Вирок № 74049455, 17.05.2018, Вараський міський суд Рівненської області (до 25.04.2025 - Кузнецовський міський суд Рівненської області)

Справа № 572/2700/15-к

Провадження № 1-кп/565/8/18

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2018 року м.Вараш

Кузнецовський міський суд Рівненської області -

в особі судді Ковтуновича М.І.,

з участю:

секретаря судового засідання Руднік Л.С.,

прокурора Тишковець І.М.,

потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2,

обвинуваченого ОСОБА_3,

захисника Іванціва М.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Кузнецовського міського суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань під №12014180200001600, щодо обвинуваченого ОСОБА_3, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року в с.Люхча Сарненського району Рівненської області, громадянина України, з повною вищою освітою, одруженого, має на утриманні одну дитину, несудимого, проживаючого в АДРЕСА_1, у вчиненні кримінальних правопорушень - злочинів, передбачених ст.190 ч.ч.2, 3, ст.191 ч.ч.3, 4 КК України,

в с т а н о в и в :

І. Згідно із обвинувальним актом, затвердженим 17.07.2015р. ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні повторно заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем - злочину, відповідальність за який передбачена ст. 191 ч.3 КК України, в тому, що він, працюючи на посаді керівника відділення - головного спеціаліста по продажу послуг клієнтам, менеджера-начальника відділення Сарненського відділення №1 ПАТ КБ «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570), будучи службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими функціями, в один із днів на початку березня 2012 року, приблизно о 09 год., перебуваючи в приміщенні ПАТ КБ «Приватбанк», що по вул.Суворова в м.Сарни, для поміщення на депозитний рахунок НОМЕР_3 отримав від клієнта вказаної банківської установи ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 80 000 грн., які залишив у себе та в подальшому привласнив, обернувши на свою користь, чим заподіяв потерпілому значної шкоди на зазначену суму, тобто збитків на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Викраденим розпорядився на власний розсуд.

ІІ. Згідно із обвинувальним актом, затвердженим 17.07.2015р. ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні повторно заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем - злочину, відповідальність за який передбачена ст. 191 ч.3 КК України, в тому, що він, працюючи на посаді керівника відділення - головного спеціаліста по продажу послуг клієнтам, менеджера-начальника відділення Сарненського відділення №1 ПАТ КБ «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570), будучи службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими функціями, в один із днів на початку грудня 2012 року, приблизно о 09 год., перебуваючи в приміщенні ПАТ КБ «Приватбанк», що по вул.Суворова в м.Сарни, для поміщення на депозитний рахунок НОМЕР_4 отримав від клієнта вказаної банківської установи ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 70 000 грн., які залишив у себе та в подальшому привласнив, обернувши на свою користь, чим заподіяв потерпілому значної шкоди на зазначену суму, тобто збитків на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Викраденим розпорядився на власний розсуд.

ІІІ. Згідно із обвинувальним актом, затвердженим 17.07.2015р. ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні повторно заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем - злочину, відповідальність за який передбачена ст. 191 ч.3 КК України, в тому, що він, працюючи на посаді керівника відділення - головного спеціаліста по продажу послуг клієнтам, менеджера-начальника відділення Сарненського відділення №1 ПАТ КБ «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570), будучи службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими функціями, 05.01.2013 року, приблизно о 09 год., перебуваючи в приміщенні ПАТ КБ «Приватбанк», що по вул.Суворова в м.Сарни, для поміщення на депозитний рахунок НОМЕР_5 отримав від клієнта вказаної банківської установи ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 15 000 грн., які залишив у себе та в подальшому привласнив, обернувши на свою користь, чим заподіяв потерпілому збитків на зазначену суму. Викраденим розпорядився на власний розсуд.

ІV. Згідно із обвинувальним актом, затвердженим 17.07.2015р. ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні повторно заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем - злочину, відповідальність за який передбачена ст. 191 ч.3 КК України, в тому, що він, працюючи на посаді провідного менеджера Сарненського відділення №1 ПАТ КБ «ПриватБанк» (коді ЄДРПОУ 14360570), будучи службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими функціями, в один із днів квітня 2014 року, зловживаючи своїм службовим становищем, діючи умисно, з корисливих мотивів, перебуваючи в приміщенні ПАТ КБ «Приватбанк», що по вул.Широка в м.Сарни, всупереч волі та без відома власника, оформив кредитну банківську картку та відкрив кредитний рахунок НОМЕР_6 на ім'я особи похилого віку -ОСОБА_6, з якого незаконно, в період з 25.04.2014 року по 28.07.2014 року, шляхом проведення банківських операцій щодо перерахунку коштів з вказаного рахунку на його особисту картку-касира, здійснення платежів по біплану через термінали, здійснення оплати комунальних та інших платежів, здійснення оплати за покупку товару та оплати за послуги, зняв грошові кошти у межах кредитного ліміту картки в сумі 5000 грн., які в подальшому привласнив, обернувши на свою користь, чим заподіяв потерпілій збитків на зазначену суму. Викраденим розпорядився на власний розсуд.

V. Згідно із обвинувальним актом, затвердженим 17.07.2015р. ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні повторно заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем - злочину, відповідальність за який передбачена ст. 191 ч.3 КК України, в тому, що він, 21.05.2014 року, працюючи на посаді провідного менеджера Сарненського відділення №1 ПАТ КБ «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570), будучи службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими функціями, зловживаючи своїм службовим становищем, діючи умисно, з корисливих мотивів, перебуваючи в приміщенні ПАТ КБ «Приватбанк», що по вул.Суворова в м.Сарни, для перерахування на належний ОСОБА_7 банківський рахунок НОМЕР_7 отримав від клієнта вказаної банківської установи ОСОБА_8 грошові кошти в сумі 9207 грн., які залишив у себе та в подальшому привласнив, обернувши на свою користь, чим заподіяв потерпілому збитків на зазначену суму. Викраденим розпорядився на власний розсуд.

VІ. Згідно із обвинувальним актом, затвердженим 17.07.2015р. ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні повторно заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою - злочину, відповідальність за який передбачена ст. 190 ч.2 КК України, в тому, що він, в один із днів в кінці травня 2014 року, працюючи на посаді провідного менеджера Сарненського відділення №1 ПАТ КБ «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570), діючи з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, шляхом зловживання довірою клієнта вказаної банківської установи ОСОБА_2, отримав від останнього банківську кредитну картку під приводом її заміни. За допомогою вказаної кредитної картки ОСОБА_3 з належного ОСОБА_2 кредитного рахунку НОМЕР_8, без відома останнього, в період з 20.06.2014 року по 30.09.2014 року, шляхом проведення банківських операцій по оплаті телеком послуг, оплати комунальних та інших платежів в касі, зняв грошові кошти в сумі 19061 грн. 13 коп., які в подальшому привласнив та розпорядився ними на власний розсуд, чим заподіяв потерпілому збитків на зазначену суму.

VІІ. Згідно із обвинувальним актом, затвердженим 17.07.2015р. ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні повторно заволодіння чужим майном, у великих розмірах, шляхом зловживання довірою - злочину, відповідальність за який передбачена ст. 190 ч.3 КК України, в тому, що він, 15.07.2014 року приблизно о 12 годині, перебуваючи в приміщенні ПАТ КБ «Приватбанк», що по вул.Суворова в м.Сарни, діючи з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, шляхом зловживання довірою ОСОБА_9, під приводом здійснення обміну доларів США на національну валюту України, отримав у останнього грошові кошти в сумі 20 000 доларів США (станом на 15.07.2014 року по курсу НБУ курс долара США до гривні Національного банку України становить 1170,7174 грн. за 100 доларів США), які обернув на свою користь та у подальшому розпорядився ними на власний розсуд, чим завдав потерпілому матеріальних збитків на суму 234 000 грн., що є сумою, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, і є великим розміром.

VІІІ. Згідно із обвинувальним актом, затвердженим 17.07.2015р. ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні повторно заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем - злочину, відповідальність за який передбачена ст. 191 ч.3 КК України, в тому, що він, 09.08.2014 року, працюючи на посаді провідного менеджера Сарненського відділення №1 ПАТ КБ «ПриватБанк» код ЄДРПОУ 14360570), будучи службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими функціями, зловживаючи своїм службовим становищем, діючи умисно, з корисливих мотивів, перебуваючи в приміщенні ПАТ КБ «Приватбанк», що по вул.Широка в м.Сарни, для поміщення на кредитний рахунок НОМЕР_9 та в подальшому закриття вказаного кредитного рахунку, отримав від клієнта вказаної банківської установи ОСОБА_10, який являється особою похилого віку, грошові кошти в сумі 91 грн. та кредитну банківську картку для закриття кредитного рахунку та знищення останньої. Однак, в порушення Постанови Правління НБУ №223 від 30.01.2010 року «Про здійснення операцій з використанням спеціальних платіжних засобів», ОСОБА_3 кредитну картку ОСОБА_11 не знищив, отриманих грошових коштів в сумі 91 грн. на кредитну картку не помістив, а їх привласнив та продовжив користуватися вказаною кредитною карткою від імені останнього. Так, в період з 09.08.2014 року по 31 жовтня 2014 року, шляхом проведення банківських операцій по оплаті телеком послуг, ОСОБА_3 заволодів належними ОСОБА_11 грошовими коштами у межах кредитного ліміту картки у розмірі 7998,77 грн. та отриманими від останнього грошовими коштами в сумі 91 грн., а всього на загальну суму 8089 грн. 77 коп., якими розпорядився на власний розсуд.

ІХ. Згідно із обвинувальним актом, затвердженим 17.07.2015р. ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні повторно заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем - злочину, відповідальність за який передбачена ст. 191 ч.3 КК України, в тому, що він, в один із днів вересня 2014 року, працюючи на посаді провідного менеджера Сарненського відділення №1 ПАТ КБ «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570), будучи службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими функціями, зловживаючи своїм службовим становищем, діючи умисно, з корисливих мотивів, перебуваючи в приміщенні ПАТ КБ «Приватбанк», що по вул.Суворова в м.Сарни, для перевірки даних по кредитному рахунку отримав від клієнта вказаної банківської установи ОСОБА_12, належну останній кредитну банківську картку, за допомогою якої незаконно, без відома останньої, в період з 12.09.2014 року та 24.09.2014 року, шляхом проведення банківських операцій по оплаті телеком послуг, зняв з належного останній кредитного рахунку НОМЕР_10 грошові кошти у межах кредитного ліміту в сумі 6045 грн., які в подальшому привласнив, обернувши на свою користь, чим заподіяв потерпілій збитків на зазначену суму. Викраденим розпорядився на власний розсуд.

Х. Згідно із обвинувальним актом, затвердженим 11.12.2015р. ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні повторно заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою - злочину, відповідальність за який передбачена ст. 190 ч.2 КК України, в тому, що він, будучи службовою особою КБ «ПриватБанк», перебуваючи у відділенні вказаної банківської установи, що в м.Сарни по вул.Суворова, в один із днів на початку квітня 2014 року приблизно о 13 годині, діючи з корисливих мотивів, з метою особистого, збагачення, шляхом зловживання довірою ОСОБА_13, під приводом здійснення обміну національної валюти України на долари США, отримав у останнього грошові кошти в сумі 46 200 грн., які обернув на свою користь та у подальшому розпорядився ними на власний розсуд.

ХІ. Згідно із обвинувальним актом, затвердженим 11.12.2015р. ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні повторно заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою - злочину, відповідальність за який передбачена ст. 190 ч.2 КК України, в тому, що він, 06.07.2014 року приблизно о 19 год., знаходячись поблизу магазину «Візит», що в м.Сарни по вул.Белгородська, діючи з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, шляхом зловживання довірою ОСОБА_14, під приводом здійснення обміну національної валюти України на долари США, отримав у останнього грошові кошти в сумі 34 000 грн., які обернув на свою користь та у подальшому розпорядився ними на власний розсуд.

ХІІ. ОСОБА_3, працюючи на посаді керівника відділення - головного спеціаліста по продажу послуг клієнтам, менеджера-начальника відділення Сарненського відділення №1 ПАТ КБ «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570), будучи службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими функціями, діючи з єдиним умислом на заволодіння коштами ОСОБА_1, з корисливих мотивів, перебуваючи в приміщенні ПАТ КБ «Приватбанк», що по вул.Суворова в м.Сарни Рівненської області, всупереч волі ОСОБА_1 та не будучи уповноваженим останнім, зловживаючи своїм службовим становищем, шляхом перерахування грошових коштів на належні обвинуваченому банківські картки касира, зняв з банківських рахунків ОСОБА_1: НОМЕР_5 - 18.11.2013р. 6786, 30 грн.; НОМЕР_3 - 25.11.2013р. 19438, 36 грн. та 568, 21 грн., і 13.12.2013р. - 601, 64 грн.; НОМЕР_4 - 10.12.2013р. 18926, 57 грн. та 1078, 35 грн.; НОМЕР_11 - 10.12.2013р. 6115, 28 євро ( еквівалент у гривні - 67072, 36 грн.), які в подальшому обернув на свою користь, чим заподіяв потерпілому майнової шкоди на загальну суму 114471, 79 грн.

