Постанова № 74059968, 16.05.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" травня 2018 р. м. Київ Справа№ 910/23301/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

при секретарі судового засідання Григораш Н.М.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 16.05.2018 (не з'явились)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "ГАРАНТ" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2018 (повний текст підписано 05.02.2018)

у справі №910/23301/17 (суддя Шкурдова Л.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "ГАРАНТ"

про стягнення 11660,00 грн.

В судовому засіданні 16.05.2018 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "ГАРАНТ" про стягнення 11 660,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань по оплаті за Договором №047 про відступлення права вимоги (цесії) за Кредитним договором №11/21-50-КА від 01.07.2008, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 10 600,00 грн. В зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобов'язання позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 1 060,00 грн. штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.01.2018 року відкрито провадження у справі №910/23301/17 та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.02.2018 у справі №910/23301/17 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "ГАРАНТ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" 10 600, 00 грн. боргу, 1 060,00 грн. штрафу та 1 600,00 грн. судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2018 у справі № 910/23301/17 та постановити ухвалу, якою залишити позовну заяву ТОВ "Колекторська компанія "ГАРАНТ" без розгляду.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин справи, що призвело до прийняття незаконного рішення.

Апелянт вважає, що судом помилково встановлено, що вимога про сплату заборгованості від 05.10.2016 стосується договору № 047 про відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором №11/21-50-КА від 01.07.2008.

Апелянт зазначає, що Товариство не отримувало ніякої вимоги про сплату заборгованості за договором цесії №047, а тому є підстави вважати, що така вимога навіть не направлялась, тому Товариство виконує всі умови згідно договору цесії № 047 і не порушує права, свободи чи законні інтереси Компанії.

На думку апелянта, судом не було досліджено того факту, що договором передбачено перерахування коштів «на протязі одного місяця», але ним не вказано точної календарної дати, коли цей «один місяць» настає та спливає.

Скаржник вважає, що ні суд, ні позивач не зазначають кінцеву дату перерахування коштів за договором та дату, у якій термін треба, щоб відбулось перерахування цих коштів. З цього робить висновок, що вони не знають з якого моменту починається відлік перерахування коштів і якою датою він закінчується, тому не зрозуміло з яких підстав суд виходить, зазначаючи, що зобов'язання товариством не виконується у вказані строки.

За твердженнями апелянта, правовим наслідком неявки 01.02.2018 в судове засідання позивача, неповідомлення ним про причини неприбуття, а також неподання останнім заяви про розгляд справи 01.02.2018 за його відсутності, у відповідності до приписів ст.ст. 202, 226 ГПК України, мало б бути залишення позовної заяви без розгляду. Однак Господарський суд м. Києва, в порушення вимог процесуального законодавства, розглянув позовну заяву та постановив рішення про її задоволення.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу 12.03.2018 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "ГАРАНТ", встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.04.2018 у справі №910/23301/17 розгляд апеляційної скарги відповідача призначено на 16.05.2018.

Представники сторін в судове засідання апеляційної інстанції 16.05.2018 не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини їх неявки суду невідомі.

Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України).

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази (рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, а.с. 48-49).

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представників сторін обов'язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 30 вересня 2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" (управитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "ГАРАНТ" (новий кредитор) укладено Договір про відступлення права вимоги (цесії) №047 від 30.09.2015 за Кредитним договором №11/21-50-КА від 01.07.2008 (далі - Договір про відступлення).

Відповідно до п.1.1. Договору про відступлення управитель передає права кредитора шляхом відступлення права вимоги, а новий кредитор приймає всі права вимоги і стає новим кредитором за Кредитним договором № 11/21-50-КА від 01.07.2008.

Згідно з п.1.6 Договору про відступлення - відступлення права вимоги за Кредитним договором №11/21-50-КА від 01.07.2008 здійснюється на платній основі за ціною 10 600,00 грн.

Відповідно до п.1.6.1. Договору про відступлення після підписання цього Договору новий кредитор на протязі одного місяця перераховує управителю грошові кошти на накопичувальний рахунок в Головному управлінні НБУ.

Згідно з п.5.1 Договору про відступлення він вступає в силу з моменту його підписання сторонами і дії до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

30.09.2015 сторонами договору підписано Акт приймання-передачі до Договору про відступлення права вимоги (цесії) №047 від 30.09.2015, за умовами якого управитель передав новому кредитору документи по кредитному договору №11/21-50-КА від 01.07.2008.

