Ухвала суду № 74020213, 16.05.2018, Святошинський районний суд міста Києва

пр. № 1-кп/759/901/17 ун. № 759/14347/17

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2018 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва в складі

головуючого - судді Дячука С.І.;

при секретарі - Миколаєнко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду заяву прокурора Коркуна Р.В. про роз'яснення вироку Святошинського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2017 року, яким засуджено ОСОБА_1 за ч. 2 та ч. 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України,

сторони: прокурор - Коркуна Р.В., засуджена - ОСОБА_1, захисник - Шпирук В.Г., інші учасники: представник потерпілого ПАТ «Перший Український Міжнародний банк», ЄРДПОУ 14282829 (далі - ПАТ) та цивільного позивача - ОСОБА_3, -

В С Т А Н О В И В:

Вироком Святошинського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2017 року ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 та ч. 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, за якими із застосуванням ст. 70 КК України призначено їй покарання у виді обмеження волі строком на п'ять років з позбавленням права обіймати матеріально-відповідальні посади строком на три роки. На підстави ст. 75, 76 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням та іспитовим строком. Додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати матеріально відповідальні посади ухвалено виконувати реально. Також судом у вироку вирішені питання про цивільний позов ПАТ, речові докази та судові витрати.

Прокурор в порядку ст. 380 КПК України подав заяву про роз'яснення вироку суду щодо наявності правових підстав для тлумачення ознак вчинених засудженою злочинів як корупційних.

У судовому засіданні прокурор підтримав заявлене клопотання, обґрунтувавши необхідність його розгляду нечітким судовим тлумаченням законодавства.

Інші сторони не прибули, що не є перешкодою для проведення судового засідання (ч. 2 ст. 380 КПК України).

Проаналізувавши вирок суду та доводи поданої заяви, заслухавши думку прокурора, вважаю, що подана останнім заява підлягає задоволенню.

Згідно з вироком Святошинського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2017 року вважається встановленим те, що ОСОБА_1, працюючи на посаді кредитного фахівця групи цільового кредитування відділу з продажу цільового кредитування Відділення № 28 ПАТ, маючи повноваження з перевірки документів клієнтів банку для отримання ними кредитів та на формування відповідних кредитних справ, відтак будучи службовою особою юридичної особи приватного права, 17 червня 2015 року, а у період часу з 21 червня по 24 серпня 2015 року, кожного разу повторно, вчинила шляхом зловживання службовим становищем розтрату чужого майна, яке належить ПАТ і було їй ввірене у різних обсягах, розмір якого у кожному такому окремому випадку не становив великий, а всього на загальну суму 162 843 грн. 99 коп., а також у вказаний час вчинила внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей. Ці дії засудженої кваліфіковано судом відповідно за ч. 2 ст. 191, ч. 3 ст. 191 та ч. 1 ст. 366 КК України.

Згідно з правилами ч. 1 ст. 337 та п. 3 ч. 1 ст. 477 КПК України дане судове провадження здійснювалося в межах висунутого обвинувачення у формі приватного обвинувачення.

Суд, керуючись ст. 75 КК України, звільнив засуджену від відбування призначеного основного покарання через відсутність підстав для визнання вчинених нею злочинів корупційними, вчинення яких дійсно тягне додаткові кримінально-правові наслідки, в тому числі пов'язані із неможливістю звільнення від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України.

Вирішення питання щодо наявності правових підстав для тлумачення ознак вчинених за вказаних вище обставин засудженою злочинів як корупційних потребує комплексного аналізу законодавства у цій сфері, яке чітко визначає порядок правозастосування.

Так, ст. 65 Закону України «Про запобігання корупції» (далі - Закон) визначає, що за вчинення будь-яких корупційних правопорушень (під такими розуміються діяння, що містять ознаки корупції, за які законом встановлено кримінальну відповідальність зокрема) особи, зазначені в ч. 1 ст. 3 Закону, притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

Згідно з приміткою до ст. 45 КК України корупційними злочинами відповідно до КК України, тобто не залежно від згадки про них в інших нормах цього Кодексу, можуть визнаватися тільки злочини, передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410, за умови їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, та передбачені іншими статтями, перелік яких є вичерпним. Вказане положення у КК України з'явилося одночасно та у взаємозв'язку з прийняттям Закону, відтак має застосуватися в контексті положень останнього щодо тлумачення поняття «корупційне правопорушення». Різне тлумачення вказаної категорії в залежності від сфери правозастосування, а тим більше її розширювальне тлумачення тільки для цілей КК України є неприпустимим.

