Рішення № 74026389, 16.05.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/6063/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2018 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С. при секретарі Кузьменко Е.Х., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження (з викликом сторін) справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ВКФ “Кірос ЛТД” до Управління Укртрансбезпеки в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови Управління Укртрансбезпеки в Одеській області №ВН 0159811 від 14.11.2017 року щодо застосування адміністративно-господарського штрафу в розмірі 1700,00 грн., визнання протиправним та скасування розрахунку плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів до акту №0152617 від 09.10.2017 року, складеного Управлінням Укртрансбезпеки в Одеській області, яким нарахована сума до сплати в розмірі 10,80 Євро, -

В С Т А Н О В И В:

З позовом до суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю ВКФ “Кірос ЛТД” до Управління Укртрансбезпеки в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови Управління Укртрансбезпеки в Одеській області №ВН 0159811 від 14.11.2017 року щодо застосування адміністративно-господарського штрафу в розмірі 1700,00 грн., визнання протиправним та скасування розрахунку плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів до акту №0152617 від 09.10.2017 року, складеного Управлінням Укртрансбезпеки в Одеській області, яким нарахована сума до сплати в розмірі 10,80 Євро.

В судовому засіданні 11.05.2018 року представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, зазначивши, що посадові особи інспекції не мали права проводити зважування автомобіля позивача у русі, оскільки застосовані для цього ваги не були передбачені, а це призвело до невірного висновку про перевантаження транспортного засобу та застосування до перевізника штрафу за відсутність документу пр. право перевезення цього вантажу та виписки рахунку про оплату вартості такого перевезення. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, пославшись на законність прийнятих рішень, адже позивач припустився порушень діючого законодавства, які зафіксовані в ході проведених перевірок відповідним актом.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача та дослідивши наявні в справі письмові докази суд встановлює наступні факти та обставини:

Відповідач на підставі ст.6 Закону України «Про автомобільний транспорт» та п.3 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року №1567 є місцевим підрозділом центрального органу державної виконавчої влади в галузі контролю на автотранспорті, якому згідно ст.60 цього ж Закону надані повноваження щодо притягнення до фінансовою відповідальності перевізників за порушення законодавства про автомобільний транспорт, а тому його дії, рішення чи бездіяльність з цього приводу на підставі ст.55 Конституції України, п.1 ч.1 ст.19 КАС України можуть бути оскаржені до суду в порядку адміністративного судочинства.

Позивач є власником транспортного засобу марки «DAF», державний номер НОМЕР_1, з причепом державний номер НОМЕР_2 за допомогою яких здійснює послуги з вантажних перевезень, тобто є автомобільним перевізником у розумінні положень ст.1, ст.29 Закону України «Про автомобільний транспорт».

09.10.2017 року співробітниками Управління Укртрансінспекції в Одеській області була здійсненна рейдова перевірка на автодорозі Р-70 транспортного засобу марки марки «DAF», державний номер НОМЕР_1,, під керуванням водія позивача.

За результатами зважування посадовими особами управління Укртрансбезпеки складено Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №0157350, яким зафіксовано нібито порушення ТОВ ВКФ «Кірос ЛТД» вимог ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: відсутній дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами у разі перевезення вантажів з перевищенням вагових обмежень або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, за що ч.1 абз.3 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 1700,00 грн.

На думку контролюючого органу підприємством допущено перевищення норми навантаження на одиничну ось , що відображено у складенему управлінням Укртрансбезпеки Розрахунку плати за проїзд великовагових та(або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування (далі - Розрахунок), та нараховано плату за проїзд в розмірі 10,80 Євро. У Розрахунку міститься наступна інформація: - фактичне навантаження на одиничну ось становить 11,73 т, що перевищує допустиме на 0,73 т та у відсотковому еквіваленті становить 6,64 % понад норми.

Водій ТОВ ВКФ «Кірос ЛТД» не погодився з порядком проведення рейдової перевірки та з показниками габаритно-вагового контролю, в результаті чого відмовився підписувати складений представниками державної влади Акт перевірки, про що в останньому міститься відповідна відмітка.

Управлінням Укртрансбезпеки в Одеській області на адресу ТОВ ВКФ «КІРОС ЛТД» було направлене повідомлення-запрошення від 31.10.2017 року вих. № 8986/31-17 на розгляд справи щодо порушення законодавства про автомобільний транспорт. До запрошення були додані лише копії наступних документів: акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 0157350; Розрахунок плати за проїзд великовагових та(або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування. Будь-яких інших документів додано не було.

14.11.2017 року пердставник ТОВ ВКФ «Кірос ЛТД» був присутній на розгляді зазначеної справи.

14.11.2017 року відповідач виніс Постанову № ВН 0159811, якою було застосовано за вказане порушення до ТОВ ВКФ «Кірос ЛТД» адміністративно-господарський штраф у розмірі 1700,00 грн.

Оцінивши оскаржені акти суб’єкту владних повноважень з огляду на положення ч.2 ст.2 КАС України, суд не погоджується із правомірністю винесення відповідачем постанови про застосування штрафних санкцій з наступних підстав:

Відповідно до положень ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади й місцевого самоврядування, їхні посадові та службові особи повинні діяти в порядку та спосіб передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Згідно з п.28 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 879 від 27.06.2007 року, плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи.

Статтею 33 Закону України «Про автомобільні дороги» передбачено, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно- правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху (пункт 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 року за №30).

Згідно пункту 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року за №1306 за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги -4м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь -11т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь -11т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м.

Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.

Забороняється рух транспортних засобів з навантаженням на вісь понад 7 т або фактичною масою понад 24 т автомобільними дорогами загального користування місцевого значення.

Пунктом 21 Порядку передбачено, що у разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України. У разі наявності підозри щодо перевищення нормативних габаритно-вагових параметрів транспортного засобу, працівники пунктів габаритно-вагового контролю проводять його повторне зважування.

У разі виявлення на стаціонарних або пересувних чи автоматичних зважувальних пунктах порушення правил проїзду великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів такий транспортний засіб тимчасово затримується.

Власник великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу або уповноважена ним особа має право привести габаритно-вагові параметри транспортного засобу у відповідність з установленими нормативами шляхом часткового розвантаження, перевантаження на інший транспортний засіб або у будь-який інший спосіб (пункт 23 Порядку).

В пункті 24 Порядку встановлено, що після приведення габаритно-вагових параметрів транспортного засобу у відповідність з установленими нормативами і внесення плати за проїзд такий засіб спрямовується для здійснення повторного габаритно-вагового контролю. Якщо під час здійснення повторного габаритно-вагового контролю фактів перевищення габаритно-вагових параметрів не виявлено, транспортний засіб може продовжити подальший рух.

Судом з'ясовано, що транспортний засіб позивача внаслідок габаритно-вагового контролю не затримувався, а після його проходження подальший рух транспортного засобу не заборонявся.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що, перевозився сипучий вантаж - пшеничні висівки, яка є рухомою під час руху автомобіля, а тому її маса не є сталою у різних точках автомобіля під час руху, що в свою чергу не дає можливості за відсутності відповідної методики зважування з достовірністю встановити, що перевезення вантажу здійснювалось з перевищенням вагових обмежень.

Крім того, з позовної заяви вбачається, що відповідачем під час габаритно- вагового контролю не був представлений протокол, свідоцтво про метрологічну атестацію на предмет відповідності технічних характеристик ваг вимогам технічної документації виробника саме у режимі зважування у русі, що є порушення пунктів 12 і 13 Порядку №879.

Також, водію не було повідомлено назву вагового комплексу, на якому здійснювалося габаритно-ваговий контроль, хоча перевіряючими зроблені висновки про перевантаження транспортного засобу на вісь на 6,64 т.

Зі змісту акта від 09.10.2017 року №0157350 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів, довідки про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 09.10.2017 року та оскаржуваного розрахунку вбачається, що вони не містять будь-яких характеристик в частині вимірювального та зважувального обладнання при проведенні габаритно-вагового контролю, зокрема, якими саме вагами проводилось зважування транспортного засобупозивача, який відсоток похибки таких ваг і чи враховувався під час зважування сипучий стан вантажу тощо.

Відповідно до п.19 Порядку №879, під час проведення габаритно-вагового контролю Укртрансбезпека або її територіальні органи керуються методикою, затвердженою Мінекономрозвитку.

Хоча вказаним положенням Порядку №879 і передбачена наявність методики, на підставі якої проводиться процес вимірювання (зважування) габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісі (осі) транспортного засобу, як на дату проведення ГВК, так і на даний час відповідна методика Мінекономрозвитку не затверджена.

Єдиною методикою виконання вимірювань поосьових навантажень на маси вантажних транспортних засобів у русі в Україні є лише Методика виконання вимірювань поосьових навантажень та маси вантажних транспортних засобів у русі, розроблена Харківським національним автомобільно-дорожнім університетом Державної служби автомобільних доріг України, затверджена заступником голови Державної служби автомобільних доріг України (Укравтодор), атестована у відповідності з ГОСТ 8.010-99 Національним науковим центром «Інститут Метрології», свідоцтво про атестацію № 02-84-08 (надалі - Методика).

