Постанова № 74059901, 15.05.2018, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.05.2018 року м.Дніпро Справа № 904/9933/17

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)

суддів: Євстигнеєва О.С., Чус О.В.,

секретар судового засідання Крицька Я.Б.

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, ордер серія ДП №97/000028 від 15.05.2018р., договір про надання правової допомоги №б/н від 21.02.2018 р., адвокат;

від відповідача представник не з'явився, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2017 року (повний текст рішення підписано 19.12.2017року) у справі №904/9933/17(суддя Ніколенко М.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Костянтинівський метизний завод", с. Іванопілля, Донецька область

до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля", м. Павлоград

про стягнення 125 444,22 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського Дніпропетровської області від 14.12.2017 року у справі № 904/9933/17 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Костянтинівський метизний завод" заборгованість у сумі 43 312,34 грн., 3% річних у розмірі 3527,88 грн., пені у розмірі 647,91 грн. інфляційні втрати у розмірі 31247,31 грн. витрати по сплаті судового збору у сумі 1162,21 грн.

В решті позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано невиконанням відповідачем умов додаткової угоди до договору поставки №14-16/270-КП від 23.10.2014 року в частині оплати поставленої продукції, правом позивача стягнути пеню відповідно до п.6.8. договору та інфляційні втрати, 3% річних згідно ст. 625 Цивільного кодексу України.

Задовольняючи вимоги позивача частково в частині стягнення пені, суд послався на положення ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, згідно якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання було виконано.

02.01.2018 року господарським судом було видано судовий наказ.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування господарським судом обставин справи та зазначає, що суд першої інстанції не прийняв до уваги факт того, що видаткова накладна №КМЗшс000237 від 27.11.2014 року (на яку суд послався, як на доказ підтвердження поставки продукції), не містить дати прийняття відповідачем продукції.

Апелянт вважає, що у відповідності до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, додаткової угоди до договору поставки №14-16/270-КП від 23.10.2014 року, строк оплати не настав.

Просить скасувати оскаржуване судове рішення, відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач спростовує її доводи. Просить залишити рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване, апеляційну скаргу залишити без задоволення.

У судове засідання представник відповідача не з’явився, про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, що підтверджується відповідним платіжним дорученням, наявним в матеріалах справи.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника позивача, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

З матеріалів справи вбачається, що 14.02.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Костянтинівський метизний завод" та Приватним акціонерним товариством "ДТЕК Павлоградвугілля" було укладено договір поставки №14-16/270-КП (далі – договір) (а.с.78- 84),

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов’язується поставити у власність покупцю продукцію та/або обладнання виробничо- технічного призначення (продукція), в асортименті, кількості та у строки, за ціною та з якісними характеристиками, які узгоджені сторонами у цьому договорі та специфікаціях, які є невід’ємною частиною до цього договору.

Покупець відповідно до п.1.2 договору зобов’язався прийняти продукцію та оплатити іі на умовах, передбачених договором.

Відповідно до п. 4.4 договору датою поставки вважається дата, яка вказана представником покупця на відповідних товаророзпорядчих документах, які надані постачальником про приймання продукції. Зобов’язання постачальника вважаються виконаними з моменту передачі продукції покупцю в розпорядження в оговорених сторонами пунктах поставки. Обов’язки покупця вважаються виконаними з моменту прийняття і оплати поставленої продукції.

Згідно умов п.5.3 додаткової угоди до вказаного договору від 23.10.2014 року (а.с.85), розрахунки за поставлену продукцію по цьому договору здійснюються покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на 60 календарний день з моменту поставки відповідної партії продукції, якщо інше, відстрочення більш 60 календарних днів, не визначено у відповідних специфікаціях до цього договору. У випадку якщо строк оплати випадає на вихідний/ неплатіжний день, оплата здійснюється на наступний банківський день.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач поставив відповідачу продукцію на суму 43 312,34 грн., що підтверджується видатковою накладною №КМЗшс000237 від 27.11.2014року, яка підписана обома сторонами (а.с.25). Товар від відповідача отримала представник ОСОБА_2 за довіреністю №220516 від 27.11.2014 року, про що зазначено на видатковій накладній. Копія вказаної довіреності міститься в матеріалах справи (а.с.26).

Зазначені докази підтверджують правомірність доводів позивача про поставку продукції відповідачу.

Відповідач, заперечуючи факт отримання продукції, посилається в апеляційній скарзі на відсутність доказів того, коли саме продукція поставлена. При цьому посилається на відсутність дати поставки товару на видатковій накладній.

Відповідно до п.4.4 договору сторін, про що зазначено вище, обов’язок зазначити таку дату покладено на покупця, тобто на відповідача. Надані позивачем докази поставки є належними, допустимими, а дефект видаткової накладної – відсутність поставленої представником дати отримання товару, не спростовує доводи постачальника про отримання продукції представником відповідача 21.11.2014 року згідно довіреності від 27.11.2014 року.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що обчислення строку на оплату отриманого товару слід рахувати з 27.11.2014 року.

Відповідно до специфікації від 15.10.2014 року строк оплати товару було змінено. Відповідач зобов’язався здійснити розрахунок за товар на 70-тий календарний день з моменту поставки відповідної партії продукції (а.с.23-24).

Докази оплати продукції відповідач не надав, а його доводи про відсутність підстав для висновку про поставку йому товару від позивача суперечать наявним у справі доказам.

Суд першої інстанції правильно визначив правові підстави для задоволення позову.

Так, відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Матеріали справи свідчать, що позивач 30.08.2017 року направив претензію №03-30/17-02 з вимогою про сплату заборгованості (а.с.28). Відповідач відповіді на претензію не надав, оплату заборгованості не здійснив.

Згідно п. 6.1. договору у разі невиконання або неналежного виконання будь-якою стороною прийнятих на себе за договором зобов’язань, вона несе відповідальність, передбачену вимогами чинного законодавства України, у тому числі відшкодовує збитки, оплачує штрафні санкції.

У разі несвоєчасної оплати продукції покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати від вартості неоплаченої продукції. (п.6.6 договору).

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 45 356,69 грн. за період з 05.02.2015року по 23.10.2017 року.

Положеннями частини шостої статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Тобто, суд в оскаржуваному рішенні правильно зазначив, що нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Отже, пеню слід нараховувати за період з 05.02.2015 року по 05.08.2015 року.

За розрахунком суду, пеня за цей період складає 647,91 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача 3% річних сумі 3527,88 грн. за період з 05.02.2015 року по 23.10.2017 року.

Розрахунок пені, інфляційних втрат, наданий позивачем, відповідає чинному законодавству України, дійсним обставинам справи, правильно враховує періоди нарахувань та не містить арифметичних помилок.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апелянт не спростував висновки оскаржуваного ним рішення суду, апеляційна скарга не доведена і задоволенню не підлягає. Витрати за іі розгляд слід віднести на відповідача в силу положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2017 року у справі № 904/9933/17 залишити без змін.

Судові витрати за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Павлоградвугілля".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя О.В. Чус

Суддя А.С. Євстигнеєв

Повний текст постанови складено 18.05.2018 року.