Постанова № 74039079, 16.05.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 355/340/17 Головуючий у І інстанції Єременко В. М.Провадження № 22-ц/780/1394/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 4 16.05.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 травня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.

секретар судового засідання: Удовиченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Баришівського районного суду Київської області від 11 січня 2018 року у складі судді Єременка В.М. у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи: Відділ державної реєстрації виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області, Баришівська районна державна нотаріальна контора Київської області про визнання незаконною державної реєстрації права власності на 1/2 частину житлового будинку, зобов’язання скасувати державну реєстрацію права власності на 1/2 частину житлового будинку та визнання незаконним рішення,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року позивач ОСОБА_3звернулася до суду із зазначеною позовною заявою, обґрунтовуючи її тим, що 23 травня 2015 року померла її мати ОСОБА_4 За життя, 24 вересня 2009 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким заповіла все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі, все те, що буде належати їй на день смерті і на, що вона матиме право за законом, відповідно позивачу ОСОБА_3 та сестрі позивача ОСОБА_5 в рівних долях по 1/2 частині. 04 листопада 2015 року ОСОБА_3 подала письмову заяву до Баришівської районної державної нотаріальної контори, про те що приймає спадщину після смерті матері. 10 вересня 2016 року позивач разом із своїм чоловіком поїхали до будинку матері. В будинку побачили племінника поповича – ОСОБА_6 На запитання позивача та її чоловіка, пояснити, що відбувається, останній в агресивній формі заявив, що він став єдиним власником будинку і щоб вона з чоловіком вийшли з подвір'я. 21 жовтня 2016 року ОСОБА_3звернулася до нотаріуса по питанню отримання свідоцтва на спадщину, де її в усній формі повідомили, що її сестра – ОСОБА_5 при житті матері отримала за договором дарування 1/2 частину спадкового будинку, а дружина її сина ОСОБА_6 – ОСОБА_2 (відповідач у справі) за рішенням Ленінського районного суду м. Донецька від 03 грудня 2013 року у цивільній справі №2-1425/13-ц, отримала у власність іншу 1/2 частину спадкового будинку покійної матері. 22 липня 2016 року, реєстратором ОСОБА_7, виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області, було зареєстровано право власності на 1/2 частину вищевказаного спадкового будинку за ОСОБА_2. Вказувала, що має підозри, що рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 03 грудня 2013 року являється підробленим та незаконним, оскільки зі змісту листа в.о. голови Дзержинського міського суду Донецької області ОСОБА_8 вбачається, що на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень інформації про оприлюднення рішення суду не знайдено. Вказує, що на жодному аркуші судового рішення не має електронного цифрового підпису головуючого судді та штрих-коду. Також, вказала, що загальна площа спірного житлового будинку, вказана у рішенні суду, не відповідає його дійсній площі. Тому, просила суд визнати незаконною Державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на 1/2 частину житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель і споруд по вул. Нова, 20 в с. Волошинівка Баришівського району Київської області; зобов’язати Відділ Державної реєстрації виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області скасувати Державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на 1/2 частину житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель і споруд по вул. Нова, 20 в с. Волошинівка Баришівського району Київської області; визнати протиправним та незаконним рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 03 грудня 2013 року по справі №2-1425/13-ц.

Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 11 січня 2018 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано незаконною Державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на 1/2 частину житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель і споруд по вул. Нова, 20 в с. Волошинівка Баришівського району Київської області.

Зобов’язано Відділ Державної реєстрації виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області скасувати Державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на 1/2 частину житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель і споруд по вул. Нова, 20 в с. Волошинівка Баришівського району Київської області.

В решті заявлених позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить скасувати рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким у задоволенні цих вимог відмовити, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неповне з’ясування судом обставин справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вважає, що суд надав неправильну оцінку факту неявки до судового засідання державного реєстратора ОСОБА_7 Вказує, що Відділ державної реєстрації виконкому Ірпінської міської ради надав реєстраційну справу на виконання вимог ухвали про витребування доказів. Вказує, що припущення судді Єременко В.М. не підтверджується наявними у справі доказами та нормами законодавства. Вказує, що суд не застосував відповідні норми законодавства при вирішенні питання про скасування державної реєстрації речового права на нерухоме майно. Вважає, що відсутність доказів у позивача щодо обґрунтування його позовних вимог не породжує обов’язку у відповідача надавати такі докази. Вказує, що позивач не надав доказів, які спростовують законність державної реєстрації права власності відповідача на нерухоме майно.