Вказана методика не розповсюджується на транспорті засоби з рідким вантажем або вантажем, що змінює розподіл навантажень на вісі транспортного засобу в русі. Зазначене свідчить про відсутність вимог щодо нормативів навантаження транспортних засобів з відповідним видом вантажу, та, відповідно, про неможливість встановлення факту порушення вагових параметрів.

З огляду на викладене, суд погоджується з правовою позицією позивача та зазначає, що дії відповідача при здійсненні зважування транспортного засобу з сипучим вантажем, що змінює розподіл навантажень на осі транспортного засобу в русі, та результати вимірювання, здійснені відповідачем, не можна вважати правомірними, бо такі свідчать про неможливість встановлення достовірного та точного показника навантаження на кожну з осей транспортного засобу з відповідним сипучим вантажем.

Крім того, відповідно до пп.5-1 п.2 Порядку №879, документальний габаритно- ваговий контроль це визначення загальної маси транспортного засобу шляхом додавання власної маси транспортного засобу та маси вантажу.

Згідно із п.22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306, фактична маса не повинна бути вище 40 т.

Як зазначалося вище, у день здійснення зважування відповідачем транспортного засобу - 09.10.2017 року, водій позивача здійснював транспортування висівок пшеничних насипом автопоїздом загальної маси з вантажем 21,630 т, тобто в межах дозволеного.

Представник відповідача в підтвердження власних заперечень послався на те, що ваговий комплекс пройшов метрологічну повірку, що підтверджується свідоцтвом від 16.06.2018 року №2559-МХ (а.с.52), тобто вже після проведення перевірки позивача та складання акту перевірки та актом від 04.07.2016 року (а.с.53) Службою автомобільних доріг України були встановлені обмеження на вказаній ділянці дороги, який не є загальновідомим та доведеним до учасників руху (перевізників) документом.

Відповідно до положень ст.2 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» встановлено, що суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права.

Відповідно до положень ч.1 ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно положень ч.2 ст.8 КАС України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Європейська Конвенція про захист прав і основних свобод людини (далі — Конвенція) була підписана 04.11.1950 року в Римі десятьма європейськими державами. Відтоді вона стала фундаментом усього комплексу міжнародно-правового регулювання в галузі прав людини, її законних інтересів та потреб, відправною точкою на шляху цивілізованих європейських держав до втілення в життя загальнолюдських цінностей. Ратифікувавши Конвенцію про права людини 17.07.1997 року, Україна визнала не лише право на «мирне володіння майном», а й згідно із положеннями ст.1 Протоколу №1 до Конвенції визнала право на звернення фізичних та юридичних осіб до Європейського суду з прав людини за захистом своїх порушених прав та охоронюваних Конвенцією свобод, пов'язаних з реалізацією права власності.

Основною метою ст.1 Протоколу №1 до Конвенції є запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та іншим порушенням принципу безперешкодного користування своїм майном, до яких часто вдаються або схильні вдаватися на практиці уряди держав.

Названа стаття проголошує: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів».

На відміну від більшості положень Конвенції, ст.1 Протоколу №1 захищає права не лише фізичних, а й юридичних осіб, наприклад, компаній. Цей аспект даної статті має важливе значення, оскільки економічна система держав-учасниць Конвенції заснована на праві приватної власності й праві вільно створювати такі економічні одиниці, як «юридичні особи»: неурядові організації, релігійні органи, засоби масової інформації тощо.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, найчастіше втручання у право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Протоколу №1 забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону. При цьому під «законом» Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути «доступним» (accessible) та «передбачуваним» (forseable). Також закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. «Доступність закону» означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. «Передбачуваність» означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв'язку із застосуванням закону.

Суд у своїх рішеннях нагадує, що незважаючи на те, що держави мають широкі рамки розсуду при визначенні умов і порядку, за яких приватна особа може бути позбавлена своєї власності, позбавлення останньої, навіть, якщо воно переслідує законну мету в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст.1 Протоколу №1, якщо не була дотримана розумна пропорційність між втручанням у права фізичної чи юридичної особи й інтересами суспільства. Також буде мати місце порушення ст.1 Протоколу №1 й у випадку, коли наявний істотний дисбаланс між тягарем, що довелося понести приватній особі, і переслідуваними цілями інтересів суспільства.

Закріплюючи право кожного на мирне володіння своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності (рішення від 13.06.1979 року у справі «Маркс проти Бельгії», п.69).

