Постанова № 74044730, 16.05.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2018 року

м.Суми

Справа №577/1588/17

Провадження № 22-ц/788/666/18

Апеляційний суд Сумської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Біляєвої О.М. (суддя-доповідач),

суддів: Кононенко О.Ю., Криворотенка В.І.,

за участю секретаря судового засідання Новікової А.С.,

сторони:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Конотопська об'єднана державна податкова інспекція,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області в складі судді Буток Т.А. від 24 січня 2018 року, ухвалене у м. Конотоп,

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402 VIII «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Пунктом 8 частини першої розділу ХIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, також визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому, після уточнення, просив зобов'язати відповідача внести запис до його трудової книжки про час роботи в Державній податковій інспекції по Конотопському району з 01.09.1996 року по 13.01.1997 року і відповідні зміни в архівні дані, стягнути на його користь невиплачені при звільненні належні суми, у тому числі компенсацію за невикористану відпустку у зв'язку з навчанням.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що з 01 вересня 1996 року він був прийнятий на роботу на посаді старшого державного інспектора Державної податкової інспекції по Конотопському району; у зв'язку з об'єднанням 26 листопада 1996 року Державної податкової інспекції по Конотопському району та Державної податкової інспекції м. Конотоп з 14 січня 1997 року був переведений до Об'єднаної Державної податкової інспекції, що підтверджується табелем робочого часу за листопад 1996 року, показаннями свідків.

Однак у трудову книжку та відповідні архівні дані не був внесений запис про його роботу у відповідача з 01.09.1996 року по 14.01.1997 року.

Крім того, він не був згоден з рішенням відповідача від 30 травня 2000 року про скорочення штату, проте його заперечення не були розглянуті комісією по трудових спорах.

До пред'явлення позову до суду Конотопська об'єднана державна податкова інспекція не провела з ним повний розрахунок при звільненні, а саме: не виплатила заробітну плату за період роботи з 01 вересня 1996 року по 14 січня 1997 року в Державній податковій інспекції по Конотопському району; компенсацію за невикористану відпустку у зв'язку з навчанням.

На підставі наведеного ОСОБА_1 просив задовольнити позов.

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 24 січня 2018 року в задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення мотивовано тим, що факт роботи ОСОБА_1 у відповідача у спірний період не встановлений, а тому вимоги про внесення записів до трудової книжки і відповідних змін до архівних документів необґрунтовані. Відповідачем дотримані встановлені ст. 116 КЗпП України строки розрахунку при звільненні 31 травня 2000 року позивача. Підстави для стягнення компенсації за додаткову відпустку у зв'язку з навчанням відсутні, оскільки позивач зарахований на навчання до Сумського державного університету при Конотопському Індустріально-педагогічному технікумі 02 червня 2000 року, тобто після звільнення. Крім того, відповідачем зроблена заява про застосування строків позовної давності.

У березні 2018 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на рішення, в якій просив скасувати рішення з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд неправильно оцінив надані сторонами докази, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Конотопська об'єднана державна податкова інспекція у відзиві на апеляційну скаргу просила залишити скаргу без задоволення, судове рішення - без змін, посилаючись на додержання судом вимог закону під час ухвалення додаткового рішення.

Сторони в судове засідання, про дату, час і місце якого повідомлені, не з'явилися; подали клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

У справі, яка переглядається, суд встановив, що 14 січня 1997 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаді державного податкового інспектора відділу державного реєстру фізичних осіб Державної податкової адміністрації у м. Конотоп Сумської області за рішенням конкурсної комісії, про що на підставі письмової заяви позивача був виданий наказ від 14.01.1997 року № 9-О і внесений відповідний запис до трудової книжки (ас. 11, 112, 125 т. 1).

Наказом Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області від 31.05.2000 № 18-О позивач звільнений у зв'язку із скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України з 31 травня 2000 року з виплатою вихідної допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку за період з 14 січня 2000 року по 31 травня 2000 року (ас. 11, 127 т. 1).

Відповідно до Указу Президента України від 22 серпня 1996 року №760/96 «Про утворення Державної податкової адміністрації України та місцевих державних податкових адміністрацій», наказу Державної податкової адміністрації в Сумській області від 25 листопада 1996 року №110 «Про утворення Державної податкової адміністрації та місцевих державних податкових адміністрацій» та наказу Конотопської Державної податкової адміністрації Сумської області від 26 листопада 1996 року №1 «Про утворення державної податкової адміністрації» в.о.голови Конотопської податкової державної адміністрації Сумської області був виданий наказ №2-Л від 26 листопада 1996 року «Про призначення та прийняття на роботу в Конотопську державну податкову адміністрацію Сумської області», згідно з яким ОСОБА_1 у переліку осіб, призначених в порядку переводу в Конотопську державну податкову адміністрацію Сумської області з 26 листопада 1996 року, відсутній (ас. 113-123 т. 1).

Факт роботи ОСОБА_1 у відповідача з 01 вересня 1996 року по 13 січня 1997 року письмовими доказами не підтверджений.

Згідно з листом від 22.06.2000 № 53 і довідкою від 25.12.2001 № 305 Конотопського Індустріально-педагогічного технікуму, ОСОБА_1 був переведений до Сумського державного університету із Слов'янського авіаційно-технічного коледжу на основі успішної доздачі розходжень у навчальних планах і зарахований 02 червня 2000 року на навчання до Сумського державного університету при Конотопському Індустріально-педагогічному технікумі, тобто після звільнення (ас. 129-130, 131 т. 1).

Відмовляючи у позові, суд виходив з необґрунтованості позовних вимог.

Однак повністю погодитись з висновком суду не можна з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 37 ЦПК України суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а так само у новому розгляді справи судом першої інстанції після скасування рішення суду або ухвали про закриття провадження у справі.

Аналогічні вимоги містила частина перша статті 21 ЦПК України 2004 року.

Установлено, що ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області в складі судді Буток Т.А. від 12 липня 2017 року провадження у даній справі закрито згідно з п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України 2004 року з тих підстав, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (ас. 59 т. 1).

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 31 серпня 2017 року зазначену ухвалу скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції (ас. 90-91 т. 1).

Згідно з протоколом передачі судової справи від 08 вересня 2017 року цивільна справа передана раніше визначеному складу суду під головуванням Буток Т.А. (ас. 94 т. 1).

У судовому засіданні 26 вересня 2017 року ОСОБА_1 заявив відвід судді Буток Т.А. з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 20 ЦПК України 2004 року, обґрунтовуючи заяву тим, що ухвала про закриття провадження у справі, що була постановлена під головуванням судді, скасована судом апеляційної інстанції. Ухвалою суду першої інстанції від 26.09.2017 у задоволенні відводу відмовлено (ас. 104, 105 т. 1).

За таких обставин суд апеляційної інстанції визнає, що справу розглянуто неповноважним складом суду; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими. Ці порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення (п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 376 ЦПК).

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи (ст. 24 КЗпП України в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Основним документом про трудову діяльність працівника є трудова книжка, до якої заносяться, зокрема, відомості про роботу. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації понад п'ять днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників (ст. 48 КЗпП).

Порядок ведення трудових книжок врегульований Інструкцією, затверджено наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110. із змінами і доповненнями. Так, пунктом 2.4 (у редакції станом на 01.09.1996) передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Виходячи з аналізу наведених норм, укладення трудового договору має бути оформлено наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу, після видання якого у трудову книжку вноситься запис про прийняття на роботу у точній відповідності тексту наказу.

Разом з тим, статтею 24 КЗпП України в редакції на час виникнення спірних правовідносин передбачалось, що трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи.

Отже, для внесення до трудової книжки запису про прийняття на роботу, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи, необхідною умовою є встановлення в судовому порядку факту укладення трудового договору.

У справі, яка переглядається, установлено, що у трудовій книжці ОСОБА_1 відсутній запис про роботу у відповідача в період з 01 вересня 1996 року по 13 січня 1997 року (ас. 11).

Звертаючись 18 квітня 2017 року до суду з даним позовом, позивач просив зобов'язати Конотопську об'єднану державну податкову інспекцію внести до трудової книжки відповідний запис про його роботу в Державній податковій інспекції по Конотопському району у спірний період. Позовна вимога про встановлення факту знаходження у трудових відносинах не заявлена (ас.1, 6-7 т. 1).

Судове рішення про встановлення такого юридичного факту матеріали справи не містять.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 пояснював, що до пред'явлення даного позову не звертався до суду за захистом порушеного права неправомірними діями відповідача.

З огляду на те, що факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах Конотопською об'єднаною державною податковою інспекцією з 01 вересня 1996 року по 13 січня 1997 року не встановлений судовим рішенням і не є предметом і підставною даного позову, вимоги про зобов'язання відповідача внести до трудової книжки відповідний запис про його роботу в Державній податковій інспекції по Конотопському району не ґрунтуються на законі. Показання свідка ОСОБА_3 про роботу сина - позивача у справі у спірний період, за відсутності рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не є належним і достатнім доказом, а тому не приймається судом.

У зв'язку з наведеним відсутні правові підстави і для задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача внести відповідні зміни до архівних документів і провести розрахунки з невиплаченої заробітної плати за період з 01 вересня 1996 року по 13 січня 1997 року.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Установлено, що 14 січня 1997 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаді державного податкового інспектора відділу державного реєстру фізичних осіб Державної податкової адміністрації у м. Конотоп Сумської області, про що на підставі письмової заяви позивача був виданий наказ від 14.01.1997 року № 9-О і внесений відповідний запис до трудової книжки (ас. 11, 112, 125 т. 1).

Наказом Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області від 31.05.2000 № 18-О позивач звільнений у зв'язку із скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України з 31 травня 2000 року з виплатою вихідної допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку за період з 14 січня 2000 року по 31 травня 2000 року (ас. 11, 127 т. 1).

Згідно зі статтею 215 КЗпП України, працівникам, які навчаються у вищих закладах освіти з вечірньою та заочною формами навчання, надаються додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, а також інші пільги, передбачені законодавством.

Наказом НКП Сумського державного університету при Конотопському Індустріально-педагогічному технікумі № 411-111 від 02 червня 2000 року ОСОБА_1, зарахований на Ш курс заочного відділення у зв'язку з переведенням з Конотопського НКП Слов'янського коледжу. Викликом на навчання не користувався.

Ці обставини підтверджуються листом вищого навчального закладу (ас. 130б).

Предметом і підставою позову є не проведення відповідачем повного розрахунку у день звільнення, оскільки не була надана додаткова відпустка у зв'язку з навчанням у Сумському державному університеті.

Стаття 83 КЗпП України у редакції станом на 31.05.2000 року передбачала, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки», установлюються такі види відпусток:

1) щорічні відпустки:

основна відпустка (стаття 6 цього Закону);

додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону);

додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону);

інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);

3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону);

3 1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16 1 цього Закону);

4) соціальні відпустки:

відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону);

відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону);

відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18 1 цього Закону);

додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону);

5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Отже, додаткова відпустка у зв'язку з навчанням не належить до виду щорічних відпусток, визначених пунктом 1 статті 4 Закону України "Про відпустки", а тому виходячи зі змісту наведених норм права, у разі звільнення працівника грошова компенсація за всі не використані ним дні додаткової відпустки у зв'язку з навчанням не виплачується.

З урахуванням наведеного суд апеляційного суду дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення компенсації за невикористані ОСОБА_1 днів додаткової відпустки у зв'язку з навчанням, оскільки вони не ґрунтуються на законі.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими (ч. 3 ст. 376 ЦПК).

Установивши, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення, суд апеляційної інстанції скасовує оскаржене рішення і ухвалює нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з підстав їх необґрунтованості.

У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу (абзац шостий пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі»).

Ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 29 червня 2017 року відстрочено сплату судового збору в розмірі 1280 грн 00 коп. до ухвалення судового рішення у справі (ас. 49 т. 1).

Ухвалою судді Апеляційного суду Сумської області від 04.04.2018 року було відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання апеляційної скарги на оскаржуване рішення суду першої інстанції в розмірі 1920,00 грн. до ухвалення судового рішення у справі.

З урахуванням цих обставин і вимог статей 136, 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції покладає судові витрати на позивача.

Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 24 січня 2018 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції про зобов'язання внести запис до його трудової книжки про час роботи в Державній податковій інспекції по Конотопському району з 01.09.1996 року по 13.01.1997 року і відповідні зміни в архівні дані, про стягнення невиплачених при звільненні належних сум відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 і зарахувати до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір за подання позовної заяви 1280 грн 00 коп. і судовий збір за подання апеляційної скарги 1920 гривень 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий О.М.Біляєва

Судді: О.Ю.Кононенко

В.І.Криворотенко