Постанова № 74073145, 10.05.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-ц/796/3606/2018 Головуючий у 1-й інстанції - Усатова І.А.

760/2330/15-ц Доповідач: Чобіток А.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 травня 2018 року Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів:

головуючого - Чобіток А.О.

суддів - Немировської О.В. , Соколової В.В.

при секретарі: Казанник М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Києва апеляційну скаргу Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 07 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням; нарахування і виплату одноразових премій; донарахування і виплату щомісячної премії; виплату матеріальної допомоги у зв'язку із зростанням вартості товарів та послуг на споживчому ринку, стягнення моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

В лютому 2015 року позивач пред'явила вказаний позов до відповідача.

В червня 2015 року представником позивача була подана заява про збільшення позовних вимог, в якій позивач просила:

- визнати незаконним та скасувати наказ Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення від 31 грудня 2014 р. № 103/ок про її звільнення з посади економіста планово-економічного відділу Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення;

- поновити її на роботі на посаді економіста планово-економічного відділу Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення;

- стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення і до моменту поновлення на роботі;

- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити їй невиплачену премію в 2014 році в розмірі 2655 грн. до Дня незалежності України, 2655 грн. до Дня працівників радіо, телебачення і зв'язку;

- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити їй не нараховану та не виплачену премію за основні результати виробничої та фінансово-господарської діяльності за серпень 2014 року в розмірі 862,88 грн.;

- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити їй не нараховану та невиплачену в 2014 році матеріальну допомогу у зв'язку із зростанням вартості товарів та послуг на споживчому ринку у розмірі двох мінімальних заробітних плат у сумі 2436 грн. та 0,5 посадового окладу, тарифної ставки(окладу) в розмірі 1328 грн.;

- стягнути моральну шкоду у розмірі 15000 грн.;

- стягнути з Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення усі судові витрати.

В обгрунтування позовних вимог посилалась на те, що працювала на посаді економіста планово-економічного відділу Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення. Наказом №103/ок від 31.12.2014 року була звільнена з посади за п.1 ст.40 КЗпП України року в зв'язку зі скорочення чисельності та штату працівників.

При цьому, їй безпідставно не були нараховані та не виплачені одноразові премії з нагоди державних та професійного свят по одному посадовому окладу в розмірі 2655 грн. до Дня Незалежності України та до Дня працівників радіо, телебачення і зв'язку за листопад та серпень 2014 року.

Крім того, в серпні 2014 року їй було зменшено розмір щомісячної премії, яка передбачена п. 5.12 Колективного договору, за основні результати виробничої та фінансово-господарської діяльності із 100% до 50%, в зв'язку з чим їй не донараховано та не виплачено в серпні 2014 року - 862,88 грн.

Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 07 лютого 2018 року позов було задоволено частково.

Визнано незаконним наказ Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення від 31 грудня 2014 р. №103/ок про звільнення ОСОБА_1 з посади економіста планово-економічного відділу Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення за п.1 ст.40 КЗпП України в зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників.

Поновлено її на роботі на посаді економіста планово-економічного відділу Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення з 01 січня 2015 року.

Стягнутоз Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення на користь позивачасередній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.01.2015 по 07.02.2018у розмірі 319 245, 99 грн. та моральну шкоду у розмірі 2 000,00 грн.

Стягнутоз Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення на користь держави судовий збір у розмірі 3923, 26 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду в частині задоволення позовних вимог, представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

В апеляційній скарзі зазначає, що не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, а рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, представник відповідача посилається на те, що основними підставами для часткового задоволення позову було те, що ухвалою Апеляційного суду Київської області від 13.03.2017 р. у справі № 359/2267/15-ц залишено без змін рішення Бориспільського міськрайонногосуду Київської області від 16.12.2015р., яким скасовано наказ № 378 від 12.08.2014 р., який у свою чергу був підставою для скорочення посади позивача та її звільнення згідно з наказом Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення від 31.12.2014 р. № 103/ок, а також те, що листом від 21.11.2014 р. первинна профспілкова організація Концерну РРТ відмовила у наданні згоди на звільнення позивача.

