Постанова № 74047070, 16.05.2018, Апеляційний суд Хмельницької області

КОПІЯ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________

Справа № 670/656/17

Провадження № 22-ц/792/408/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2018 року м. Хмельницький

Апеляційний суд Хмельницької області в складі колегії суддів

судової палати з розгляду цивільних справ:

П’єнти І.В. (суддя-доповідач), ОСОБА_1, ОСОБА_2,

секретар судового засідання Медведчук Н.Д.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №670/656/17 за апеляційною скаргою ТОВ «Велес Авто» на рішення Віньковецького районного суду Хмельницької області (суддя Волкова О.М.) від 19 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ТОВ «Велес Авто» про визнання договору доручення недійсним та стягнення коштів.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд

в с т а н о в и в:

У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Велес Авто» про стягнення коштів, пені, 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 02 липня 2017 року, переглядаючи в мережі Інтернет інформацію про автомобілі, які продаються на сайті «Авто Базар» він побачив оголошення про продаж авто марки «Шевролет Лачетті» білого кольору, який його зацікавив як ціною так і станом. Вказував, що зателефонував за номерами, які були вказані на веб-сайті, на його дзвінок відповіла жінка, яка представилася менеджером по продажу сільгосптехніки та автомобілів, і запевнила, що транспортні засоби продаються за вигідними цінами та без пробігу. Низька ціна транспортних засобів обумовлена наявністю автомобілів 2013 року випуску які знаходяться на складах фірми. Позивач повідомив про свій намір придбати автомобіль за готівкові кошти і приїхати до м. Харкова для підписання необхідних документів та, зокрема, щодо плати за дострокове його погашення. Зазначав, що прибувши до Харкова та звернувшись до офісу відповідача, 04.07.2017 року він уклав договір доручення № Д-0032, за яким відповідач зобов’язався придбати та передати йому у власність транспортний засіб. На виконання умов договору позивач вніс на рахунок ТОВ «Велес Авто» 30000 грн. Після спливу триденного строку на передачу автомобілів представник відповідача в телефонній розмові повідомила йому, що автомобіль не може бути передано, оскільки у ньому є недоліки і запропонувала написати письмову заяву про повернення коштів. Надіславши відповідачу письмову заяву, позивач 14.07.2017 року отримав відповідь, що гроші йому будуть повернуті частково, лише 363 гривні. Вважає, що відповідачем було порушено умови договору щодо повернення грошових коштів у зв’язку з відмовою довірителя від послуг повіреного, а тому відповідач зобов’язаний повернути йому кошти в розмірі 15000 грн., пеню та 3% річних

Позивач неодноразово збільшував позовні вимоги та остаточно змінив позовні вимоги, і просив визнати недійсним договір доручення № Д-0032, укладений 04.07.2017 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Велес Авто», та стягнути з ТОВ «Велес Авто» на свою користь 30000 грн. коштів, сплачених в рахунок винагороди повіреного за договором доручення № Д-0032 від 04.07.2017 року.

Рішенням Віньковецького районного суду Хмельницької області від 19 грудня 2017 року позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним договір доручення № Д-0032, укладений 04 липня 2017 року між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Велес Авто». Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Велес Авто» на користь ОСОБА_3 30000 гривень в рахунок повернення коштів, сплачених в рахунок винагороди повіреного за договором доручення № Д-0032 від 04 липня 2017 року. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Велес Авто» в дохід держави 1280 (одна тисяча двісті вісімдесят) гривень судового збору.

В апеляційній скарзі ТОВ «Веелс Авто» не погоджується з рішенням суду першої інстанції, просить його скасувати та ухвалити нове рішення у справі про відмову в позові. При цьому, посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи. Вказує, що суд на власний розсуд визначив які ціни для даного виду послуг є прийнятними та робить висновки, всупереч чинному законодавству, про несправедливість умов договору та підставі високих цін на послуги. Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що волевиявлення позивача на укладення спірного договору на зазначених умовах не спростоване, оскільки ним підписана кожна сторінка договору, що свідчить про ознайомлення позивача з умовами договору доручення. Крім того, позивач самостійно здійснив оплату послуг повіреного, відповідно до п 3.1. договору, та зазначив призначення платежу з посиланням на оплату саме цієї послуги. На думку апелянта, суд першої інстанції визнаючи недійсним спірний договір на підставі ст. 216 ЦК України, не врахував, що правовою підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленні ч.ч. 1,3,5,6 ст. 203 ЦК України.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 вважає рішення суду першої інстанції таким, що винесене на підставі повного з’ясування обставин, що мають значення для справи, та відповідності висновків суду обставинам справи. А тому, просив рішення Віньковецького районного суду Хмельницької області від 19 грудня 2017 року залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Учасники справи в судове засідання не з’явились, про день, місце і час слухання справи повідомлені відповідно до вимог ЦПК України.

Пунктом 8 частин 1 розділу ХІІІ Перехідних положень визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що договір доручення укладений між сторонами є недійсним, оскільки його умови є несправедливими, фактично забезпечено захист інтересів лише повіреного.

З таким висновком суду погоджується і апеляційний суд.

Судом встановлено, що 04 липня 2017 року між ТОВ «Велес Авто» та позивачем ОСОБА_3 було укладено договір доручення № Д-0032, за умовами якого повірений (ТОВ «Велес Авто») уповноважений діяти від імені та в інтересах довірителя (ОСОБА_3В.), зобов’язаний вчиняти в порядку та на умовах, визначених цим договором, на території України юридичні дії щодо пошуку, інформування, консультування, пропонування, супроводження послуг та проведення робіт, пов’язаний із сприянням довірителю в укладанні ним та/або від його імені, договорів поставки, купівлі-продажу або будь-який інший договір за яким довіритель в подальшому отримує у власність транспортний засіб, на умовах найбільш вигідних для довірителя (п. 1.1). Крім того, умовами договору визначено, що повірений, діючи від імені або за участю та за рахунок довірителя, зобов’язаний укласти договір поставки або будь-який інший договір за яким довіритель в подальшому отримує у власність транспортний засіб Cherry Tiggo2 comfort, вартість якого 296 370 грн. – п. 1.2, 1.3 (а.с. 5-7).

Відповідно до умов п. 2.1 договору, повірений зобов’язаний добросовісно вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення згідно п.1.1 даного Договору у строк протягом не більше 90 робочих днів з моменту укладення даного Договору; надавати довірителю інформацію про потенційних продавців/постачальників транспортних засобів, та/або умови придбання, набуття права власності на транспортний засіб; перевіряти правомочність продавця, постачальника, фінансової установи на укладення договорів купівлі-продажу, поставки транспортного засобу, договорів кредитування та договорів страхування, і інших договорів; діяти від імені та за рахунок довірителя, та його інтересах, укладати договори поставки або будь-який інший договір, за яким довіритель в подальшому отримує у власність транспортний засіб, в тому числі кредитні договори та договори страхування, на найбільш вигідних для довірителя умовах; повідомити довірителя на його вимогу про хід виконання договору; передати довірителю визначений транспортний засіб на умовах викладених у договорі поставки або будь-якому іншому договорі за яким довіритель в подальшому отримує у власність транспортний засіб.

Пунктом 3.1. передбачено, що за надання послуг згідно з договором, довіритель зобов’язаний сплатити на рахунок повіреного винагороду в розмірі, що становить 10% від вартості транспортного засобу, що зазначено в п.1.3 даного договору та становить 29637 грн. Винагорода, вказана у п.3.1 сплачується довірителем до або після укладання договору, але не пізніше поточного дня в якому було укладено договір.

Відповідно до п. 4.2.1. договору, у випадку відмови довірителя від договору протягом трьох днів з моменту укладання даного договору, повірений повертає 50 відсотків від сплаченої винагороди повіреного протягом тридцяти банківських днів з дня отримання від довірителя заяви про відмову від Договору. У випадку коли Заява про відмову від Договору подана довірителем з порушенням строку вказаного у даному пункті, винагорода, яка вказана у п. 3.1. даного договору поверненню не підлягає. Поверненню підлягають всі сплачені на виконання п. 1.3. договору кошти протягом 30 банківських днів.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 04.07.2017 року позивач звернувся до адміністрації ТОВ «Велес Авто» із заявою про надання йому автомобіля марки «Chevrolet Cruze», 2013 року випуску, вартістю 123 700 гривень. У той же день позивачем на рахунок відповідача було внесено 30000 грн., як сплату винагороди повіреного (а.с. 8, 11).

07.07.2017 року позивач звернувся до адміністрації ТОВ «Велес Авто» із письмовою заявою про розірвання договору № Д-0032 та повернення коштів у сумі 30000 гривень у зв’язку з тим, що адміністрація не може забезпечити йому доставку автомобіля згідно договору (а.с. 10).

Листом від 14.07.2017 року за вих. № 4 відповідач повідомив про відмову у поверненні коштів (а. с. 42).

Відповідно до ч. 1 ст. 1000 ЦК України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки довірителя.

За змістом ч. 1 ст. 1002, ч.1 ст. 1003 ЦК України, повірений має право на плату за виконання свого обов’язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом. У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1008 ЦК Українии визначено, що договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору, а також у разі: відмови довірителя або повіреного від договору.

Згідно з ч. 2 ст. 1008 ЦК України, довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення у будь-який час. Відмова від права на відмову від договору доручення є нікчемною.

Відповідно ч. 1 ст. 1009 ЦК України, яка передбачає наслідки припинення договору доручення, якщо договір доручення припинений до того, як доручення було повністю виконане повіреним, довіритель повинен відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення, а якщо повіреному належить плата - також виплатити йому плату пропорційно виконаній ним роботі. Це положення не застосовується до виконання повіреним доручення після того, як він довідався або міг довідатися про припинення договору доручення.

З урахуванням викладених вище норм матеріального права, та умов договору доручення, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що умови укладеного сторонами договору доручення є несправедливими, оскільки в порушення вимог розумності, добросовісності та справедливості позбавляють позивача, як споживача послуг, можливості відмовитись від договору без втрати сплачених ним коштів в рахунок винагороди повіреному, не зважаючи на те, чи виконувались повіреним будь-які роботи на виконання доручення. Крім того, не обґрунтовано визначений розмір винагороди повіреного в розмірі 10% від вартості транспортного засобу, критерії та розрахунок, за яким її було визначено.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Згідно з чч. 2, 3, 4, 6-8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов’язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв’язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства.

Відповідно до ст. 21 ЗУ «Про захист прав споживачів», права позивача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Колегія суддів вважає помилковим посилання суду першої інстанції у мотивувальній частині рішення на положення ст. 227 ЦК України, та ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», які не регулюють спірні правовідносини, проте це не призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Не може прийматись судом до уваги посилання в апеляційній скарзі на наявність підписів сторін на договорі, що свідчить про ознайомлення, розуміння сторонами договору та їх згоду з усіма визначеннями, умовами та змістом договору. Оскільки сам по собі факт підписання договору не може бути підставою для висновку про справедливість умов договору та їх відповідність вимогам чинного закондавства.

Інші доводи апеляційної скарги також не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність.

А тому, підстав у межах доводів апеляційної скарги для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ТОВ «Велес Авто» залишити без задоволення.

Рішення Віньковецького районного суду Хмельницької області від 19 грудня 2017 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 17 травня 2018 року.

Судді /підпис/ ОСОБА_4’єнта

/підпис/ ОСОБА_1

/підпис/ ОСОБА_2

Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду І.В. П’єнта

_____________

Головуючий у першій інстанції – ОСОБА_5 Провадження № 22-ц/792/408/18

Доповідач – П’єнта ОСОБА_6 № 19