05.10.2016 позивач звертався до відповідача із вимогою б/н від 05.10.2016 про сплату заборгованості, яка залишена відповідачем без задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що зобов'язання по оплаті за Договором відступлення у термін, встановлений п.1.6.1 Договору, відповідачем не виконано, у зв'язку з чим судом задоволено позов в частині стягнення з відповідача 10 600,00 грн. боргу.

Відповідно до ст.526 ЦК України та ч.1 ст.193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Стаття 253 ЦК України визначає початок перебігу строку, який починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Статтею 254 ЦК України визначено, що строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Оскільки договір підписано між сторонами 30.09.2015, з урахуванням положень п.1.6.1 договору відповідач на протязі одного місяця після підписання договору зобов'язаний перерахувати позивачу 10 600, 00 грн., відповідно одним місяцем після 30.09.2015 є жовтень місяць, і до кінця жовтня 2015 відповідач повинен був сплатити кошти по договору, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про строк виконання відповідачем свого грошового зобов'язання до 01.11.2015.

З огляду на викладене, доводи апелянта про відсутність дати, до якої кошти повинні бути перераховані позивачу, не ґрунтуються на матеріалах справи.

Апелянт вважає, що судом помилково встановлено, що вимога про сплату заборгованості від 05.10.2016 стосується договору №047 про відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором №11/21-50-КА від 01.07.2008, яку Товариство не отримувало, у зв'язку з чим не порушені права, свободи чи законні інтереси Компанії.

Оскільки умовами укладеного між сторонами договору чітко встановлено строк, до якого відповідач повинен сплатити кошти позивачеві, надіслання позивачем на адресу відповідача вимоги від 06.10.2016, в якій зазначена загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 826 815, 36 грн. за всіма договорами про відступлення права вимоги по кредитним зобов'язанням фізичних та юридичних осіб перед банком, не свідчить про відсутність у відповідача обов'язку до 01.11.2015 сплатити позивачу 10 600, 00 грн. за умовами договору №047 від 30.09.2015.

У зв'язку з невиконанням відповідачем грошового зобов'язання за Договором позивач, крім стягнення суми основного боргу, просить стягнути з відповідача 1 060,00 грн. штрафу, нарахованого на підставі п.4.3. Договору про відступлення.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п.4.3. Договору новий кредитор зобов'язаний сплатити Управителю штраф у розмірі 10% від суми несвоєчасного виконання зобов'язань зазначених в п.п. 1.6.1. Договору.

Як зазначено в статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Оскільки відповідачем в строк до 01.11.2015 не сплачено у відповідності до п.1.6.1 договору про відступлення 10 600,00 грн. на користь позивача, останнім у відповідності до п.4.3 договору вірно нараховано штраф в розмірі 10% від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання, що становить 1060, 00 грн., який правомірно стягнуто судом першої інстанції на користь позивача.

За твердженнями апелянта, правовим наслідком неявки 01.02.2018 в судове засідання позивача, неповідомлення ним про причини неприбуття, а також неподання останнім заяви про розгляд справи 01.02.2018 за його відсутності, у відповідності до приписів ст.ст. 202, 226 ГПК України, мало б бути залишення позовної заяви без розгляду, однак Господарський суд м. Києва, в порушення вимог процесуального законодавства, розглянув позовну заяву та постановив рішення про її задоволення.

Колегія суддів не погоджується з такими твердженнями апелянта, оскільки в ухвалі від 02.01.2018 у справі №910/23301/17 про відкриття провадження у справі судом було враховано клопотання позивача, викладене в прохальній частині позову, та визначено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, а клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження подається у письмовій формі одночасно з поданням позовної заяви або міститися в ній (ч.1 ст.249 ГПК України).

За правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 762, 00 грн.*100 = 176 200, 00 грн.).

Враховуючи, що предметом позову у справі № 910/23301/17 є вимоги про стягнення 11 660,00 грн., вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні положень ГПК України.

Відповідно до приписів ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Враховуючи предмет спору у даній справі та клопотання позивача про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, яке було задоволено судом першої інстанції, відсутні правові підстави для застосування судом положень ч. 4 ст. 202 ГПК України у вигляді залишення позову без розгляду у зв'язку з неявкою представника позивача в судове засідання 01.02.2018.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303-А, п.29).

За таких обставин решту аргументів відповідача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про задоволення позову.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "ГАРАНТ" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2018 у справі №910/23301/17.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "ГАРАНТ" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2018 у справі №910/23301/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2018 у справі №910/23301/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/23301/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 288, 289 ГПК України з урахуванням перехідних положень ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017.

Повний текст постанови складено 18.05.2018.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська