Постанова № 74032396, 16.05.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 225/4714/17 Номер провадження 22-ц/775/588/2018

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2018 року м. Бахмут

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Космачевської Т.В.,

суддів: Соломахи Л.І., Мальованого Ю.М.,

за участю секретаря Марченко Я.О.,

відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області в залі судових засідань №4 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 17 січня 2018 року (повний текст судового рішення складений 23 січня 2018 року), ухваленого судом у складі головуючого судді Гері О.Г. у місті Торецьку Донецької області, в справі номер 225/4714/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, 3% річних та інфляційних витрат,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2017 року позивач звернувся до Дзержинського міського суду Донецької області з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, 3% річних та інфляційних витрат, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 29 вересня 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Креді Агріколь банк» укладено кредитний договір №2/1017734, відповідно до якого ОСОБА_1 було надано кредит у сумі 219375,00 грн. зі строком користування з 29 вересня 2011 року по 28 вересня 2018 року.

З метою забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором між ПАТ «Креді Агріколь банк» та ОСОБА_1 було укладено договір застави №Z3/1017734 від 29 вересня 2011 року та надано в приватне обтяження автотранспортний засіб: автомобіль марки HYUNDAI, модель SANTA FE, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Виконання зобов’язань за кредитним договором було забезпечено порукою шляхом укладання між банком та ОСОБА_2 договору поруки №Р1/1131274 від 29.09.2011 року.

30 жовтня 2015 року між ПАТ «Креді Агріколь банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Позика» було укладено договір про відступлення права вимоги грошових зобов'язань за фінансовими кредитами №10-ІV, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором №2/1017734 від 29 вересня 2011 року укладеним між Публічним акціонерним товариством «Креді Агріколь банк» та ОСОБА_1 перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Позика».

Відповідач ОСОБА_1 зобов’язання за вказаним договором належним чином не виконує, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитом у сумі 340810,68 грн., яка складається з: суми залишку за кредитом – 94017,72 грн., суми простроченого основного боргу за кредитом – 41291,52 грн., суми нарахованих процентів – 2054,48 грн., суми прострочених процентів – 29480,78 грн., суми інфляції – 158401,69 грн., 3% річних – 15564,49 грн., яку позивач просив

стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 17 січня 2018 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика», заборгованість за тілом кредиту в сумі 135309,24 грн., заборгованість за відсотками в сумі 31535,26 грн., інфляційні витрати в сумі 158401,69 грн., 3% річних в сумі 15564,49 грн.

В задоволенні позовних вимог щодо відповідача ОСОБА_2 – відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Із вказаним рішенням не погодився відповідач ОСОБА_1, подав апеляційну скаргу, просив апеляційний суд скасувати рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 17 січня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі.

Доводами апеляційної скарги наведено, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим. При цьому посилається на сплив строку позовної давності.

Зазначає, що з 4 липня 2014 року позивачу було відомо про порушення ним – ОСОБА_1 умов кредитного договору, позовну заяву позивач подав до суду 19 серпня 2017 року, тому вимоги щодо стягнення заборгованості з нього заявлені з пропуском строку позовної давності, яка за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі.

Крім того, зауважує, що довіреність №491 від 13.01.2017 року, що видана представнику ТОВ «Фінансової компанії «Позика» ОСОБА_3, дійсна до 12.01.2018 року, рішення суду першої інстанції за участю представника винесене 17.01.2018 року, тобто поза межами дії цієї довіреності.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 17 січня 2018 року залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції – без змін.

Зазначив, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Банк виконав зобов’язання за укладеним кредитним договором. Доводи апелянта щодо неможливості сплачувати кредит та відсотки взагалі не заслуговують на увагу.

Посилання ОСОБА_1 на сплив позовної давності є необґрунтованим, оскільки перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов’язання, тобто строку виконання зобов’язання в повному обсязі, а саме – кінцевого строку дії договору, що відповідно до розділу 1 п. п. 1.1.1 кредитного договору становить 28.09.2018 року.

З приводу строку дії довіреності представника ОСОБА_3 додатково повідомив, що рішення суду від 17.01.2018 року ухвалено без участі представника ТОВ «ФК «ПОЗИКА». На електронну адресу суду направлялась копія довіреності на ім’я ОСОБА_4, яка міститься в матеріалах справи та дійсна до 10 січня 2019 року (а.с. 134-135).

В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.

В судове засідання апеляційного суду представник позивача – ТОВ «Фінансова компанія «Позика» не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином відповідно до ст. 130 ЦПК України. Просив розглянути справу за його відсутністю та залишити рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу – без задоволення (а.с. 162, 172).

В судове засідання апеляційного суду відповідач ОСОБА_2 не з’явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином відповідно до ст. 130 ЦПК України (а.с. 170).

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду

справи.

Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю представника позивача та відповідача ОСОБА_2.

Заслухавши суддю – доповідача, пояснення відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону судове рішення в повні мірі не відповідає.

Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що 29 вересня 2011 року між ПАТ «Креді Агріколь банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №2/1017734, відповідно до якого ОСОБА_1 було надано кредит у сумі 219375,00 грн. строком користування з 29 вересня 2011 року по 28 вересня 2018 року (а.с. 4-8).

