Постанова № 74012181, 10.05.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1826/18

Номер справи місцевого суду: 521/4606/16-ц

Головуючий у першій інстанції Целух А. П.

Доповідач Кононенко Н. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.05.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

Головуючого: Кононенко Н.А.

суддів: Сегеди С.М.,

Гірняк Л.А.

при секретарі: Цихиселі Л.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Департаменту міського господарства Одеської міської ради, ОСОБА_4 підприємства «Міське агентство з приватизації житла», ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, скасування розпорядження органу приватизації та договору купівлі- продажу, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7 на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 травня 2016 року, -

встановила:

01 березня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Департаменту міського господарства Одеської міської ради, ОСОБА_4 підприємства «Міське агентство з приватизації житла», ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, скасування розпорядження органа приватизації та договору купівлі -продажу.

Посилаючись на те, що при приватизації квартири № АДРЕСА_1 у 2008 році були порушені його права на приватизацію житла, так як він постійно мешкав на той час у квартирі у якості члена сім'ї наймача, але в коло осіб, що включені до свідоцтва про право власності на житло не ввійшов.

Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16 травня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволений.

Визнано недійсним Свідоцтво про право власності на житло від 16.12.2008року за № 3-27615, видане Управлінням житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Одеської міської ради на квартиру № АДРЕСА_1 ім'я ОСОБА_8.

Скасовано розпорядження органу приватизації від 16.12.2008року про приватизацію квартири № АДРЕСА_1 в м .Одесі на ім'я ОСОБА_8.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 9 квітня 2013 року, за яким ОСОБА_6, діючи від імені ОСОБА_8, продала ОСОБА_5 квартиру № АДРЕСА_1.

Встановлений порядок виконання рішення суду згідно з яким рішення суду є підставою для скасування реєстрації права власності на квартиру № АДРЕСА_1 за ОСОБА_5.

Представник ОСОБА_5 - ОСОБА_7 звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з заявою про перегляд заочного рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 травня 2016 року.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 31 січня 2017 року заява представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7 про перегляд заочного рішення заочного рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 травня 2016 року залишена без задоволення.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_5 - ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм права.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3, згідно з відміткою по реєстрацію у паспорті з 05.09.2008 року зареєстрований як член родини наймача у квартиру № АДРЕСА_1.

Позивач вказував, що він проживав як член родини наймача з батьком у квартирі № АДРЕСА_1, виконуючі усі обов'язки члена родини наймача.

ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Після його смерті позивач звернувся до нотаріальної контори з приводу оформлення спадщини, де йому стало відомо що батько ОСОБА_8 приватизував квартиру № АДРЕСА_1, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на житло, виданим Управлінням житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Одеської міської ради 16.12.2008 року за №3-27615.

Окрім цього позивач вказував, що згідно з договором купівлі-продажу від 9 квітня 2013 року, ОСОБА_6, діючи від імені ОСОБА_8, продала ОСОБА_5 квартиру № АДРЕСА_1.

З документів, що стали підставою для приватизації квартири № АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_8 ОСОБА_4 підприємства «Міське агентство з приватизації житла», вибачається, що до Довідки про склад сім'ї наймача ізольованої квартири внесено тільки одну особу що мешкає і має право на житло - ОСОБА_8.

Таким чином судом було встановлено, що приватизація була здійснена на одну особу, незважаючи на те, що у квартирі був зареєстрований також позивач - ще один член родини наймача, який має право на приватизацію.

Згідно 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Відповідно до положень ст. 8 Закону України «По приватизацію державного житлового фонду» наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир шляхом передачі їм цих квартир в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, на підставі рішення відповідного органу приватизації.

За змістом ч. 3 ст.9 ЖК України ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно з ч. 3 ст.48 ЖК України, громадяни, які одержали житло у державному фонді, мають право на його приватизацію відповідно до вимог чинного законодавства.

У відповідності з ст. 64 ЖК України, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Порядок приватизації державного житлового фонду на час виникнення спірних правовідносин також регулювався Положенням про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, яке затверджене наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року №56 (втратив чинність згідно з наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009року №30).

Пунктами 20, 21 цього Положення (в редакції станом на 05.01.1999 року) встановлено, що при оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім'ї на займані приміщення. У довідці вказуються члени сім'ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло.

З матеріалів справи видно, що позивач зареєстрований в спірній квартирі з 05.09.2008 року по сьогоднішній день у якості члена сім'ї основного наймача житлового приміщення, при приватизації квартири № АДРЕСА_1, було порушено його право на приватизацію житла.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що розпорядження органу приватизації - Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Одеської міської ради від 16.12.2008року про приватизацію квартири № АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_8 є таким, що суперечить вимогам ст. ст. 7, 8 Закону України «По приватизацію державного житлового фонду» є незаконним і таким, що підлягає скасуванню.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року.

Оскільки підставою видачі свідоцтва про право власності на вказану квартиру 16.12.2008 року за № 3-27615, було згадане розпорядження органу приватизації, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що свідоцтво про право власності також є недійсним на підставі ч. 1, 3 ст.203, ст.215 ЦК України.

Оскільки при укладанні договору купівлі-продажу від 9 квітня 2013 року, ОСОБА_6, діючи від імені ОСОБА_8, продала ОСОБА_5 квартиру № АДРЕСА_1 так як квартира належала продавцю ОСОБА_8 на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 16.12.2008року за № 3-27615, виданого Управлінням житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Одеської міської ради, то з визнанням недійсним Свідоцтва про право власності на житло від 16.12.2008року за № 3-27615, виданого Управлінням житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Одеської міської ради є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 9 квітня 2013 року квартири № АДРЕСА_1.

Зі змісту п. 8 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009року «Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними» вбачається, що не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Судам відповідно до ст. 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом, та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом.

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Відповідно до ст.ст. 215,216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.

Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Відповідно до статей ст.ст. 215, 216 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Оскільки судом встановлено, що права ОСОБА_3 порушені укладанням договору купівлі-продажу від 9 квітня 2013 року, так як він не мав наміру продавати квартиру № АДРЕСА_1, а визнання недійсним Свідоцтва про право власності на житло від 16.12.2008року за № 3-27615, виданого Управлінням житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Одеської міської ради, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що це позбавило ОСОБА_8 права продавати спірну квартиру, так як укладати угоди може тільки власник майна, що напряму порушило права позивача.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що є всі законні підстави для задоволення позовних вимог.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись: ст. 367; п. 1 ч. 1 ст. 374; ст. 375; 381-384; 390 ЦПК України, колегія суддів -

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7 - залишити без задоволення.

Заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 травня 2016року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 14 травня 2018 року.

Судді апеляційного суду Одеської області:

Н.А. Кононенко

Л.А. Гірняк

С.М. Сегеда