Ухвала суду № 74068742, 15.05.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 243/2408/15-к

Номер провадження 11-кп/775/55/2018

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2018 року м. Бахмут

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді Акуленка В.В.,

суддів Стародуба О.Г., Шигірта Ф.С.,

при секретарі Долі В.В.,

за участю прокурора Бєліка Ф.О.,

потерпілого ОСОБА_1,

представника потерпілого ОСОБА_2,

захисника ОСОБА_3,

обвинуваченої ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відоконференції кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора та потерпілого на вирок Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 24 квітня 2017 року відносно ОСОБА_4,

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 24 квітня 2017 року

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянку України, яка мешкає за адресою: Донецька область, м. Костянтинівка, с. Романівка, вул. Ціолковського, 11

визнано невинуватою та виправдано за ч. 2 ст. 367 КК України, в зв’язку з відсутністю в її діях складу інкримінованого злочину.

Згідно вироку, ОСОБА_4 обвинувачується в тому, що вона в період з 04 березня по 12 серпня 2008 року, будучі провідним спеціалістом ГФ ЗАТ КБ «ПриватБанк», перебуваючи на робочому місці, у відділі Бізнес «Кредтний центр», розташованого за адресою: Донецька область. Центрально-Міський район, вул. Партизанська, 2, під час виконання своїх функціональних обов’язків провідного спеціаліста, а також функціональних обов’язків кредитного експерта, бухгалтера, відповідальної особи за фінансовий моніторинг та службової особи уповноваженої Головним Банком «ПриватБанк» на укладання і розірвання договорів, ведення претензійної роботи, організацію внесення відомостей у Державний реєстр обтяжень рухомого майна, виведення його із застави, а також виконання інших організаційно-розпорядчих та адміністративно- господарських функцій, на всіх етапах кредитного циклу за договором №09/08 від 04.03.2008 між позичальником ТОВ «СТАЛЬ ЦЕНТР» та «ПриватБанк» належним чином не виконала покладені на неї обов’язки передбачені:

Процедурами мікрокредитування (друга редакція) ЗАТ КБ «Приватбанк», які затверджені наказом №1054 від 14.10.2003, довіреності №1423 від 28.03.2008, а також вимоги Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435-ІУ, Господарського Кодексу України 16.01.2003 № 436-ІУ, Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року N 2664-ІП із змінами та доповненнями, Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 № 2121-III, Закону України «Про запобігання та протидії легалізації (видимання) доходів отриманих злочинним шляхом, або фінансування тероризму» від 28.11.2002, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІУ, Закону України «Про захист прав споживача», ЗУ «Про права кредиторів та реєстрацію обтяжень» Плану рахунку бухгалтерського обліку банків України, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 17.06.2004, Постанови Правління Національного Банку України від 18.06.2003 № 254 Про затвердження Положення про організацію операційної діяльності в банках України, Постанови правління НБУ від 10.05.2007 № 168 Про затвердження правил надання Банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затвердженої Постановою Правління Національного Банку України від 27.12.2007 № 481,

не провела первинний фінансовий моніторинг кредитора, не ідентифікувала заставодавців ОСОБА_5 та ОСОБА_6 при підписанні договорів застави та цесії від 04 березня 2008 року, внаслідок чого, в цей же день підприємству ТОВ «Сталь Центр» був наданий безпідставний, належним чином не забезпечений кредит у розмірі 490 000 грн., строком на один місяць. Підписи від імені зазначених застоводавців у наведених правочинах виконані не цими особами, тобто підроблені, а розмір застави визначений у них не покривав тіло кредиту.

В подальшому, діючи недбало, в порушення вищенаведених вимог закону та нормативних актів Банку, 03 квітня 2008 року ОСОБА_4 склала лист погодження на зміну істотних умов кредитного договору від ТОВ « Сталь Центр», де безпідставно, як вид забезпечення цього договору вказала два депозити потерпілого ОСОБА_1 на суму 30 000 та 80 000 доларів, внаслідок чого даний договір був пролонгований до 04 червня 2008 року.

Крім того, 04 квітня 2008 року обвинувачена, без ідентифікації особи ОСОБА_1 та перевірки його волевиявлення підписала підроблені в цей же день невстановленими особами договори застави та цесії, згідно яких вищевказані депозити стали кредитним покриттям кредитного договору з ТОВ « Сталь Центр».