Поняття майно має автономне значення, яке, звичайно, не обмежується правом власності на речі матеріального світу: у розумінні цього положення певні інші права та інтереси, які є активами, можуть також розглядатися як майнові права, а отже, майно (рішення від 23.02.1995 року у справі «ОСОБА_1 унд Фьордертехнік Гмбг проти Нідерландів», п.53).

Під дію статті 1 Протоколу №1 до Конвенції підпадає право вимоги, якщо воно достатньою мірою встановлене, щоб являти собою актив.

Коли основою вимоги є майновий інтерес, то особа, яка її має, вважатиметься такою, що має «легітимне сподівання» («Федоренко проти України», «ОСОБА_2 проти України») на отримання майна, за наявності однієї з умов: - якщо наявне остаточне судове рішення, що підтверджує це право («Бурдов проти Росії», «ОСОБА_3 проти України», «Агрокомплекс проти України»); - якщо є достатнє правове підґрунтування у національному законодавстві, що підтверджує вимогу («Брезовец проти Хорватії», «Рисовський проти України», «Кечко проти України», «Стреч проти Великобританії», «Москаль проти Польщі», «Сук проти України», «Федоренко проти України», «Україна-Тюмень проти України»).

Вказані рішення ЄСПЛ свідчать про те, що захист права особи на незаконне покладання на неї обов’язку щодо сплати податків та штрафів повинно розглядати, як захист права особи на майно у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Такий висновок також випливає з п.49 Рішення ЄСПЛ у справі «ЩОКІН ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF SHCHOKIN v.UKRAINE) (Заяви №№ 23759/03 та 37943/06).

Згідно п.51 Рішення ЄСПЛ у справі «ЩОКІН ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF SHCHOKIN v.UKRAINE) (Заяви №№ 23759/03 та 37943/06) судом констатовано, що говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки»), №26449/95, пункт 54, від 09.11.1999 року). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП], №33202/96, пункт 109, ЄСПЛ 2000-І).

Згідно п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «ЩОКІН ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF SHCHOKIN v.UKRAINE) (Заяви №№ 23759/03 та 37943/06) судом констатовано, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], №36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V).

Таким чином, вказане рішення суду вимагає певну «якість» закону, за яким покладаються обов’язки на особу щодо обмеження у реалізації ним свого права власності.

Враховуючи вказану позицію ЄСПЛ у спорах щодо дотримання державою положень ст.1 Протоколу №1 до Конвенції, суд виходить з того, що законодавство, яке регламентує питання організації проведення зважування транспортних засобів, встановлення певних обмежених у русі великогабаритних транспортних засобів на певних ділянках доріг не є загальнозрозумілими та доведеними до учасників спірних правовідносин у встановленому законом порядку, що робить ці норми непередбачуваними для перевізників, в зв’язку із чим, перевізники не можуть бути притягнуті до відповідальності за їх недотримання чи на них не може бути покладений обов’язок щодо проведення додаткової оплати за проїзд по дорогах додатково до тих обмежень, які встановлені Правилами дорожнього руху, оскільки це буде порушенням прав осіб, гарантованих державою ст.1 Протоколу №1 до Конвенції щодо дотримання законності при втручанні держави у право власності.

Невірне застосування відповідачем – суб’єктом владних повноважень норм матеріального права, а також притягнення перевізника до відповідальності на підставі спірних та недоведених у встановленому законом порядку нормативно-правових актів до відповідальності, на підставі положень ч.2 ст.2 КАС України, дають можливість суду прийти до висновку про законність дій та такого акту суб’єкту владних повноважень, а тому дії відповідача та постанова відповідача №ВН 0159811 від 14.11.2017 року щодо застосування адміністративно-господарського штрафу в розмірі 1700,00 грн. та розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів до акту №0152617 від 09.10.2017 року, складеного Управлінням Укртрансбезпеки в Одеській області, яким нарахована сума до сплати в розмірі 10,80 Євро є незаконними та позовні вимоги про визнання їх такими та скасування підлягають задоволенню на підставі положень ч.1 ст.245 КАС України.

Судові витрати розподілити у відповідності до вимог ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст.139,242-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Укртрансбезпеки в Одеській області №ВН 0159811 від 14.11.2017 року щодо застосування адміністративно-господарського штрафу в розмірі 1700,00 грн.

3. Визнати протиправним та скасувати розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів до акту №0152617 від 09.10.2017 року, складеного Управлінням Укртрансбезпеки в Одеській області, яким нарахована сума до сплати в розмірі 10,80 Євро.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний суддею 16.05.2018 року.

Рішення суду може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя Єфіменко К.С.

.