Ухвала суду № 74067406, 16.05.2018, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/3244/18

Провадження №2/369/2002/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.05.2018 м. Київ

Суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Усатова Д.Д., за участі секретаря Ярмак О.В., представника позивача ОСОБА_1,представника відповідачів ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві матеріали заяви представника позивача ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «НЕОС ЛІЗИНГ» про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "НЕОС ЛІЗИНГ" до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування,-

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла заява від представника позивача про забезпечення позову, яка була мотивована тим, що Відповідно до Договору дарування житлового будинку від 22 травня 2017 року, посвідченого ОСОБА_6 приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області за номером 1887, ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_5 прийняв в дар Житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Шевченкове, вул. Мельниченка, 19.

Відповідно до Договору дарування земельної ділянки від 22 травня 2017 року посвідченого ОСОБА_6 приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області за номером 1888, ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_5 прийняв в дар земельну ділянку призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовану за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Шевченкове, вул. Мельниченка, 19, кадастровий номер 3222480400:05:001:5070.

Позивач вважає, що сторони договорів дарування не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами. Оскільки, спірні договори дарування нерухомого майна уклали сторони, які є близькими родичами та дії Відповідача-1 спрямовані на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів. Крім того, дарувальник фактично продовжує володіти та користуватися спірним майном.

Позовні вимоги грунтуються на положеннях ч. 5 ст. 203, ст.ст. 215, 234 Цивільного кодексу України, а саме: оспорюваний правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, є фіктивним, єдиною метою його укладення було унеможливити звернення стягнення на майно Відповідача-1 в рахунок його невиконаних грошових зобов’язань.

Детальний виклад обставин справи та правові підстави позову викладені в позовній

заяві.

Предметом спору є:

- житловий будинок, загальною площею 145,7 кв.м., який розташований за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Шевченкове, вул. Мисливська, 19;

земельну ділянку, кадастровий номер № 3222480400:05:001:5070, площею 0,1012 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: Київська область, Києво- Святошинський район, село Шевченкове, вул. Мисливська, 19. Представник позивача просив суд накласти арешт на нерухоме майно, а саме:

житловий будинок, загальною площею 145,7 кв.м., який розташований за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Шевченкове, вул. Мисливська, 19;

земельну ділянку, кадастровий номер № 3222480400:05:001:5070, площею 0,1012 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівець і споруд, що розташована за адресою: Київська область, Києво- Святошинський район, село Шевченкове, вул. Мисливська, 19.

В судовому засіданні представник позивача заяву підтримав у повному обсязі, просив задовольнити.

Представник відповідачів заперечувала щодо задоволення заяви.

Вислухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні заяви виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно ч.3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Із роз'яснень Верховного Суд України у п. 4 постанови Пленуму від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. А п. 4 даної постанови визначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Таким чином, у вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. При цьому ухвалою про забезпечення позову суд не може вирішувати спір по суті.

При цьому цивільний процесуальний закон не зобов"язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути ухвалено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Судом встановлено, що об’єкт нерухомості та земельна ділянка вже перебувають під обтяженням. Згідно інформаційної довідки Державного реєстру речових прав від 19 квітня 2018 року. Приватним нотаріусом ОСОБА_7 КМНО, м. Київ, 09 січня 2018 року було внесено запис про обтяження № 24389349. а саме - арешт нерухомого майна (Київська область, Києво-Святошинський. район, с. Шевченкове, вул. Мисливська, 6.19), підстава внесення запису - Ухвала Селидівського міського суду Донецької області від 29.06.2016 року, справа № 242/3000/16-ц. Судом не виявлено існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до прийняття у справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача.

У відповідності до ч. 1 ст.. 149 ЦПК суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.. 150 ЦПК заходів забезпечення позову. Тобто, законодавець вказує лише на можливість, а не обов'язок суду забезпечити позов, при чому відповідно до вимог законодавства це можливо за умови, що з матеріалів справи чи самої заяви про забезпечення позову вбачається, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Крім того, відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод як джерело права.

Згідно з ч.1 ст.1 Першого протоколу до цієї Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Окрім національного законодавства, також і прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі Жоффре де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).

У зв'язку з вищевикладеним суд вважає, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою, і враховуючи обставини справи, характер правовідносин, предмет та ціну позову, обсяг позовних вимог, а також наявність забезпечення позову в межах заявлених позовних вимог, суд вважає, що на теперішній час відсутні достатні підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду, тому в задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову слід відмовити.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст. ст. 149, 150, 151, 152, 153 Цивільного процесуального кодексу України, суддя, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «НЕОС ЛІЗИНГ» про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "НЕОС ЛІЗИНГ" до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування – відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п’ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали, до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Суддя Д.Д.Усатов