Службова особа юридичної особи приватного права, статус якої мала засуджена, згідно з правилами п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону є суб'єктом корупційного правопорушення, а відтак і корупційного злочину, виключно у випадках передбачених Законом. Такий випадок єдиний. Згідно з правилами ст. 22 Закону особам, зазначеним в п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону, зокрема і службовим особам юридичної особи приватного права, забороняється використовувати службові повноваження або становище та пов'язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі використовувати будь-яке державне чи комунальне майно або кошти в приватних інтересах.

Відтак, в контексті розглядуваної справи, службова особа юридичної особи приватного права згідно з правилами п. 3 ч. 1 ст. 3, ст. 22 Закону, ст. 45 КК України була б суб'єктом корупційного злочину виключно, якщо вона використала б своє службове становище з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших конкретних осіб. Протиправне діяння такої особи, хоча і поєднане із зловживанням своїм службовим становищем, але вчинене без вказаної мети, ознак корупційного правопорушення, а відтак і корупційного злочину, не має.

Вказаний правовий висновок повністю ґрунтується на положеннях ст. 1 Закону, за якими корупційним правопорушенням, не залежно від того, чи воно має наслідком кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність, визнається виключно діяння, яке містить ознаки корупції, вичерпний перелік яких також наведено в Законі.

Саме на таке правозастосування орієнтує і стала судова практика. Наприклад, постанова Верховного Суду України від 12 березня 2003 року (Вісник Верховного Суду України. - 2003. - № 2(36)), Рішення Конституційного Суду України від 06 жовтня 2010 року № 2-рп/2010 (п. 3.2.2) тощо.

Разом з тим, за вироком суду ОСОБА_1 не вчинила жодної з перелічених дій, які містили б склад корупційного правопорушення (злочину) - за обвинуваченням, яке було пред'явлено і доведено під час судового розгляду, вона, використовуючи своє службове становище, не одержувала неправомірної вигоди ані для себе ані для інших осіб і з такою метою не діяла, а так само не мала відношення до державного чи комунального майна або коштів. Натомість під час виконання обов'язків кредитного фахівця, зловживаючи службовим становищем, вона вчинила незаконну розтрату ввірених їй грошових коштів, що належали юридичній особі приватного права. Шкода від вчинених засудженою злочинів державним інтересам не завдана.

Принагідно відмітити, що у КК України, з огляду на його завдання, цілком логічно передбачено особливі кримінально-правові наслідки тільки для корупційних злочинів, залишивши тим самим поза регулюванням випадки вчинення злочинів, які підпадають під ознаки визначеного Законом поняття «правопорушення, пов'язане з корупцією», - діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у ч. 1 ст. 3 Закону, в тому числі й службовою особою юридичної особи приватного права, за яке законом встановлено кримінальну відповідальність.

Не другорядне значення мають й особливості приватного обвинувачення, за яких правова позиція потерпілого може нівелювати будь-які процесуальні амбіції публічного обвинувачення та потягти за собою закриття провадження, в тому числі й щодо особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України (крім вчиненого організованою групою, або шкода від якого завдана державним інтересам).

Кожне кримінальне провадження здійснюється виключно в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, в якому, на глибоке переконання суду, за наявності правових підстав має бути обов'язково вказано про те, що особа обвинувачується у вчиненні саме корупційного злочину з наведенням в її діях ознак корупції, хоча така судова практика лише формується.

Отже, за вироком Святошинського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2017 року, яким засуджено ОСОБА_1 за ч. 2 та ч. 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, в діяннях цієї службової особи юридичної особи приватного права не встановлено ознак корупційного злочину.

Враховуючи викладене суд, керуючись ст. ст. 369-372, 380 КПК України,

У Х В А Л И В:

Роз'яснити вирок Святошинського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2017 року щодо наявності правових підстав для тлумачення ознак вчинених засудженою злочинів як корупційних.

За змістом вироку Святошинського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2017 року, яким засуджено ОСОБА_1 за ч. 2 та ч. 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, в діяннях цієї службової особи юридичної особи приватного права не встановлено ознак корупційного злочину. Отже, ОСОБА_1 не вважається такою, що засуджена вказаним вироком суду за вчинення корупційного злочину.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляції через Святошинський районний суд міста Києва до Апеляційного суду міста Києва протягом семи днів з дня її оголошення.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

СУДДЯ С.І. ДЯЧУК