З такими висновками суду відповідач не погоджується, оскільки у справі № 359/2267/15-ц було відкрито касаційне провадження та зупинено виконання рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16.12.2015р. та ухвали Апеляційного суду Київської області від 13.03.2017 р. Таким чином на момент ухвалення рішення суду першої інстанції у даній справі наказ № 378 від 12.08.2014 р. не був скасованим, не був визнаним незаконнимі був дійсним.

Також відповідач зазначає, що не відповідають дійсним обставинам справи висновки суду щодо обґрунтованості відмови первинної профспілкової організації Концерну РРТ у наданні згоди на звільнення позивача. Передумовами проведення скорочення чисельності працівників виконавчої дирекції Концерну РРТ було безпідставне збільшення працівників дирекції Концерну РРТ в порівняні зі зменшенням в той же час кількості працівників на філіях Концерну РРТ. Внаслідок чого, нагальною потребою стало поступове скорочення персоналу, в тому числі, згідно іь штатними розписами була ліквідована посада економіста планово-економічного відділу.

Позивач була ознайомлена з наказом Концерну РРТ № 378 від 12.08.2014 р. «Про скорочення штату і чисельності працівників Концерну РРТ» та з переліком вакантних посад відповідно до її спеціальності, однак остання відмовилася від запропонованих вакансій про що свідчить підпис ОСОБА_1 на вказаному наказі.

Концерном РРТ проводились консультації щодо пом'якшення наслідків скорочення, що підтверджується листами, які були направлені первинним профспілковим організаціям Концерну РРТ та Професійній спілці працівників зв'язку України.

Також Концерн РРТ не погоджується з розрахунком середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Вказує, що позивач була звільнена з Концерну РРТ 31.12.2014 р., а отже розрахунок середньої заробітної плати повинен обчислюватись виходячи з виплат за жовтень та листопад 2014 року. Проте, відповідно до наказу Концерну РРТ № 446 від 13.10.2014 р. ОСОБА_1 перебувала у відпустці у зв'язку із навчанням з 02.09.2014 р. по 30.12.2014 р., отже розрахунок середньої заробітної плати повинен здійснюватися виходячи з виплат за серпень та вересень 2014 року.

Відповаідач вказує, що ні позивач, ні суд першої інстанції не зазначили, з чого вони виходили визначаючи розмір моральної шкоди. Відповідно до постанови Пленуму ВСУ від 31 березня 1995 року N4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» визначено, що особа звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Отже звільнення позивача проведено з дотриманням норм чинного трудового законодавства, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати звільнення позивача за вказаних обставин порушенням її прав.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача представник позивача вважає аргументи апеляційної скарги безпідставними,а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення.

На його думку не можна вважати наказ № 378 від 12.08.2014 р., чинним на час постановлення рішення в даній справі, оскільки рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16.12.2015р., яким визнано незаконним цей наказ, вступило в законну силу і на час розгляду справи не скасовано, у зв'язку з чим зупинення його виконання ухвалою ВССУ від 05.04.2017 р. не є підставою визнавати вказаний наказ дійсним. Не наведено в апеляційній скарзі належних та допустимих доказів на спростування висновків суду щодо обгрунтованості відмови первинної профспілкової організації Концерну РРТ на звільнення позивача з роботи за вказаних обставин.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи, Апеляційний суд міста Києва, який діє відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, ч. 4 ст. 147 та п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у складі колегії суддів приходить до наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд першої інстанції встановив,що позивач працювала в Концерні радіомовлення, радіозв'язку та телебачення на посаді економіста планово-економічного відділу з 26.07.2013 року.

Наказом № 378 від 12.08.2014 року «Про скорочення штату і чисельності працівників Концерну радіомовлення, радіозв'язку і телебачення» було прийнято рішення про скорочення штатної чисельності дирекції Концерну в зв'язку зі збільшенням у 2013 році кількості штатних одиниць дирекції на 30%, а за три роки майже в 2 рази та зменшення при цьому штатної чисельності працівників філій.

Наказом № 103/ок від 31.12.2014 року позивача звільнено з займаної посади за п.1 ст.40 КЗпП України.

Наказ про звільнення позивача, був виданий на підставі раніше прийнятого та підписаного генеральним директором Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення ОСОБА_2 наказу №378 від 12.08.2014 «Про скорочення штату і чисельності працівників Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення».

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16.12.2015 року вищевказаний позов було задоволено, визнано протиправним та скасовано наказ генерального директора Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення «Про скорочення штату і чисельності працівників Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення» від 12 серпня 2014 року №378.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 13.03.2017 апеляційну скаргу Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення відхилено, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16.12.2015 залишено без змін.

В зв'язку з встановленим суд першої інстанції прийшов до висновку, що на момент розгляду справи судом підстава, з якою відповідач пов'язував звільнення позивача, тобто, наказ про скорочення штату та чисельності працівників Концерну, перестала існувати, оскільки, даний наказ визнано незаконним.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що 23 квітня 2014 року конференцією трудового колективу Концерну РРТ було затверджено Колективний договір про взаємні обов'язки між адміністрацією Концерну РРТ та об'єднаною профспілковою організацією Концерну РРТ на 2014-2016 роки.

Пославшись на ст. 43 КЗпП України, якою передбачено, що розірвання трудового договору за пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, а в даному випадку позивач є членом первинна профспілкова організація Концерну радіомовлення, радіозв'язку і телебачення,яка входить до Об'єднаної профспілки організації Концерну, суд першої інстанції прийшов до висновку, що розірвання трудового договору з позивачем з підстави, передбаченої п.1 ст. 40 КЗпП України, могло бути проведено лише за попередньою згодою профспілкового комітету підприємства за результатами розгляду обґрунтованого письмового подання керівника підприємства у присутності позивача.

Проте відповідно до листа первинної профспілкової організації Концерну радіомовлення, радіозв'язку і телебачення на ім'я генерального директора Концерну радіомовлення, радіозв'язку і телебачення від 21 листопада 2014 №101 «Про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору» відповідач був повідомлений, що профспілковим комітетом Первинної профспілкової організації Концерну РРТ розглянуто Подання Концерну РРТ №5026/1-08 від 23 жовтня 2014 року і прийнято рішення відмовити в наданні згоди на розірвання трудового договору із економістом планово-економічного відділу Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення ОСОБА_1

Визнавши відмову профспілкового комітету в наданні згоди на звільнення позивача з роботи обгрунтованою з точки зору закону, та врахувавши судове рішення, яким визнано незаконність наказу №378 від 12.08. 2014 року «Про скорочення штату і чисельності працівників Концерну радіомовлення, радіозв'язку і телебачення», суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність правових підстав для звільнення позивача згідно з п.1ст.40 КЗпП України, а відтак її звільнення з займаної посади є незаконним.

Апеляційний суд вважає ,що такий висновок суду першої інстанції відповідає встановленим обставинам справи та правовідносинам, які виникли між сторонами і доводи апеляційної скарги відповідача його не спростовують.

Посилання відповідача на безпідставність зазначення в рішенні суду про незаконність наказу №378 від 12.08. 2014 року «Про скорочення штату і чисельності працівників Концерну радіомовлення, радіозв'язку і телебачення», яка встановлена вищезазначеними судовими рішеннями, оскільки їх виконання зупинено ухвалою ВССУ від 05.04.2017 року, не заслуговує на увагу з наступних підстав.

Відповідно до ст.319 ЦПК України в редакції 2004 року рішення або ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту їх проголошення.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 13.03.2017 апеляційну скаргу Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення відхилено, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16.12.2015 залишено без змін.

Вказаними судовими рішення встановлено, що скорочення чисельності і штату працівників були здійснені без дотриманням вимог статуту Концерну РРТ і колективного договору про взаємні обов'язки між адміністрацією Концерну РРТ та об'єднаною профспілковою організацією Концерну РРТ, зокрема щодо порядку внесення змін до штатного розпису Концерну РРТ та вимог п. 1 ч. 1 ст. 40, п.п. 1,2 ч.ч. 1,2 ст. 42, ст. 43, 49-2, 49-4 КЗпП України. Не використано було всіх наявних можливостей для забезпечення зайнятості персоналу на підприємстві. Звільнення працівників з роботи за ініціативою адміністрації відбулося без достатніх причин.

Таким чином на час прийняття постанови судом першої інстанції в даній справі вказані судові рішення набрали законної сили та не скасовані, а встановлені вказаними судовими рішення обставини не підлягають доказуванню у відповідності як до ч.3 ст.31 ЦПК України,в редакції 2004 року так і до ч.4 ст.81 ЦПК України в редакції 2017 року.

Колегія суддів відхиляє аргумент апеляційної скарги стосовно висновку суду першої інстанції щодо обґрунтованості відмови первинної профспілкової організації Концерну у наданні згоди на звільнення позивача і вважає, що у рішенні наведено достатньо обставин за яких суд прийшов до такого висновку з правильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до ч. 6 ст. 39 КЗпП України рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтованої відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

Частиною 3 статті 64 Господарського кодексу України право визначати свою організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників і штатний розклад, належить підприємству.

При цьому, законом встановлені певні гарантії для працівників при проведенні організаційних міроприємств при скороченні штату працівників в зв'язку з такими заходам, в т.ч. обов'язок адміністрації вживати заходів для працевлаштування вивільнюваних працівників.

Відповідно до ст. 49-4 КЗпП України ліквідація, реорганізація підприємств, зміна форм власності або часткове зупинення виробництва, що тягнуть за собою скорочення чисельності або штату працівників, погіршення умов праці, можуть здійснюватися тільки після завчасного надання професійним спілкам інформації з цього питання, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення. Власник або уповноважений ним орган не пізніше трьох місяців з часу прийняття рішення проводить консультації з професійними спілками про заходи щодо запобігання звільненню чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення.

Професійні спілки мають право вносити пропозиції відповідним органам про перенесення строків або тимчасове припинення чи відміну заходів, пов'язаних з вивільненням працівників.

Згідно з ч.3 ст.22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії» у разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою.

З поданих сторонами доказів встановлено, що в Концерні радіомовлення, радіозв'язку і телебачення створена та діє Об'єднана профспілкова організація Концерну радіомовлення, радіозв'язку і телебачення. До її складу входить первинна профспілкова організація Концерну радіомовлення, радіозв'язку і телебачення, членом якої є позивач.

Суд першої інстанції надав правильну оцінку листу-повідомлення первинної профспілкової організації Концерну радіомовлення, радіозв'язку і телебачення на ім'я генерального директора Концерну радіомовлення, радіозв'язку і телебачення від 11 листопада 2014 року № 90 про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору з позивачем, і підставно визнав його обґрунтованим, оскільки з метою захисту конституційного права працівника на працю профспілкова організація правомірно піддала аналізу наведені в поданні відповідача доводи щодо необхідності скорочення та звернула увагу адміністрації підприємства на відсутність будь-якої доказової бази, щодо наведених в поданні адміністрації доводів необхідності скорочення, адже обов'язковість щодо обґрунтованості встановлена законом. Крім того, відповідачу було вказано на порушення вимог ст. ст.43, 49-2 та 49-4 КЗпП України.

Аргумент апеляційної скарги відповідача щодо безпідставності такого висновку суду, оскільки у вказаному листі профспілки не обґрунтована відмова стажем роботи позивача, її кваліфікацією по відношенню до інших працівників, наявністю неповнолітніх дітей, апеляційний суд також відхиляє, враховуючи, що така інформація повинна бути розглянута під час консультацій між адміністрацією підприємства та профспілкою.

Також не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції доводи апеляційної скарги щодо не легітимності рішення профспілкової організації, виходячи з наступного.

З протоколу № 24 засідання профспілкового комітету первинної профспілкової організації Дирекції КРРТ від 11 листопада 2014 року (т.2 а.с.7-19 ), на засіданні були присутні три члени профкому, один відсутній. З матеріалів справи вбачається, що три члени профкому виключались зі складу первинної профспілкової організації Концерну РРТ.