Вищенаведені дії обвинуваченої призвели до того, що 12 серпня 2008 року, на підставі підроблених договорів цесії та застави, в зв’язку з невиконанням ТОВ «Сталь Центр» своїх зобов’язань по кредитному договору, з депозитних рахунків потерпілого ОСОБА_1 Банк списав грошові кошти у розмірі 552 856,35 грн. в рахунок погашення наданого кредиту.

В аналогічних за змістом апеляційних скаргах прокурор та потерпілий зазначають про не відповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту судового розгляду. Вважають, що саме внаслідок не виконання обвинуваченою своїх службових та функціональних обов’язків потерпілому була завдана матеріальна шкода. Прокурор просить скасувати вирок суду та призначити новий розгляд, а потерпілий визнати обвинувачену винуватою за ч. 2 ст. 367 КК України, постановити новий вирок та призначити їй покарання в межах санкції цієї статті.

В запереченнях обвинувачена вказує на безпідставність доводів апелянтів, вважає вирок суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Звертає увагу колегії суддів на той факт, що вона не була службовою особою з огляду на вимоги ст. 367 КК України, а виконувала вказівки керівництва та лише залучалась в якості технічного виконавця на всіх етапах кредитного договору з ТОВ «Сталь Центр».

Заслухавши суддю – доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали провадження, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 374 КПК України Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Суд, при постановленні оскаржуваного вироку, виконав вказані вимоги кримінального процесуального закону в повному обсязі.

Факт надання Банком 04 березня 2008 року, належним чином незабезпеченого кредиту ТОВ «Сталь Центр» у розмірі 490 000 грн. ніким не оскаржується.

Аналіз матеріалів кредитної справи показав, що підставою для надання цього кредиту стало рішення кредитного комітету, членами якого були сім посадових осіб Горлівської філії Банку, проте ОСОБА_4 до цього комітету не входила.

При вирішенні вказаного питання вищезазначений колегіальний орган керувався даними, що містила картка кредитної справи, що надавалась на кредитний комітет (а. с. 165 т. 2).

Цей документ був виконаний працівником банку ОСОБА_7 та підписаний керівником кредитного відділу ОСОБА_8, а в подальшому був погоджений з юридичною службою та службою безпеки філії, після чого підписаний всіма членами кредитного комітету.

Картка кредитної справи містить, інформацію щодо кредитора, розрахунок ліміту кредиту на підставі досліджених документів тощо. Зокрема в ній зазначено, що, видом застави є депозити фізичних осіб у розмірі 514 500, 44 грн.

На думку обвинувачення, видом забезпечення кредитного договору укладеного з ТОВ «Сталь Центр» стали договори застави та цесії укладені з ОСОБА_5 та ОСОБА_9, які були надані обвинуваченою на кредитний комітет та згідно висновку експерта є підробленими, оскільки наявні в них підписи вказаних осіб виконані не ними.

Як встановлено з матеріалів провадження, загальний розмір предмета застави, визначений у підроблених договорах, складає 304 674, 76, тобто не відповідає розміру вказаному у кредитній картці (а.с. 173- 175, 178 – 180, 182 – 184 т. 2)

Вказані розбіжності у сумі застави свідчать про те, що при вирішенні питання про видачу кредиту, кредитний комітет та особи, що склали картку кредитної справи зазначеними підробленими правочинами взагалі не керувались, тобто на час прийняття рішення їх взагалі не було в кредитній справі, тобто наявність, в подальшому підроблених договорів, в даному випадку жодним чином не вплинула на рішення прийняте кредитним комітетом.

Крім того, відомості, що містить картка, надана на кредитний комітет, фактично є першим документом виданим в філії при вирішенні питання про надання ТОВ «Сталь Центр» кредитних коштів, а отже твердження обвинувачення про те, що саме ОСОБА_4 було доручено виконання та контроль цього кредитного договору є безпідставним.

Більш того, зазначені висновки повністю підтверджуються резолюцією директора ОСОБА_10, згідно якої клопотання ТОВ «Сталь центр» про видачу кредиту направлено на розгляд ОСОБА_11, яка фактично є керівником ОСОБА_4 (а.с 111 т. 2), тобто він не доручав ведення кредитної справи обвинуваченій, як це стверджує обвинувачення.

При перевірці матеріалів провадження, колегія суддів встановила, що кредитний договір, договори застави та цесії з ОСОБА_5 та ОСОБА_9, договори поруки з Терещенком та Щегловим були укладені та підписані директором філії ОСОБА_10

Тобто твердження обвинувачення про те, що саме обвинувачена їх підписала є безпідставними, оскільки відповідні повноваження вона отримала лише довіреністю від 28 березня 2008 року.