Позивач ОСОБА_3 надала суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 у якому зазначила, що підозрює про незаконність та підробку рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 03 грудня 2013 року у цивільній справі №2-1425/13-ц. Вказала, що ОСОБА_2 постійно намагалася чинити перешкоди суду у розгляді справи, оскільки на виконання ухвали суду про витребування доказів у ОСОБА_2 не надала суду доказів, зокрема рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 03 грудня 2013 року у цивільній справі №2-1425/13-ц.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та незаконним рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 03 грудня 2013 року по справі №2-1425/13-ц, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що місцевий суд не наділений повноваженнями визнавати протиправним та незаконним рішення іншого суду України.

Рішення суду у частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та незаконним рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 03 грудня 2013 року по справі №2-1425/13-ц сторонами у справі не оскаржується, а тому не може бути предметом перегляду суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи даний спір, і задовольняючи позовні вимоги про визнання незаконною державної реєстрації права власності на 1/2 частину житлового будинку, зобов’язання скасувати державну реєстрацію права власності на 1/2 частину житлового будинку, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що ухвала суду від 05 грудня 2017 року реєстратором ОСОБА_7 належним чином не виконана, і сам реєстратор не виявила бажання з’явитись до суду та надати свої пояснення і відповідні документи, на підставі яких нею була проведена державна реєстрація 1/2 частини спірного житлового будинку, де основним документом, на підставі якого державний реєстратор Ірпінської міської ради Київської області провела реєстрацію, повинно було бути судове рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 03 грудня 2013 року по справі №2-1425/13-ц з мокрою печаткою суду. Вказав, що з незрозумілих причин ОСОБА_7 надіслала суду лише ксерокопію інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна, в той час як судом відповідно до ухвали витребовувались оригінали матеріалів для огляду та їх ксерокопії для приєднання до справи щодо державної реєстрації права власності на спірне майно. Крім того, суд вказав, що державний реєстратор Ірпінської міської ради Київської області не надала завірену копію рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 03 грудня 2013 року по справі №2-1425/13-ц. Також, суд вказав, що до висновку про задоволення позовних вимог дійшов на підставі наявних в матеріалах справи документів та небажання сторони відповідача із свого боку надати відповідні документи правомірності отримання ними Державної реєстрації права власності на 1/2 частину спірного житлового будинку. Суд зазначив, що поза увагою органів, які вирішували спадкові права позивача залишились не врахованими та не дослідженими такі документи, як: витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності із зазначенням власника ОСОБА_4; заповіт від 04 вересня 2009 року, де відомості про його скасування відсутні; заява ОСОБА_3 від 04 листопада 2015 року про прийняття спадщини після смерті матері. Крім того, суд вказав, що 27 серпня 2016 року Державний нотаріус Баришівської районної державної нотаріальної контори Головного територіального управління юстиції у Київській області звернулася з повідомленням до «Всіх кого це стосується» а саме: «Баришівська районна державна нотаріальна контора повідомляє, що станом на 27.08.2016 року спадкоємцем за заповітом, який подав заяву про прийняття спадщини до всього майна померлої 23.05.2015 ОСОБА_4 є її дочка ОСОБА_3. Інших спадкоємців, які подали заяви про прийняття спадщини у спадковій справі ОСОБА_4 немає». Суд зазначив, що 22 липня 2016 року неправомірно проведено реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на 1/2 частину житлового будинку.

Однак, такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч.1 – 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного ОСОБА_1.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 24 вересня 2009 року ОСОБА_4 було складено заповіт, відповідно до якого остання заповіла все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі, все те, що буде належати їй на день смерті і на, що вона матиме право за законом, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 по 1/2 частині (т.1 а.с.13).

03 грудня 2013 року Ленінським районним судом міста Донецька було ухвалено рішення, яким, зокрема, визнано право власності ОСОБА_2 на Ѕ частку житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель і споруд, який розташований за адресою: Київська область, Баришівський район, с. Волошинівка, вул. Нова, 20, загальною площею 105,2 кв.м. (т.2 а.с.48-53).

Відповідно до ОСОБА_5 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07 серпня 2014 року ОСОБА_4 на праві приватної власності належав житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, який розташований за адресою: Київська область, Баришівський район, с. Волошинівка, вул. Нова, 20, загальною площею 105, 2 кв.м., житловою площею 52, 4 кв.м. (т.2 а.с.41).

07 серпня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_5 безоплатно прийняла у власність Ѕ частку житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель і споруд, який розташований за адресою: Київська область, Баришівський район, с. Волошинівка, вул. Нова, 20 (т.2 а.с.69-70).

23 травня 2015 року ОСОБА_4 померла (т.1 а.с.14).

04 листопада 2015 року ОСОБА_3 подала заяву про прийняття спадщини до Баришівської районної державної нотаріальної контори (т.1 а.с.15).

22 липня 2016 року за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на Ѕ частку житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель і споруд, який розташований за адресою: Київська область, Баришівський район, с. Волошинівка, вул. Нова, 20 (т.2 а.с.76, 76 – зворот).

27 серпня 2016 року Баришівська районна державна нотаріальна контора повідомила «Всіх, кого це стосується» про те, що інших спадкоємців, які подали заяви про прийняття спадщини в спадковій справі немає (т.1 а.с.16).

21 жовтня 2016 року нотаріус ОСОБА_9 ухвалила постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою відмовила ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на Ѕ частку житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель і споруд по вул. Нова, 20 в с. Волошинівка Баришівського району Київської області у зв’язку із визнання права власності на спадкове майно за ОСОБА_10 (т.1 а.с.17).

Згідно листа Дзержинського міського суду Донецької області від 26.12.2016року судові справи Ленінським районним судом м.Донецька не передані.

Відповідно до ч.1,2 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції від 01.01.2016 року) державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; прийняття документів, що подаються разом із заявою про державну реєстрацію прав, виготовлення їх електронних копій шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та розміщення їх у Державному реєстрі прав; встановлення черговості розгляду заяв про державну реєстрацію прав, що надійшли на розгляд; перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, зупинення державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; прийняття рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в такій реєстрації; відкриття (закриття) розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до Державного реєстру прав відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об’єкти та суб’єктів цих прав; формування інформації з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником; видача документів за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до п.9 ч.1 ст.1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції від 01.01.2016 року) державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, підставою для визнання Державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 на 1/2 частину спірного житлового будинку недійсною є рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 03 грудня 2013 року по справі №2-1425/13-ц, що набрало законної сили 14 грудня 2013 року, яке позивач вважає підробленим та незаконним.

Відповідно до ч.1 Постанови Пленуму Верховного ОСОБА_1 України «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18 грудня 2009 року судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до ч.2 Постанови Пленуму Верховного ОСОБА_1 України «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18 грудня 2009 року рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України ( 254к/96-ВР ) прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

В матеріалах справи відсутні докази, що звернення позивача до правоохоронних органів по факту підробки судового рішення, або інформація з суду що вказане рішення не ухвалювалося судом та матеріали цивільної справи зазначеної в рішенні суду відсутні або, що до відповідача не звертались з позовами до суду зазначеного в рішенні.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що оскільки рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 03 грудня 2013 року по справі №2-1425/13-ц, що набрало законної сили 14 грудня 2013 року, є чинним і не скасованим, відсутні підстави вважати, що воно є підробленим.

Також, колегія суддів вважає, що позивачем недоведено факт того, що при реєстрації права власності за відповідачем державним реєстратором було порушено вимоги Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

З урахуванням викладеного колегія судів вважає, що спадкове право позивача не було порушено відповідачем.

Тобто при вирішенні даного спору суд першої інстанції мав виходити з того, що відповідно до положень ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Обов’язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Також колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, суд першої інстанції на вказані вимоги Закону не звернув, що призвело до постановлення хибних висновків у справі та до зобов’язання інших осіб надавати докази, на які посилався безпосередньо позивач.

Доводи ОСОБА_3, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, про те, що вона підозрює про незаконність та підробку рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 03 грудня 2013 року у цивільній справі №2-1425/13-ц спростовуються колегією суддів як такі, що не ґрунтуються на вимогах Закону, є безпідставними і надуманими. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Доводи ОСОБА_3 про те, що на жодному аркуші судового рішення не має електронного цифрового підпису головуючого судді та штрих-коду у зв’язку з цим рішення не можна вважати законним, також спростовуються колегією суддів з огляду на наступне.

Згідно ст.149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України від 12.02.2015 №192-УШ) повноваженнями Державної судової адміністрації України є забезпечення функціонування автоматизованої системи та забезпечення ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.

Наказом ДСА України за №111 від 25.09.2012 р. «Про внесення змін до Інструкції з діловодства в апеляційному загальному суді, Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді та Інструкції з діловодства в апеляційних та місцевих адміністративних судах» з метою запровадження в місцевих та апеляційних судах обов’язкового унікального штрих-коду ироцесуалышх документів внесено зміни до Інструкції з діловодства в щевому загальному суді.

