Постанова № 74034912, 16.05.2018, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Справа № 278/2694/17

ПОСТАНОВА

іменем України

"16" травня 2018 р. м. Житомир

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Кузьменко Л.В.

суддів: Іваненко Т.В.

ОСОБА_1,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Житомирського обласного військового комісаріату на постанову Житомирського районного суду Житомирської області від "21" листопада 2017 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Житомирського обласного військового комісаріату про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії , -

суддя в 1-й інстанції - Грубіян Є.О.,

час ухвалення постанови - не зазначено,

місце ухвалення постанови - м.Житомир,

дата складання повного тексту постанови не зазначено,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив суд ухвалити рішення, яким визнати протиправними дії Житомирського ОВК щодо його звільнення без повного розрахунку та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки виплати винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції, а саме з 31 березня 2017 року по день фактичної виплати зазначеної винагороди.

Постановою Житомирського районного суду Житомирської області від 21 листопада 2017 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправними дії Житомирського обласного військового комісаріату по звільненню ОСОБА_2 з військової служби без проведення повного розрахунку.

Зобов'язано Житомирський обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за весь час затримки виплати винагороди за безпосередню участь у антитерористичній операції, а саме з 31 березня 2017 року по день фактичної виплати такої винагороди.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що грошова винагорода за учать в антитерористичних операціях не може вважатись складовою грошового забезпечення, в розумінні ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", так як вона не є постійною та сталою величиною, яка не змінюється протягом всієї дії зазначеної постанови КМУ, не носить систематичний характер, оскільки на її розмір впливає особиста поведінка військовослужбовця, і не може бути включена до складу грошового забезпечення. Вказує на те, що зазначену винагороду в сумі 15381,07 грн. за період з січня по травень 2015 року позивачу було виплачено несвоєчасно - 19 вересня 2017 року з вини самого позивача (останній не надав відповідачу оригіналів документів), а отже, з незалежних від військового комісаріату причин.

Сторони про день, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином, в судове засідання не прибули, позивач в заяві до суду просив слухати справу за його відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

Судами встановлено, що наказом командувача військ оперативного командування "ПІВНІЧ" №22 від 2 березня 2017 року позивача за станом здоров'я звільнено з військової служби у запас. Згідно наказу військового комісара Житомирського обласного військового комісаріату № 74 від 31 березня 2017 року, серед іншого, позивача виключено зі списків особового складу даного військового комісаріату. Згідно витягу з наказу № 242 від 22 липня 2017 року про результати службового розслідування з метою встановлення причин несвоєчасного подання документів на виплату винагороди за участь в АТО позивачем з'ясовано, що останнім було несвоєчасно надано до відділення персоналу Житомирського ОВК оригіналів документів, що підтверджують його безпосередню участь в АТО. Як вказує позивач 19 вересня 2017 року відповідачем йому було виплачено винагороду за участь в АТО в сумі 15 381,07 гривня.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з такого.

Указом Президента України від 10 лютого 2008 року №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.

Відповідно до пункту 240 Положення військовослужбовці, які визнані непридатними до військової служби за станом здоров'я, підлягають звільненню з військової служби за станом здоров'я. Після отримання військовою частиною відповідного висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність військовослужбовця до військової служби за станом здоров'я документи про його звільнення з військової служби оформляються та надсилаються посадовій особі, яка видає наказ про звільнення негайно.

За змістом пункту 242 Положення, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання .

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Спеціальним законодавством України не врегульовано порядок відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні саме військовослужбовців.

Так, Верховний Суд України при тлумаченні положень статей 3 Кодексу законів про працю України, 18 Закону України "Про міліцію" вказав, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальну законі в (постанова від 17 липня 2015 року у справі № 21-8а15).

Отже, суд першої інстанції вірно зазначив, що у даному випадку застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства.

Порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення працівника визначений Кодексом законів про працю України.

Відповідно до приписів ч. 1 ст.117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналізуючи вищезгадані норми матеріального права Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа №21-1765а15) дійшов висновку, що передбачений ч. 1 ст.117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст.116 КЗпП. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, за висновком Верховного Суду України не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для настання відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 21 листопада 2011 року у справі №6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову.

Разом з тим, судами встановлено, що відповідач виключив позивача зі списків особового складу Житомирського ОВК без проведення повного (остаточного) розрахунку з ним і згоди на такі дії відповідача позивач не надавав. Даний факт також не спростовано і самим відповідачем. Покликання апелянта на те, що позивач своєчасно не надав оригінали документів на виплату винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки в період служби позивача останній набув право на такі виплати, про що відповідачу було достеменно відомо, а відповідач до суду першої та апеляційної інстанції не надав будь-яких доказів щодо того, що позивач ухилявся від подання виплатних документів роботодавцю.

Відповідно до пункту 242 Положення особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена, зокрема, грошовим забезпеченням. На думку суду, факт несвоєчасності виплати позивачеві винагороди за участь в АТО з певних та залежних від нього причин, за відсутності письмової згоди останнього на проведення повного розрахунку, наведених вище висновків суду не спростовує.

Що стосується твердження відповідача про пропуск позивачем установлених ч. 5 ст. 99 КАС України строків звернення до суду з даним позовом, то колегія суддів зазначає, що Конституційний суд України у Рішенні № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року роз'яснив, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. Ураховуючи дату виплати позивачеві згадуваної винагороди (19 вересня 2017 року) строк звернення до суду з даним позовом ним не пропущено.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції зробив вірний висновок, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Житомирського обласного військового комісаріату залишити без задоволення, постанову Житомирського районного суду Житомирської області від "21" листопада 2017 р. без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Л.В. Кузьменко

судді: Т.В. Іваненко

ОСОБА_1

Повне судове рішення складено "16" травня 2018 р.