Відповідно до протоколу ППО Концерну РРТ від 12 березня 2013 року, на зборах членів ППО Концерну РРТ було обрано поіменний склад профкому ( т.2 а.с.34-35 )

Відповідно до п.3.17 Статуту професійної спілки працівників зв'язку України (в редакції 2012 року) членство у профспілці припиняється без прийняття рішення, у разі виходу члена профспілки із профспілки шляхом подання письмової заяви; звільнення члена Профспілки з підприємства, установи, організації.

За повідомленням профспілки член профкому ОСОБА_3 звільнився з Концерну РРТ за власним бажанням, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подали письмові заяви відповідно 01.07.2014 та 12.09.2014 року про вихід з профспілки і таким чином членство вказаних осіб в ППО Концерну РРТ було припинено. Отже, рішення про відмову у наданні згоди на звільнення позивача, профкомом прийнято за наявності кворуму, доводи апеляційної скарги в цій частині підлягають відхиленню.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що ППО Концерну РРТ не надано у встановлений законом строк рішення про надання згоди чи про не надання згоди на звільнення позивача,відповідно до вимог ст..43 КЗпП України, у зв'язку з чим відповідач правомірно вважає, що виборний орган профспілкової організації (профспілковий представник) є таким, що дав згоду на розірвання трудового договору, також необхідно відхилити з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що подання Генерального директора Концерну радіомовлення від 23 жовтня 2014 року № 5029/1-08 про надання згоди на звільнення позивача 24 жовтня 2014 року отримано відділом документозабезпечення та контролю, який є структурним підрозділом Концерну радіомовлення, тобто подання отримав орган, від якого це подання надіслано, а не його первинною профспілковою організацією (т.1 а.с.167 - 176).

Належних та допустимих доказів на підтвердження отримання 24 жовтня 2014 року головою профспілки ОСОБА_6 подання про надання згоди на звільнення позивача представником відповідача у передбаченому ст..ст. 10, 60 ЦПК України, в редакції 2004 року, порядку судом не надано.

Надані представником відповідача лист начальника відділу документозабезпечення та контролю від 24 жовтня 2014 року, направлений на адресу Голови ППО Дирекції Концерну ОСОБА_6, реєстр відправлень та квитанція від 24 жовтня 2014 року, не доводять факт отримання подання Генерального директора Концерну РРТ Головою профспілки ОСОБА_6 24 жовтня 2014 року.

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що на день звільнення позивача роботодавець мав лист профспілкової організації про відмову у наданні згоди на його звільнення.

Згідноз роз'ясненнями в п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1999 року «Про практику розгляду судами трудових спорів відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність визнати незаконним наказ Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення від 31 грудня 2014 року № 103/ок «Про звільнення ОСОБА_1 з посади економіста планово-господарської діяльності Концерну РРТ у зв'язку зі скороченням чисельності штату працівників, п.1 ст.40 КЗпП України» .

Статтею 235 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення без законної підстави, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, передбачено,що у випадку вимушеного прогулу середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню з роботи.

Відповідно до пп.3 п.1 Порядку, цей Порядок застосовується у випадках вимушеного прогулу. Таким чином, відповідно до абз.3,4 п.2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Відповідно до абз.1 п.3 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання обсягів робіт робітниками - почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо; премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату.

Суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 319245,99 грн., за період з 01.01.2015 року по 07.02.2018 року, вирахувавши середній заробіток з виплат, отриманих позивачем в червні та липні 2014 року, оскільки у серпні 2014 року вона хворіла, а з 02.09.2014 року по 31 грудня 2014 року перебувала у навчальній відпустці, в зв'язку з чим їй не нараховувалися всі належні виплати.

Таким чином аргумент відповідача про порушення судом Порядку обчислення середньої заробітної плати ,затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, є безпідставним і підлягає відхиленню.

Застосувавши ст.237-1 КЗпП та врахувавши роз'яснення Пленуму Верховного Суду України в постанові №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про заподіяння позивачу моральної шкоди внаслідок порушення відповідачем його законних права та при визначенні розміру підставно виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд апеляційної інстанції вважає, що заперечення відповідача з цього приводу не заслуговують на увагу.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо,а також достатність і взаємний зв"язок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення ухваленого по даній справі та відсутність підстав до його скасування.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення залишити без задоволення.

Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 07 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий - Судді -