Рішення № 74026326, 16.05.2018, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

16 травня 2018 р.справа № 814/48/18

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., у спрощеному позовному провадженні розглянув адміністративну справу

за позовомОСОБА_1, АДРЕСА_1, 54038

до відповідачаДержавної фіскальної служби України, Львівська площа, 8, м. Київ, 04053

простягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, зобов'язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся із адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України (далі - відповідач), в якому просив суд стягнути з відповідача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 12 квітня до 17 травня 2013 р. в сумі 13 335,42 грн. та за період з 18 травня 2013 р. до 20 березня 2015 р. в сумі 294 649,04 грн., а всього 307 984,46 грн.; зобов’язати відповідача нарахувати і виплатити компенсацію за невикористану відпустку за період з 13 квітня 2013 р. до 20 березня 2015 р.; допустити рішення до негайного виконання.

В наступному, позивач подав заяву, якою зменшив розмір позовних вимог та просив суд стягнути з відповідача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 12 квітня до 17 травня 2013 р. в сумі 13 335,42 грн. та за період з 18 травня 2013 р. до 20 березня 2014 р. в сумі 135 259,26 грн., а всього 148 594,68 грн.; зобов’язати відповідача нарахувати і виплатити компенсацію за невикористану відпустку за період з 13 квітня 2013 р. до 20 березня 2014 р.; допустити рішення до негайного виконання (а. с. 91-95).

Як визначено ст. 47 ч. 1 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п’ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно із частиною 7 тієї ж статті, у разі подання будь-якої заяви, визначеної частиною першою або третьою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у судовому рішенні.

Суд констатує, що позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог після спливу строку, визначеного ст. 47 ч. 1 КАС України, але підставою для повернення такої заяви є виключно неподання доказів її направлення іншим учасникам справи. Представник відповідача отримав копію заяви особисто, про що свідчить його підпис, а тому суд приймає до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог (а. с. 95 зворот).

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на наступне: відповідач протиправно звільнив його з посади начальника Черкаської митниці. В судовому порядку наказ про його звільнення був скасований, але поновлення на посаді не відбулось внаслідок того, що відповідач не видав наказ про поновлення позивача на займаній посаді. Позивач наголошує на наявності у нього права на відшкодування середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з моменту незаконного звільнення і до ухвалення судового рішення, а також з часу невиконання рішення суду і до дня досягнення ним 65-річного віку. Також, позивач зазначає, що мав право на щорічну основну відпустку, яку не використав, а тому просить виплатити компенсацію за таку невикористану відпустку.

Відповідач позов не визнав, у відзиві та поясненнях вказав на таке: позивач був звільнений з посади начальника Черкаської митниці, але на підставі судових рішень, наказ про його звільнення був скасований. Відповідач вжив вичерпні заходи для поновлення позивача на займаній посаді, але позивач з власної вини не приступив до роботи, а тому відсутні підстави для нарахування йому заробітної плати за період з травня 2013 р. до березня 2014 р. Також, відповідач надав власний розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу (а. с. 80-82, 99).

Заяв і клопотань від учасників справи не надходило, процесуальних дій судом не вчинялось.

Справа розглянута у спрощеному позовному провадженні із викликом сторін. Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Як слідує із записів у трудовій книжці позивача, з 18 квітня 2011 р. і до 12 квітня 2013 р. він займав посади виконуючого обов’язки та начальника Черкаської митниці (а. с. 21-22).

12 квітня 2013 р. відповідач своїм наказом від 11 квітня 2013 р. № 555-к звільнив позивача із займаної посади на грубе порушення службових обов’язків.

Позивач оскаржив цей наказ в судовому порядку і 17 травня 2013 р. у справі № 814/1847/13-а Миколаївським окружним адміністративним судом прийнято рішення, яким визнано протиправним і скасовано наказ від 11 квітня 2013 р. № 555-к та зобов’язано поновити позивача на посаді начальника Черкаської митниці (а. с. 10). Рішення суду переглядалось в апеляційному та касаційному порядку і залишено без змін.

На виконання рішення суду, відповідач видав наказ від 5 серпня 2013 р. № 1073-к, яким скасував наказ від 11 квітня 2013 р. № 555-к про звільнення позивача (а. с. 83).

Відповідач вказує на відсутність підстав для присудження позивачу заробітної плати за час вимушеного прогулу після 12 квітня 2013 р. (день наступний за скасованим наказом про звільнення від 11 квітня 2013 р. № 555-к), так як із прийняттям наказу від 5 серпня 2013 р. № 1073-к, трудові правовідносини між сторонами були поновлені, але позивач сам не приступив до виконання своїх обов’язків. Суд не може погодитись із цими доводами відповідача.

Наказ від 11 квітня 2013 р. № 555-к про звільнення позивача був скасований постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 травня 2013 р., а тому тільки прийняття відповідачем наказу від 5 серпня 2013 р. № 1073-к, не породило для позивача позитивних наслідків у вигляді поновлення на посаді.

Слід відмітити, що резолютивна частина постанови Миколаївського окружного адміністративного суду, окрім визнання протиправним і скасування наказу від 11 квітня 2013 р. № 555-к, містить окремий п. 3, яким на відповідача покладено обов’язок поновити позивача на посаді начальника Черкаської митниці. Разом із тим, відповідач, окрім видання наказу від 5 серпня 2013 р. № 1073-к, який по суті правового значення не мав, не вжив жодних інших заходів для поновлення позивача на посаді відповідно до рішення суду.

Позивач після прийняття відповідачем наказу від 5 серпня 2013 р. № 1073-к повідомляв останнього про неможливість приступити до роботи на посаді начальника Черкаської митниці, у зв’язку із тим, що на цю посаду була призначена інша особа та просив вжити заходи для допущення його до роботи, на що відповідач надіслав листа, в якому повідомив позивача, що із скасуванням наказу від 11 квітня 2013 р. № 555-к трудові правовідносини між ним та позивачем фактично поновлені, а також помилково зазначив, що судами не приймалось рішення про поновлення позивача на посаді начальника Черкаської митниці (а. с. 86-87).

З листа управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва слідує, що, на думку відповідача, позивач працював на посаді начальника Черкаської митниці до 12 квітня 2013 р., що є наступним днем за наказом від 11 квітня 2013 р. № 555-к про звільнення позивача (а. с. 19).

Із постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 березня 2013 р. у справі № 814/542/14 вбачається, що позивач звернув виконавчий лист, виданий у справі № 814/1847/13-а, до примусового виконання і в рамках виконавчого провадження відповідач був двічі оштрафований за невиконання рішення суду про поновлення позивача на посаді начальника Черкаської митниці (а. с. 11-13).

Вищенаведені обставини свідчать про те, що відповідач не вжив всі заходи для реалізації судового рішення - позивач так і не приступив до роботи і 20 березня 2014 р. досяг граничного 65-річного віку перебування на державній службі (позивач в тексті позовної заяви помилково зазначає 2015 рік).

Якщо відповідач вважав, що позивач протиправно не приступив до роботи протягом майже року, він мав право звільнити його за прогули. В той же час, доказів звільнення позивача або припинення трудових правовідносин із позивачем з інших підстав відповідач суду не подав, а останній запис в трудовій книжці позивача свідчить, що його з посади до теперішнього часу не звільнено у встановленому законом порядку.

Сума, яку позивач просить стягнути в даній адміністративній справі, складається з двох частин:

1) заробітна плата за час вимушеного прогулу з моменту незаконного звільнення (12 квітня 2013 р.) і до ухвалення рішення в адміністративній справі № 814/1847/13-а (17 травня 2013 р.), яка складає 13 335,42 грн.;

2) заробітна плата за час вимушеного прогулу з наступного дня після ухвалення судового рішення у справі № 814/1847/13-а (18 травня 2013 р.) до моменту досягнення позивачем 65-річного віку (20 березня 2014 р.), яка складає 135 259,26 грн.

Що стосується стягнення першої частини заробітної плати, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 78 ч. 4 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Питання про наявність підстав для звільнення позивача з посади начальника Черкаської митниці вже було предметом судового розгляду і судами констатовано незаконність такого рішення відповідача.

За правилами ст. 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Стаття 233 ч. 2 КЗпП України передбачає, що право особи на стягнення заробітної плати не обмежене будь-яким строком.

Отже, враховуючи, що в судовому порядку встановлена протиправність рішення відповідача про звільнення позивача і КЗпП України передбачає обов’язковість присудження незаконно звільненому працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд вбачає наявність підстав для присудження позивачу 13 335,42 грн.

Стосовно іншої частини заробітної плати за час вимушеного прогулу, тобто з наступного дня після ухвалення судового рішення до дня досягнення позивачем 65-річного віку, суд вважає, що оскільки позивач не з власної вини так і не приступив до роботи на посаді начальника Черкаської митниці, про що суд вказував вище, і доказів звільнення позивача з 12 квітня 2013 р. відповідач суду не подав, позивач має право на виплату середньої заробітної плати за цей період.

З приводу обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд приймає до уваги висновок судового експерта № 349/3050 судової-економічної експертизи (а. с. 61-71), відповідно до якого за перший період (з 12 квітня 2013 р. і до 17 травня 2013 р.) середній заробіток позивача склав 13 335,42 грн., а за другий період (з 18 травня 2013 р. до 20 березня 2014 р.) - 135 259,26 грн.

Суд не приймає до уваги розрахунок наданий відповідачем, оскільки він виходить з невірних обставин, а саме з того, що позивач не має права на заробітну плату після прийняття Миколаївським окружним адміністративним судом свого рішення.

За період, який минув після ухвалення Миколаївським окружним адміністративним судом свого рішення і до досягнення позивачем 65-річного віку, який складає майже 1 рік, позивач, на підставі норм Закону України "Про відпустки", мав право на щорічну основу відпустку, яку він не міг використати з об’єктивних причин, відповідно, на теперішній час на підставі ст. 24 названого Закону, позивач має право вимагати від відповідача компенсацію за таку відпустку.

За правилами ст. 371 ч. 1 п. 2 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Як слідує з висновку судового експерта № 349/3050 судової-економічної експертизи, середньоденна заробітна плата позивача складала 635,02 грн., відповідно сума стягнення за один місяць складає 19 050,60 грн. (635,02х30=19 050,60) і в цій частині рішення суду підлягає негайному виконанню.

Питання про розподіл судових витрат судом не вирішувалось, так як позивач на підставі ст. 5 ч. 1 п. 1 Закону України "Про судовий збір" звільнений від його сплати. Доказів понесення судових витрат відповідач суду не надав.

Керуючись ст. ст. 2, 19, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 54038, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Державної фіскальної служби України (Львівська площа, 8, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код 39292197) задовольнити.

2. Стягнути з Державної фіскальної служби України (Львівська площа, 8, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код 39292197) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 54038, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 квітня 2013 р. до 17 травня 2013 р. в сумі 13 335,42 грн. (тринадцять тисяч триста тридцять п'ять гривень сорок дві копійки).

3. Стягнути з Державної фіскальної служби України (Львівська площа, 8, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код 39292197) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 54038, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18 травня 2013 р. до 20 березня 2014 р. в сумі 116 208,66 грн. (сто шістнадцять тисяч двісті вісім гривень шістдесят шість копійок).

4. Стягнути з Державної фіскальної служби України (Львівська площа, 8, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код 39292197) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 54038, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, в розмірі 19 050,60 грн. (дев'ятнадцять тисяч п'ятдесят гривень шістдесят копійок). В цій частині рішення суду підлягає негайному виконанню.

5. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя А. О. Мороз