ХІІІ. ОСОБА_3, працюючи на посаді керівника відділення - головного спеціаліста по продажу послуг клієнтам і касовим операціям, керуючого відділення-головного менеджера по обслуговуванню клієнтів Сарненського відділення №1 ПАТ КБ «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570), будучи службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими функціями, зловживаючи своїм службовим становищем, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, перебуваючи в приміщенні ПАТ КБ «Приватбанк», що по вул.Суворова в м.Сарни Рівненської області, з кредитного банківського рахунку НОМЕР_12 оформленого на ім'я ОСОБА_1, використовуючи без відома потерпілого банківську картку до вказаного рахунку, незаконно, в період з 18.11.2013 року по 25.06.2014 року, шляхом проведення банківських операцій щодо оплати послуг за користування своїм мобільним телефоном, зняття готівкових коштів за допомогою банкоматів, зняв грошові кошти в сумі 24908, 89 грн., які в подальшому обернув на свою користь, чим заподіяв потерпілому майнової шкоди на зазначену суму.

ХІV. 04.01.2014 року приблизно о 17 годині ОСОБА_3, працюючи на посаді керівника відділення - головного спеціаліста по продажу послуг клієнтам, керуючого відділення-головного менеджера по обслуговуванню клієнтів Сарненського відділення №1 ПАТ КБ «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570), будучи службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими функціями, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, перебуваючи в приміщенні ПАТ КБ «Приватбанк», що по вул.Суворова в м.Сарни Рівненської області, для поміщення на належний ОСОБА_15 депозитний рахунок НОМЕР_13, який був відкритий на підставі договору №SAMDNWFD0070051796000, отримав від ОСОБА_16 грошові кошти в сумі 100 000 грн., які, зловживаючи своїм службовим становищем, на депозит не вніс, а залишив у себе та в подальшому обернув на свою користь, чим заподіяв потерпілій ОСОБА_15 майнової шкоди на зазначену суму.

ХV. В один із днів в кінці травня 2014 року, ОСОБА_3, перебуваючи в приміщенні ПАТ КБ «Приватбанк», що по вул.Суворова в м.Сарни Рівненської області, діючи з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, повторно, шляхом зловживання довірою клієнта вказаної банківської установи ОСОБА_2, під приводом погашення кредитної заборгованості та поміщення грошових коштів на належний потерпілому кредитний рахунок, отримав від ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 8900 грн., які обернув на свою користь та у подальшому розпорядився ними на власний розсуд, чим завдав потерпілому майнової шкоди на зазначену суму.

ХVІ. 14.07.2014 року приблизно о 15 годині, ОСОБА_3, перебуваючи в приміщенні ПАТ КБ «Приватбанк» по вул.Суворова в м.Сарни Рівненської області, діючи з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, повторно, шляхом зловживання довірою ОСОБА_17, під приводом здійснення обміну національної валюти України на долари США, заволодів грошовими коштами ОСОБА_17 у сумі 32 000 грн., які обернув на свою користь та у подальшому розпорядився ними на власний розсуд.

ХVІІ. 07.10.2014 року приблизно о 18 годині, ОСОБА_3, перебуваючи поблизу будинку №60 по вул.Широкій у м.Сарни Рівненської області, діючи з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, повторно, шляхом зловживання довірою ОСОБА_18, під приводом здійснення обміну національної валюти України на долари США, заволодів грошовими коштами ОСОБА_18 у сумі 40 000 грн., які обернув на свою користь та у подальшому розпорядився ними на власний розсуд.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 не визнав повністю своєї винуватості у вчиненні інкримінованих злочинів за ст.190 ч.ч.2, 3, ст.191 ч.ч.3, 4 КК України за всіма епізодами обвинувачення. З показань обвинуваченого ОСОБА_3 слідує, що він працював у відділенні «Приватбанку» в м.Сарни. Із потерпілим ОСОБА_1 він знайомий давно. Обвинувачений відкривав потерпілому валютні рахунки у євро, доларах та гривні. Також відкривав йому карткові рахунки. Всі рахунки потерпілому відкривав обвинувачений, окрім двох, які відкривав працівник банку на прізвище Іщенко. ОСОБА_3 обслуговував банківські рахунки ОСОБА_1, знімав потерпілому із карткових рахунків готівку. Для цього потерпілий надавав ОСОБА_3 банківську картку і пін-код до неї. У березні 2012р. він не отримував від ОСОБА_1 80000грн. для внесення на депозитний рахунок. У випадку внесення потерпілим зазначених коштів, він би отримав квитанцію про це. ОСОБА_3 у 2012р. для купівлі земельної ділянки позичав у ОСОБА_1 100000 грн. під 1,5% на місяць, суму позики не повернув, а відсотки сплачував востаннє у жовтні 2014р. В липні 2014р. теж позичив у ОСОБА_1 300000 грн. і видав про це потерпілому розписку. Обвинувачений за позикою виплачував потерпілому проценти у більшому розмірі, ніж пропонував банк, а потерпілий повинен був попередити ОСОБА_3 за три місяці до моменту, коли йому необхідні будуть гроші. До жовтня-листопада 2014р. відносини із ОСОБА_1 були дружні та після цього зіпсувалися, оскільки обвинувачений не повернув потерпілому позику. Обвинувачений вважає, що через неповернення ним позики ОСОБА_1 має мотив для обмови його у вчиненні інкримінованих діянь.

Обвинувачений ОСОБА_19 стверджує, що на початку грудня 2012р. не отримував від ОСОБА_1 70000грн. для поміщення на депозитний рахунок. Кошти потерпілий повинен був здати у касу і отримати про це чек. Заперечує повністю ОСОБА_3 обставини обвинувачення про отримання 05.01.2013р. від ОСОБА_1 15000 грн. для розміщення на депозитний рахунок і привласнення цих коштів.

По епізоду звинувачення щодо зняття у період із 18.11.2013р. по 25.08.2014р. коштів із депозитних рахунків ОСОБА_1 ОСОБА_3 зазначав, що знімав кошти для потерпілого та віддавав йому. При цьому ОСОБА_1 приходив до обвинуваченого із депозитними договорами та банківськими картками. Для зняття коштів потерпілий давав ОСОБА_3 картку і пін-код до неї. Під час зняття ОСОБА_3 у банкоматі коштів потерпілий перебував у цей час в приміщенні банку або у автомобілі. Жодного разу ОСОБА_1 не залишав обвинуваченому депозитних договорів та карток. Немає заборони на те, щоб працівник банку зняв клієнту кошти, коли клієнт дав картку і пін-код до неї. Аналогічно, щодо звинувачень у незаконному заволодінні в період із 18.11.2013р. по 25.06.2014р. коштами ОСОБА_1 в сумі 25000грн. із кредитного банківського рахунку НОМЕР_12, обвинувачений зазначав, що вказані гроші знімав для потерпілого ОСОБА_1 і віддавав останньому. Кількості операцій зняття коштів він не пам'ятає. У потерпілого була спочатку проста кредитна картка, а потім - картка «Голд». Оформив і видав кредитну картку обвинувачений у встановленому порядку, інакше це не пройшло б через службу безпеки банку.

Обвинувачений у своїх показаннях зазначав, що неодноразово відкривав депозитні рахунки для ОСОБА_15 Щодо вкладу, про який ідеться в обвинуваченні - то ОСОБА_3 на прохання ОСОБА_15 відкрив депозитний рахунок і передав договір для неї. Потерпіла забрала договір, а кошти на депозит мав внести її чоловік. У обов'язки ОСОБА_3 не входило внесення коштів клієнта на депозит. Підтвердженням внесення коштів на депозит є чек. Від ОСОБА_16 обвинувачений не отримував 100000грн. для внесення на зазначений депозит на ім'я ОСОБА_15

ОСОБА_3 заперечує обставини обвинувачення щодо привласнення коштів із кредитного рахунку на ім'я ОСОБА_6 Покликається на те, що ОСОБА_6 сама оформляла кредитну картку і двічі збільшувала кредитний ліміт. Підписи на банківських документах були її. Із потерпілою були сусідами у селі, за місцем проживання батьків обвинуваченого. ОСОБА_3 попросив у потерпілої банківську картку, щоб користуватися нею для отримання коштів у межах кредитного ліміту 5000грн. і мав повертати кошти на рахунок так, щоб не виникало прострочення платежів і плати за комісію. ОСОБА_6 надала обвинуваченому кредитну картку та назвала пін-код до неї. В цей час на кредитному рахунку потерпілої була не погашена певна сума кредиту. ОСОБА_3 користувався коштами в межах зазначеного ліміту, а також кредитною карткою користувався син потерпілої ОСОБА_20, знімаючи собі кошти із кредитного рахунку. При цьому, обвинувачений телефонував до потерпілої та вона давала згоду, щоб ОСОБА_16 знімав кошти. ОСОБА_3 визнає заборгованість перед потерпілою в розмірі 5000грн., а також суму, необхідну на сплату процентів за користування коштами за умовами кредитування. Коли обвинувачений повідомив ОСОБА_6, що він не має можливості повернути кошти, потерпіла звернулася спочатку до свого знайомого працівника банку ОСОБА_21, а після цього - у міліцію. Кредитну картку потерпіла забрала у батьків обвинуваченого.

ОСОБА_3 заперечує, що отримав від ОСОБА_8 грошові кошти для перерахунку та привласнив їх. Посилається, що із ОСОБА_8 незнайомий, такого клієнта банку не пам'ятає і коштів від нього не отримував. У разі, якщо потерпілий передав кошти для перерахунку, то повинен мати документ про це. Коли банківська операція не пройшла, то кошти повинні були б бути повернуті.

Щодо звинувачень у незаконному заволодінні шляхом зловживання довірою коштами ОСОБА_2 ОСОБА_3 теж заперечує обставини, вказані в обвинувальному акті. Обвинувачений колись відкривав і обслуговував рахунки потерпілого ОСОБА_2, футбольного клубу та ДЮСШ. Коли потерпілий мав їхати на курорт, то підійшов до обвинуваченого в приміщення Приватбанку в м.Сарни на АДРЕСА_2 з питання внесення на кредитний рахунок 8900грн. ОСОБА_3 попросив у потерпілого зазначену суму собі в користування. ОСОБА_2 відповів, що можна взяти кошти в користування, але з умовою, щоб був порядок, тобто, погашення необхідно було здійснити у межах пільгового періоду, щоб не сплачувати проценти. Через два тижні кошти частково повернув. Обвинувачений планував повернути кошти ОСОБА_2, однак цього не здійснив через власні фінансові проблеми. Також, на прохання ОСОБА_3 ОСОБА_2 передав обвинуваченому кредитну картку, щоб останній зняв з неї кошти в межах ліміту і протягом пільгового періоду, щоб повернув на рахунок відповідну суму. Пін-код для зняття коштів у цьому випадку не потрібен був, а потерпілому на мобільний телефон приходило СМС інформування про зняття коштів і у випадку, якби він не давав обвинуваченому згоди на зняття коштів, то міг би припинити це. У випадку здійснення зняття коштів через платежі - документи про оплату підписав ОСОБА_2, інакше платежі не пройшли б у банку. Обвинувачений частково двічі повертав кошти потерпілому. Куди поділася картка потерпілого ОСОБА_3 не пам'ятає.

Обвинувачений ОСОБА_3 заперечує обставини висунутого проти нього обвинувачення про заволодіння шляхом зловживання довірою 15.07.2014р. грошовими коштами ОСОБА_9 в сумі 20000 доларів США. Стверджує, що розповів ОСОБА_9 про свої фінансові проблеми і останній пообіцяв допомогти. В липні 2014р. потерпілий вийняв 120 тисяч доларів США і дав у позику 20 тисяч доларів США ОСОБА_3 під відсотки - 200 доларів на місяць. Це відбувалося у приміщенні Приватбанку за місцем роботи обвинуваченого і нікого із потерпілим при цьому не було, зокрема його двоюрідного брата. Потерпілий не передавав зазначені кошти для обміну на гривні. Після звільнення обвинуваченого потерпілий звертався до нього, щоб повернув кошти. І через неповернення коштів він має мотив обмовляти обвинуваченого, потерпілий влаштовував бійку в батьків обвинуваченого. ОСОБА_3 мав і має намір повернути позичені у ОСОБА_9 кошти.

Не визнає ОСОБА_3 обставин обвинувачення щодо заволодіння шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем коштами ОСОБА_10 на загальну суму 8089, 77 грн. Покликається, що такого клієнта не знає, рахунків йому не відкривав, картку на знищення не приймав і не знищував. Жодних дій, зазначених у обвинуваченні не робив. Після службового розслідування клієнт визнав свою провину і вніс самостійно кошти в касу.

Із показань обвинуваченого слідує, що у ОСОБА_12 він попросив у борг і вона йому надала свою картку та пін-код на умовах, щоб не допускати прострочення повернення платежів на кредитний рахунок. Потерпіла також повідомляла обвинуваченому необхідні СМС повідомлення, які для неї надходили від банку. Сума коштів, знятих обвинуваченим була більшою, в межах ліміту до 11 тисяч гривень. Картка ОСОБА_12 була в обвинуваченого приблизно протягом двох років. Обвинувачений через термінал повертав кошти на рахунок ОСОБА_12, а 6045грн. - це неповернута сума боргу.

Обвинувачений ОСОБА_3 давав показання про те, що на початку жовтня 2014р. ОСОБА_18 дала йому 40000 грн. для обміну на долари США. В той час ситуація була такою, що курс долара в банку був 12,5 грн. за один долар, а на ринку курс - 18 грн. за один долар. Обвинувачений із потерпілою домовилися, що він обміняє для неї гривні на долари за курсом 13, 3. В той період ніхто не здавав доларів, а курс зростав. ОСОБА_3 хотів повернути гривні для ОСОБА_18, але вона не захотіла, бажаючи, щоб обміняв на долари. В цей час гривні перебували на картрахунку в обвинуваченого і він був готовий повернути ці кошти ОСОБА_18 Коли отримував кошти в потерпілої, то не мав наміру їх привласнити чи використати для залагодження своїх фінансових проблем. Потім, коли потерпіла довідалася про фінансові проблеми обвинуваченого, то погодилася забирати гривні. Частково кошти потерпілій відшкодовані.

З показань обвинуваченого ОСОБА_3 - у квітні 2014р. він жодних коштів від ОСОБА_13 для обміну на долари США не отримував. Мали місце обставини, що в лютому 2014р. ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_13 60 000 гривень під відсотки - 1500 грн. на місяць. При цьому, 45 000 грн. позичив готівкою, а 15 000 грн. - позичав із картки потерпілого. Із зазначених 15 000 грн. повернув 8 000 грн., а 7 000 грн. ще винен. Щодо суми 45 000 грн., то з потерпілим домовилися, що обвинувачений буде повертати ці кошти у доларах (4 000 доларів США), інакше потерпілий багато втрачав би. Відносини між ними були дружні, колись разом працювали у Приватбанку. Потерпілий знав про фінансові труднощі обвинуваченого. ОСОБА_3 не мав наміру не повертати грошей ОСОБА_13

Відповідно до показань обвинуваченого, безпосередньо у ОСОБА_14 він коштів не брав, а мала місце ситуація, коли ОСОБА_3 давав у позику 34000 грн. ОСОБА_22 і домовилися з ним, що обвинувачений обміняє цю суму по курсу 12,5 на суму 2700 доларів США. Обвинувачений брав гроші у ОСОБА_22, оскільки за два тижні цю суму можна було «прокрутити» і на цьому заробити. Не було думки тоді коштів не повертати. ОСОБА_22 знав про фінансові проблеми обвинуваченого, тому гроші передавав в руки ОСОБА_3 у присутності ОСОБА_14 і останній поручився, що обвинувачений поверне кошти. ОСОБА_22 сказав вищевказану суму повертати ОСОБА_14 Обвинувачений повернув із вищевказаної суми 1750 доларів США. Переважно віддавав гроші ОСОБА_14, але бувало, що і ОСОБА_22 На неповернуту суму боргу - 950 доларів США написав розписку.

З показань обвинуваченого ОСОБА_3 також слідує, що в ОСОБА_17 готівкових грошей у сумі 32 000 грн. для обміну на долари США в присутності свідка ОСОБА_23 він не брав. Було, що приблизно в липні 2014р. ОСОБА_3 позичив у потерпілого ОСОБА_17 32 000 грн., знявши кошти із його банківської картки. При цьому потерпілий підвищив ліміт суми на зняття коштів з рахунку, дав обвинуваченому картку і пін-код до неї. Гроші ОСОБА_3 зняв із карткового рахунку потерпілого в банкоматі біля відділення Приватбанку при вході до магазину «Смак» в м.Сарни. За користування зазначеною сумою обвинувачений сплачував щоп'ятниці потерпілому по 800грн. процентів поки не звільнився з роботи. Після звільнення ОСОБА_3 потерпілий зажадав, щоб він повернув кошти. Пізніше восени обвинуваченому зателефонував ОСОБА_23, щоб той прибув до нього в квартиру. Коли туди прибув ОСОБА_3, то там був присутній і ОСОБА_17 ОСОБА_23 сказав, що потерпілий - його тесть. Почалася розмова з обвинуваченим чому він не повертає вищезазначених коштів та, що необхідно написати розписку. ОСОБА_3 в квартирі ОСОБА_23 написав розписку на суму 30 чи 32 тисячі гривень. Із суми 32 тисячі гривень обвинувачений повернув потерпілому 9 тисяч гривень (платежами 2 000 грн., 3 000 грн. та 4 000 грн.) і при цьому розписувався у записнику в ОСОБА_17 про зменшення суми боргу. ОСОБА_3 мав намір повернути кошти потерпілому повністю.

Згідно із показаннями потерпілого ОСОБА_1 слідує, що 12.09.2011р. він поклав на депозит 20 000 грн. Потім потерпілий доклав на зазначений депозит 80 000 грн. і вклад склав 100 000 грн. 23.12.2011р. потерпілий вніс вклад в сумі 100 000 грн. на другий рахунок. 30.01.2012р. він відкрив депозитний рахунок на суму 20 000грн. та докладав на цей рахунок 70 000 грн. і обвинувачений видавав йому чек. 04.01.2012р. ОСОБА_1 відкрив вклад на 60 000 грн. та в подальшому поповнив вклад на 15 000 грн. але остання сума не зарахована на рахунок, хоча ОСОБА_3 видав потерпілому квитанцію. У 2013р. з'ясувалося, що є отриманий кредит на ім'я ОСОБА_1 на суму 25 000 грн., але він такого кредиту не отримував. Кредитна картка в потерпілого і він нею не користувався. ОСОБА_3 виписав дану картку потерпілому силою. Обвинувачений у ОСОБА_1 не просив цієї картки. Всі депозитні договори, окрім одного - від 12.09.2011р. на суму 20 000 грн., укладав із потерпілим ОСОБА_3

У потерпілого був також вклад в сумі 6197, 62 євро і обвинувачений видав картку. Зазначену картку та договір ОСОБА_1 ОСОБА_3 не передавав, процентів за цим вкладом не знімав, але гроші з рахунку теж зникли. Потерпілий не стверджує, що цю суму зняв ОСОБА_3, однак впевнений в тому, що це здійснив обвинувачений, оскільки решту коштів потерпілого зняв ОСОБА_3

Потерпілий не вміє користуватися банкоматом. Він приносив договори вкладів та карточки і давав їх ОСОБА_3, щоб він знімав проценти по депозитах і передавав суми коштів по процентах потерпілому. День народження потерпілого обвинувачений запропонував встановити як пін-код до карток. Про зняття процентів надходили ОСОБА_1 СМС повідомлення. Не пам'ятає потерпілий випадку чи надходили такі повідомлення в день, коли він не приходив до обвинуваченого за зняттям процентів. У разі, якби потерпілий бачив, що кошти ідуть із його рахунку без його звернення, то піднімав би це питання одразу. Був випадок, коли потерпілий звернувся до працівників відділення Приватбанку, які сказали, що коштів на його рахунку немає, але він зателефонував до обвинуваченого, той сказав, що приїде та розбереться із цим і через день-два виплатив проценти ОСОБА_1

Потім потерпілий прийшов до приміщення Приватбанку, де дізнався, що ОСОБА_3 звільнили і потерпілий став шукати обвинуваченого. Договори вкладів ОСОБА_3 повернув потерпілому, але позривав із них квитанції (чеки). Обвинувачений сказав ОСОБА_1, що грошей у нього немає, так як він купив фальшиві 40 000 євро. До цих подій відносини між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 були нормальні, як із працівником банку. Грошей обвинуваченому потерпілий не позичав. Обвинувачений просив у потерпілого позичити гроші, але їх у останнього вже не було.

Потерпіла ОСОБА_15 давала показання про те, що приблизно протягом десяти років у неї був депозитний договір у Приватбанку і вона цей договір переоформлювала. На момент переофорлення договору в неї було приблизно 78 тисяч гривень. Чоловік потерпілої ОСОБА_16 звернувся до ОСОБА_3 з питання переоформлення договору і останній погодився. ОСОБА_16 із ОСОБА_3 зняли кошти потерпілої і в її чоловіка ще були гроші, щоб докласти на депозит. ОСОБА_15 приходила до обвинуваченого, останній її сфотографував та повідомив, що термінал для внесення коштів не працює, а гроші необхідно внести через термінал та сказав, що потім зможе забрати свій договір. 04.01.2014р. ОСОБА_16 передав готівкою 100 000 грн. ОСОБА_3 для внесення на депозит, а обвинувачений повідомив, що термінал не приймає коштів та система не дозволяє роздрукувати примірник договору вкладу. 08.01.2014р. обвинувачений сказав ОСОБА_15, що вона може прийти і забрати договір, що потерпіла й зробила. Потім ОСОБА_15 дізналася про проблеми із ОСОБА_3 Потерпіла через вісім місяців звернулася, щоб зняти гроші із вкладу і тоді в центральному офісі Приватбанку по вул. Широкій у м.Сарни дізналася, що гроші на цей рахунок не зараховувалися. Вважає, що коштами заволодів ОСОБА_3, так як кошти її чоловіком були передані саме обвинуваченому.

Відповідно до показань свідка ОСОБА_16 04.01.2014р. йому зателефонувала дружина, щоб допоміг для неї переоформити депозитний договір, так як вона була зайнята на роботі, а до неї телефонував ОСОБА_3 з приводу необхідності переоформлення договору. Свідок із дружиною прийшли до відділення Приватбанку. ОСОБА_3 закрив існуючий договір. Він сказав, що необхідно зняти гроші готівкою та знову внести на депозит. Потерпіла ОСОБА_15 була сфотографована веб-камерою і пішла на роботу. ОСОБА_16 зняв готівку в банкоматах, а також він із дружиною домовилися, що свідок візьме ще своїх грошей, щоб сума вкладу вийшла 100000 грн. Свідок прийшов із грішми до обвинуваченого. ОСОБА_3 йому сказав, що термінал в даний час не працює, а він потім внесе кошти через термінал або через головну касу. 100000 грн. ОСОБА_16 04.01.2014р. передав ОСОБА_3 у приміщенні відділення Приватбанку для внесення їх на депозит на ім'я ОСОБА_15 08.01.2014р. обвинувачений зателефонував потерпілій, щоб та прийшла та підписала договір. ОСОБА_15 принесла договір, він був із «мокрою» печаткою і підозр не виникало. Після отримання договору свідок розумів, що кошти зараховані на їхній рахунок. Зі слів ОСОБА_3 свідок знав, що спочатку необхідно було внести кошти, а потім можливо було роздрукувати письмовий договір. Коли пішли чутки про відсторонення обвинуваченого від роботи, то свідок приїхав до керуючого банком ОСОБА_24 і, перевіривши, довідалися, що договір неактивний, тобто рахунок був відкритий, але кошти не надійшли на депозитний рахунок. ОСОБА_3 у присутності ОСОБА_24 та працівника банку на ім'я ОСОБА_14 підтвердив, що отримав від ОСОБА_16 гроші. ОСОБА_16 вважає, що ОСОБА_3 привласнив гроші, а договір підробив.

Свідок ОСОБА_25 давала показання про те, що вона працювала спеціалістом по обслуговуванню клієнтів у Приватбанку. Приблизно в жовтні 2014р. до відділення приїхали ОСОБА_24, ОСОБА_16 та ОСОБА_3 для з'ясування питання куди поділися кошти, які мали б бути внесені на депозит ОСОБА_15 У ОСОБА_3 запитували про це. Обвинувачений не заперечував, що отримав такі кошти. ОСОБА_3 говорив, що він мав внести чи вніс (свідок не пам'ятає) кошти в термінал. Він аргументував, що, можливо, стався збій.

Із показань свідка ОСОБА_24 слідує, що ОСОБА_3 працював на посадах керівника відділення і економіста (спеціаліста) по обслуговуванню фізичних осіб у Приватбанку. До ОСОБА_24 зверталися ряд потерпілих з тим, що обвинувачений отримував від них кошти або надавав послуги, але в результаті послуги не були надані. Свідок підтверджував, що чоловік потерпілої ОСОБА_15 звернувся з питання стану банківського рахунку. Працівник банку перевірив, але в базі даних такий депозитний договір був відсутній, кошти на депозит не поступили. ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_16 кошти і сказав, що гроші вніс через термінал, але ніякого підтвердження цьому не надав. ОСОБА_3 відповідав, що отримав кошти. Він також не надав логічного пояснення щодо того для чого було необхідно знімати кошти з рахунку, щоб внести їх на депозит, так як можливо було здійснити безготівковий перерахунок.

Згідно із показаннями потерпілої ОСОБА_6 вона довіряла ОСОБА_3, оскільки жили по сусідству. У квітні 2014р. вона поновлювала пенсійну картку, то, напевно, тоді обвинувачений оформив на ім'я потерпілої і кредитну картку. Пенсійна картка ОСОБА_6 перебувала у ОСОБА_3 для того, щоб він знімав пенсію, обвинувачений знав пін-код до вказаної картки. За всі місяці до серпня ОСОБА_3 віддав пенсію потерпілої. В серпні ОСОБА_6 пішла за пенсією і в Приватбанку працівники сказали, що ОСОБА_3 у відпустці та, можливо, вже не вийде на роботу. Сусідка потерпілої на наступний день довідалася, що на ОСОБА_6 є кредит в сумі 5000 грн. Потерпіла поїхала з'ясовувати обставини. Потім ОСОБА_3 приніс пенсійну картку ОСОБА_6 Також він приносив для неї кредитну картку, але потерпіла її не взяла.

Потерпілий ОСОБА_8 давав суду показання про те, що 21.05.2014р. він прийшов до відділення Приватбанку, щоб перерахувати магазину «Самурай-авто» гроші за автозапчастини, але перерахувати через банкомат не вийшло. До потерпілого підійшов ОСОБА_3, якого він знав приблизно три роки, і, як працівник банку, запропонував допомогти перевести кошти. ОСОБА_8 передав обвинуваченому 9207 грн. готівкою, які останній поклав до шухляди столу. ОСОБА_3 записав номер рахунку, на який необхідно було здійснити перерахунок коштів. Це був рахунок, оформлений на фізичну особу на прізвище ОСОБА_7 і потерпілий постійно із зазначеним магазином розраховувався за таким рахунком. Чек ОСОБА_3 потерпілому не видав, пояснивши, що не працює принтер і, щоб той зайшов пізніше. Приблизно через дві години ОСОБА_8 знову зайшов до відділення банку, але ОСОБА_3 не було і чек не отримав. Потім, через два дні ОСОБА_8 зателефонував до обвинуваченого і останній сказав зайти. Коли потерпілий підійшов, то ОСОБА_3 знову сказав, що видати чек не може, але демонстрував ОСОБА_8 монітор комп'ютера і говорив, що кошти відправлені на відповідний рахунок, але ще не дійшли. Обвинувачений говорив потерпілому зачекати ще два дні, якщо гроші не надійдуть, то він віддасть ОСОБА_8 гроші. Із магазину потерпілому неодноразово телефонували про те, що кошти не поступили. Так тривало приблизно три тижні. Товариш потерпілого розповів йому, що ОСОБА_3 затримали, оскільки він в людей брав гроші. Після цього потерпілий звернувся до керівника в банку, який порадив звертатися в міліцію.

Відповідно до показань потерпілого ОСОБА_2 він неодноразово користувався отриманням кредиту. В кінці травня 2014р. потерпілий мав заборгованість по кредиту в сумі 8900 грн. і прийшов до приміщення Приватбанку, щоб погасити кредит. Оскільки там була черга, то він звернувся до ОСОБА_3 ОСОБА_3 провів карткою ОСОБА_2 через апарат і сказав, що картка не працює. Потерпілий передав обвинуваченому гроші і останній поклав їх у шухляду та сказав, що протягом 2-3 днів він усе зробить. Через декілька днів ОСОБА_2 запитав у ОСОБА_3 про це, а той відповів, що ще не здійснив. Потім, через деякий час, обвинувачений сказав, що кредит погасив, а карточки немає. Далі, у серпні 2014р. ОСОБА_2 мав отримати заробітну плату і у відділенні Приватбанку довідався, що із ОСОБА_3 є проблеми. Потерпілому повідомили, що тисячу гривень з його рахунку зняли на погашення кредиту на його ім'я. В банку ОСОБА_2 написав пояснення і виясняли обставини. Потім потерпілий зустрів обвинуваченого і сказав, щоб той погасив кредит. Обвинувачений погоджувався. Мав місце випадок, що у червні-липні 2014р. обвинувачений виносив у машину потерпілому 3000 грн., а ОСОБА_2 вважав цю суму кредитом, тобто що це були кошти із нової кредитної карточки, якої ще не було в потерпілого. Документів про обмін чи виготовлення кредитної карточки він не підписував і не знає яким чином були зняті кошти в сумі 19061, 13 грн. Нової картки він не отримав. ОСОБА_3 не звертався до потерпілого, щоб позичити гроші.

Потерпілий ОСОБА_9 давав показання про те, що обвинуваченого він знав приблизно п'ять років, відносини були дружні. В теперішній час - неприязні. ОСОБА_3 неодноразово допомагав потерпілому в обміні валют. У середині липня 2014р. йому необхідно було обміняти 20 000 доларів США на гривні. Тому потерпілий домовився про це з обвинуваченим. Через два дні після домовленості ОСОБА_9 привіз і в приміщенні відділення Приватбанку передав ОСОБА_3 20 000 доларів, поклавши їх на стіл. Гроші були в двох пачках купюрами по 100 доларів. Коли потерпілий передавав гроші, то його троюрідний брат ОСОБА_26 стояв на порозі кабінету ОСОБА_3 і бачив це. Обміняти кошти обвинувачений був повинен протягом двох днів, але це міг бути строк і в межах тижня. Через два дні ОСОБА_3 сказав ОСОБА_9, що все добре, гроші будуть. Приблизно через тиждень - у центральному офісі Приватбанку в м.Сарни обвинувачений показував потерпілому, що має залишок на картковому рахунку в сумі щонайменше 200 000 грн., але не може зняти через блокування картки. Обвинувачений не просив у нього про позику грошей. Потім, приблизно через два місяці, ОСОБА_3 сказав ОСОБА_9 про те, що має проблеми і не може повернути тих грошей, так як в нього їх немає. Також говорив, що з часом поверне кошти.

Згідно із показаннями свідка ОСОБА_26 він був присутній у приміщенні відділення Приватбанку на вул. Суворова як в середині липня 2014р. в першій половині дня ОСОБА_9 передав ОСОБА_3 20 000 доларів для обміну на гривні, поклавши гроші обвинуваченому на стіл. ОСОБА_9 попросив ОСОБА_26 в той день поїхати з ним у м.Сарни і свідок зайшов з потерпілим до відділення Приватбанку. Потім ОСОБА_9 говорив, що обвинувачений не повернув коштів.

Свідок ОСОБА_27 давала показання про те, що в середині липня 2014р. її чоловіку ОСОБА_9 необхідно було обміняти 20 000 доларів. Він звернувся з цього питання до ОСОБА_3 і той погодився здійснити обмін протягом двох днів. Коли потерпілий зателефонував до обвинуваченого, останній сказав, що не обміняв грошей, так як є якісь проблеми із банківською системою. Далі він не відповідав на дзвінки. Приблизно через місяць-півтора, коли ОСОБА_3 зустріли в м.Сарни, він говорив, що гроші потратив на власні потреби і немає можливості їх повернути.

Згідно з показаннями ОСОБА_10 у нього була кредитна картка. У серпні 2014р., точної дати він не пам'ятає, але вважає, що це було чотирнадцятого числа, він приїхав до відділення «Приватбанку» на вул. Суворова, так як йому надійшло СМС про необхідність сплати 91 гривні нарахованих за дев'ять місяців платежів. У відділенні банку був ОСОБА_3, якого до цього потерпілий не знав. ОСОБА_10 передав ОСОБА_3 100 грн. і обвинувачений здійснив необхідну оплату. Потерпілий повідомив обвинуваченому, що йому не потрібна зазначена кредитна картка і здав її ОСОБА_3, поклавши на стіл. Потім, приблизно через місяць, ОСОБА_10 надійшло СМС про наявність у нього заборгованості. Коли ОСОБА_10 приїхав до відділення банку, йому сказали, що він зняв 8405 грн. ОСОБА_10 заперечив зняття ним такої суми, оскільки він здав картку. Працівники банку викликали керівника і останній сказав, що він уже не перший та, щоб ішов писав заяву. Оскільки банк продовжував нарахування заборгованості, то ОСОБА_10 оплатив той борг, так як він не знає скільки часу буде тривати ця справа. Підстав для обмови ОСОБА_3 він не має.

Із показань потерпілої ОСОБА_12 слідує, що відносини із ОСОБА_3 були нормальні, як із працівником банку. У неї був депозит у банку і була кредитна картка. ОСОБА_3 у жовтні 2013р. говорив для неї про необхідність переоформлення кредитної картки. Обвинувачений попросив потерпілу про позику і вона зі своєї кредитної картки добровільно позичила йому 15000 грн., при цьому зазначені кошти в присутності ОСОБА_12 ОСОБА_3 зняв із її картки. Карточку повернув для неї через місяць, а далі двічі-тричі брав у неї картку для погашення кредиту. Умов про те як саме мало відбуватися погашення потерпіла не пам'ятає. Із лютого 2014р. до червня 2014р. включно обвинувачений повертав по одній тисячі гривень. Станом на 12.09.2014р. картка була в потерпілої і вона прийшла до ОСОБА_3 в приміщення банку сказати, що не вистачає коштів по балансу. Обвинувачений повідомив, що немає інформації та сказав ОСОБА_12 залишити карточку в нього і так вона й зробила. Протягом трьох днів приходила до ОСОБА_3, він говорив для неї прийти через тиждень. 24.09.2014р. потерпіла знову прийшла і в банку була інший працівник, яка сказала, що на карточці не було 15000 грн. ОСОБА_12 зателефонувала до ОСОБА_3, він підійшов на вулицю до відділення Приватбанку і віддав для неї картку. Потерпіла в присутності обвинуваченого внесла 500 грн. на погашення свого кредиту. Вона запитувала чого так на карточці - обвинувачений сказав, що зробив, щоб не було процентів.

Згідно із показаннями потерпілої ОСОБА_18, родину ОСОБА_3 вона знає давно, а з 2010р. знає ОСОБА_3 У жовтні 2014р. потерпіла мала намір обміняти 40 000 грн. на долари США., так як це необхідно було на лікування дитини. У банку був ліміт на обмін - по 100 доларів США та курс обміну нижчий ніж на ринку. 07.10.2014р. в касі відділення Приватбанку повідомили, що валюти немає. ОСОБА_18 побачила ОСОБА_3 і пояснила в чому суть ситуації. Обвинувачений сказав для неї, що допоможе в обміні всієї суми відразу і дав свій номер телефону. Приблизно біля 18 год. вона з чоловіком під'їхали до будинку ОСОБА_3, потерпіла зателефонувала йому. Обвинувачений прийшов, сів до них у машину і ОСОБА_18 передала ОСОБА_3 40000 грн. для обміну. У п'ятницю потерпіла зателефонувала ОСОБА_3, він сказав, що необхідно ще зачекати. Потім, приблизно через тиждень, обвинувачений вже не піднімав телефон. Потерпіла приїхала до обвинуваченого, останній запевнив, що все буде нормально, гроші обміняються по нормальному курсу. Щоб ОСОБА_18 не переживала, ОСОБА_3 показав, що у нього на карточці на якомусь рахунку є 100 000 грн. На подальші звернення потерпілої обвинувачений все говорив, що необхідно почекати. Потім, у банку потерпіла довідалася, що ОСОБА_3 звільнений. Мати обвинуваченого обіцяла спробувати зібрати якусь суму коштів. У загальному для неї було повернуто суму 7100 грн.

Свідок ОСОБА_28 давав у суді показання, що по суті є подібними до показань потерпілої ОСОБА_18 Свідок підтверджував, що у його присутності на початку жовтня 2014р. в автомобілі ОСОБА_18 передала ОСОБА_3 40 000 грн. для обміну на долари. На телефонні дзвінки потерпілої обвинувачений говорив, що необхідно ще зачекати, потім показував, що у нього на картковому рахунку є 100 000 грн. Після того, як довідалися, що ОСОБА_3 було звільнено із Приватбанку, - звернулися до матері обвинуваченого. Остання просила, щоб не зверталися в міліцію. В травні-червні свідок зустрів ОСОБА_3 і запитав коли той віддасть гроші. Обвинувачений відповів, що грошей у нього немає і він нічого не віддасть.

Потерпілий ОСОБА_13 давав показання про те, що із ОСОБА_3 він був у дружніх відносинах, довіряв йому. Потерпілий запитав у обвинуваченого щодо можливості обміну грошей. У квітні 2014р. перед обідньою порою ОСОБА_13 у відділенні Приватбанку на вул.Суворова у м.Сарни передав ОСОБА_3 46 200 грн., що повинно було становити 4 200 доларів. Обвинувачений говорив, що для обміну необхідний буде деякий час. Потім ОСОБА_3 попросив ще продовжити термін для обміну. Показував, що на карточці є гроші, але вона заблокована. Також потерпілий давав показання про те, що обвинувачений сплачував відсотки за користування коштами (1000грн., 500грн.).

Із показань потерпілого ОСОБА_14 слідує, що в суботу в липні 2014р. він зайшов до працівника банку ОСОБА_3, якого знав давно, і поцікавився чи є долари, щоб купити. Обвинувачений відповів, що зараз доларів немає, але можна залишити кошти і він купить долари, а потерпілий потім зайде забере. У неділю, 06.07.2014р., зателефонував ОСОБА_3 і сказав, щоб ОСОБА_14 передав гроші, так як необхідно їх покласти на картку, щоб на наступний день зранку отримати долари. Біля магазину «Візит» у м.Сарни ОСОБА_14 передав ОСОБА_3 суму 34000 грн., щоб обвинувачений купив йому 3000 доларів. Долари ОСОБА_3 мав віддати йому на наступний день. Про позику коштів мови не йшло. Потім потерпілий зателефонував до обвинуваченого і останній сказав, що не може зняти грошей. ОСОБА_14 почав заходити до обвинуваченого і той, приблизно через тиждень, почав йому по трохи віддавати кошти, а також при зустрічах потерпілий забирав у обвинуваченого кошти, забравши у загальній сумі 2050 доларів США., а на решту суми - 950 доларів, які обвинувачений був винен, останній написав розписку і більше коштів не повертав.