Пункт 18.2 Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 27 червня 2006 року №68, доповнити абзацами другим, третім такого змісту: «Електронна копія процесуального документа зберігається в автоматизованій системі документообігу суду та скріплюється електронним цифровим підписом головуючого судді (судді-доповідача). Автоматизованою системою документообігу суду на кожній сторінці ароцесуального документа (у тому числі його оригіналу) в момент друку автоматично формується унікальний штрих-код, який розміщується в вишньому правому куті документи і дає можливість його ідентифікувати. Забороняється підшивати до матеріалів справи, вшдсилати, видавати процесуальні документи без унікального штрихкоду. Унікальний штрих-код повинен містити код бази даних суду та унікальний ідентифікатор документу в базі даних суду.»

Наказ ДСА України за №111 від 25.09.2012 року набирав чинності з 01.01.2013 року.

У червні 2013 року у вказаній Інструкції відбулися певні зміни - наказом ДСА України від 17.06.2013 р. за №83 п.18.2. Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 27 червня 2006 р. № 68, було викладено в такій редакції: «Судові документи оформлюються відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України, Кодексу про адміністративні аравопорушеїшя України, інших законодавчих і нормативно-правових шипів, а також цієї інструкції. Тексти рішень, ухвал та інших процесуальних документів суду зберігаються в автоматизованій системі дозументообігу суду у вигляді відповідного електронного документа, засвідченого електронним чровим підписом судді (судді-доповідача).

На кожній сторінці судових рішень, виконавчих листів, які видаються підставі наявних у автоматизованій системі даних, у момент друку мотично формується унікальний штрих-код, що розміщується в нижньому правому куті документа. Унікальний штрих-код містить коди даних суду, унікальний ідентифікатор документа в базі даних суду, л документу та тип юрисдикції.

Видача (надсилання, вручення) судових рішень, їх копій, виконавчих стів та їх дублікатів без унікального штрих-коду забороняється».

27 червня 2013 р. стосовно п.18.2 Інструкції з діловодства в місцевому сальному суді знову відбулися певні зміни: наказ ДСА України від .06.2013 р. №93 зупинив дію абзаців третього та четвертого п.18.2 інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом ДСА України від 27 червня 2006 року № 68.

Таким чином, 27.06.2013 р. дію положень абзаців третього та четвертого пункту 18.2 Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, якими заборонялась видача (надсилання, вручення) судових рішень, їх копій, виконавчих листів та їх дублікатів без унікального штрих-коду, було зупинено.

Доводи ОСОБА_3, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, про те, що ОСОБА_2 постійно намагалася чинити перешкоди суду у розгляді справи, оскільки на виконання ухвали суду про витребування доказів у ОСОБА_2 не надала суду доказів, зокрема рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 03 грудня 2013 року у цивільній справі №2-1425/13-ц спростовуються колегією суддів з огляду на наступне.

Відповідно до ч.3, 4 ст.44 ЦПК України якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Суд зобов’язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів вжиття судом першої інстанції заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. Тому, колегія суддів вважає, що процесуальні дії відповідача та його представника не можна вважати недобросовісними.

Також, колегія суддів зазначає, що ухвала Баришівського районного суду Київської області від 05 грудня 2017 року не містить зобов’язань щодо вчинення відповідачем ОСОБА_11 відповідних дій, зокрема надання суду оригіналу рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 03 грудня 2013 року у цивільній справі №2-1425/13-ц (т.1 а.с.228-229).

Крім того, колегія суддів зазначає, що оскаржуване рішення суду не відповідає вимогам ст.265 ЦПК України, оскільки у мотивувальній частині рішення відсутні фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.

Суд першої інстанції в рішенні не зазначив, яку саме норму матеріального права було порушено відповідачем при здійсненні реєстрації речових прав.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволення позовних вимог про про визнання незаконною державної реєстрації права власності на 1/2 частину житлового будинку, зобов’язання скасувати державну реєстрацію права власності на 1/2 частину житлового будинкувідповідно до ст. 376 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.374, 376 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Баришівського районного суду Київської області від 11 січня 2018 рокув частині вирішення позовних вимог про визнання незаконною державної реєстрації права власності на 1/2 частину житлового будинку, зобов’язання скасувати державну реєстрацію права власності на 1/2 частину житлового будинкускасувати і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні вказаних позовних вимог.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного ОСОБА_1 протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 17 травня 2018 року.

Головуючий суддяОСОБА_1 СуддіОСОБА_12 ОСОБА_13