Рішення № 74023506, 07.05.2018, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.05.2018м. ДніпроСправа № 904/9339/17

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Панна С.П. за участю секретаря судового засідання Якубович А.В.

за позовом Фермерського господарства "ЛОРЕНЦ" (51643, Дніпропетровська обл., Верходніпровський район, с.Новоганнівка, вул.Шевченка 1а)

до Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (01003, м.Київ, вул.Саксаганського 1)

про визнання недійсним договору поставки зерна майбутнього врожаю №164-К від 19.06.2014 року та додаткової угоди № 2 від 16.12.2014 року до договору поставки зерна майбутнього врожаю

Представники:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: ОСОБА_1 - представник, довіреність № 66 від 20.02.2018р.,

СУТЬ СПОРУ:

Фермерське господарство "Лоренц" звернулось до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в якому просить:

Визнати недійсною з моменту укладення Додаткову угоду № 2 від 16.12.2014 року до Договору поставки зерна майбутнього врожаю № 164-К від 19.06.2014 року, укладену між Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" та Фермерським господарством "Лоренц".

Визнати недійсним з моменту укладення Договір поставки зерна майбутнього врожаю № 164-К від 19.06.2014 року, укладений між Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" та Фермерським господарством "Лоренц".

Згідно протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 31.10.2017 року призначено суддю Назаренко Н.Г.

Ухвалою від 01.11.2017 порушено провадження у справі та розгляд призначено на 21.11.2017.

Публічним акціонерним товариством “Державна продовольчо-зернова корпорація України” 19.12.2017 подано до суду заяву про відвід судді.

Ухвалою від 19.12.2017 зупинено провадження у справі № 904/9339/17 до вирішення питання про відвід судді Назаренко Н.Г.

Ухвалою від 22.12.2017 відмовлено Публічному акціонерному товариству “Державна продовольчо-зернова корпорація України” в задоволенні заяви про відвід судді Назаренко Н.Г.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2017 поновлено провадження у справі та призначено розгляд справи в підготовчому засіданні на 10.01.2018.

Ухвалою суду від 10.01.2018 року заяву судді Назаренко Н.Г. про самовідвід задоволено та передано справу для здійснення повторного автоматизованого розподілу.

У зв'язку із задоволенням заяви судді Назаренко Н.Г. про самовідвід від 10.01.2018 року, розпорядженням керівника апарату суду № 57 від 11.01.2018 призначено повторний автоматизований розподіл справи для визначення судді.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 11.01.2018 року призначено суддю Панну С.П.

Ухвалою суду від 16.01.2018 року прийнято позовну заяву суддею Панною С.П. до свого провадження.

29.01.2018 року від відповідача надійшов відзив №130-2-21/484 від 25.01.2018 року в якому просить відмовити в задоволені позову посилаючись на те, що порядок №736 від 16.05.2007 року поширює свою дію виключно на форвардні закупівлі зерна, що здійснюються виключно Аграрним фондом за рахунок коштів Державного бюджету та не є обов'язковим для юридичних осіб, які здійснюють закупівлі зерна за рахунок власних коштів. Як стверджує позивач порядок проведення закупівлі зерна майбутнього врожаю, затверджений наказом ПАТ “ДПЗКУ” №105 від 21.05.2014, не є законодавчим актом, а є внутрішнім документом юридичної особи. Крім того обставини по справі вже були встановлені в рішенні суду від 25.03.2015 року у справі №904/1292/15.

31.01.2018 року від відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності №130-2-21/615 від 30.01.2018 року обґрунтована тим, що договір поставки зерна майбутнього врожаю № 164-К було укладено 19.06.2014 та Додаткову угоду № 2 було укладено 16.12.2014 року, а тому відповідно до ст. 257 ЦК України строк позовної давності сплинув 19.06.2017 року.

31.01.2018 року до суду від відповідача надійшло клопотання про передачу справи за підсудністю №130-2-21/613 від 30.01.2018 року обґрунтоване тим, що даний спір відповідно до ч.1 ст. 27 ГПК України не підсудний господарському суду Дніпропетровської області оскільки, юридична адреса відповідач знаходиться в м. Києві, а тому територіальна підсудність належить господарському суду м.Києва.

Клопотання не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до пункту 1.3 розділу 1 договору від 19.06.2014р. №164-К поставки зерна майбутнього врожаю зазначено, що умовами поставки є: EXW - ДП "Вільногірський елеватор", 51700, вул. Привокзальна, буд. 1-А, м. Вільногірськ, Дніпропетровська обл. (відповідно до Інкотермс 2010), якщо другий сертифікований зерновий склад (зерносховище) не вказаний в листі покупця, що направлений на адресу для листування постачальника, який є невід'ємною частиною цього договору.

На підставі ст. 197 Господарського процесуального кодексу України судові засідання проводились в режимі відео конференції.

У відповідності до вимог ст. 233 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ :

Як встановлено рішенням суду від 25.03.2015 року у справі №904/1292/15, яке вступило в законну силу та як свідчать матеріали справи, 19.06.2014 року між Фермерським господарством "Лоренц" та Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" був укладений договір поставки зерна майбутнього врожаю №164-К.

Згідно договору постачальник поставляє покупцю в строк по 01.11.2014р. сільськогосподарську продукцію українського походження - зерно кукурудзи 3класу в кількості 5216т, а постачальник протягом 15 календарних днів з моменту набрання чинності договором перераховує попередню оплату в розмірі 5216000грн. (з ПДВ).

За приписами пункту 8.2 договору вказаний договір набирає чинності з моменту його укладення. Укладеним він вважається з моменту набрання чинності договором комплексного страхування.

Згідно пункту 7.1 договору комплексного страхування посівів майбутнього врожаю сільськогосподарських культур №220.994020887.0086 від 19.06.2014р., укладеного між Приватним акціонерним товариством Страхова компанія “ПЗУ Україна” та відповідачем, цей договір набирає чинності з дня оплати страхового платежу в розмірах та в строки, визначені договором на поточний рахунок страховика в повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, платіжним дорученням №329 від 02.07.2014р. на підставі пункту 4.1.1 договору покупцем було сплачено на користь ПАТ Страхова компанія “ПЗУ Україна” суму страхового внеску в розмірі 182571грн.38коп.

Платіжним дорученням №331 від 02.07.2014р. відповідачу було перераховано решту суми попередньої оплати в розмірі 5033428грн.62коп.

Пунктом 5.4 договору сторони визначили. що у разі невиконання постачальником своїх зобов’язань покупець має право зупинити виконання своїх зобов’язань, відмовитись від їх виконання частково або в повному обсязі , при цьому постачальник зобов’язаний повернути покупцю (на підставі письмової вимоги) всі кошти, перераховані на користь постачальника на виконання умов цього договору та проценти у розмірі 24% річних за період одержання попередньої оплати від покупця до дня її повернення останньому.

Додатковою угодою №1 від 31.10.2014р. до договору поставки зерна майбутнього врожаю №164-К від 19.06.2014р. сторони зокрема, змінили строк поставки товару та визначили що строк поставки – по 30.11.2014р. включно.

Додатковою угодою №2 від 16.12.2014р. до договору поставки зерна майбутнього врожаю №164-К від 19.06.2014р. сторони досягли згоди розірвати договір. Також було визначено, що постачальник повинен в строк до 19.12.2014р. повернути покупцю кошти в розмірі 5216000грн. і згідно пункту 5.4 договору сплатити відсотки в розмірі 24%річних за період з дня отримання попередньої оплати до дня повернення та неустойку в розмірі 0,2% від 5216000грн. за кожен день прострочення зобов’язання, що становить 156480грн.

Позивач просить:

Визнати недійсною з моменту укладення Додаткову угоду № 2 від 16.12.2014 року до Договору поставки зерна майбутнього врожаю № 164-К від 19.06.2014 року, укладену між Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" та Фермерським господарством "Лоренц".

Визнати недійсним з моменту укладення Договір поставки зерна майбутнього врожаю № 164-К від 19.06.2014 року, укладений між Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" та Фермерським господарством "Лоренц".

Розглянувши дану позовну заяву, господарський суд не вбачає підстав для її задоволення за наступних підстав:

В позовній заяві Позивач просить визнати недійсним Договір поставки зерна майбутнього врожаю №164-К від 19.06.2014 та Додаткову угоду №2 від 16.12.2014 до даного договору, оскільки порушення відбулось відповідно до ч. 1, 4, 5 ст.203 ЦК України так як усі вимоги до укладення договорів щодо форвардних закупівель зерна встановлені Порядком проведення державних форвардних закупівель зерна, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України №736 від 16 травня 2007.

Як встановлено судом в п.1.1. Порядку №736 зазначено, що цей Порядок визначає механізм проведення Аграрним фондом державних форвардних закупівель зерна з метою формування державного інтервенційного фонду.

Згідно п.2 Порядку Аграрний фонд проводить форвардні закупівлі за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на відповідний рік, шляхом укладення на Аграрній біржі між Аграрним фондом та товаровиробником контракту, форма якого затверджується Мінагрополітики.

Вищезазначений Порядок поширює свою дію виключно па форвардні закупівлі зерна, що здійснюються виключно Аграрним фондом за рахунок коштів Державного бюджету та не є обов'язковим для юридичних осіб, які здійснюють закупівлі зерна за рахунок власних коштів.

Відповідно до п.3.2.3. Порядку проведення закупівлі зерна майбутнього врожаю, затвердженого наказом ПАТ “ДПЗКУ” №105 від 21.05.2014р, передбачено, що протягом поточного робочого дня з моменту отримання документів від постачальника, відділ форвардних закупівель управління закупівель та зовнішньоекономічної діяльності проводить попередній аналіз пакету документів, погоджує його на предмет повноти та відповідності вимогам Порядку, готує проект відповідного договору поставки зерна майбутнього врожаю, договору застави майбутнього врожаю та передає вказаний проект договору та пакет документів, наданий постачальником, на розгляд та погодження: з керівником управління закупівель департаменту закупівель та зовнішньоекономічної діяльності, керівником управління фінансових ризиків та супроводження діяльності.

Згідно п.3.2.6 Порядку №105 у разі наявності зауважень осіб, зазначених у п.3.2.3. цього Порядку, до проекту договору поставки зерна майбутнього врожаю та/або пакету документів, наданих Постачальником, останні передаються до відділу форвардних закупівель управління закупівель департаменту закупівель та зовнішньоекономічної діяльності для організації подальшого виправлення зауважень разом із Постачальником.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що відповідачем було порушено п.п. 3.2.3., 3.2.6 Порядку проведення закупівлі зерна майбутнього врожаю, затвердженого наказом ПАТ “ДПЗКУ” №105 від 21.05.2014р, оскільки у вищезазначених пунктах мова йде про відділ форвардних закупівель, а не про Форвардний комітет.

Крім того суд зазначає, що станом на момент узгодження оспорюваного Договору та Додаткової угоди №2 до вказаного договору в ПАТ “ДПЗКУ” взагалі не було створено Форвардний комітет.

При цьому чинне законодавство не передбачало та не передбачає такої вимоги, як необхідності узгодження юридичними особами публічного права проекту договору на придбання зерна майбутнього врожаю з Форвардним комітетом.

Форвардний комітет в ПАТ “ДПЗКУ” було створено лише 19.01.2017р. наказом №10 від 19.01.2017 (т.1 а.с.140).

Так, в п 1 вищезазначеного наказу зазначено: “І.Створити Форвардний Комітет ПАТ “ДПЗКУ” та затвердити його склад згідно додатку 1”.

Твердження відповідача з приводу порушення відповідачем вимог п.3.2.3 Порядку проведення закупівлі зерна майбутнього врожаю, затвердженого наказом ПАТ “ДПЗКУ” №105 від 21.05.2014р. є безпідставними, оскільки оспорюваний Договір та Додаткова угода №2 узгоджені керівниками структурних підрозділів, що підтверджується актами узгодження на звороті останніх сторінок Договору та Додаткової угоди №2.

Згідно п.2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними” на підставі ст.215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

Отже, Порядок проведення закупівлі зерна майбутнього врожаю, затверджений наказом ПАТ “ДПЗКУ” №105 від 21.05.2014 не є законодавчим актом чи іншим нормативним документом, а є внутрішнім документом юридичної особи. Тому, навіть у випадку недотримання Відповідачем вимог даного Порядку під час укладення Договору та Додаткової угоди №2 це не мало б наслідком їх недійсність.

Також слід зазначити, що умови оскаржуваних Договору та Додаткової угоди №2 були предметом дослідження Господарського суду Дніпропетровської області під час розгляду позову ПАТ “ДГІЗКУ” до Фермерського господарства “Лоренц” про стягнення заборгованості.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.03.2015р. по справі №904/1292/15 стягнуто заборгованість з Фермерського господарства “Лоренц” за оскаржуваним договором. Даним рішенням встановлено, що між сторонами був укладений договір поставки зерна майбутнього врожаю №164-К від 19.06.2014 та додаткова угода №2 від 16.12.2014р., згідно якої договір поставки зерна майбутнього врожаю №164-К від 19.06.2014 є розірваним з 16.12.2014.

Згідно ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, Господарським судом Дніпропетровської області встановлено, що оскаржувані договір та додаткова угода с такими, що відповідають нормам чинного законодавства. Вказані обставини встановлені Господарським судом Дніпропетровської області під час розгляду справи №904/1292/15 та згідно ч.4 ст.75 ГПК України не підлягають доказуванню при розгляді інших справ між тими ж сторонами.

Так, вищезазначеним рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.03.2015р. по справі №904/1292/15 стягнуто з Фермерського господарства “Лоренц” суму заборгованості в розмірі 5 216 000, 00 грн., пені в розмірі 156480, 00 грн., 24% річних в розмірі 730525 грн.

Станом на сьогоднішній день рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.03.2015р. по справі №904/1292/15 позивачем не виконано, грошові кошти до цього часу не сплачені Відповідачу.

Отже позивач звертаючись з даним позовом до суду хоче уникнути відповідальності за невиконання зобов'язань з поставки товару та неповернення передоплати в розмірі 5216000,00 грн., що було встановлено рішенням суду 25.03.2015р. по справі №904/1292/15.

Також, як на підставу визнання правочину та додаткової угоди недійсним, Позивач посилається на ч.4 ст.203 ЦК України, згідно якої правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

При цьому Позивачем не зазначено та не додано до позовної заяви жодних доказів на підтвердження вищезазначеного твердження.

Оскаржуваний правочин та Додаткова угода №2 укладені в письмовій формі, інших вимог щодо форми Оскаржуваного договору та Додаткової угоди №2 чинне законодавство не передбачає.

Окрім того, Позивач вказує на невідповідність Оскаржуваного правочину та Додаткової угоди №2 вимогам ч.5 ст.203 ЦК України, згідно якої правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Однак, вищезазначене твердження Позивача також с безпідставним. Та на підтвердження вищевказаної обставини Позивачем не зазначено та не додано до позовної заяви жодних доказів.

Згідно ч.1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Відповідно до п.3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними” фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконаний правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Відповідач укладав оскаржуваний правочин з метою придбання зерна у Позивача, на виконання Договору Відповідачем були сплачені грошові кошти, Відповідач, укладаючи правочин, мав намір створити правові наслідки, що обумовлені даним правочином. Укладаючи Додаткову угоду №2 Відповідач мав намір її розірвати оскільки Позивач не виконав умови Договору. Отже, Договір та Додаткова угода №2 спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, а посилання Позивача па ч.5 сг.203 ЦК України, як на підставу для визнання їх недійсними є безпідставним.

Відповідач подав 31.01.2018р. заяву про застосування строків позовної давності, в якій просить застосувати строк позовної давності до вимоги про визнання недійсним договору поставки зерна майбутнього врожаю за №164-к від 19.06.2014р.

Суд не вбачає підстав для задоволення заяви відповідача про застосування строків позовної давності з огляду на те, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. Тому позовна давність не підлягає застосуванню у зв’язку з необґрунтованістю позову.

Таким чином Договір поставки зерна майбутнього врожаю №164 - К від 19.06.2014 та Додаткова угода №2 від 16.12.2014 до вищезазначеного Договору є такими, що укладені відповідно до положень чинного законодавства, що також підтверджується рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.03.2015 по справі №904/1292/15, а тому в задоволені позовних вимог потрібно відмовити.

Відповідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

В задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Судовий збір покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складення повного судового рішення і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повний текст складено 17.05.2018р.

Суддя ОСОБА_2