Згідно із показаннями свідка ОСОБА_22 в липні 2014р. ОСОБА_14 на закупівлю товару необхідні були долари. ОСОБА_14 дав 34 000 грн. ОСОБА_3, щоб той поміняв їх на долари (на 3000 доларів). При передачі ОСОБА_14 грошей обвинуваченому був присутній і ОСОБА_22 Однак він точно не пам'ятає де саме були передані гроші - чи у приміщенні відділення банку, чи в машині, бо в той день вони їздили і до відділення Приватбанку. Потерпілий позичив у той день гроші в гривнях у ОСОБА_22, однак вдавав, що ніби то брав гроші у сестри, так як думав, що інакше ОСОБА_3 йому грошей не поверне. Потім частину грошей ОСОБА_14 у ОСОБА_3 забрав. Зі слів потерпілого свідку відомо, що суму в розмірі 950 доларів обвинуваченим не повернуто. Приблизно в грудні 2014р. обвинувачений написав розписку про те, що він має повернути гроші до березня 2015р., він був згідний на суму, зазначену в розписці, так як частину грошей вже повернув потерпілому. Цю розписку підписував і свідок. ОСОБА_22 є двоюрідним братом ОСОБА_14

Відповідно до показань потерпілого ОСОБА_17 слідує, що він є клієнтом Приватбанку, відділення якого знаходиться у тому ж будинку, де потерпілий проживає - по АДРЕСА_2. ОСОБА_17 завжди звертався до обвинуваченого по робочих питаннях і довіряв йому. 14.07.2014р. ОСОБА_17 у присутності свого зятя ОСОБА_23 у відділенні Приватбанку по вул. Суворова передав 32 000 грн. ОСОБА_3 для здійснення обміну на долари США по банківському курсу. Обмін грошей мав відбутися протягом декількох днів. Через тиждень потерпілий прийшов до відділення банку до обвинуваченого, однак його там не було, працівники повідомили, що ОСОБА_3 у центральному відділенні. ОСОБА_17 прийшов до зазначеного відділення, зустрів там обвинуваченого і ОСОБА_3 йому розповів, що має фінансові проблеми. Про позику ОСОБА_3 потерпілого не просив. Потім обвинувачений став уникати потерпілого, на дзвінки не відповідав. До поліції потерпілий звернувся у жовтні-листопаді того ж року. Потепілий ОСОБА_17 заперечував у суді те, що передавав картку та пін-код до неї ОСОБА_3 Вказував, що кошти він зняв особисто і приніс ОСОБА_3 у присутності ОСОБА_23 Потерпілий зазначає, що обвинувачений йому не повертав грошей (по 2-3-4 тисячі гривень) та відсотків не сплачував. ОСОБА_3 відмовився написати потерпілому розписку.

Згідно із показаннями свідка ОСОБА_23, він багато років знає ОСОБА_3 Свідок був присутній, як 14.07.2014р., після обіду приблизно о третій годині дня, його тесть ОСОБА_17 у відділенні Приватбанку по АДРЕСА_2 передав ОСОБА_3 гроші для обміну на долари, домовившись із ним про такий обмін. Потім потерпілий, а також і ОСОБА_23 зверталися до обвинуваченого, щоб той повернув кошти. Він обіцяв повертати гроші, не заперечував, що отримав від ОСОБА_17 кошти. Розписки у присутності свідка обвинувачений ОСОБА_17 не писав.

Свідок ОСОБА_29 давала показання про те, що ОСОБА_3 отримував і приносив пенсію ОСОБА_6, яка є її сусідкою. Потім ОСОБА_6 прийшла до свідка і говорила, що ОСОБА_21 порадив для неї звертатися в поліцію з питання, що у неї зникли гроші із карточки. Розповідала, що для неї надійшло повідомлення про те, що якихось грошей немає. Говорила, щоб повернули прибизно до п'яти тисяч гривень. Також свідок зазначала, що ОСОБА_1 до неї приїжджав, говорив, що позичив ОСОБА_3 гроші під проценти. ОСОБА_18 теж говорила свідку, що давала чи позичила ОСОБА_3 гроші в сумі 40 000 грн. ОСОБА_29 повернула для ОСОБА_18 вже приблизно 10 000 грн. ОСОБА_2 теж приходив до свідка з приводу якихось питань до ОСОБА_3 ОСОБА_9 теж приїжджав до свідка додому, говорив, що кинув ОСОБА_3 на стіл двадцять тисяч доларів. Спочатку потерпілі говорили, що позичили ОСОБА_3 гроші, а потім, після звернення в міліцію, поміняли показання. ОСОБА_3 свідку розповідав, що він взяв фальшиві гроші в банк і все поклали на нього.

Із копії трудової книжки серії НОМЕР_14 на ім'я ОСОБА_3 вбачається, що обвинувачений працював у ПАТ КБ «Приватбанк» та із 30.11.2011р. був переведений на посаду керуючого Сарненського відділення №1 - головного менеджера з обслуговування клієнтів, а 16.01.2014р. переведений на посаду провідного менеджера Сарненського відділення №1. 14.10.2014р. він звільнений з роботи за угодою сторін згідно із наказом від 11.10.2014р.

Копія наказу ПАТ КБ «Приватбанк» від 04.01.2013р. №Э.VO-ПП-2013-175 містить відомості про функціональні обов'язки ОСОБА_3 як керівника відділення - головного менеджера з обслуговування клієнтів, з яких вбачається покладення на обвинуваченого здійснення, в тому числі, організаційно-розпорядчих функцій (зокрема, організація і забезпечення роботи працівників з продажу банківських послуг, контроль за результатами діяльності відділення, підбір персоналу на вакантні посади, організація роботи персоналу, направлена на виконання поставлених задач, з використанням методів матеріальної та нематеріальної мотивації). Тобто це свідчить, що обіймаючи зазначену посаду, ОСОБА_3 мав статус службової особи. Крім того, обвинувачений виконував і операційні функції, а також в разі форс-мажорних обставин чи відсутності касира - міг працювати в касі.

Згідно із нормами ст.86 ч.ч.1, 2 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий в порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Суд при оцінці даних копії протоколу обшуку від 25.12.2014р., складеного за результатами проведення обшуку житла ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_3, під час якого було вилучено в тому числі записник (на дані якого посилається сторона обвинувачення в частині записів щодо рахунків ОСОБА_12, ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_6.), керується нормою ст.236 ч.1 КПК України ( у редакції, чинній на час проведення слідчої дії), де врегульовано, що ухвала про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи може бути виконана слідчим чи прокурором. Згідно із копією ухвали слідчого судді від 15.12.2014р. дозвіл на проведення обшуку житла ОСОБА_3 надано заступнику начальника СВ Сарненського РВ УМВС України Шило С.М. Однак, обшук житла ОСОБА_3, судячи із протоколу обшуку, був проведений «ст. о/у СДСБЕЗ Сарненського РВ УМВС України в Рівненській області» ОСОБА_31 Зазначене свідчить про недотримання слідчим категоричного припису норми ст.236 ч.1 КПК України про те, що вказана ухвала слідчого судді про обшук житла мала б бути виконаною лише слідчим чи прокурором. Оскільки зазначена норма процесуального закону є спеціальною відносно норми ст.40 ч.2 п.3 КПК України, то саме вона підлягає застосуванню при регулюванні процесуальних правовідносин щодо суб'єкта, уповноваженого за законом виконати ухвалу слідчого судді про дозвіл на обшук житла. Отже, так як виконання ухвали про дозвіл на обшук житла було здійснено не уповноваженим за законом суб'єктом, суд визнає недопустимими доказами дані протоколу обшуку житла від 25.12.2014р., в тому числі із даними вилученого під час обшуку житла записника і не може покладати в основу судового рішення дані, здобуті під час такої слідчої дії. Крім того, у копії доручення заступника начальника слідчого відділу (в порядку ст.40 КПК України) зазначено інший номер кримінального провадження - 12014180200001707, ніж той, що вказаний в копії ухвали слідчого судді про надання дозволу на обшук - 12014180200001077.

Окрім наведеного вище, за кожним із епізодів розглядуваних обвинувачень судом досліджено докази, на підставі яких суд сформував відповідні висновки щодо обвинувачень ОСОБА_3, за вищезазначеними епізодами.

І., ІІ., ІІІ. епізоди: Обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні злочинів за ст.191 ч.3 КК України за епізодами інкримінування заволодіння майном ОСОБА_1 шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем повторно: на початку березня 2012р. - грошовими коштами в сумі 80000 грн., на початку грудня 2012р. - грошовими коштами в сумі 70000 грн., 05.01.2013р. - грошовими коштами в сумі 15000 грн., як такими, що були передані обвинуваченому ОСОБА_1 для поміщення на депозитні рахунки, відповідно, - НОМЕР_15, НОМЕР_16, НОМЕР_17, грунтується лише на показаннях потерпілого, які заперечуються показаннями обвинуваченого. Керуючись тим, що для неупередженого суду показання як обвинуваченого так і потерпілого мають однакову доказову силу, а суперечності в них повинні усуватися підкріпленням доказовості показань на підставі інших доказів, суд приходить до висновку про недостатність показань потерпілого ОСОБА_1 для доведення обставин обвинувачення за вказаними епізодами обвинувачення. Враховуючи ту обставину, що частково доведене обвинувачення ОСОБА_3 щодо заволодіння грошовими коштами потерпілого шляхом зняття із депозитних рахунків через картку касира та неповерненням грошей потерпілому, не виключається, що останній може мати мотив для обмови обвинуваченого. Наданими стороною обвинувачення та дослідженими в ході судового розгляду кримінального провадження доказами не доведено поза розумним сумнівом, що були вчинені кримінальні правопорушення, у яких обвинувачується ОСОБА_3 - заволодіння майном ОСОБА_1 шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем повторно: на початку березня 2012р. - грошовими коштами в сумі 80000 грн., на початку грудня 2012р. - грошовими коштами в сумі 70000 грн., 05.01.2013р. - грошовими коштами в сумі 15000 грн. Відповідно до норми ст.17 ч.4 КПК України, витлумачивши вищеописані сумніви у користь обвинуваченого, суд визнає недоведеним допустими, достовірними та достатніми доказами обвинувачення ОСОБА_3 за ст.191 ч.3 КК України щодо аналізованих трьох епізодів обвинувачення. На підставі ст.373 ч.1 п.1 КПК України обвинувачений ОСОБА_3 має бути виправданий судом за цими обвинуваченнями, через недоведеність, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа.

ІV. Із виписки по особовому рахунку ОСОБА_6 (основна карта договору НОМЕР_18) за інкримінований обвинуваченому період заволодіння коштами 25.04.2014р. - 28.07.2014р. вбачається, що 25.04.2014р. мало місце зарахування коштів (поповнення карткового рахунка) в сумі 350 грн. на зазначену карту із карти касира ОСОБА_3 НОМЕР_19 (що вказана у відомостях, наданих ПАТ КБ «Приватбанк» - а.с.77 т.4). Однак, після даної операції станом на 25.04.2014р. сума залишку вже була від'ємною - -2,742.03 грн. Далі, вбачається, що в період до 28.07.2014р. за аналізованим картковим рахунком мав місце рух коштів (у тому числі: платежі по біплану через термінали, оплата комунальних/інших платежів у касі, покупка товару/оплата за послуги), але не встановлено перерахунку коштів із карткового рахунку ОСОБА_6 на особисту карту касира ОСОБА_3 В цей же період мало місце неоднократне поповнення карткового рахунку. Крім того, із аналізованої виписки по особовому рахунку слідує, що сума кредитного ліміту становила 4720 грн., а не 5000 грн., як про це інкриміновано в обвинуваченні, з зазначенням останньої суми, як розміру грошових коштів, що були предметом заволодіння ОСОБА_3 Дослідивши та оцінивши надані суду докази щодо обставин обвинувачення ОСОБА_3 у заволодінні майном ОСОБА_6, вирішуючи питання оцінки сукупності зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд приходить до висновку про недостатність наданих суду доказів для доведення винуватості ОСОБА_3 за епізодом обвинувачення у заволодінні майном ОСОБА_6 шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненим повторно, - за ст.191 ч.3 КК України. Жодними об'єктивними доказами сторона обвинувачення не довела обставин обвинувачення про те, що в один із днів квітня 2014р. ОСОБА_3 як службова особа шляхом зловживання своїм службовим становищем умисно з корисливих мотивів всупереч волі та без відома власника оформив кредитну банківську картку та відкрив кредитний рахунок НОМЕР_6 на ім'я ОСОБА_6 Зокрема, стороною обвинувачення суду для дослідження не надано доказів (документів), що стали підставою видачі кредитної карти на ім'я потерпілої, із яких би можна було б судити щодо законності дій обвинуваченого при оформленні банківської карти і відкриття кредитного рахунку на ім'я ОСОБА_6 Не були також предметом дослідження в суді, через ненадання їх стороною обвинувачення, й документи щодо операцій по проведених із кредитного рахунку ОСОБА_6 платежах в касі, при яких могли б платником бути підписані документи про розпорядження на здійснення таких платежів. Показання обвинуваченого та потерпілої про обставини розглядуваного обвинувачення для неупередженого суду є рівносильними. При цьому, суд враховує, що до розглядуваного кримінального провадження довірливий характер відносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 (дозвіл отримувати пенсію, сусідство із батьками обвинуваченого) не виключав можливості передачі потерпілою обвинуваченому кредитної картки для користування грошовими коштами в межах ліміту. Звинувачувальні показання ОСОБА_6 про необізнаність щодо оформлення кредитної картки та не надання її для користування обвинуваченому, з урахуванням наведених вище обставин, при відсутності їх підтвердження іншими об'єктивними доказами, в яких би не сумнівався суд, є недостатніми для доведення висунутого ОСОБА_3 обвинувачення. Суд також зважає, що неповернення обвинуваченим коштів на кредитний рахунок потерпілої та відсутність фінансової можливості у нього повернути такі кошти за вимогою потерпілої, може бути мотивом для викривлення дійсних обставин справи з боку ОСОБА_6 З наведених мотивів суд сумнівається у достовірності показань потерпілої та вважає, що не виключається така версія подій, про яку давав показання обвинувачений.

Це означає, що в суді не доведено наявності об'єктивної сторони складу інкримінованого ОСОБА_3 злочину за ст.191 ч.3 КК України. Обвинувачення особи не може обгрунтовуватися припущеннями, а лише достовірними доказами, дослідженими під час судового розгляду. Отже, як того вимагає норма ст.17 ч.4 КПК України, витлумачивши вищеописані сумніви у користь обвинуваченого, суд, дослідивши та оцінивши надані стороною обвинувачення докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а в їх сукупності - на предмет достатності, - визнає недоведеним допустими, достовірними та достатніми доказами обвинувачення ОСОБА_3 за ст.191 ч.3 КК України - у заволодінні майном ОСОБА_6 шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненим повторно. На підставі ст.373 ч.1 п.3 КПК України обвинувачений ОСОБА_3 має бути виправданий судом за цим обвинуваченням, через недоведеність в його діянні складу кримінального правопорушення.

V. Листом ПАТ КБ «Приватбанк» від 04.02.2015р. №30.1.0.0/2-20150115/3525 стверджено, що операції з перерахування грошових коштів 21.05.2014р. від клієнта ОСОБА_8 на карту НОМЕР_7 клієнта ОСОБА_7 відсутні.

Дослідивши надані суду докази щодо обставин обвинувачення ОСОБА_3 у заволодінні коштами ОСОБА_8, вирішуючи питання оцінки сукупності зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд приходить до висновку про недостатність наданих суду доказів для доведення винуватості ОСОБА_3 за епізодом обвинувачення у заволодінні грошовими коштами ОСОБА_8 шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненим повторно, - за ст.191 ч.3 КК України. Стороною обвинувачення не доведено об'єктивними доказами обставин обвинувачення про те, що 21.05.2014р. ОСОБА_3 як службова особа шляхом зловживання своїм службовим становищем умисно з корисливих мотивів у приміщенні ПАТ КБ «Приватбанк» по вулиці Суворова у м.Сарни отримав від ОСОБА_8 9207 грн. для перерахування на банківський рахунок НОМЕР_7 та привласнив їх.

Показання обвинуваченого та потерпілого про обставини розглядуваного обвинувачення для неупередженого суду є рівносильними. Звинувачувальні показання ОСОБА_8 про передачу коштів ОСОБА_3, при відсутності їх підтвердження іншими об'єктивними доказами, в яких би не сумнівався суд, є недостатніми для доведення обвинувачення ОСОБА_3, при тому, що обвинувачений категорично заперечує отримання ним від клієнта банку ОСОБА_8 грошових коштів.

Згідно із ст.17 ч.ч.2-4 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Отже, дослідивши та оцінивши надані суду стороною обвинувачення докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а в їх сукупності - на предмет достатності, - суд визнає недоведеним достатніми доказами обвинувачення ОСОБА_3 за ст.191 ч.3 КК України - у вчиненні заволодіння майном ОСОБА_8 шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненим повторно. На підставі ст.373 ч.1 п.1 КПК України обвинувачений ОСОБА_3 має бути виправданий судом за цим обвинуваченням, через недоведеність, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа.

VІ. Випискою від 11.03.2015р. №150311/842 по картці/рахунку 5168742307710800 на ім'я ОСОБА_2 стверджується рух коштів, в тому числі за період 20.06.2014р.-30.09.2014р. Однак, як видно із обвинувального акта, ОСОБА_3 інкримінується заволодіння майном ОСОБА_2 шляхом зловживання довірою, вчинене повторно, (шахрайство), шляхом зняття 19061 грн. із належного ОСОБА_2 кредитного рахунку НОМЕР_8 без відома потерпілого. Наведене означає, що дані вказаної виписки не можуть підтверджувати обставин про рух коштів по рахунку НОМЕР_8, зазначеному в обвинувальному акті, так як не співпадають названі номери банківських рахунків. Суд не вправі при ухваленні вироку керуватися припущеннями, а обвинувальний акт не містить викладу фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, в тому числі й тих, що пояснювали б розбіжності між формулюванням обвинувачення та документальними даними на його доведення. Отже, виписку від 11.03.2015р. №150311/842 суд визнає неналежним доказом для розглядуваного обвинувачення.

Виходячи із наведеного, вбачається, що наданими стороною обвинувачення та дослідженими в ході судового розгляду кримінального провадження доказами не доведено поза розумним сумнівом, що було вчинене кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_3 - заволодіння майном ОСОБА_2 шляхом зловживання довірою повторно: в період з 20.06.2014р. по 30.09.2014р. - грошовими коштами в сумі 19061 грн., шляхом проведення банківських операцій по оплаті телекомпослуг, оплати комунальних та інших платежів у касі із кредитного рахунку НОМЕР_8. Показання обвинуваченого за цим епізодом обвинувачення носять узагальнений характер і є недостатніми для доведення обставин щодо заволодіння коштами потерпілого саме із рахунку НОМЕР_8. Згідно із нормою ст.17 ч.4 КПК України, витлумачивши вищеописані сумніви у користь обвинуваченого, суд визнає недоведеним допустими, достовірними та достатніми доказами обвинувачення ОСОБА_3 за ст.190 ч.2 КК України щодо заволодіння коштами ОСОБА_2 із рахунку НОМЕР_8. На підставі ст.373 ч.1 п.1 КПК України обвинувачений ОСОБА_3 має бути виправданий судом за цим обвинуваченням, через недоведеність, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа.

VІІ. Листом Сарненського ТВБВ №10017/0113 - філія Рівненське обласне управління ПАТ «Державний ощадний банк України» від 03.03.2015р. №60 підтверджено, що курс долара США до гривні по курсу НБУ станом на 15.07.2014р. складав: 100 доларів США - 1170, 7174 грн.

Дослідивши надані суду докази щодо обставин обвинувачення ОСОБА_3 у заволодінні майном ОСОБА_9, вирішуючи питання оцінки сукупності зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд приходить до висновку про недостатність наданих суду доказів для доведення винуватості ОСОБА_3 за даним епізодом обвинувачення. ОСОБА_3 не оспорює обставини отримання такої суми коштів від ОСОБА_9, однак покликається, що позичив ці кошти. Так як обвинувачений та ОСОБА_9 перебували в дружніх відносинах, то не виключається спроможність версії обвинуваченого про те, що він позичив ці кошти в потерпілого. При цьому суд зважає, що в період, коли передавалися кошти обвинуваченому, існував дефіцит іноземної валюти та були обмеження щодо її придбання. У такій ситуації нелогічною є необхідність ОСОБА_9 задіювати особисті зв'язки із ОСОБА_3 для обміну іноземної валюти на гривні, так як продати іноземну валюту можливо було вільно, без очікування протягом декількох днів. За наведених обставин сумнівними є показання потерпілого про те, що він передавав долари США для обміну, а не в позику обвинуваченому. При цьому свідок ОСОБА_26 є родичем ОСОБА_9, а тому може давати показання в інтересах потерпілого. Однак його показання в суді мали лише узагальнений характер, без достатньо переконливої конкретики, були дещо суперечливими щодо причини його прибуття до відділення банку в той день - приїхав на запрошення потерпілого чи по особистих питаннях. Суд при оцінці даної правової ситуації також враховує, що потерпілий ОСОБА_9 звернувся із повідомлення про розглядувану подію через тривалий час, в лютому 2015р., після того, як конфліктував із родичем обвинуваченого і сам набув статусу підозрюваного у кримінальному провадженні. Такі обставини можуть бути мотивом потерпілого для обмови ОСОБА_3 З наведених мотивів суд вважає недостатніми показання потерпілого і свідка ОСОБА_26 для доведення висунутого ОСОБА_3 обвинувачення. Отже, в суді не доведено наявності об'єктивної сторони складу інкримінованого ОСОБА_3 злочину за ст.190 ч.2 КК України, так як не доведено, що мало місце заволодіння коштами ОСОБА_9 шахрайським способом - шляхом зловживання довірою потерпілого. Обвинувачення особи не може грунтуватися на припущеннях. Відповідно до норми ст.17 ч.4 КПК України, витлумачивши вищеописані сумніви у користь обвинуваченого, суд, дослідивши та оцінивши надані стороною обвинувачення докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а в їх сукупності - на предмет достатності, - визнає недоведеним обвинувачення ОСОБА_3 за ст.190 ч.2 КК України - у заволодінні майном ОСОБА_9 шляхом зловживання довірою потерпілого, вчиненим повторно. На підставі ст.373 ч.1 п.3 КПК України обвинувачений ОСОБА_3 повинен бути виправданий судом за цим обвинуваченням, через недоведеність в його діянні складу кримінального правопорушення.

VІІІ. Із виписки від 17.11.2014р. №1343092 по рахунку ОСОБА_10 (основна карта НОМЕР_20), в тому числі за інкримінований обвинуваченому період заволодіння коштами 09.08.2014р. - 31.10.2014р. вбачається, що 09.08.2014р. мало місце нарахування щомісячного платежу за страховку (-10 грн.), інших операцій за цей день не відображено. Однак, в цій же виписці відображено поповнення готівкою своєї карти в терміналі самообслуговування 15.09.2014р. на суму 100 гривень. Залишок склав 11, 23 грн. Після цього, в той же день відображено дві операції по оплаті за телеком послуги: -4990грн. та -3020грн.

Дослідивши та оцінивши надані суду докази щодо обставин обвинувачення ОСОБА_3 у заволодінні майном ОСОБА_10, вирішуючи питання оцінки сукупності зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд приходить до висновку про недостатність наданих суду доказів для доведення винуватості ОСОБА_3 за епізодом обвинувачення у заволодінні майном ОСОБА_10 шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненим повторно, - за ст.191 ч.3 КК України. Сторона обвинувачення не довела об'єктивними доказами обставин обвинувачення про те, що 09.08.2014р. ОСОБА_3 як службова особа шляхом зловживання своїм службовим становищем умисно з корисливих мотивів у приміщенні ПАТ КБ «Приватбанк» по вулиці Широкій у м.Сарни отримав від ОСОБА_10 91 грн. для внесення на кредитний рахунок НОМЕР_9 та кредитну банківську картку для закриття кредитного рахунку і її знищення.

Показання обвинуваченого та потерпілого про обставини розглядуваного обвинувачення для неупередженого суду є рівносильними. При цьому, суд враховує, що у своїх показаннях ОСОБА_10 зазначав про те, що прибув у відділення «Приватбанку» по вул. Суворова. Однак, в обвинувальному акті зазначено про події у відділенні «Приватбанку» по вул. Широкій. У своїх показаннях потерпілий не зміг підтвердити, що це мало місце 09.08.2014р., схиляючись до того, що число було чотирнадцяте. В той же час, із копії наказу від 29.07.2014р. вбачається, що ОСОБА_3 перебував у відпустці в період 29.07.2014р.-03.09.2014р. Названа потерпілим сума коштів - 100 грн., що була внесена на картковий рахунок співпадає із платежем 15.09.2014р. Звинувачувальні показання ОСОБА_10 про передачу коштів та банківської картки ОСОБА_3, з урахуванням наведених вище обставин, при відсутності їх підтвердження іншими об'єктивними доказами, в яких би не сумнівався суд, є недостатніми для доведення обвинувачення ОСОБА_3, при тому, що обвинувачений категорично заперечує будь-які відносини щодо обслуговування ним клієнта банку ОСОБА_10

Відповідно до ст.17 ч.ч.2-4 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Отже, дослідивши та оцінивши надані суду стороною обвинувачення докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а в їх сукупності - на предмет достатності, - суд визнає недоведеним допустими, достовірними та достатніми доказами обвинувачення ОСОБА_3 за ст.191 ч.3 КК України - у вчиненні заволодіння майном ОСОБА_10 шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненим повторно. На підставі ст.373 ч.1 п.2 КПК України обвинувачений ОСОБА_3 має бути виправданий судом за цим обвинуваченням, через недоведеність вчинення ним кримінального правопорушення.

