Рішення № 74072860, 15.05.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2018 р. Справа№805/2131/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кочанова П.В., при секретарі судового засідання Притулі С.С., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Бахмутського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, третя особа Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради про визнання дій протиправними та зобов’язання виконати дії,-

за участю представників сторін:

від позивача - не з’явився,

від відповідача – не з’явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Бахмутського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому просить суд:

- визнати неправомірними дії Бахмутського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення пенсійних виплат ОСОБА_1 з липня 2016 року;

- зобов’язати Бахмутське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити ОСОБА_1 виплату раніше призначеної пенсії та здійснити виплату заборгованості за час затримки виплати, починаючи з липня 2016 року;

- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов’язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подати у десятиденний строк з моменту набрання рішенням законної сили звіт про виконання рішення суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вона перебуває на обліку в Бахмутському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області з грудня 2014 року згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 12.12.2014 року № НОМЕР_1 та отримувала пенсійні виплати на рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк». В липні 2016 року без попередження, відповідач припинив виплату пенсії позивачу. Рішення про зупинення виплати пенсії відповідачем надано не було.

Вважає таку бездіяльність відповідача незаконною та такою, що порушує її конституційні права.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02 квітня 2018 року відкрито провадження у справі № 805/2131/18-а, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02 травня 2018 року призначено справу за позовом ОСОБА_1 до Бахмутського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними та зобов’язання виконати дії до розгляду по суті у судовому на 15 травня 2018 року о 15:15 год. та зобов'язано відповідача надати до суду в термін до 10 травня 2018 року відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 КАС України, і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову, належним чином засвідчену копію пенсійної справи ОСОБА_1.

У строк, встановлений судом, від відповідача засобами поштового зв’язку до суду надійшов відзив на адміністративний позов ОСОБА_1, в якому відповідач заперечував проти задоволення заявлених вимог позивача. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що чинними нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України врегульовано порядок виплати пенсій особам, переміщеним з тимчасово окупованих територій. Враховуючи зазначені акти, виплата пенсії позивачеві з 01 березня 2016 року була призупинена, згідно звірки з даними управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради та управління праці та соціального захисту населення Бахмутського району. Окрім того, відповідач зазначив, що позивач у визначеному законодавством порядку не вживав заходів, спрямованих на отримання належної йому суми пенсійних виплат та у зв’язку з цим не зміг отримати вказані виплати, тобто реалізувати гарантоване Конституцією право, тобто не встановлено порушення його прав. На підставі зазначеного, просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

У судове засідання, призначене на 15 травня 2018 року, повноважні представники сторін не з'явилися, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином.

15 травня 2018 року через відділ документообігу та архівної роботи суду, представником позивача надана заява про розгляд справи, призначеної на 15 травня 2018 року без участі позивача та представника останнього.

Разом з цим, через відділ документообігу та архівної роботи суду, третьою особою Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради на виконання ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 02.04.2018 року повідомлено, що ОСОБА_1 перебувала на обліку в Управлінні, як внутрішньо переміщена особа в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб № довідки НОМЕР_1 від 12.12.2014 року. Також, управління просить адміністративну справу ОСОБА_1 до Бахмутського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, третя особа Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради розглянути без участі представника управління та ухвалити рішення на розсуд суду.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, про що свідчить пенсійне посвідчення АА № 286379, видане 15.05.1998 року.

З 12 грудня 2014 року позивач зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, що підтверджується довідкою Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради Донецької області від 12 грудня 2014 року.

Отже, позивач з 12.12.2014 року набула статусу внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою № НОМЕР_1, доказів скасування цієї довідки відповідачем та третою особою до справи не надано.

Як зазначає відповідач у відзиві та не оспорюється сторонами по справі, позивач перебуває на пенсійному обліку в Бахмутському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території України. Пенсія виплачена до 01.03.2016 року на картковий рахунок АТ «Ощадбанк», що також підтверджується скриншотом з пенсійної справи ОСОБА_1 (особовий рахунок № 305060).

Судом встановлено, що з 01.03.2016 року виплату пенсії позивачу було призупинено до з’ясування, керуючись постановами Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509 від 08.06.2016 року № 365, від 18.02.2016 року № 136 згідно звірки з даними управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради та управлінням праці та соціального захисту населення Бахмутського району, що підтвердив відповідач у своєму відзиві (запереченні), інших доказів в обґрунтування законності підстав для припинення виплати пенсії позивачеві з зазначеної дати, відповідачем суду не надано.

Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви та відзиву на позов, спірними питанням у справі є правомірність припинення виплати пенсії позивачеві.

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Нормами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

В силу вимог статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (надалі Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до норм статті 7 зазначеного Закону для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Факт внутрішнього переміщення, згідно положень статті 4 Закону № 1706-VII підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до норм статті 12 Закону № 1706-VII підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.

Як зазначалось судом раніше, факт внутрішнього переміщення позивача підтверджується відповідною довідкою. Доказів скасування вказаної довідки на час розгляду справи матеріали справи не містять та означене не спростовано відповідачем.

Відповідно до положень статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (надалі Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Питання виплати пенсій врегульовані нормами статті 47 зазначеного Закону, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами статті 49 Закону № 1058-IV.

Так, згідно з положеннями частини першої зазначеною статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Суд зауважує, що доказів в обґрунтування законності підстав для припинення виплати пенсії позивачеві з зазначеної дати, рішення про припинення (призупинення) виплати пенсії тощо відповідачем суду не надано. Доказів на підтвердження наявності передбачених статтею 49 Закону № 1058-IV підстав для припинення позивачеві виплати пенсії матеріали справи не містять.

Дійсно, з аналізу норм статті 49 Закону № 1058-IV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що «інші випадки» для припинення виплати пенсії повинні також бути передбачені саме законом.

Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.

Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Нормами статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Отже, посилання відповідача в обґрунтування припинення виплати пенсії нормами Постанов Кабінету Міністрів, якими визначений порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, є безпідставними, оскільки пріоритетними для застосування у спірних правовідносин є саме вимоги статті 49 Закону № 1058-IV.

Правової позиції щодо пріоритетності застосування норм статті 49 Закону № 1058-IV як підстави для припинення виплати пенсії дотримується Верховний Суд у своїх рішеннях за 2018 рік, зокрема, від 06 лютого 2018 року у справі № 263/7763/17 (провадження № К/9901/202/17), від 13 лютого 2018 року у справі № 243/11937/17 (провадження № К/9901/1267/17, від 21 лютого 2018 року у справі № 425/1459/17 (провадження № К/9901/15534/18), від 27 лютого 2018 року у справі № 644/6336/17 (провадження № К/9901/2714/17), від 06 березня 2018 року № 243/4732/17 (провадження № К/9901/1464/17).

Суд звертає увагу відповідача на те, що в силу вимог частини п’ятої статті 13 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини шостої зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

У зв'язку з цим, некоректним є і наведення відповідачем рішення Європейського суду з прав людини у справі «Великода проти України», рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 року по справі № 20-рп/2011, як аргументу для відмови у задоволенні позову, оскільки зазначені рішення мають інший контекст правовідносин.

Суд також зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання пенсії не оспорюється сторонами. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбачено діючим законодавством. Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо пенсії безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.

Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що буд-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки «на умовах передбачених законом» і повинно переслідувати легітимну мету.

Понадто, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов’язком захисту основоположних прав конкретної особи.

Як вбачається із матеріалів справи відповідачем не надано достатніх та переконливих доказів щодо існування законодавчих підстав для припинення виплати пенсії позивачу, тому суд вважає таке втручання не виправданим з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п’ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанас’ьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме зі скриншоту пенсійної справи ОСОБА_1 (особовий рахунок № 305060) та підтверджується у відзиві відповідачем, пенсія позивачу була припинена з 01 березня 2016 року, а не з 01 липня 2016 року, як зазначає позивач у своїх позовних вимогах.

За таких обставин, враховуючи, що наявними матеріалами справи підтверджено припинення виплати пенсії позивачу саме з 01 березня 2016 року (а не з 01 липня 2016 року як зазначає позивач) суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог та зобов’язати Бахмутське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 01 березня 2016 року.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

Нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, рішення суду щодо зобовязання сплатити заборгованість за весь період, починаючи 01.03.2016 року підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд вважає за необхідне зазначити про наступне.

Частиною другою статті 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Згідно з положеннями частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, суд доходить висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду 02 квітня 2018 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору у розмірі 704,80 грн. (за ставками для сплати судового збору, чинними на час подання позову) до ухвалення судового рішення .

Нормами частини другої статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір у розмірі 704,80 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь Державного бюджету України.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-263, 293-295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1 до Бахмутського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, третя особа Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради про визнання дій протиправними та зобов’язання виконати дії – задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Бахмутського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення пенсійних виплат ОСОБА_1 з 01 березня 2016 року.

Зобов’язати Бахмутське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити ОСОБА_1 виплату раніше призначеної пенсії та здійснити виплату заборгованості за час затримки виплати, починаючи з 01 березня 2016 року.

Допустити негайне виконання рішення у межах суми стягнення за один місяць.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Бахмутського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ: 37868797, 84500, Донецька обл., м. Бахмут, вул. Миру, 35) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Вступну та резолютивну частину рішення складено у нарадчій кімнаті 15 травня 2018 року.

Повний текст рішення виготовлено 18 травня 2018 року.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Кочанова П.В.