Згідно з договором поруки №Р1/1131274 від 29 вересня 2011 року ОСОБА_2 поручилась перед ПАТ «Креді агріколь банк» відповідати в повному обсязі по зобов’язаннях ОСОБА_1, які випливають з кредитного договору №2/1017734 від 29 вересня 2011 року (а.с. 12).

Відповідно до договору відступлення права вимоги грошових зобов’язань за фінансовими кредитами №10-ІV від 30 жовтня 2015 року ПАТ «Креді агріколь банк» передав ТОВ «Фінансова компанія «Позика» свої права вимоги до боржників (а.с. 13-17).

З деталізованого розрахунку заборгованості по кредиту, наданому ОСОБА_1 за кредитним договором №2/1017734 від 29.09.2011 року, вбачається, що станом на 02.11.2015 року заборгованість за кредитом складає 135309,24 грн., заборгованість за відсотками складає 31535,26 грн. (а.с. 64-66, 75-76).

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості заявлених вимог про стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за кредитним договором в загальному розмірі 340810,68 грн., вважаючи, що клопотання про застосування позовної давності щодо цих вимог безпідставне.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідачки ОСОБА_2, як з поручителя, суд першої інстанції, виходив з їх необґрунтованості, посилаючись на вимоги ч. 1 ст. 559 ЦК України.

З висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 апеляційний суд погоджується, оскільки він ґрунтується на нормах закону та відповідає фактичним обставинам справи.

Разом з тим, з висновком суду першої інстанції про стягнення заборгованості за кредитом з

ОСОБА_1 повністю погодитись не можна, оскільки такий висновок не відповідає закону та фактичним обставинам справи.

Правовідносини з приводу надання кредиту регулюються Цивільним кодексом України та Законом України «Про банки та банківську діяльність».

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Відповідно до статті 2 Закону банківським кредитом визнається будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання сплати процентів та інших зборів з такої суми.

Правовою формою щодо оформлення відносин сторін є кредитний договір.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.

Статтями 1048, 1049, 1052 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що 29 вересня 2011 року між ПАТ «Креді Агріколь банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №2/1017734, відповідно до якого ОСОБА_1 було надано кредит у сумі 219375,00 грн. строком користування з 29 вересня 2011 року по 28 вересня 2018 року (а.с. 4-8).

Відповідно до договору відступлення права вимоги грошових зобов’язань за фінансовими кредитами №10-ІV від 30 жовтня 2015 року ПАТ «Креді агріколь банк» передав ТОВ «Фінансова компанія «Позика» свої права вимоги до боржників. З реєстру прав вимоги №1 від 2 листопада 2015 року до договору про відступлення права вимоги на умовах договору первісний кредитор відступає новому кредитору наступні права вимоги до наступних боржників … №503 ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_2, дата кредитного договору – 29.09.2011 року, номер кредитного договору – 2/1017734, загальна заборгованість (тіло, проценти, комісія грн.) – 166844,50 (а.с. 13-17).

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору позичальник повертає кредит банку щомісячно в термін до 4-го числа місяця, наступного за рахунковим, згідно графіку погашення заборгованості за кредитним договором (додаток №1 до цього договору, який є невід’ємною частиною цього договору). Якщо календарне число відсутнє в поточному місяці або є вихідним або святковим днем сплата здійснюється в робочий день, що передує цьому дню. Повернення кредиту

здійснюється у валюті кредиту.

Пункт 1.1.4 договору про відступлення права вимоги від 30 жовтня 2015 року передбачає, що позивач передає (відступає) новому кредитору невиконані боржником грошові зобов’язання перед первісним кредитором в частині залишку суми заборгованості відповідно до умов кредитного договору, станом на день підписання сторонами цього договору. Зокрема, але не виключно, до заборгованості відносяться зобов’язання щодо повернення суми кредиту (несплаченої станом на день укладання цього договору, в тому числі суми повернення яких прострочено), сплати процентів за користування кредитом (нарахованих станом на день укладання цього договору, в тому числі оплата яких прострочена).

Відповідно до п. 3.1.3 договору про відступлення права вимоги право вимоги переходить до нового кредитора з моменту підписання цього договору та зарахування коштів у розмірі ціни договору на рахунок первісного кредитора, після чого новий кредитор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованості по кредитним договорам та їх зобов’язань по договорам забезпечення, що не засвідчені нотаріально, а також по відношенню до поручителів, майнових поручителів стосовно їх зобов’язань по договорам забезпечення. Разом с правами вимоги новому кредитору переходять всі інші пов’язані з ними права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Момент переходу права вимоги – 2 листопада 2015 року закріплений в реєстрі №1 до договору про відступлення права вимоги від 2 листопада 2015 року, який є невід’ємною частиною договору (а.с. 15-17).

З деталізованого розрахунку заборгованості по кредиту, наданому ОСОБА_1 за кредитним договором №2/1017734 від 29.09.2011 року, вбачається, що станом на 02.11.2015 року заборгованість за кредитом складає 135309,24 грн., заборгованість за відсотками складає 31535,26 грн. Останній платіж відповідачем здійснений в оплату відсотків за користування кредитом 4 липня 2014 року (а.с. 64-66, 75-76).

Позивач звернувся з позовом до відповідачів 4 вересня 2017 року (а.с. 28).

ОСОБА_1 під час розгляду справи в суді першої інстанції заявив клопотання про застосування позовної давності (а.с. 42).

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Пунктом 1.1 кредитного договору встановлено обов'язок позичальника повернути кредит частинами.

Тому в разі прострочення повернення чергової частини позовна давність має бути застосована до цієї частини.

З огляду на викладене вище, апеляційний суд вважає, що заява відповідача ОСОБА_1 про застосування позовної давності підлягає частковому задоволенню.

З відповідача на користь позивача має стягнута заборгованість за кредитним договором в межах строку позовної давності з вересня 2014 року в розмірі 133702,10 грн., яка складається з:

127968,65 грн. – заборгованість за кредитом (49 міс. Х щомісячні платежі /48 міс. по 2611,61 грн. + 1 міс. – 2611, 37 грн./);

5733,45 грн. – заборгованість за відсотками (з вересня 2014 року по 2 листопада 2015 року).

Відповідно до ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики,

він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

До теперішнього часу позичальник не повернув суму за кредитним договором з відповідними відсотками, тому він має сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми, починаючи з 4 листопада 2015 року (платежі відповідно до графіку погашення кредиту мають бути здійснюватись до 4-го числа кожного місяця).

3 % річних від суми заборгованості за кредитом та відсотками з 04.11.2015 року по

15.08.2017 року становить 7142,99 грн.;

інфляційні витрати складають – 16226,03 грн., а саме:

Період Сума до сплати (грн.) інфляція (грн.)

04.11.2015 рік - 31.07.2017 рік 39174,15 (врахована заборгованість в межах строку позовної давності за період з 04.09.2014 року по 04.11.2015 року включно) 9728,11

04.12.2015 рік - 31.07.2017 рік 2611,61 584,62

04.01.2016 рік - 31.07.2017 рік 2611,61 562,40

04.02.2016 рік - 31.07.2017 рік 2611,61 534,09

04.03.2016 рік - 31.07.2017 рік 2611,61 546,72

04.04.2016 рік - 31.07.2017 рік 2611,61 515,45

04.05.2016 рік - 31.07.2017 рік 2611,61 409,70

04.06.2016 рік - 31.07.2017 рік 2611,61 406,69

04.07.2016 рік - 31.07.2017 рік 2611,61 412,73

04.08.2016 рік - 31.07.2017 рік 2611,61 415,76

04.09.2016 рік - 31.07.2017 рік 2611,61 424,87

04.10.2016 рік - 31.07.2017 рік 2611,61 371,18

04.11.2016 рік - 31.07.2017 рік 2611,61 289,94

04.12.2016 рік - 31.07.2017 рік 2611,61 238,63

04.01.2017 рік - 31.07.2017 рік 2611,61 213,21

04.02.2017 рік - 31.07.2017 рік 2611,61 182,47

04.03.2017 рік - 31.07.2017 рік 2611,61 154,81

04.04.2017 рік - 31.07.2017 рік 2611,61 105,90

04.05.2017 рік - 31.07.2017 рік 2611,61 81,66

04.06.2017 рік - 31.07.2017 рік 2611,61 47,09

Всього (грн.) 16226,03

Саме такі суми підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Позика».

Що стосується доводів апеляційної скарги щодо прострочення дії довіреності ТОВ «Фінансова компанія «Позика», яка видана ОСОБА_3, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

З матеріалів справи вбачається, що представник позивача ОСОБА_3 після закінчення дії довіреності, на яку посилається апелянт, не брав участь у судових процесах по справі (а.с. 95-96).

За таких обставин, цей довід апеляційної скарги є безпідставним.

Інших доводів апеляційна скарга не містіть.

Відтак, враховуючи наведене вище, оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з пп. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір за подання позовної заяви майнового характеру юридичною особою сплачується судовий збір в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, судовий збір має бути стягнутий з відповідача ОСОБА_1 в дохід держави в розмірі 2356,07 грн. (157071,12 грн. – загальна сума заборгованості Х 1,5%).

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 17 січня 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, 3% річних та інфляційних витрат – змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2, мешкає за адресою: м. Залізне Торецького району Донецької області, вул. Шахтарська, 6/2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (код ЄДРПОУ 39493634):

заборгованість за кредитним договором в розмірі 133702,10 грн. (сто тридцять три тисячі сімсот дві грн. 10 коп.);

3% річних в розмірі 7142,99 грн. (сім тисяч сто сорок дві грн. 99 коп.);

інфляційні витрати в розмірі 16226,03 грн. (шістнадцять тисяч двісті двадцять шість грн. 03 коп.).

Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2, мешкає за адресою: м. Залізне Торецького району Донецької області, вул. Шахтарська, 6/2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (код ЄДРПОУ 39493634) судовий збір в розмірі 2356,07 грн.

Рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 17 січня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 17 травня 2018 року.

Судді: