Постанова № 74019232, 16.05.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2018 року м. Чернівці

справа № 725/3732/17

Апеляційний суд Чернівецької області у складі

головуючого Лисака І.Н.,

суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б.,

секретар: Костюк Л.С.,

позивач: Чернівецька місцева прокуратура,

відповідач: ОСОБА_1,

при розгляді справи за апеляційною скаргою заступника прокурора Чернівецької області на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 30 січня 2018 року, ухваленого під головуванням судді Стоцької Л.А., повний текст якого складено 30 січня 2018 року, -

В С Т А Н О В И В:

Керівник Чернівецької місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом в інтересах держави та територіальної громади м. Чернівці до ОСОБА_1 про витребування майна.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що рішенням Виконавчого комітету Чернівецької міської ради №248/6 від 18.07.2006 року територіальній громаді м. Чернівці було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно по АДРЕСА_1, а саме: адміністративну будівлю літ.А, загальною площею 832,4 кв.м., будівлю гаражу літ. «Б», площею 111,6 кв.м., огорожу №1,№2, погріб.

Рішенням Виконавчого комітету Чернівецької міської ради №555/20 від 13.10.2015 року нежитлові приміщення будівлі літ.Б по АДРЕСА_1, загальною площею 99,22 кв.м. було передано Департаменту економіки міської ради для відновлення під житло та зобов'язано замовити проектно-кошторисну документацію, погодити її та завершити роботи щодо реконструкції впродовж двох років.

Вказував, що рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради №72/3 від 09.02.2016 року приміщення в будинку АДРЕСА_1, які були відновлені під житло, було поновлено на балансі житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Чернівці та присвоєно квартирі ¹5; дозволено внести реєстраційні зміни у зв'язку з зміною статусу частини нежитлових приміщень; зараховано квартиру на баланс.

Провадження №22-ц/794/465/18 Категорія 5

22.03.2016 року на підставі рішення №144/5 від 15.03.2016 року відповідачам ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 було видано ордер на двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Розпорядженням Департаменту житлово-комунального господарства ЧМР №50038 від 05.04.2016 року передано ОСОБА_2 у спільну сумісну власність квартиру АДРЕСА_1, на підставі якого видано ОСОБА_2 та ОСОБА_4 свідоцтво про право спільної сумісної власності серії НОМЕР_1 від 05.04.2016 року на зазначену квартиру.

В подальшому, рішенням Виконавчого комітету №261/7 від 25.04.2016 року відбулась зміна поштової адреси на вказані нежитлові приміщення з АДРЕСА_1 на АДРЕСА_2.

Крім того, прокурор посилався на те, що рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 12.04.2017 року у справі №725/5369/16 було визнано незаконними та скасовано зазначені вище рішення та розпорядження. Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право спільної сумісної власності, видане Департаментом житло-комунального господарства Чернівецької міської ради серії НОМЕР_1 від 05.04.2016 року на квартиру АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_4

Зазначав, що незважаючи на скасування зазначених вище правовстановлюючих документів, зазначене нерухоме майно продовжує перебувати у власності ОСОБА_1, що унеможливлює повернення вказаних приміщень територіальній громаді м. Чернівці, оскільки 26.11.2016 року приватним нотаріусом Войцехівським А.В. було посвідчено договір дарування №5380, яким ОСОБА_2 відчужила на користь ОСОБА_1 Ѕ частку зазначеної квартири.

На підставі п.3 ч.1 ст. 388 ЦК України просив витребувати із володіння ОСОБА_1 нежитлові приміщення, які переведені під житло: квартиру АДРЕСА_2 та передати їх у власність територіальної громади м. Чернівці в особі Чернівецької міської ради.

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 30 січня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, заступником прокурора Чернівецької області подано апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що зазначене рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи, через що просить його скасувати та ухвалити нове, яким витребувати із володіння ОСОБА_1 нежитлові приміщення, які переведені під житло: квартиру АДРЕСА_2 та передати у власність територіальної громади м. Чернівці в особі Чернівецької міської ради, вирішити питання відносно розподілу судових витрат.

Вказує, що позов про витребування майна є єдиним способом захисту права власності територіальної громади м. Чернівці в даному випадку, в зазначеному спорі спірною є квартира, а не договір, і майно витребовуються у добросовісного набувача, який отримав його безвідплатно, а не в порядку реституції після визнання недійсним договору дарування.

Також зазначає, що твердження суду про те, що прокурором не доведено обставину щодо зміни поштової адреси приміщення яке витребовуються з АДРЕСА_1 на АДРЕСА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради №261/7 від 25.04.2016 року є безпідставним, оскільки зазначене рішення долучалось до матеріалів справи при розгляді позову щодо визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування та його виконавчих органів, скасування свідоцтва про право власності, тим більше що жодна із сторін не заперечувала проти вищевказаної обставини відносно зміни адреси, а отже дана обставина не потребує доказуванню.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_8 від імені ОСОБА_1 просить рішення районного суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Вказує, що фактично відмову у задоволенні заявленого позову до ОСОБА_1 суд аргументував тим, що договір дарування Ѕ частки квартири ¹5 по АДРЕСА_2 було укладено 26.11.2016 року. тобто до відкриття 15.12.2016 року провадження у справі №275/5369/16ц, рішення по якій було ухвалено 12.04.2017 року.

Посилаючись на ці обставини справи, суд прийшов висновку, що на момент укладення ОСОБА_1 правочину про дарування йому Ѕ частки спірної квартири ОСОБА_4, правовстановлюючі документи про право власності на це майно були чинними за ОСОБА_2, а тому дані обставини виключали можливість задоволення заявленого позову на підставі ч.3 ст.388 ЦК України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які беруть участь у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України, переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вимоги до рішення на час його ухвалення встановлюються нормами ст.263 ЦПК України, та таким приписам воно в повному обсязі не відповідає, з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є власником лише Ѕ частки квартири АДРЕСА_2, власником іншої Ѕ частки є ОСОБА_9, вимоги до якої не пред'являлись, а також на те, що у заявлених позовних вимогах прокурор просить витребувати із володіння ОСОБА_1 нежитлові приміщення, які переведені під житло (квартиру АДРЕСА_2), при цьому посилаючись у позовній заяві на рішення Виконавчого комітету Чернівецької міської ради №261/7 від 25.04.2016 року, яким було змінено поштову адресу приміщень.

Крім того, мотивував, що прокурор звернувся до суду з позовними вимогами про витребування майна на підставі правил п.3 ч.1 ст. 388 ЦК України при наявності обставин, на які ця норма не поширюється.

Про те, з такими мотивами відмови у позові апеляційний суд не погоджується, по-скільки такі висновки суду зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.2 ст.5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вимоги цивільного процесу щодо його змагальності та диспозитивності покладають на позивача обов'язок шляхом доказування довести обставини в межах заявлених вимог, а застосування норми матеріального права, яка поширюється на спірні відносини, в силу п.4 ч.1 ст.264 ЦПК України є обов'язком суду.

Отже, виходячи з наведеного, суду першої інстанції при розгляді спору не існувало перешкод для застосування норми ч.3 ст.388 ЦК України, на які посилався позивач у поясненнях (а.с.59-60), отже не могло бути самостійною підставою для відмови в задоволенні вимог внаслідок визначення позивачем іншої норми матеріального права, яка не поширюється на спірні правовідносини.

Вирішуючи спір по суті апеляційний суд виходить з наступних обставин, що підтверджуються належними та допустимим доказами.

Так, територіальній громаді м. Чернівці на праві комунальної власності належала адміністративна будівля літ.А, загальною площею 832,4 кв.м., будівля гаражу літ.Б, площею 111,6 кв.м., огорожа №1,2, погріб. Зазначена обставина підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 18.01.2008 року.

Рішенням Виконавчого комітету Чернівецької міської ради №555/20 від 13.10.2015 року нежитлові приміщення будівлі літ. Б, загальною площею 99,20 кв.м., приміщення підвалу І, площею 27,70 кв.м., першого поверху, площею 15 кв.м., мансардного приміщення, площею 56,50 кв.м. по АДРЕСА_1 були передані Департаменту економіки міської ради для відновлення під житло. Одночасно Департамент економіки було зобов'язано замовити проектно-кошторисну документацію на вказані нежитлові приміщення, погодити її в установленому порядку, завершити роботи щодо їх реконструкції та переобладнання впродовж двох років.

У подальшому, рішенням виконавчого комітету ЧМР №72/3 від 09.02.2016 року приміщення, загальною площею 71,50 кв.м. в будинку АДРЕСА_1, які були відновлені під житло, було поновлено на балансі житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Чернівці та присвоєно квартирі ¹5; дозволено внести зміни у реєстраційні зміни у зв'язку з зміною статусу частини нежитлових приміщень; зараховано квартиру на баланс (а.с.26).

15.03.2016 року рішенням Виконавчого комітету ЧМР №144/5 від 15.03.2016 року було затверджено протокол №1/2016 спільного засідання адміністрації і профспілкового комітету Департаменту економіки ЧМР від 29.02.2016 року та вирішено видати ордер ОСОБА_2, яка перебуває на квартирному обліку за місцем проживання з 28.09.2005 року в загальній черзі та з 17.12.2008 року в списку першочерговиків, в контрольному списку за місцем роботи за №1, склад сім'ї шість осіб, на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Двокімнатна квартира АДРЕСА_3 належить їм на праві власності. З квартирного обліку знімається. Вказану квартиру було відновлено під житло ОСОБА_2 за власні кошти.

22.03.2016 року Виконавчим комітетом Чернівецької міської ради було видано ордер на житлове приміщення №9 на ім'я ОСОБА_2 на склад сім'ї з шести осіб на право зайняття жилого приміщення, житловою площею 31,50 кв.м., яке складається з двох кімнат в квартирі АДРЕСА_1.

На підставі зазначених документів органом приватизації: Департаментом ЖКГ ЧМР було видано розпорядження №50038 від 05.04.2016 року, яким прохання наймача ОСОБА_2 було задоволено та вирішено передати у спільну сумісну власність квартиру АДРЕСА_4.

Того ж дня Департаментом ЖКГ ЧМР було видано свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 від 05.04.2016 року, яким посвідчено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_10 та ОСОБА_4 Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 12.04.2017 року було визнано незаконним та скасовано п.1 та п.2 рішення Виконавчого комітету Чернівецької міської ради №555/20 від 13.10.2015 року «Про передачу нежитлових приміщень для відновлення під житло»; рішення Виконавчого комітету Чернівецької міської ради №72/3 від 09.02.2016 року «Про поновлення приміщень на балансі житлового фонду»; п.3 рішення Виконавчого комітету Чернівецької міської ради №144/5 від 15.03.2016 року «Про видачу ордерів на житлову площу» в частині затвердження протоколу №1/2016 спільного засідання адміністрації і профспілкового комітету Департаменту економіки ЧМР від 29.02.2016 року та видачі ордеру ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Визнано недійсним ордер на житлове приміщення №9 серії МВК від 22.03.2016 року на квартиру АДРЕСА_1, виданого ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Визнано незаконним та скасовано розпорядження Департаменту житло-комунального господарства Чернівецької міської ради №50038 від 05.04.2016 року, яким передано ОСОБА_2 у спільну сумісну власність квартиру АДРЕСА_1.

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право спільної сумісної власності, видане Департаментом житло-комунального господарства Чернівецької міської ради серії НОМЕР_1 від 05.04.2016 року на квартиру АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (а.с.8-14).

Рішенням виконавчого комітету ЧМР №261/7 від 25.04.2016 року було змінено поштову адресу на будинок 22-Б.

Тобто, зазначеним судовим рішенням встановлено, що спірна квартира вибула з державної власності протиправно внаслідок прийняття незаконних рішень органом місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Згідно зі ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до п.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Пунктом 1 статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується і розпоряджається належним йому майном на свій розсуд.

26.11.2016 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_2. У якості підстави виникнення права власності в реєстрі зазначено договір дарування, який було посвідчено 26.11.2016 року приватним нотаріусом Войціховським А.В. (а.с.15).

Таким чином, віндикаційний позов з вимогою про витребування усього майна у ОСОБА_1 не підлягає до задоволення, по-скільки воно йому в такому об'ємі не належить.

Не вбачається законних підстав й для часткового задоволення позовних вимог в межах належній відповідачу частці з наступних підстав.

Згідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Ст. 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення.

Згідно приписам ст.179 ЦК України, річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч.1 ст.181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Частина 2 ст.183 ЦК України передбачає, що неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Норма ч.1 ст.184 ЦК України визначає, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч.1 ст.316 ЦК України).

Частиною 3 ст.388 ЦК України визначено, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

З аналізу вказаних норм вбачається, що ідеальна частка є правом на майно, а не майном із індивідуально визначеною ознакою, а пред'явлення віндикаційного позову на витребування ідеальної частки без його поділу і без залучення до участі у справі іншого співвласника є неможливим.

У цій справі без вимог щодо індивідуального визначення майна визначеним законом способом захисту порушеного права є спосіб пред'явлення позову з вимогою щодо поновлення (відновлення) права на ідеальну частку в спірному майні, вимог та доводів на підтвердження чого не заявлялось.

Через законодавчу визначеність ефективного способу захисту суд в силу ст.5 ЦПК України позбавлений визначити та застосувати інший спосіб.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Чернівецької області задовольнити частково.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 30 січня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог Чернівецької місцевої прокуратури в інтересах держави та територіальної громади м. Чернівці до ОСОБА_1 про витребування майна відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте касаційна скарга на неї може бути подана протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Головуючий - підпис /І.Н. Лисак/

Судді - підписи /І.М. Литвинюк, І.Б. Перепелюк/