ІХ. Із виписки від 04.11.2014р. №1290519 по рахунку ОСОБА_12 (основна карта НОМЕР_21) за період 01.01.2014р. - 04.11.2014р. вбачається, що за цією картою у вказаний в обвинувальному акті період «з 12.09.2014 року та 24.09.2014 року» банківських операцій по оплаті телекомпослуг не проводилося. Дані зазначеної виписки, що містяться на звороті, зокрема про операції 12.09.2014р. та 24.09.2014р. належать до картки НОМЕР_22 та із аналізованої виписки не вбачається взаємозв'язку картки НОМЕР_22 із вказаним в обвинуваченні кредитним рахунком НОМЕР_10. Суд не вправі при ухваленні вироку керуватися припущеннями, а обвинувальний акт не містить викладу фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, в тому числі й тих, що пояснювали б механізм зняття обвинуваченим коштів з кредитного рахунку НОМЕР_10. Отже, виписку від 04.11.2014р. №1290519 в частині відомостей за картою НОМЕР_22 суд визнає неналежним доказом для розглядуваного обвинувачення, а також з тих же мотивів є неналежними доказами виписка по особовому рахунку НОМЕР_22, копії чеків за цим же рахунком.

Виходячи із наведеного, вбачається, що наданими стороною обвинувачення та дослідженими в ході судового розгляду кримінального провадження доказами не доведено поза розумним сумнівом, що було вчинене кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_3 - заволодіння майном ОСОБА_12 шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем повторно: в період з 12.09.2014р. та 24.09.2014р. - грошовими коштами в сумі 6045 грн., шляхом проведення банківських операцій по оплаті телекомпослуг із кредитного рахунку НОМЕР_10, належного потерпілій. Згідно із нормою ст.17 ч.4 КПК України, витлумачивши вищеописані сумніви у користь обвинуваченого, суд визнає недоведеним допустими, достовірними та достатніми доказами обвинувачення ОСОБА_3 за ст.191 ч.3 КК України щодо заволодіння майном ОСОБА_12 На підставі ст.373 ч.1 п.1 КПК України обвинувачений ОСОБА_3 має бути виправданий судом за цим обвинуваченням, через недоведеність, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа.

Х. За результатами дослідження наданих суду доказів щодо обставин обвинувачення ОСОБА_3 у заволодінні коштами ОСОБА_13, вирішуючи питання оцінки сукупності зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд приходить до висновку про недостатність наданих суду доказів для доведення винуватості ОСОБА_3 за епізодом обвинувачення у заволодінні грошовими коштами ОСОБА_13 шляхом зловживання довірою, вчиненим повторно, - за ст.190 ч.2 КК України. Стороною обвинувачення не доведено об'єктивними доказами обставин обвинувачення про те, що на початку квітня 2014р. ОСОБА_3 зловживаючи довірою потерпілого під приводом здійснення обміну національної валюти України на долари США отримав від ОСОБА_13 46200грн., які обернув на свою користь та розпорядився ними на власний розсуд. Показання обвинуваченого та потерпілого про обставини розглядуваного обвинувачення для неупередженого суду є рівносильними. Звинувачувальні показання ОСОБА_13 про передачу коштів ОСОБА_3 саме для здійснення операції обміну валюти, при відсутності їх підтвердження іншими об'єктивними доказами, в яких би не сумнівався суд, є недостатніми для доведення обвинувачення ОСОБА_3, при тому, що обвинувачений категорично заперечує отримання ним від ОСОБА_13 46200грн. для обміну на долари США. В той же час обвинувачений зазначає, що позичав грошові кошти у ОСОБА_13 15000грн. із карточки, які частково повернув. А також зазначає про те, що позичав у потерпілого 45000 грн. готівкою, які не повернув, але, позичаючи мав намір повернути кошти, сплачував ОСОБА_13 відсотки. Підтверджена ОСОБА_13 обставина про отримання відсотків за користування коштами, в сукупності із тривалим (до 01.10.2015р.) не зверненням потерпілого у правоохоронні органи з повідомленням про шахрайські дії обвинуваченого, дає суду підставу сумніватися в достовірності показань потерпілого про те, що кошти передавалися для обміну, а також створює підстави для тверджень про наявність цивільно-правового характеру відносин між обвинуваченим і потерпілим, та, відповідно, про відсутність умислу в обвинуваченого на неповернення коштів при їх отриманні. У суді не доведено наявності об'єктивної сторони складу інкримінованого ОСОБА_3 злочину за ст.190 ч.2 КК України, так як не доведено, що мало місце заволодіння коштами ОСОБА_13 шахрайським способом - шляхом зловживання довірою потерпілого. Обвинувачення особи не може обгрунтовуватися припущеннями.

Відповідно до норми ст.17 ч.ч.2-4 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Дослідивши та оцінивши надані суду стороною обвинувачення докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а в їх сукупності - на предмет достатності, - суд визнає недоведеним достатніми доказами обвинувачення ОСОБА_3 за ст.190 ч.2 КК України - у вчиненні заволодіння грошовими коштами ОСОБА_13 шляхом зловживання довірою потерпілого, вчиненим повторно. На підставі ст.373 ч.1 п.3 КПК України обвинувачений ОСОБА_3 повинен бути виправданий судом за цим обвинуваченням, через недоведеність в його діянні складу кримінального правопорушення.

ХІ. Із розписки від 25.12.2014р. слідує, що ОСОБА_3 позичив грошові кошти в сумі 950 доларів США в ОСОБА_14 та зобов'язується повернути кошти по першій вимозі, до 01.03.2015р.

Дослідивши та оцінивши надані суду докази щодо обставин обвинувачення ОСОБА_3 у заволодінні майном ОСОБА_14, вирішуючи питання оцінки сукупності зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд приходить до висновку про недостатність наданих суду доказів для доведення винуватості ОСОБА_3 за даним епізодом обвинувачення. Для суду є сумнівними і непослідовними показання потерпілого ОСОБА_14 і свідка ОСОБА_22 щодо того чиї кошти та з якою метою були передані обвинуваченому, оскільки, як видно із показань ОСОБА_22, потерпілий намагався вдати перед обвинуваченим, що кошти ніби то взяв у сестри. Тому, показання таких осіб не викликають довіри. Потерпілий та свідок ОСОБА_22 є родичами між собою, а тому можуть давати показання в інтересах один другого. Їх показання є недостатніми для доведення висунутого ОСОБА_3 обвинувачення. Оскільки обвинувачений та ОСОБА_14 перебували в дружніх відносинах, то не виключається спроможність версії обвинуваченого про те, що виникли цивільно-правові відносини. При цьому суд зважає, що ще до кримінального провадження ОСОБА_3 частково повертав гроші потерпілому, а також в подальшому видав письмовий документ про існування боргу - розписку, з якої вбачається цивільно-правовий характер відносин обвинуваченого та потерпілого. В судовому засіданні, із урахуванням зазначеного не доведено, що отримуючи кошти, вказані за цим епізодом обвинувачення, ОСОБА_3 мав намір їх не повертати. Отже, в суді не доведено наявності об'єктивної сторони складу інкримінованого ОСОБА_3 злочину за ст.190 ч.2 КК України, так як не доведено, що мало місце заволодіння коштами ОСОБА_14 шахрайським способом - шляхом зловживання довірою потерпілого. Обвинувачення особи не може обгрунтовуватися припущеннями. Відповідно до норми ст.17 ч.4 КПК України, витлумачивши вищеописані сумніви у користь обвинуваченого, суд, дослідивши та оцінивши надані стороною обвинувачення докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а в їх сукупності - на предмет достатності, - визнає недоведеним обвинувачення ОСОБА_3 за ст.190 ч.2 КК України - у заволодінні майном ОСОБА_14 шляхом зловживання довірою потерпілого, вчиненим повторно. На підставі ст.373 ч.1 п.3 КПК України обвинувачений ОСОБА_3 повинен бути виправданий судом за цим обвинуваченням, через недоведеність в його діянні складу кримінального правопорушення.

ХІІ. Згідно із копією договору SAMDN80000733165907 від 18.02.2013р. ОСОБА_1 передає, а ПАТ КБ «Приватбанк» приймає вклад в сумі 6197, 62 євро, відкриває особовий рахунок № НОМЕР_23 та видає клієнту платіжну картку № НОМЕР_24. Копією платіжного доручення №НОМЕР_1 від 18.02.2013р. підтверджено перерахунок ОСОБА_1 6197, 62 євро на рахунок НОМЕР_11 вкладу по договору SAMDN80000733165907.

Відповідно до копій договорів вкладу також підтверджено відкриття депозитних рахунків ОСОБА_1 у ПАТ КБ «Приватбанк»: договір № SAMDN25000719603016 від 12.09.2011р. на суму 20000грн. (особовий рахунок НОМЕР_3); договір №SAMDN01000722396585 від 23.12.2011р. на суму 100000грн. (особовий рахунок НОМЕР_25); договір №SAMDN01000722617382 від 04.01.2012р. на суму 60000грн. (особовий рахунок НОМЕР_5); договір №SAMDN01000723236738 від 30.01.2012р. на суму 20000грн. (особовий рахунок НОМЕР_4).

Згідно із копією довідки ПАТ КБ «Приватбанк» від 14.05.2015р. №2206215 слідує, що 23.12.2011р. ОСОБА_1 відкривав депозитний рахунок НОМЕР_17 на суму 100000 грн. (договір №SAMDN01000722396585). 18.11.2013р. кошти (100000 грн.) перераховані на рахунок НОМЕР_26, який належить ОСОБА_1 Така копія довідки є сумнівною з точки зору достовірності доказу, оскільки вбачається її невідповідність щодо номеру депозитного рахунку за зазначеним договором вищенаведеним даним про номер депозитного рахунку, що містяться в договорі №SAMDN01000722396585. З цих мотивів суд відкидає такий доказ.

Суд вбачає, що фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, в обвинувальному акті викладені не були. Відповідно до норми ст.337 ч.1 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, крім випадків, передбачених цією статтею. Під час судового розгляду кримінального провадження суд не вправі додавати, тобто додатково інкримінувати певні обставини, що не були зазначені в обвинувальному акті але, відповідно, можуть припускатися стороною обвинувачення. У противному разі матиме місце порушення права обвинуваченого на захист, оскільки він не міг захищатися від обставин, які не були інкриміновані йому, та порушуватиме право на справедливий суд з точки зору вимог про неупередженість суду. Суд стверджує, що обвинуваченому ОСОБА_3 за обвинувальним актом не інкримінується фіктивне відкриття на ім'я ОСОБА_1 рахунку НОМЕР_27, виписка з якого надана як доказ у даному провадженні. А також формулювання обвинувачення не містить обставин про те, що такий рахунок був відкритий обвинуваченим та використовувався ним для зарахування коштів із депозитних рахунків потерпілого з подальшим зняттям таких коштів із зазначеного рахунку (тобто використання його як транзитного). Стороною обвинувачення суду для дослідження не надано доказів (документів), що свідчили б про особу, яка відкрила зазначений рахунок на ім'я потерпілого, із яких би можна було б судити щодо законності дій обвинуваченого, пов'язаних із відкриттям такого рахунку. Нічим не перевіреного твердження потерпілого про те, що він зазначений рахунок не відкривав є недостатньо для доведення такої обставини у кримінальному провадженні. Слід також констатувати, що механізм зняття коштів із депозитів ОСОБА_1 через банкомат у фактичних обставинах кримінального правопорушення не розкритий, а тому, може висловлюватися лише у формі припущень, що є неприйнятним для суду, так як судове рішення не повинне грунтуватися на основі припущень. Тому, виписку по особовому рахунку НОМЕР_27 суд визнає неналежним доказом для розглядуваного обвинувачення, а також, відповідно і інші дані щодо перерахунків коштів по тому ж рахунку НОМЕР_27. Це позбавляє суд можливості при постановленні вироку оперувати даними про рух коштів на рахунок НОМЕР_27 та із даного рахунку. Тому, обсяг обвинувачення ОСОБА_3 в частині заволодіння депозитними коштами на суму 100000 грн. (рахунок НОМЕР_17 договір №SAMDN01000722396585) не доведено достатніми доказами.

Разом з тим, із виписок з рахунків на ім'я ОСОБА_1 (а.с. 203-207 т.4) вбачається перерахування сум депозитів на картки касира ОСОБА_3, зокрема, з рахунка: НОМЕР_16 - 10.12.2013р. 18926, 57 грн. та 1078, 35 грн. (на карту НОМЕР_28); НОМЕР_17 - 18.11.2013р. 6786, 30 грн. (на карту НОМЕР_28); НОМЕР_29 - 25.11.2013р. 19438, 36 грн. та 568, 21 грн., і 13.12.2013р. - 601, 64 грн. (на карту НОМЕР_30); НОМЕР_23 - 10.12.2013р. 6115, 28 євро (на карту НОМЕР_30). Наведені дані свідчать про заволодіння ОСОБА_3 вказаними коштами із депозитів ОСОБА_1, і оскільки потерпілим категорично заперечено отримання таких коштів від банківської установи, в тому числі й від її службовця ОСОБА_3 та на засадах змагальності сторонами не доведено доказами, що ці кошти були повернуті потерпілому. Суд вважає доведеним обвинувачення про те, що зазначеними сумами із депозитних рахунків ОСОБА_1 ОСОБА_3 заволодів шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, так як без використання можливостей свого службового становища він не зміг би в такий спосіб здійснити заволодіння коштами ОСОБА_1

Листом Сарненського ТВБВ №10017/0113 - філія Рівненського обласного управління АТ «Державний ощадний банк України» від 29.05.2015р. №175 підтверджено, що обмінний курс євро до гривні Національного банку України станом на 10.12.2013р. складав: 100 євро - 1096, 7995 грн.

