Рішення № 74049537, 10.05.2018, Рівненський районний суд Рівненської області

справа № 570/838/18

провадження № 2/570/790/2018

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

10 травня 2018 року

Рівненський районний суд Рівненської області

в особі судді Кушнір Н.В.

при секретарі судового засідання Бардабуш В.М.

розглянувши у порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Рівненського районного суду Рівненської області /м.Рівне, вул.П.Могили, 24/ цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська факторингова компанія" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, Служби у справах дітей Рівненської районної державної адміністрації, третя особа: центр надання адміністративних послуг Рівненської районної державної адміністрації про визнання особи втратившою право на житло та зняття з реєстрації за місцем проживання,

в с т а н о в и в:

покликаючись на неправомірність реєстрації неповнолітньої ОСОБА_2 в будинку, що є предметом іпотеки, представник позивача ОСОБА_4 у поданій до суду 26 лютого 2018 року позовній заяві просить визнати її такою, що втратила право користування будинком № 37а по вул.Вишнева в смт.Квасилів Рівненського району Рівненської області та стягнути з неї сплачений судовий збір у розмірі 1 762 грн. 00 коп.

Сторона позивача вважає, що дитина іпотекодавця є такою, що втратила право на користування іпотечним житлом, оскільки на момент укладення іпотечного договору не зареєстрована в ньому, а після її реєстрації іпотекодавець в порушення умов договору не повідомив банк про цю обставину. Зазначає, що на даний час не має наміру виселяти неповнолітню, бо і її батьки поки що проживають там. Однак реєстрація неповнолітньої дитини перешкоджатиме реалізації будинку з прилюдних торгів, фактично виконання рішення про стягнення заборгованості є неможливим з підстави реєстрації в іпотечному житлі неповнолітньої дитини, при цьому покликаться на висновок Рівненської районної державної адміністрації Рівненської області про неможливість примусової реалізації житла, оскільки це порушує права дитини.

У відзивах відповідачі - батьки дитини кожен окремо покликаються на те, що відповідно до ст.29 ЦК України місце проживання дитини визначається за місцем проживання батьків і для його визначення не потрібна згода третіх осіб. Дійсно, згідно п.2.4.6 вказаного договору іпотекодавець зобов'язаний не надавати дозвіл на реєстрацію в житлових приміщеннях, що складають предмет іпотеки, фізичних та юридичних осіб без згоди іпотекодержателя, однак в ньому не існує конкретного пункту щодо заборони реєстрації його власних малолітніх дітей.

Учасників справи відповідно до ст.ст.128-130 ЦПК України належним чином повідомлено про дату, час і місце розгляду справи. У поданих до суду заявах просять справу слухати у їх відсутність, представник позивача ОСОБА_5 позов підтримує, відповідачі позов не визнають. Враховуючи достатність матеріалів справи для прийняття рішення та доказів про правовідносини сторін, відсутність необхідності заслуховувати їх особисті пояснення з приводу спору, суд, беручи до уваги встановлені строки розгляду цивільних справ, думку учасників справи, дійшов висновку про можливість розглянути справу у їх відсутність та у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Вимоги ст.264 ЦПК України зобов'язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив учасникам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Судом встановлено, що 25 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №11276978000 на суму 453 000 грн. та на забезпечення виконання зобов'язань укладено договір іпотеки №74108, предметом якого є будинок № 37а по вул.Вишнева в смт.Квасилів Рівненського району Рівненської області, між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3

17 листопада 2016 року між ТОВ "Українська факторингова компанія" та ПАТ «УкрСиббанк» укладено договір факторингу № 49, відповідно до умов якого право грошової вимоги за договором про надання споживчого кредиту перейшло до ТОВ "Українська факторингова компанія". Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 21 лютого 2017 року замінено стягувача ПАТ «УкрСиббанк» на ТОВ «Українська факторингова компанія» під час виконання рішення про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 заборгованості про кредиту.

Боржнику - іпотекодавцю на праві власності належить нерухоме майно: будинок № 37а по вул.Вишнева в смт.Квасилів Рівненського району Рівненської області, на яке може бути звернуто стягнення під час здійснення виконавчого провадження з метою погашення заборгованості у розмірі 396 139, 94 грн. На даний час рішення залишається не виконаним, проте виконавчий документ не повернуто, доказів відсутності у боржника коштів на рахунках немає. У вказаному будинку зареєстрована ще й дитина іпотекодавця неповнолітня ОСОБА_2, що підтверджується довідкою служби у справах дітей, яка не надала згоди щодо звернення стягнення на будинок боржників.

Іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх. Виконання забезпечувального зобов'язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов'язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого переважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (навіть у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Відповідно до Договору іпотеки іпотекодержатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов`язання за цим договором або будь-якого зобов`язання, що забезпечено іпотекою за цим договором, у разі виникнення загрози знищення, пошкодження чи втрати предмета іпотеки. Зазначено, що звернення стягнення здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, позасудового врегулювання у відповідності до умов цього Договору та Закону України «Про іпотеку».

Згідно ч.1 до ст.9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не допускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу). Згідно ч.1 ст.12 Закону у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Ч.1 ст.33 Закону встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст.12 цього Закону. Згідно ч.3 ст.33 Закону звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Ст.36-38 Закону передбачені також відповідні процедури звернення на предмет іпотеки.

Вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилими приміщеннями відповідно до норм житлового та цивільного законодавства, як це передбачено ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Згідно ч.2 вказаної статті зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Положення вказаного Закону не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації, а тому місцем проживання особи може бути будь-яке жиле приміщення, у якому особа проживає постійно або тимчасово, яке належить цій особі на праві власності або праві користування, що визнається власником жилого приміщення. Отже, місцем проживання неповнолітньої або малолітньої особи є фактичне місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона дійсно проживає. Відповідно до ч.3, 4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 14 років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Право на проживання дітей у житловому приміщенні є похідним від права батьків.

Судом встановлено, що дійсно на час укладення договору іпотеки 25 грудня 2007 року за адресою предмета іпотеки місце проживання малолітніх (неповнолітніх) дітей зареєстроване не було, реєстрація місця проживання ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 без згоди іпотекодержателя проведена 24 листопада 2009 року.

Суд вважає, що, враховуючи наявність факту невиконання виконання боржниками основного зобов'язання Договору про надання споживчого кредиту №11276978000 від 25 грудня 2007 року, а також наявність рішення про стягнення заборгованості та ухвали про заміну сторони у виконавчому провадженні, позивач набув право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

На час розгляду справи не існує рішення суду або виконавчого напису нотаріуса щодо звернення стягнення на предмет іпотеки. Крім того, також банк не застосовував звернення стягнення на предмет іпотеки згідно ст.36-38 Закону України «Про іпотеку». Необхідно відзначити, що ст.39 Закону встановлено, що одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. Крім того, ч.3 ст.109 ЖК України встановлено, що звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом.

Ба більше, згідно ст.6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» батьки або інші законні представники зобов'язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Відповідно положень Конвенції ООН про права дітей від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 р. № 789-X11) дитина, з огляду на його фізичну й розумову незрілість вимагає спеціального захисту й турботи, включаючи належний правовий захист, як до, так і після народження. Таким чином, необхідність реєстрації малолітніх дітей за місцем проживання батьків є обов'язком батьків або їх законних представників. Крім того, в іпотечному договорі відсутнє застереження щодо неможливості реєстрації малолітніх дітей без згоди іпотекодержателя. Законом України «Про іпотеку», а також умовами укладеного між сторонами договору іпотеки іпотекодавцю не заборонено реєструвати в іпотечному житлі своїх дітей, які в момент укладення договору мали інше місце проживання та реєстрації.

Ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

За змістом цієї норми закону, а також ст.ст.17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст.177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов'язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов'язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування. Згідно з положеннями ч.ч.4, 5 ст.177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.

Згідно зі ст.9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували право членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку. Аналогічну позицію висловив Верховний Суд України під час розгляду справи № 6 - 2940 цс 15 від 20 січня 2016 року.

Таким чином, будь-які майнові інтереси позивача щодо звернення стягнення на предмет іпотеки не порушені, оскільки позивач має право звернутись до суду з відповідними позовними вимогами. В той же час суд вважає, що позивач обрав невірний спосіб захисту своїх прав, оскільки предметом даного позову всупереч положенням закону є можливий захист права позивача в майбутньому. Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 13 травня 1980 року в справі Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від 30 травня 2013 року в справі ОСОБА_6 проти України (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Суд виходив з того, що неповнолітня не мала і не має права власності на житло. Вона набула право користування зазначеним будинком як член сім'ї власника відповідно до ст.405 ЦК України, ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» та зберігає це право протягом часу перебування будинку в іпотеці. Враховуючи вказане та встановлене ст.ст.6, 627 ЦК України правило щодо свободи договору, відповідачі, будучи батьками неповнолітньої особи та здійснюючи реєстрацію своєї доньки за адресою іпотечного житла не могли не розуміти можливих наслідків (звернення стягнення на предмет іпотеки), у разі неналежного виконання вимог кредитного договору.

Згідно ст.141 ЦПК України судовий збір залишається на позивачу у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.263-265ЦПК України, суд

у х в а л и в:

відмовити у цивільному позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська факторингова компанія" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, Служби у справах дітей Рівненської районної державної адміністрації, третя особа: центр надання адміністративних послуг Рівненської районної державної адміністрації про визнання особи втратившою право на житло та зняття з реєстрації за місцем проживання.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Рівненської області шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 /тридцяти/ днів з дня його проголошення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності новою редакцією Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Кушнір Н.В.