Візування даних зазначених в них, не утворює жодних правовідносин та не свідчить про їх правомочність. Тільки після підписання правочину директором, який має відповідні повноваження надані Банком, спірні договори набули юридичної сили.

Наявність чи відсутність на цих правочинах візи ОСОБА_4, в будь – якому випадку не вказувала на його відповідність вимогам закону чи нормативним актам.

Жодними доказами не спростована версія обвинуваченої про те, що наявність її візи підтверджувала лише відповідність договорів типовим зразкам.

Таким чином, саме директор, який є уповноваженою особою Банку, був зобов’язаний при укладанні договорів перевірити правильність зазначених у них даних, ідентифікувати клієнтів та перевірити їх волевиявлення, оскільки саме він укладав правочини, а не ОСОБА_4, яка не мала на це повноважень.

Підписання ордеру – розпорядження та перерахування кредитних коштів є похідним від відповідного рішення кредитного комітету про надання ТОВ «Сталь Центр» кредиту, а отже не є самостійним рішенням ОСОБА_4, тому не свідчить про наявність у неї службових повноважень.

Матеріали провадження взагалі не містять відомостей, які свідчили про наявність у обвинуваченої спеціальних повноважень при веденні кредитної справи ТОВ «Сталь Центр» та при підготовці документів необхідних для прийняття цього рішення.

Жодних документів, які б свідчили про наявність у обвинуваченої організаційно – розпорядчих чи адміністративно – господарчих функцій вона не підписувала.

Крім того, колегія суддів зазначає, що Банк, ОСОБА_5 та ОСОБА_9 жодної майнової шкоди не зазнали, що з огляду на вимоги до примітки ст. 364 КК України беззаперечно свідчить про відсутність складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України саме при процедурі видачі кредиту ТОВ « Сталь Центр» та підписанні договорів його забезпечення.

Як встановлено з матеріалів провадження, єдиною особою, якій була заподіяна майнова шкода, внаслідок допущеної на думку прокурора службової недбалості ОСОБА_4 є потерпілий ОСОБА_1 ОСОБА_1 з його депозитних рахунків 12 серпня 2008 року були списані кошти у розмірі 552 856, 35 грн., на погашення кредиту ТОВ «СтальЦентр».

Проте, колегія суддів, вважає, що дії обвинуваченої жодним чином не могли спричинити вказаних тяжких наслідків.

Так, потерпілий пояснив, що саме директор ОСОБА_10 надав йому неправдиві відомості щодо кредитної справи та попросив надати кошти, що містить один з його депозитних рахунків у розмірі 30 000 доларів, в забезпечення кредиту ТОВ «СтальЦентр». При розмові були присутні він, директор та керівник кредитного відділу ОСОБА_11 ОСОБА_4 присутня не була. Згоду він надав 3 квітня 2008 року та в цей же час підписав проекти договорів цесії та застави по вказаному депозиту.

Отже, ідентифікацію клієнта та його волевиявлення перевіряла не обвинувачена, а директор філії, оскільки саме за його участі потерпілий підписував вищевказані правочини.

Підготовка проектів договорів може бути виконана будь - яким працівником Банку. Цей процес сам по собі не утворює його правомочність, оскільки підлягає перевірці уповноваженого працівника, який укладає договір.

Крім того, 03 квітня 2008 року, в день укладення визнаних потерпілим договорів застави та цесії, ОСОБА_4 склала лист узгодження на зміну кредитного договору з ТОВ «СтальЦентр», який був погоджений з юридичним відділом та начальником управління, після чого затверджений всіма членами кредитного комітету, зокрема і директором філії (а. с. 198 т. 2).

Вказаний документ на час його узгодження та затвердження вже містив інформацію про забезпечення кредитного договору ТОВ « Сталь Центр» двома депозитним договорами потерпілого на суму 30 000 та 80 000 доларів.

Цей факт спростовує версію обвинувачення про підроблення договорів застави та цесії невстановленими особами у денний час доби саме 4 квітня 2008 року, оскільки на момент пролонгації кредитного договору, 03 квітня 2008 року, всі працівники філії, які приймали участь в цій процедурі, знали про те, що видом забезпечення договору з ТОВ «Сталь Центр» є два депозити потерпілого.

Сама ОСОБА_4 не робила висновок щодо можливості пролонгації кредитного договору та не була присутня під час підписання договорів. Відповідне рішення прийнято колегіально кредитним комітетом у складі якого був директор філії.

Так, ОСОБА_10, який безпосередньо домовлявся з ОСОБА_1 та був обізнаний щодо істотних умов укладених договорів застави та цесії не міг не розуміти, що відомості в листі узгодженні не відповідають дійсності.

Тому, відсутні підстави вважати, що 03 квітня 2008 року ОСОБА_12 на власний розсуд внесла відомості щодо двох депозитів потерпілого.

Крім того, свідки ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_15 пояснили, що у ОСОБА_12 взагалі не було доступу до бази даних про депозити клієнтів.

Так, є незрозумілим, яким чином обвинувачена дізналась про наявність у ОСОБА_1 двох рахунків та визначила, які суми на них містяться.

Наявність у обвинуваченої довіреності від 28 березня 2008 року на укладання відповідних договорів цесії та застави не може прийнята судом як доказ винуватості обвинуваченої у вчиненні інкримінованого злочину, оскільки наданими її повноваженнями при підписанні договорів з ОСОБА_1 вона не користувалась.

Натомість ці договори укладені директором філії, згідно до наданих йому відповідною довіреністю повноважень, про що кожний з правочинів містить посилання.

Аналіз довіреності ОСОБА_4 показав, що відображення відомостей у реєстрі обтяжень є її правом, а не обов’язком та виникає з моменту укладення нею правочинів, тому доводи сторони обвинувачення в цій частині є безпідставними, оскільки матеріали провадження не підтверджують наявність у неї обов’язку та повноважень на виконання цих дій.

Слід зазначити, що сама довіреність не свідчить про наявність у неї адміністративно – господарчих функції, тому твердження апелянтів про зворотне також є безпідставним.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ОСОБА_4 при складанні листа узгодження на зміну умов кредитного договору та візування договорів застави та цесії від 4 квітня 2008 року не могла допустити жодної недбалості, оскільки фактичні обставини справи та матеріали провадження свідчать про те, що вона за вказівкою керівництва виконувала лише технічну роботу, яка не потребувала з її боку використання організаційно – розпорядчих або адміністративно господарчих функцій.

Проведення претензійної роботи, в зв’язку з простроченням виконання кредитних зобов’язань також є правом, а не обов’язком банку чи певних його працівників і стосується лише процедури досудового врегулювання спірних правовідносин, а отже навіть після направлення претензій боржникам, банк не позбавлений права звернути на свою користь заставне майно, якщо таке є.

По суті, в даному випадку вказана процедура мала формальне значення та не свідчить про зміну істотних умов кредитного договору та його пролонгацію, як вважає сторона обвинувачення, а отже і не перебуває у прямому причинному зв’язку з заподіяною потерпілому ОСОБА_1 матеріальною шкодою.

Вказані висновки підтверджується фактом списання з рахунків потерпілого грошових коштів 12 серпня 2008 року, в той час, як відповідно до претензії, яку підписала обвинувачена, строк погашення кредиту був встановлений до 29 серпня 2008 року.

Наведена процедура щодо списання коштів пройшла погодження не тільки у посадових осіб філії, але і в головному Банку. ОСОБА_4 до вирішення цього питання не залучалась, будь яких документів не складала, тому доводи сторони обвинувачення про те, що з її вини було списано зазначені кошти є безпідставними.

Підписання ордеру – розпорядження також є суто технічною роботою на виконання вже прийнятого рішення, в зв’язку з чим жодним чином не свідчить про наявність у обвинуваченої ознак службової особи.

Таким чином, наведені в обвинувальному акті та апеляційних скаргах потерпілого і прокурора доводи не ґрунтуються на матеріалах провадження та є безпідставними.

Під час нового розгляду суд першої інстанції усунув порушення наведені в ухвалі апеляційного суду та не допустив істотних суперечностей у своїх висновках. Наявність двох підстав для виправдання обвинуваченої не є істотним та не перешкодило суду ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення.

Що стосується заявленого стороною обвинувачення клопотання про звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності в зв’язку із закінченням строків давності, то воно не підлягає задоволенню, оскільки ОСОБА_4 свою винуватість у вчиненні інкримінованого злочину не визнає та виправдана судом за відсутністю в її діях складу злочину.

Таким чином, висновки суду першої інстанції про невинуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого злочину відповідають фактичним обставинам справи, підтверджені зібраними у встановленому законом порядку доказами, перевіреними у суді та наведеними у вироку, тому підстав для скасування судового рішення та задоволення апеляційних скарг прокурора та потерпілого, колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 404 – 407 КПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги прокурора та потерпілого залишити без задоволення, а вирок Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 24 квітня 2017 року відносно ОСОБА_4 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді