Рішення № 74070243, 15.05.2018, Чигиринський районний суд Черкаської області

Справа № 708/261/18

Номер провадження № 2/708/136/18

Р і ш е н н я

Іменем України

15 травня 2018 року.

Чигиринський районний суд Черкаської області

в складі :

головуючої – судді Ткаченко С.Є.

при секретарі – Тендітній Л.В.,

з участю позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача – ОСОБА_2,

третьої особи – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чигирині в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дошкільного навчального закладу "Зірочка" ОСОБА_4 міської ради, ОСОБА_4 міської ради, третя особа ОСОБА_3, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

Позивачка звернулася до суду з вказаним позовом, зазначивши, що відповідно до запису № 7 у трудовій книжці з 06.06.1980 року на умовах безстрокового трудового договору вона працювала на посаді завідувача господарством дошкільного навчального закладу "Зірочка", який є комунальною власністю та фінансується за рахунок коштів міського бюджету, розпорядником яких є ОСОБА_4 міська рада.

На підставі наказу в.о. завідувача ДНЗ "Зірочка" № 35-к від 26.02.2018 року її було звільнено з посади на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України як таку, що не відповідає займаній посаді.

Вважає даний наказ незаконним з тих підстав, що він не містить посилань на факти, що вказують на її невідповідність займаній посаді.

Крім того звільнення з посади з підстав, передбачених п.1, п.2 і п.6 ст. 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

При цьому жодних пропозицій щодо переведення на іншу посаду вона не отримувала.

У зв’язку з цим просить визнати незаконним наказ про її звільнення, поновити на посаді, стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 5000грн.

В судовому засіданні позивачка підтримала свої позовні вимоги та прохала їх задовольнити, пояснивши суду, що вона пропрацювала на даній посаді 39 років і в колишнього керівництва закладу до неї претензій не було, а в нинішнього керівництва виникли претензії до її роботи, оскільки потрібно було її місце і завідуюча неодноразово пропонувала подати їй заяву про звільнення.

26 лютого вона вийшла з лікарняного і діловод надала їй наказ про її звільнення по причині того, що вона не відповідає займаній посаді.

Вона вважає, що її було звільнено незаконно, а тому просить задовольнити її вимоги.

Представник позивачки ОСОБА_5 також підтримала позов, вказавши, що у відповідача були відсутні законні підстави для звільнення позивачки, а також не дотримано порядок її звільнення, оскільки, згідно до ст.49-2 КЗпП, вона повинна бути попереджена про вивільнення за два місяці.

В даному випадку вирок суду не може бути підставою для звільнення позивачки.

У зв`язку з цим просить задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача – ОСОБА_4 міської ради – ОСОБА_2 позов не визнав та пояснив суду, що 21.11.2017 року позивачку було визнано винною, згідно до вироку суду, у підробці документа про освіту, який був підставою для прийняття її на роботу, та призначено покарання.

А тому вважає, що позивачку звільнено законно і підстави для її поновлення на посаді відсутні.

Представник відповідача - дошкільного навчального закладу "Зірочка" ОСОБА_4 міської ради - в судове засідання не з`явився, надавши відзив, в якому позов не визнали, посилаючись на те, що ОСОБА_1 звільнено з посади у зв`язку з невідповідністю займаній посаді на законних підставах, оскільки остання, після встановлення факту підробки нею документу про середньо-спеціальну освіту, який був підставою для прийняття її на роботу, відмовилась надавати будь-який інший документ про освіту, який би кваліфікаційно відповідав займаній нею посаді.

Третя особа ОСОБА_3 пояснила суду, що 26 лютого було видано наказ про звільнення позивачки з посади завідувача господарством, тому що були виявлені факти підроблення документів, згідно до вироку суду.

Від позивачки вимагалося надати документ про освіту, як того вимагає посадова інструкція, але жодних документів вона не надала, у зв`язку з чим її і було звільнено.

Вислухавши позивачку та представників сторін, третю особу, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

А ч. 7 ст. 81 України визначено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Як закріплено в ч.1 ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

А в ч.1 ст.68 Конституції України визначено, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Як встановлено судом та вбачається з трудової книжки позивачки, останню на підставі наказу № 39 від 06.06.1980 року призначено на посаду завідуючої господарством дошкільного навчального закладу "Зірочка".

А відповідно до наказу № 30-ОД від 01.02.2017 року назву посади позивачки «завідуючої господарством» змінено на назву «завідувача господарством» (а.с.9).

Згідно до наказу № 35-к від 26.02.2018 року, позивачку звільнено з посади завідувача господарством дошкільного навчального закладу "Зірочка" на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України як таку, яка не відповідає займаній посаді, про що зроблено відповідний запис у її трудовій книжці (а.с.7, 9).

У відповідності до положень п. 2 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи.

З наведених правових норм випливає, що підставою для розірвання трудового договору є саме виявлена невідповідність займаній посаді.

Однак, якщо працівник, що не має документа про освіту, передбачену кваліфікаційними характеристиками, був прийнятий на роботу, то в подальшому він не може звільнений з роботи з причини лише відсутності документа про освіту, бо таку невідповідність працівника було відомо і раніше.

Виявленою невідповідністю за таких обставин може бути лише неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків з причин недостатньої кваліфікації.

Також в п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 року зазначено, що при розгляді справ про звільнення за п.2 ст.40 КЗпП суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов'язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров'я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу. З цих підстав, зокрема, може бути розірваний трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації або підрозділу у зв'язку з нездатністю забезпечити належну дисципліну праці у відповідній структурі.

Не можна визнати законним звільнення з цих підстав лише з мотивів відсутності спеціальної освіти (диплома), якщо відповідно до чинного законодавства наявність її не є обов'язковою умовою виконання роботи, обумовленої трудовим договором.

Як встановлено судом та вбачається з п./п.1.1 п.1 розділу І посадової інструкції завідувача господарства № 6.1, завідувач господарства дошкільного навчального закладу призначається завідувачем дошкільного навчального закладу з числа осіб, які мають середню або базову повну вищу освіту і досвід роботи, що дозволяє йому виконувати ці посадові обов’язки.

Таким чином, виходячи зі змісту зазначеної інструкції, посада завідувача господарствои не передбачає наявність спеціальної освіти, тобто кваліфікації за відповідним освітнім напрямком підготовки.

Як встановлено судом, ОСОБА_1, згідно до вироку Чигиринського районного суду від 21.11.2017 року, визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, по факту використання нею завідомо підробленого диплому серії ГТ-І № 118083 від 21.04.1982 року, реєстраційний номер 3878, про закінчення навчання у ОСОБА_4 сільськогосподарському технікумі, який вона долучила до матеріалів своєї особової справи.

У зв’язку з досягненням пенсійного віку ОСОБА_1 було звільнено від відбування покарання на підставі п. "г" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" (а.с.40), при цьому за вчинення вказаного злочину законом не передбачено додаткове покарання у виді позбавлення винної особи права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

В судовому засіданні встановлено і випливає з наказу № 35-к від 26.02.2018 року, що саме даний вирок суду став підставою для звільнення позивачки з роботи через її невідповідність займаній посаді по причині відсутності в останньої відповідної освітньої кваліфікації, передбаченої Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників.

Однак відповідачами не враховано, що наявність такої спеціальної освіти не передбачена її посадовою інструкцією.

Третя особа ОСОБА_3, яка виконує обов`язки керівника даного дитячого закладу, не змогла в судовому засіданні підтвердити відсутність в особовій справі позивачки атестату про повну загальну середню освіту, до того ж остання була звільнена з інших підстав.

Більше того позивачка майже 38 років, судячи із записів в її трудовій книжці (а.с.9), пропрацювала на даній посаді і питання про її невідповідність займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації у зв`язку з відсутністю відповідної освіти до моменту звільнення не поставало, до того ж, як вже зазначалося вище, якщо допустити, що вона була прийнята на роботу ще в 1980 році без документа про відповідну освіту, то на теперішній час з цих підстав позивачка не може бути звільнена з роботи, оскільки про відсутність освіти керівництву закладу було відомо і при прийнятті її на роботу.

Судячи з вироку Чигиринського районного суду від 21.11.2017 року, позивачка у березні 2017 року надала підроблений диплом, а на дану посаду вона була прийнята 06.06.1980 року, чим спростовуються твердження представників відвовідачів, що саме цей диплом був підставою для прийняття її на роботу.

Також відповідачами при звільненні позивачки з роботи не було дотримано вимог ч.2 ст.40 КЗпП України.

Разом з тим суд не може погодитися з позицією представника позивача щодо необхідності повідомлення позивачку про звільнення за два місяці, оскільки норми статті 492 КЗпП України, де зазначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці, поширюється на звільнення працівників по п.1 ст.40 КЗпП України.

Як передбачено ч.1 і ч.2 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв’язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, судом встановлено невідповідність наказу про звільнення ОСОБА_1 вимогам трудового законодавства та порушення в зв’язку з цим її трудових прав, а тому існують обґрунтовані підстави для визнання незаконним наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача господарством та поновлення її на вказаній посаді з 27.02.2018 року і стягнення з ОСОБА_4 міської ради, яка є розпорядником коштів, на її користь середнього заробітку в сумі 8155, 16 грн. за період з 27.02.2018 року по 15.05.2018 року, виходячи з середньоденної заробітної плати за два останні місяці перед її звільненням з роботи, яка, згідно до довідки про доходи (а.с.87), становить 156,83грн. та з кількості днів вимушеного прогулу, що складає 52 робочих дня (156,83грн. х 52 робочі дні =8155,16 грн.), вважаючи, що представником позивачки при підрахунку була допущена арифметична помилка, у зв`язку з чим невірно зазначена сума до стягнення 7999,16 грн.

У відповідності до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Виходячи з цього, суд з урахуванням завданих позивачці моральних страждань та порушення нормального ритму її життя, а також, що незаконне звільнення в деякій мірі вплинуло на стан її здоров`я, вважає можливим стягнути з відповідача - ОСОБА_4 міської ради на користь останньої моральну шкоду в розмірі 3000 грн.

Крім того в зв`язку з частковим задоволенням позову суд відповідно до ст.141 ЦПК України з ОСОБА_4 міської ради на користь позивачки підлягає стягненню сплачений нею судовий збір в сумі 704,80грн. та на користь держави теж в розмірі 704,80грн.

На підставі викладеного та, керуючись п.2 ч.1 ст.40, ст., ст.49-2, 235, 237-1 КЗпП України, п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 року, ст., ст. 10, 12, 81,89, 263-265, 430 ч. 1 п.4 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним наказ № 35-к від 26.02.2018 року про звільнення ОСОБА_1.

Поновити ОСОБА_1 на посаді завідувача господарством дошкільного навчального закладу "Зірочка" ОСОБА_4 міської ради з 27.02.2018 року.

Стягнути з ОСОБА_4 міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 лютого 2018 року по день ухвалення рішення в сумі вісім тисяч сто п`ятдесят п`ять гривень 16 коп. з відрахуванням з вказаної суми податку та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з ОСОБА_4 міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі трьох тисяч гривень та судовий збір в сумі сімсот чотири гривні 80 коп.

Стягнути з ОСОБА_4 міської ради на користь держави судовий збір в сумі сімсот чотири гривні 80 коп.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку в межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Черкаської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Повне рішення виготовлено 18 травня 2018 року.

Головуюча