Рішення № 74045230, 15.05.2018, Генічеський районний суд Херсонської області

Справа № 653/2198/17

Провадження № 2/653/45/18

РІШЕННЯ

іменем України

"15" травня 2018 р.

Генічеський районний суд Херсонської області у складі:

головуючої судді – Шарко Н.А.,

секретаря – Карпенко І.Д.,

позивача – ОСОБА_1, та її представника – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань у м. Генічеську, у порядку загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Партизанської селищної ради Генічеського району Херсонської області, про визнання права власності у порядку спадкування,

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Партизанської селищної ради Генічеського району Херсонської області, у якому просила визнати за нею право власності у порядку спадкування на земельні ділянки загальною площею 8,32 га, кадастрові номери 6522155700:13:013:0004 та 6522155700:13:013:0005, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Партизанської селищної ради Генічеського району Херсонської області, які належали ОСОБА_3, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №501029 від 30 січня 2008р., яка померла 20 серпня 2008р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після смерті матері позивача ОСОБА_4 відкрилась спадщина на земельні ділянки, які розташовані на території Партизанської селищної ради Генічеського району Херсонської області, які перейшли тій у спадок після смерті ОСОБА_3 Однак, звернувшись до нотаріуса з пакетом документів, їй було відмовлено в отриманні свідоцтва про право на спадщину за законом з тих підстав, що вказані земельні ділянки не охоплені заповітом ОСОБА_3, так як змінився правовий статус землі. Вказані обставини і стали підставою звернення до суду з вказаним позовом.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити. Зазначила, що дійсно ОСОБА_3 було складено заповіт на ім'я її матері, за яким спадкоємець мав успадкувати земельний пай. Однак, ще за життя ОСОБА_3, за допомогою її матері, ОСОБА_3 було отримано державний акт на вказану земельну ділянку. Проте, за життя ОСОБА_3 не встигла переписати заповіт, а її мати не встигла за життя оформити свої спадкові права, як така, що фактично прийняла спадщину. У зв'язку з невідповідністю правовстановлюючих документів, вона позбавлена можливості отримати свідоцтво про право на спадщину.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити. Зазначив, що волевиявлення померлої ОСОБА_3 було на користь ОСОБА_4 Тому зміна правовстановлюючого документу на вказане майно є перешкодою для позивача для отримання правовстановлюючого документу у позасудовому порядку, у зв'язку з чим є правові підстави для задоволення позову.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився. Про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. У попередніх судових засіданнях проти позову заперечив. Зазначив, що у зв'язку зі зміною правовстановлюючих документів на земельну ділянку ОСОБА_3, остання фактично не розпорядилась ними, а тому відсутні підстави стверджувати, що ОСОБА_4 набула права власності на земельні ділянки. Просив у задоволенні позову відмовити. У подальшому відповідачем на адресу суду було направлено листа за підписом голови Партизанської селищної ради, яким повідомлялось, що Партизанська селищна рада не заперечує проти задоволення позовних вимог, та просить розглянути справу у відсутність представника.

Суд, заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_3 успадкувала право на земельну частку (пай) розміром 5,52 умовних кадастрових гектарів, посвідчених сертифікатом ХС №0141483, яка перебуває у колективній власності асоціації пайовиків сільськогосподарського підприємства «Таврія», смт. Партизани Генічеського району Херсонської області.

Крім того, ОСОБА_3 мала право на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом серії ХС за №0141464 від 24 жовтня 1996р., яка перебувала у колективній власності асоціації пайовиків сільськогосподарського підприємства «Таврія», смт. Партизани Генічеського району Херсонської області.

31 липня 2002 р. ОСОБА_3 було складено заповіт, посвідчений секретарем Партизанської селищної ради ОСОБА_5 за №447. Згідно вказаного заповіту, ОСОБА_3 зробила наступне розпорядження: сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ХС 0141483, виданий АПСП «Таврія» від 24 жовтня 1996р. та сертифікат серії ХС №0141464, виданий АПСП «Таврія» від 24 жовтня 1996р. заповіла ОСОБА_4

У подальшому 30 січня 2008р. ОСОБА_3 було змінено сертифікати на право на земельну частку (пай) серії ХС №01411483 та ХС №0141464 на державний акт на право власності на землю серії ЯГ №501029, загальною площею 8,32 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Партизанської селищної ради, що підтверджується листом начальника відділу Держземагенства у Генічеському районі ОСОБА_6 від 24 травня 2017р., та копією самого державного акту від 30 січня 2008р. серії ЯГ №501029.

20 серпня 2008р. ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії 1-КГ за №072003 від 21 серпня 2008р., виданого виконкомом Партизанської селищної ради Генічеського району Херсонської області.

13 червня 2016р. померла ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії 1-КГ за №216997, виданого виконавчим комітетом Партизанської селищної ради Генічеського району Херсонської області.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на належне тій майно. В установлений законом строк спадщину прийняла донька померлої ОСОБА_4 – ОСОБА_1, що підтверджується матеріалами спадкової справи за №186.

Однак, у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельні ділянки, які належали ОСОБА_3, та згідно заповіту перейшли до ОСОБА_4 нотаріусом було відмовлено, у зв’язку з тим, що вказана земельна ділянка не охоплена заповітом, що й стало підставою звернення до суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Вказані правовідносини регулюються вимогами ст.ст. 1216,1218, 1223, 1297 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст.ст.1217,1218 Цивільного кодексу України, спадкування здійснюється за законом або заповітом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 1225 Цивільного кодексу України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. Громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини як визначено у ч.1 ст. 81 Земельного кодексу України.

Згідно із нормами ст. 25 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» та ст. 3 Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва», право на земельну частку (пай) та право на земельну ділянку, яка виділена в натурі (на місцевості), можуть бути об'єктом спадкування.

Відповідно до вимог ст. 2 Закону України «Про порядок виділення у натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) передбачено, що основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною державною адміністрацією.

Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай).

Згідно з пунктом 17 Перехідних положень Земельного кодексу України, сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам таких часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 за життя склала заповіт, відповідно до якого заповіла ОСОБА_4 сертифікати на земельні частки (паї) серії ХС №01411483 та ХС №0141464, що розташовані в межах Партизанської селищної ради, які у подальшому стали підставою для отримання державного акту на земельну ділянку серії ЯГ за №501029 від 30 січня 2008р.

За положенням ст. 1233 Цивільного кодексу України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок смерті.

Відповідно до ст. 1236 Цивільного кодексу України, заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складання заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що спадкодавець ОСОБА_3, складаючи заповіт, виявила свою волю щодо настання реальних правових наслідків вчиненого нею правочину, а саме тих наслідків, що в разі її смерті ОСОБА_4 успадкує не сам сертифікат, як окремий документ, а саме право на земельну ділянку.

Крім того, суд вважає, що зміна предмету спадкування (не право на земельну частку, а конкретно визначена земельна ділянка) не тягне за собою зміну волевиявлення спадкодавця, яка заповідала ОСОБА_4 саме право на отримання саме цієї земельної ділянки.

Статті 1268 Цивільного кодексу України передбачає, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Матеріалами справи підтверджено той факт, що ОСОБА_4 фактично прийняла спадщину після померлої ОСОБА_3, оскільки вона разом прожила з померлою з 20 жовтня 2001р. по 20 серпня 2008р., та після смерті останньої вступила в управління спадщиною.

Однак, ОСОБА_4 за життя не оформила своїх спадкових прав, у зв’язку з чим вказані обставини позбавляють позивача, як спадкоємця першої черги оформити свої спадкові справа у відповідності до вимог діючого законодавства.

У відповідності до ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, не заборонених законом.

Право спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право.

Визнання права на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Оскільки на час відкриття спадщини спадкодавець отримала Державний акт на право власності на земельну ділянку, а в заповіт не були внесені відповідні зміни; ніким не оспорюється дійсність заповіту, та при тому, що позивач позбавлена можливості реалізувати своє право на спадщину нотаріально, то у позивача не залишається іншого способу захисту свого права як звернення до суду.

Відповідно до ч.1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого не майнового або майнового права та інтересу. За таких умов спадкодавець мав право на земельну частку (пай), і ним розпорядився на користь позивача.

Зважаючи на наведене суд вважає, що заявлений позов є обґрунтованим та доведеним, а тому підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст.81, 247, 263-265,272-273, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

позов ОСОБА_1 – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 (ІНПП НОМЕР_1) право власності у порядку спадкування на земельні ділянки загальною площею 8,32 га, кадастрові номери 6522155700:13:013:0004 та 6522155700:13:013:0005, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Партизанської селищної ради Генічеського району Херсонської області, та які були передані у власність ОСОБА_3, померлої 20 серпня 2008р., згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ за №501029, виданого 30 січня 2008р.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Херсонської області шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 15 травня 2018р.

Суддя ОСОБА_7