В частині доведеного обвинувачення за цим епізодом, із урахуванням вимог норми ст.337 ч.3 КПК України з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і основоположних свобод слід вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті та змінити правову кваліфікацію кримінального правопорушення із ст.191 ч.4 КК України на кваліфікацію діяння ОСОБА_3 за ст.191 ч.2 КК України, оскільки ним вчинено заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем. Суд також приходить до висновку, що діяння по доведеному обвинуваченню були поєднані єдиним умислом обвинуваченого, так як було заволодіння грошовими коштами в короткий проміжок часу в одного й того ж потерпілого. Суду не подано доказів, що свідчили б про наявність підстав кваліфікувати за цим епізодом дії обвинуваченого за ознакою повторності та великого розміру суми викрадення.

ХІІІ. Згідно із виписками (а.с.78-79, 93-97 т.5) по кредитному рахунку на ім'я ОСОБА_1 (основна карта НОМЕР_31) вбачається, що із заначеного рахунку в період із 18.11.2013р. мало місце зняття коштів на поповнення мобільного телефону НОМЕР_32, а також неодноразове зняття коштів в банкоматі і станом на 25.06.2014р. сума знятих із рахунка коштів склала 24908, 89 грн. Також вбачається, що протягом вказаного періоду цей рахунок поповнювався неодноразово із карт касира ОСОБА_3 (НОМЕР_33 та НОМЕР_19). В своїх показаннях потерпілий ОСОБА_1 підтвердив, що номер мобільного телефону НОМЕР_2 належав обвинуваченому. На фото із камери банкомату (а.с.218 т.4, а.с.107-108, 110-111, 113, 116, 118, 119 т.5) підтверджено обставини доступу ОСОБА_3 до рахунка НОМЕР_31 кредитної картки ОСОБА_1 Крім того, при вирішенні питання про доведеність обвинувачення, суд враховує, що ОСОБА_3 у своїх показаннях не оспорює зняття зазначених коштів із кредитної картки ОСОБА_1 Суд також констатує, що в судовому засіданні не здобуто доказів, що підтверджували б показання обвинуваченого про те, що він зазначені кошти передавав потерпілому, при тому, що ОСОБА_1 заперечує отримання ним від обвинуваченого грошей із кредитного рахунку. У решті обсяг обвинувачення щодо суми коштів 91, 11 грн. (25000грн. - 24908, 89 грн. = 91, 11 грн.) - є недоведеним доказами.

На підставі наведених доказів, суд приходить до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні злочину, відповідальність, за який передбачена ст.191 ч.3 КК України - заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене повторно.

ХІV. Із копії договору №SAMDNWFD0070051796000, укладеного між ОСОБА_15 та ПАТ КБ «Приватбанк» слідує, що ОСОБА_15 передає банку грошові кошти для розміщення на депозитному вкладі. Дата на першій сторінці договору зазначена 08.01.2013р., але вказано, що договір роздрукований 08.01.2014р. Із розділу договору щодо даних про вклад вбачається, що вклад оформлений 08.01.2014р., залишок на вкладі на 08.01.2014р. 100000 грн., банк відкриває особовий рахунок № НОМЕР_34, на який зараховується вклад. На договорі є відбиток іменної печатки ОСОБА_3 У довідці ПАТ КБ «Приватбанк» від 02.03.2015р. №2206186 зазначено персональні дані ОСОБА_15 та зазначено, що 04.01.2014р. клієнт відкривав депозитний рахунок НОМЕР_34, кошти на рахунок не були внесені, станом на 02.03.2015р. рахунок неактивний.

Дослідивши та оцінивши докази а даним епізодом обвинувачення, суд приходить до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_3 у заволодінні грошовими коштами в сумі 100000 грн., що були передані йому для внесення на вклад на ім'я ОСОБА_15 Обвинувачений не заперечує обставин, що він відкрив депозитний рахунок і оформив договір на ім'я потерпілої. Показання свідка ОСОБА_16 про те, що він передав зазначену суму обвинуваченому для внесення на депозит підтверджені в суді показаннями свідків ОСОБА_24 та ОСОБА_25, у присутності яких ОСОБА_3 в приміщенні банку визнавав факт отримання ним зазначених коштів, але покликався на можливість збою в банківській системі щодо не зарахування грошей на рахунок. Для суду щодо зазначеної обставини переконливими є, зокрема, показання свідка ОСОБА_25, яка не має жодних підстав для обмови обвинуваченого і аргументів на цей рахунок останній не наводив. Показання зазначеного свідка узгоджуються із показаннями свідків ОСОБА_24 та ОСОБА_16 Крім того, суд зважає і на ту обставину, що обвинувачений повідомив ОСОБА_16 про необхідність зняти кошти і внести готівкою, однак немає логічного пояснення з боку ОСОБА_3 обставина щодо можливості безготівкового перерахунку коштів із банківського рахунку потерпілої. Наведеними даними спростовуються показання обвинуваченого про те, що він не отримував вищевказаних коштів і їх суд вважає недостовірними в цій частині та такими, що направлені на уникнення відповідальності.

На підставі наведених доказів, суд приходить до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні злочину, відповідальність, за який передбачена ст.191 ч.3 КК України - заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене повторно.

ХV. За даним епізодом обвинувачення ОСОБА_3 визнає, що дійсно отримував від потерпілого ОСОБА_2 8900 грн., які той приніс, щоб погасити заборгованість по кредитному рахунку. Вирішуючи питання доведеності обвинувачення суд вбачає, що під час судового розгляду кримінального провадження не здобуто доказів, які підтверджували б показання обвинуваченого про те, що він зазначені кошти отримав від потерпілого в позику. Така обставина категорично заперечується потерпілим ОСОБА_2, який немає підстав обмовляти обвинуваченого і останній на таке не вказує. Суд вважає, що у даному випадку, з урахуванням довірливих відносин між потерпілим та обвинуваченим, останній шляхом зловживання довірою ОСОБА_2 заволодів грошовими коштами в сумі 8900 грн, якими розпорядився на власний розсуд.

На підставі наведених доказів, суд приходить до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні злочину, відповідальність, за який передбачена ст.190 ч.2 КК України - заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою, вчинене повторно. Неправильність зазначеного в обвинувальному акті кредитного рахунку, для внесення на який призначалися кошти, за цим епізодом обвинувачення істотного значення не має, оскільки важливим є доведення обставини шахрайського заволодіння такими коштами обвинуваченим, незалежно від того, на який рахунок бажав їх внести потерпілий.

ХVІ. За цим епізодом обвинувачення ОСОБА_3 визнає, що дійсно отримував від потерпілого ОСОБА_17 32000грн., однак покликається, що ці кошти в нього позичив, та знімав із рахунку. Вирішуючи питання доведеності обвинувачення суд вбачає, що під час судового розгляду кримінального провадження не здобуто доказів, які підтверджували б показання обвинуваченого про те, що він зазначені кошти отримав від потерпілого в позику. Така обставина категорично заперечується потерпілим ОСОБА_17, який немає підстав обмовляти обвинуваченого і останній на таке не вказує. Показання ОСОБА_17 не викликають сумніву в суду та підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_23 Слід врахувати при оцінці правової ситуації й ту обставину, що звернення потерпілого в правоохоронні органи відбулося в межах розумного строку, коли потерпілий зрозумів, що став жертвою зловживання довірою. Суд вважає, що у даному випадку, з урахуванням довірливих відносин між потерпілим та обвинуваченим, останній шляхом зловживання довірою ОСОБА_17 заволодів грошовими коштами в сумі 32000 грн, якими розпорядився на власний розсуд.

На підставі наведених доказів, суд приходить до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні злочину, відповідальність, за який передбачена ст.190 ч.2 КК України - заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою, вчинене повторно.

ХVІІ. За цим епізодом обвинувачення ОСОБА_3 визнає, що дійсно отримав від потерпілої ОСОБА_18 40000 грн. для обміну на долари США. Тому, таку обставину суд вважає доведеною. Вирішуючи питання доведеності обвинувачення у шахрайстві суд, зважаючи, що обвинувачений отримував ці кошти від потерпілої незадовго до свого звільнення з роботи, в подальшому запевняв її про спроможність здійснення обміну грошей на долари США по вигідному для неї курсу, при тому що таких зобов'язань уже виконати не міг, але через власні фінансові труднощі мав необхідність у коштах, приходить до висновку, що у момент безпосереднього отримання грошей від ОСОБА_18 у ОСОБА_3 був умисел не повертати цих грошей. З урахуванням довірливих відносин між потерпілою та обвинуваченим, останній шляхом зловживання довірою ОСОБА_18 заволодів грошовими коштами в сумі 40000 грн, якими розпорядився на власний розсуд. Та обставина, що у подальшому мати обвинуваченого, а не він сам, враховуючи сімейні обставини потерпілої, відшкодувала частково завдану шкоду, не змінює висновку суду про винуватість ОСОБА_3 у шахрайстві.

На підставі наведених доказів, суд приходить до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні злочину, відповідальність, за який передбачена ст.190 ч.2 КК України - заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою, вчинене повторно.

Обираючи вид та міру покарання ОСОБА_3 суд враховує, що він вчинив середньої тяжкості та тяжкі злочини проти відносин власності, особу винного. Пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обвинуваченого обставин не встановлено. Обвинувачений ОСОБА_3 постійного працевлаштування немає, негативної характеристики за місцем проживання не має - дільничним інспектором міліції характеризувався позитивно, одружений і має на утриманні неповнолітню дитину.

Однак, вчинення неодноразово ОСОБА_3 злочинів проти відносин власності, в тому числі із зловживанням службовою особою своїм службовим становищем, свідчить про підвищений ступінь суспільної небезпечності його особи та сформованість установок направленості на заволодіння чужим майном. Отже, є підстави, з метою виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню ним нових злочинів, обрати обвинуваченому ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі, з поміщенням до кримінально-виконавчої установи закритого типу. З урахуванням зазначеного, застосування до ОСОБА_3 альтернативних видів покарань, що передбачені санкціями ст.ст.190 ч.2, 191 ч.2 КК України, не буде ефективним для досягнення мети покарання, а також не вбачається підстав для звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням. Також слід застосувати, передбачене ст.191 ч.ч.2, 3 КК України обов'язкове додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов'язані з обліком, збереженням, управлінням та розпорядженням матеріальними цінностями.

Оскільки арешт на майно обвинуваченого був накладений з метою забезпечення можливого цивільного позову, то у зв'язку із визнанням ОСОБА_3 винуватим за окремими епізодами обвинувачення, за якими не виключається можливість пред'явлення до нього цивільного позову, суд вважає, що було б передчасним скасування арешту майна обвинуваченого на даний момент.

Питання про речові докази необхідно вирішити відповідно до ст.100 ч.9 КПК.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.368, 374 КПК України, суд, -

у х в а л и в :

ОСОБА_3 визнати невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за:

1)ст.191 ч.3 КК України щодо обвинувачення у вчиненні: заволодіння майном ОСОБА_1: грошовими коштами в сумі 80000 грн. (на початку березня 2012р.), грошовими коштами в сумі 70000 грн. (на початку грудня 2012р.), грошовими коштами в сумі 15000 грн. (05.01.2013р.); заволодіння майном ОСОБА_8; заволодіння коштами ОСОБА_2 із рахунку НОМЕР_8; заволодіння майном ОСОБА_12 та виправдати ОСОБА_3, через недоведеність, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа;

2)ст.191 ч.3 КК України щодо обвинувачення у вчиненні заволодіння майном ОСОБА_10 та виправдати ОСОБА_3, через недоведеність вчинення ним кримінального правопорушення;

3)ст.191 ч.3 КК України щодо обвинувачення у вчиненні: заволодіння майном ОСОБА_6 та виправдати ОСОБА_3, через недоведеність в його діянні складу кримінального правопорушення;

4)ст.190 ч.2 КК України щодо обвинувачення у вчиненні: заволодіння майном ОСОБА_9; заволодіння грошовими коштами ОСОБА_13; заволодіння майном ОСОБА_14 та виправдати ОСОБА_3, через недоведеність в його діянні складу кримінального правопорушення.

ОСОБА_3 визнати винуватим у доведеному обвинуваченні у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст.190 ч.2, 191 ч.2 та 191 ч.3 КК України і призначити покарання:

- за ст.190 ч.2 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки;

-за ст.191 ч.2 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з обліком, збереженням, управлінням та розпорядженням матеріальними цінностями на строк 1 (один) рік;

-за ст.191 ч.3 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з обліком, збереженням, управлінням та розпорядженням матеріальними цінностями на строк 3 (три) роки.

На підставі ст.70 КК України остаточне покарання за сукупністю злочинів ОСОБА_3 визначити шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим і призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з обліком, збереженням, управлінням та розпорядженням матеріальними цінностями на строк 3 (три) роки.

Строк відбування призначеного обвинуваченому ОСОБА_3 основного покарання у виді позбавлення волі починається з моменту його затримання з метою направлення для відбування покарання.

Речові докази: DVD диски - зберігати в матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до апеляційного суду Рівненської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, шляхом подачі апеляційної скарги через Кузнецовський міський суд Рівненської області. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після проголошення вручається обвинуваченому та прокурору і не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.

С у д д я :