9080473288 від 18.05.2016 року вбачається, що ТОВ «Карпатигаз» за результатами договору про спільну діяльність задекларувало до сплати за звітний період податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 56 894 708 грн.

Як зазначено позивачем, 30.05.2016 року, з метою своєчасної та повної сплати вказаного податкового зобов'язання, в електронній системі «Система дистанційного банківського обслуговування клієнтів IFOBS» (далі по тексту - Клієнт-банк) було сформовано та направлено на проведення платежу обслуговуючому банку (ПАТ «Сбербанк») електронне платіжне доручення № 1465.

Вказаний платіжний документ хоч і був прийнятий банком 30.05.2016 року (в межах операційного дня), однак операція за ним була проведена лише наступного дня (31.05.2016 року).

19.08.2016 року посадовими особами ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві проведена перевірка з питань своєчасності сплати платником податку самостійно визначеного у податковій декларації реєстр. №9080473288 від 18.05.2016 року податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

За результатами зазначеної перевірки податковим органом було складено акт від 19.08.2016 року №435/26-59-12-06-30. За висновками акта перевірки, відповідачем встановлено порушення платником податку граничного строку сплати узгодженого грошового зобов'язання з названого податку, передбаченого п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, а саме: граничний термін сплати (до 30.05.2016 року) податку у розмірі 56 894 708 грн. було прострочено на один день, тобто сплачено - 31.05.2016.

08.09.2016 року, на підставі акта перевірки, відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення форми «Ш» №0052881206, яким на підставі абз. 2 ст. 126 Податкового кодексу України за порушення позивачем граничного строку сплати суми грошового зобов'язання у розмірі 56 894 707,34 грн. з рентної плати за користування надрами для видобування природного газу всього на 1 календарний день, нарахував платнику податків штраф у сумі 5689470,73 грн. (що, складає 10% від суми несвоєчасно сплаченого грошового зобов'язання) (далі по тексту - оскаржуване податкове повідомлення-рішення).

Позивач, вважаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що дії податкового органу по проведенню перевірки з питань своєчасності сплати грошового зобов'язання, результати якої оформлені актом від 19.08.2016 року №435/26-59-12-06-30, є протиправними, відповідно, якщо дії з проведення перевірки були незаконними, то така перевірка не може породжувати правових наслідків, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 08.09.2016 року № 0052881206 є протиправним та підлягає скасуванню.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються нормами Конституції України та Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Частиною 16.1 ст. 16 ПК України (далі по тексту - ПК України) платник податків зобов'язаний, зокрема: вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

В розумінні норми ст. 36 цього Кодексу податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Згідно з п. 54.1 ст. 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Зокрема, базові звітні (податкові) періоди для подання податкових декларацій з податку на додану вартість визначені нормами п. 49.18 ст. 49 ПК України.

Зокрема, пп. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49 ПК України передбачено, що податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює, зокрема, календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Аналогічно п. 202.1 ст. 202 ПК України визначено, що звітним (податковим) періодом для цілей податку на додану вартість є один календарний місяць.

Пунктами 203.1 і 203.2 ст. 203 цього Кодексу передбачено, що податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Сума податкового зобов'язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

За загальним правилом нарахування та сплати податків, визначеним в абз. 1 п. 57.1 ст. 57 ПК України, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Тобто, в даному випадку, податкова декларація з податку на додану вартість за квітень 2016 року мала бути подана позивачем не пізніше 20.05.2016 року, а строк сплати податкового зобов'язання за такою декларацією настає протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, тобто з 21.05.2016 року по 30.05.2016 року включно.

Відповідно до п. 31.1 і п. 31.3 ст. 31 ПК України, строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному додатковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Момент виникнення податкового обов'язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою. Строк сплати податку та збору встановлюється відповідно до податкового законодавства для кожного податку окремо.

Виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк (п. 38.1 ст. 38 ПК України).

Відповідно до п. 20.1.19 ст. 20 ПК України, контролюючі органи наділені, зокрема, правом застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені (п. 111.2 ст. 111 ПК України).

Зокрема, згідно з абз. 2 п. 126.1 ст. 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств, рентної плати протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу: у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу, - при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання; у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу, - при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що з метою погашення самостійно задекларованої суми рентної плати за користування надрами для видобування природного газу позивачем в електронній системі «Клієнт-банк» сформоване платіжне доручення № 1465 від 30.05.2016 року на суму 56 894 708 грн.

Позивач стверджує, що вказане платіжне доручення в той же день було відправлене ним до обслуговуючого банку - ПАТ «Сбербанк» та отримане банком 30.05.2016 року у межах операційного часу, а саме: о 16 год. 41 хв.

Відповідно до умов п. 3.5 додаткової угоди № 2 від 17.08.2012 року до договору банківського рахунку №Т130-010000077 від 17.08.2012 року, укладеного між ТОВ «Карпатигаз» (як клієнтом) і ПАТ «Сбербанк», визначено, що електронні платіжні документи приймаються та виконуються банком в операційний час, що встановлений банком, виключно в день отримання таких електронних платіжних доручень.

Однак, всупереч вимог п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та умов договору банківського рахунку, операція за результатами отримання 30.05.2016 року платіжного доручення позивача була проведена банком на наступний день, тобто 31.05.2016 року.

На підтвердження наведених обставин позивач надав копії наступних документів: копію роздруківки електронного платіжного доручення №1465 від 30.05.2016 року без відміток банку про одержання такого платіжного документу та його проведення (відсутні дати); виписок ПАТ «Сбербанк» по особовому рахунку ТОВ «Карпатигаз» №26002010000077 за 29.12.2015 року та 30.05.2016 року з відомостями про проведені операції та наявний залишок коштів на рахунку; роздруківок скрін-шотів з електронної системи «Клієнт-банк» за 29.12.2015 року та 30.05.2016 року; договору банківського рахунку №Т130-010000077 від 17.08.2012 року та додаткової угоди №2 від 17.08.2012 року до такого договору; листа ТОВ «Карпатигаз» №01/06-5 від 01.06.2016 року, адресованого керуючому Харківського відділення №3 ПАТ «Сбербанк», про проставлення відміток про дату отримання ряду платіжних доручень, датованих 30.05.2016 роком, (в тому числі платіжного доручення №1462 від 30.05.2016 року на суму 3 532 552,17 грн.), на їх паперових примірниках і повідомлення про причини їх невиконання 30.05.2016 року, - без доказів направлення (вручення) цього листа адресату.

Під час розгляду справи по суті, судом першої інстанції зазначено, що вказані документи не підтверджують достеменно факт отримання банком 30.05.2016 року вказаного електронного платіжного доручення позивача до виконання

Між тим, на виконання вимог протокольної ухвали суду апеляційної інстанції, 07.05.2018 (вх.15082) на адресу суду апеляційної інстанції надійшло клопотання ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у місті Києві про долучення документів.

З наданих доказів вбачається, що відповідно до листа ПАТ «Сбербанк» від 27.07.2016 вих.№8400/4/07-2-1, банком зазначено, що 30.05.2016 платіжний документ №1465 клієнта ТОВ «Карпатигаз» на суму 56 894 708,00 грн. надійшов до банку після закінчення післяопераційного часу засобами системи Клієнт-банк «IFOBS».

ПАТ «Сбербанк» здіснив спробу проведення вказаного платежу, прийнявши платіжне доручення №1465 клієнта ТОВ «Карпатигаз» на суму 56 894 708,00 грн., оформлене клієнтом належним чином згідно законодавства України та відправлене до Банку з наявними електронними цифровими підписами о 17:38:17 год., здійснивши його обробку і відправку до СЕП НБУ.

Проте, вказаний платіж був відхилений центральною розрахунковою палатою НБУ, оскільки на той момент вже були заборонені усі початкові платежі за режимом роботи СЕП.

Відтак, платіжне доручення № 1465 клієнта ТОВ «Карпатигаз» на суму 56 894 708,00 грн. було повторно виконано ПАТ «Сбербанк» - 31.05.2016 о 09:28 год.

Враховуючи вищенаведене та встановлені у справі обставини, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що лист ПАТ «Сбербанк» від 27.07.2016 вих. № 8400/4/07-2-1 свідчать про виконання позивачем усіх дій, які від нього залежали, для належного виконання зобов'язання, а саме: щодо своєчасного, 30.05.2016 року, тобто у строки, встановлені п. 57.1 ст. 57 ПК України, подання до банку платіжного доручення №1465 від 30.05.2016 року про перерахування до бюджету грошового зобов'язання з податку на додану вартість за квітень 2016 року у розмірі 56 894 708 грн.

Надаючи оцінку посиланням позивача на порушення відповідачем законодавчо встановленого порядку проведення камеральної перевірки суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно визначення, наведеного у пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 ПК України, камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

Порядок проведення камеральних перевірок врегульований ст. 76 ПК України. А саме така перевірка проводиться посадовими особами податкового органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення перевірки не обов'язкова.

Згідно з пунктом 76.2 цієї ж статті порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.

Пунктом 86.2 ст. 86 ПК України передбачено, що за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами податкового органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

При цьому, акт про результати камеральної перевірки може стати підставою для донарахування податкових зобов'язань, про що платнику повідомляють податковим повідомленням - рішенням. Повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу (його замісником) протягом 10 робочих днів, наступних за днем вручення платнику податків акта перевірки (п. 86.8 ст. 86 ПК України).

Також, питання проведення камеральних перевірок врегульовано Методичними рекомендаціями щодо організації та проведення камеральних перевірок податкової звітності платників податків, крім перевірок податкової декларації про майновий стан і доходи та податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця, затвердженими наказом Міністерства доходів і зборів України від 14.06.2013 року №165 (далі по тексту - Методичні рекомендації).

Зокрема, відповідно до п.п. 2.5.1 п. 2.1 Методичних рекомендацій після закінчення строку, наданого платнику податків в інформаційному (електронному) повідомленні для самостійного виправлення помилок, проводиться камеральна (електронна) перевірка, за наслідками якої складається (формується): у разі встановлення помилок (порушень) у податковій звітності або неподання (несвоєчасне подання) податкової звітності - Акт про результати камеральної перевірки.

З аналізу вищенаведених норм ст. 75 і 76 ПК України (в редакції чинній на момент проведення перевірки) вбачається, що предметом камеральної перевірки у даному випадку може бути лише податкова звітність, тобто правильність відомостей, зазначених у відповідній податковій звітності.

Натомість у зв'язку з внесеними змінами до ПК України, починаючи з 01.01.2017 року пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 цього Кодексу викладено у новій редакції, яка передбачає, що предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Тобто, право проведення перевірки своєчасності сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання в межах камеральної перевірки надано контролюючому органу лише з 01.01.2017 року.

Як вбачається з акта перевірки, предметом вказаної перевірки були виключно питання своєчасності сплати позивачем грошового зобов'язання з рентної плати, задекларованого у податковій декларації за квітень 2016 року, а не правильності заповнення такої декларації.

Таким чином, з тексту акта перевірки від 19.08.2016 року вбачається, що предметом перевірки була своєчасність сплати грошових зобов'язань з податку на додану вартість, в той час, як відповідно до приписів норм ст. 75 ПК України вказані питання є предметом саме документальної перевірки. Підстави та порядок проведення документальної перевірки передбачені ст.ст. 75, 78 і 79 ПК України.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що фактично податковим органом було проведено документальну невиїзну перевірку позивача, без дотримання наведених вище норм ПК України, результати якої оформлено за наслідками камеральної перевірки. Крім того, порушивши порядок проведення камеральних перевірок, відповідач не дотримався вимог Методичних рекомендацій в частині питань, які можуть бути предметом камеральної перевірки, та склав акт, який теж не відповідає вимогам, вказаним у Методичних рекомендаціях.

Отже, під час проведення перевірки позивача контролюючим органом було порушено норми податкового законодавства, а тому колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідача.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст.6 КАС України).

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)».

Також, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність своїх дій та не надано обґрунтованих доводів прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, відповідно до норм чинного законодавства.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до пп. «в» п. 4 ч.1 ст. 322 КАС України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням, зокрема, розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, під час подання апеляційної скарги податковим органом не було сплачено судовий збір, який становив 128 013,09 грн.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.03.2018 скаржнику відстрочено сплату судового збору в розмірі 128 013,09 грн. до розгляду справи по суті та відкрито апеляційне провадження по справі.

Таким чином, судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає стягненню під час постановлення рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2017 року - без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві шляхом їх безспірного списання несплачений при поданні апеляційної скарги судовий збір в розмірі 128 013,09 грн. (сто двадцять вісім тисяч тринадцять гривень 09 коп.) на рахунок Київського апеляційного адміністративного суду - 31211206781007, код ЄДРПОУ - 38004897, МФО банку - 820019, отримувач - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, банк отримувача - ГУДКCУ у м. Києві, код класифікації доходів бюджету - 22030101.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 329 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Суддя-доповідач: М.І. Кобаль

Судді: О.А. Губська

О.В. Карпушова